менш витворних меблів, воно залежить від лагідності, від ласкавості й жіночого кохання.
— Але кохати вас, це моя повинність, і ніякої повинності я не виконуватиму з такою приємністю, як цю, — ніжно заперечила Анжеліка.
Природа вклала в жіноче серце таке бажання подобатися, таку потребу кохання, що навіть у молодої святенниці думки про загробне життя й спасіння душі мусіли поступитися перед першими подружніми радостями. Тому з квітня місяця, коли вони повінчалися, і до початку зими обоє жили в цілковитій згоді. Кохання й турбота мають властивість робити людину досить байдужою до зовнішньої обстанови. Гранвіль, що мусів більшу частину дня бути в суді, покликаний обмірковувати поважні інтереси людського життя й достатку, міг менше, ніж хто інший, помічати деякі сторони свого домашнього життя. Коли в п'ятницю йому давали до столу пісну страву, коли він випадково питав чогонебудь м'ясного й не одержував його, його дружина, якій євангелія забороняла будьяку брехню, вміла, проте, різними дрібними викрутами, дозволеними в інтересах церкви, скинути свій умисний вчинок на свою неуважність або на бідність ринку. Вона часто виправлялася коштом кухаря, а часом навіть і лаяла його. За тієї доби молоді члени судового відомства не додержували, як це тепер, постів кожної пори року, і Гранвіль спочатку не помічав періодичного повторення пісних страв, які, щоправда, його дружина вміла хитро приправляти, так що на смак вони були добірні; він їв, не розбираючи, що саме їсть. Отже товариш прокурора додержував усіх приписів релігії, не усвідомлюючи того, і простував до спасіння своєї душі інкогніто. Він не знав, чи ходила його дружина буднями до церкви, чи ні; а в неділю сам супроводив її до обідні з досить природної гречності, немов щоб нагородити її за те, що вона іноді жертвувала йому вечірнями; він не міг зразу збагнути всієї суворості релігійних звичаїв своєї дружини. Влітку театри були нестерпні через спеку, отже Гранвіль не мав навіть нагоди запропонувати своїй дружині піти до ко-
256
