Брат і сестра в лісі

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Українські народні казки (1920
Зі збірника І. Рудченка
Брат і сестра в лісі
 Завантажити у Завантажити роботу у форматі PDFЗавантажити роботу у форматі ePubЗавантажити роботу у форматі TXTЗавантажити роботу у форматі MOBI
Малюнки: Юрій Магалевський
Видання: Ляйпциґ: Українське Видавництво в Катеринославі, 1920.

Брат і сестра в лісі.

Був собі один чоловік, та вмерла в його жінка, а в його двоє дітей зосталося — хлопчик і дівчинка. От, трохи згодом, той чоловік оженився: взяв собі другу жінку. Ота, мачуха вже б то, та так незлюбила цих дітей, що страх: усе до свого чоловіка пристає: »Або віддай їх кому небудь, або в ліс завези та повісь, або де хоч подінь, аби їх тут не було.

Терпів той чоловік, терпів, а далі й каже: »Ну, відвезу вже, Бог з тобою! Ось пожди тільки до завтрього, то вже відвезу.«

А діти це й почули.

На другий день він і везе їх у ліс, а вони понабірали за пазуху попілу, та все дорогою той попіл кидають потрохи. Як батько їх покинув у лісі, а сам поїхав додому, то й вони по тому попелі прийшли знов додому.

От та мачуха знов до чоловіка: »Відвези їх та й відвези знов!«

Узяв він їх ізнов та й повіз; а вони й тепер попілу набрали та й кидають по дорозі: та тільки вітер тепер був, то й попіл той розвіяв. От вони вже й не знають, як додому вернутись, та так і зосталися в лісі.

Українські народні казки (1920) - сторінка 010 - Ю.Магалевський.jpg

Ходили вони, ходили, аж той хлопець якось знайшов собі рушницю. Став він пташок усяких стріляти, то тим вони й живилися. Так вони й стали собі в лісі жити й зробили собі хатку. От іде він раз лісом, аж вибігає вовчиця. Він хотів її встрелити, а вона йому й каже: »Не стріляй мене, то я тобі вовча дам, — воно колись тобі в пригоді стане!« Він не стріляв; от вона й дала йому вовченя. Так він собі добув іще всяких звірів: зайця, ведмедя й лиса, — цілий звіринець у себе завів; а вони так, як собаки: як покличе, то за ним і йдуть.

Українські народні казки (1920) - сторінка 011 - Ю.Магалевський.jpg

Пішов він раз на полювання. Іде та йде, іде та йде. Коли ж дивиться: стоїть над річкою такий палац прездоровий, тільки ніде́ в ньому дверей знизу нема, а на другому поверсі — чутно: собачка бреше. Він ходив, ходив округ — не знайшов дверей, та взяв та й виліз якось туди нагору. Дивиться — нема нікого, тільки баба стара сидить. Він і питає її: »Хто тут живе?« А вона йому й каже. »Тут розбійники живуть, та тільки їх тепер дома нема; от коли хоч, то втікай швидче, поки їх нема, бо як вернуться, то вони тебе вб'ють.« — »Нічого«, каже, »я їх не боюся.«

Коли ж чує він — аж щось гуде; аж то ті разбійники йдуть. Прийшли, та й почали вони з ним битися. Він усіх їх побив, і бабу ту вбив, тільки найстаршого одного лишив, та й розіп'яв його на стіні в коморі, гвіздками поприбивав… Пішов він ото, забрав свою сестру й звірів, та й перебрався в той палац.

Іде він раз у ліс та й говорить до сестри; »Піду ж я оце звіря стріляти, а ти тут сиди, пильнуй, усюди собі ходи, тільки не ходи от у той хлівець«, де то він того розбійника розіп'яв.

Жде його сестра цілий день — нема брата; от уже й ніч — нема. А його то якийсь розбійник, чи що, стрів та й голову йому відрубав.

От на другий день взяла вона, випустила звірів, щоб його шукали. Вони й побігли. Прибігають — аж він без голови лежить. Вовк зараз уловив десь кобилу, роздер її, а заєць уліз усередину та й сидить. Прилітають ворони на те стерво, а заєць одну й ухопив: — »Принесеш цілющої води?« — »Принесу«, каже. Він пустив ту ворону, вона й принесла їм цілющої води. Вони оживили його, та й пішов він додому.

