яка, коли вірити світським пліткам, повторюється в багатьох домах, де вона викликана певною незгодою характерів, моральними чи фізичними недугами та хибами, які призводять чимало подружжів до нещастя й лиха, описаного в цьому оповіданні. О восьмій годині покоївка, яка скидалася на черницю, дзвонила до помешкання графа де-Гранвіля. Коли її впускали до залу, за яким містився кабінет прокурора, вона проказувала лакеєві завжди тим самим тоном доручення, дане їй напередодні:
— Пані велить запитати графа, чи гаразд він провів ніч і чи буде вона мати приємність з ним снідати?
— Пан, — відповідав лакей, поговоривши із своїм господарем, — вітає графиню й просить пробачити його; важлива справа примушує його їхати до суду.
Хвилину згодом покоївка з'являлася знову і запитувала від графині, чи матиме вона щастя бачити графа перед його від'їздом.
— Він уже поїхав, — відповідав лакей, хоч кабріолет, бувало, стояв ще на подвір'ї.
Цей діалог через посла перетворився незабаром на щоденну церемонію. Лакей де-Гранвіля, який, бувши улюбленцем свого пана, спричинявся своєю нерелігійністю та вільними звичаями до багатьох суперечок у домі, іноді навіть тільки для годиться ходив до кабінету, де його пана не було, і повернувшись давав звичну відповідь. Засмучена дружина завжди чатувала на поворот свого чоловіка і ставала на ганку, щоб з'явитися перед ним, як докір сумління. Дрібна, властива чернечій вдачі, причіпливість була за основу вдачі й у пані де-Гранвіль, яка виглядала сорокалітньою, хоч мала тоді тільки тридцять п'ять років. Коли де-Гранвіль задля пристойності заговорював до неї або лишався вдома обідати, вона, радіючи з того, що може накинути йому свою присутність, свою кисло-солодку мову й нестерпну нудьгу свого святобливого товариства, намагалася принизити його перед слугами та своїми милосердними приятельками.
Графові де-Гранвілю, що був тепер у пошані при дворі, запропонували посаду голови королівського суду; але він
265
