ліці віддаватися своїм почуттям, вони незабаром усохли б у її серці, як рослина, поллята їдкою кислотою. Чи міг чоловік, закоханий і любимий, помітити так добре захований фанатизм? Така була історія почуттів молодого Гранвіля протягом цих двох тижнів, перегорнутих у захваті, як сторінки книги з цікавою розв'язкою. Анжеліка, за якою він пильно стежив, здалася йому найніжнішою з жінок, і він навіть помітив у собі вдячність до пані Бонтан, яка, прищепивши їй так міцно релігійні принципи, немов підготувала її до тягарів життя. Того дня, коли мали підписувати фатальний контракт, вона примусила свого зятя врочисто заприсягнути, що він не буде чинити перешкод її дочці у виконанні релігійних обрядів, що дасть їй цілковиту волю сумління, дозволить причащатися, ходити до церкви та сповіді скільки вона забажає, і ніколи не перечитиме їй у виборі наставників. Тієї врочистої хвилини Анжеліка глянула на свого нареченого з виразом такої чистоти й невинності, що Гранвіль, не вагаючись, дав потрібну присягу. Усмішка промайнула на устах абата Фонтанона, що був у родині за духівника. Легким рухом голови Анжеліка пообіцяла своєму дружині не зловживати з цієї волі сумління. Щодо старого графа, то він стиха насвистував арію: «Піди подивися, чи вони йдуть!»
Через кілька день, що минули у весільних святах, таких пишних на провінції, Гранвіль вернувся з дружиною до Парижа, куди його кликало призначення на посаду прокурора при сенському імператорському суді. Коли подружжя шукало помешкання, Анжеліка вжила всього впливу, який мають жінки впродовж медового місяця, щоб умовити Гранвіля оселитись у великому помешканні на першому поверху готеля на розі вулиці В'єй-дю-Тампль та Нев-Сен-Франсуа. Головна причина була та, що цей будинок стояв за два кроки від вулиці Орлеан, де була церква, і прилягав до маленької каплиці на вулиці Сен-Луі.
— Твоя дбайливість доводить, що з тебе добра господиня, — сміючись відповів їй чоловік.
Анжеліка слушно зауважила йому, що квартал Маре
252