Українські народні казки (1920) - сторінка 013 - Ю.Магалевський.jpg

А тимчасом сестра його пішла в ту комору, що брат казав їй не ходити туди. Дивиться, аж там той розбійник розіп'ятий, і живий іще; та й просить у неї води. От вона дала йому води так, може, з гарнець, чи що; випив він та зараз давай одриватись од стіни: одну руку одірвав, потім другу, а далі ногу одну, тільки за одну ногу прибитий зоставсь; просить у неї ще води. Тільки що вона хотіла…, аж бачить — і брат іде. Вона швидче замкнула та й пішла. Приходить брат і питає її: »А що«, каже, »не ходила ти в ту комору?« — »Ні«, каже, »не ходила.«

На другий день іде він знов на полювання, а сестра зараз до того разбійника — води йому принесла. Він як напивсь, зараз і одірвавсь зовсім тай говорить до неї: »Убиймо«, каже, »твого брата, та зо мною житимеш.« А вона й каже: »А як же його вбити?« — »Замкни«, каже, »куди його звірів, та питай його, чи сильний він; та так, наче б то, щоб спробувати, зв'яжи йому пальці-мізинці шовком, та тоді скажи мені, то я його вб'ю.

Ось прийшов її брат; вона звірів зачинила в льох за дванацятеро дверей, за дванацять замків, та й питає тоді брата: »Чи дуже ти«, каже, »брате, сильний?« — »Або що?« каже той. — »А дай«, каже, »я тобі мізинці шовком позв'язую, — чи ти розірвеш?«

Узяла шовку, так ниток удвацять, чи в скілько там, а він так тілько — лусь! та й розірвав.

А вона тоді: »Ану, дай«, каже, »ще.« Та взяла вже тепер шовку утрицятеро, чи що, та й обмотала знов. Потяг він, а воно так йому в тіло й уїлось. »Ну, годі«, каже, »розв'яжи, не жартуй, бо болить.«

А вона тоді до того розбійника: »А вилазь!« каже. Той виліз. — »От тепер ми тебе«, каже, »вб'ємо«, — до її брата. А той проситься: »Дозвольте ж мені«, каже, »перед смертю хоч на свою сопілку заграти.« А то в його така сопілка була, що він нею звірів своїх скликав.

Українські народні казки (1920) - сторінка 015 - Ю.Магалевський.jpg

Сестра каже: »Не треба, обійдеться!« А розбійник: »Нехай собі«, каже, »заграє.«

От він грав-грав, — нема звірів: вони то вже почули, та ще ніяк не виламаються. А той розбійник і говорить: »Ну, годі, буде вже тобі грати!« — »Дайте ж мені«, каже, »хоч Богу помолитись!« — »Ну, молись«, кажуть, »та хутче.«

Молиться він, аж ось і звірі вже вибились, прибігли. Заєць зараз до нього, — той шовк перекусив, от він і вбив того розбійника.

Українські народні казки (1920) - сторінка 016 - Ю.Магалевський.jpg

А сестрі своїй дав залізну палицю, залізні черевики і в'язку сіна, та й каже: »Як оце сіно з'їси, і ці черевики й цю палицю сходиш, то тоді до мене прийдеш.«




Суспільне надбання

Ця робота перебуває у суспільному надбанні у Сполучених Штатах та Україні.


  • Робота перебуває у суспільному надбанні у Сполучених Штатах, тому що вона опублікована до 1 січня 1924 року.
  • Термін дії авторських прав на цей твір в Україні закінчився до 1 січня 2001 року, коли почала діяти нова редакція закону України про авторські й суміжні права, що збільшила термін дії копірайту з 50 до 70 років.
  • Автор помер у 1935 році, тому ця робота є у суспільному надбанні у тих країнах, де авторське право діє на протязі життя автора плюс 80 років чи менше. Ця робота може бути у суспільному надбанні також у країнах з довшим терміном дії авторського права, якщо вони застосовують правило коротшого терміну для іноземних робіт.