Головна сторінка

Ласкаво просимо у Вікіджерела,

вільну бібліотеку!

Зараз у Вікіджерелах 405 219 сторінок.

Календар

6 жовтня

1864 — народився Сергій Шелухін, український громадсько-політичний діяч, публіцист
1881 — народився Іван Кочерга, український драматург
1892 — помер Альфред Теннісон, англійський поет-романтик
1926 — помер Володимир Гнатюк, український етнограф, фольклорист, мовознавець
1932 — помер Сергій Гамченко, український археолог
1938 — помер Василь Лукич, український письменник, громадський діяч, видавець, літературознавець

Вибрана проза

Огнї горять. (Львів, 1902) Михайло Яцків
… Борис пішов повагом. Стежка вела краєм села, через сад, що стояв за хатами. Борис уздрів, що якийсь хлопчиско щибає яблока. Підходив помалу і дивив ся на ту роботу. Пустяк шпуряв завзято камінєм та кімачєм, аж галузє облітало. Старий підійшов до него. — Ти, хло, ти чий? Пустяк вибалушив очи. — Лущаків. — А дїдько би тебе лущив, диви, а я не знав. А я не знав. Тьфу, пек та оссина! А я не знав… То ти щибаєш яблочка собі? Щибаєш зелені, не даш їм пристигнути, нї-ї. Я вже виджу, що нї. Поклав йому руку на плече. — Ти, хло. — Га? — спитав збентежений пустяк. Старий говорив поволи — своїм способом. Надійшло кількох мужиків, станули і дивили ся. — Ти, хло, ану розміркуй собі таке. Лише уважай і слухай, що тобі скажу. Розумієш? — Розумію, — промовив збиточник. По такім початку прийшов він до себе і думав, що Борис забув уже про його пустоту і мав йому щось иньшого сказати. — Слухай лише та розмірковуй. Чи не лїпше було би отак: замісь каміня і патичя, а ти спробуй урвати собі руку, та рукою, та рукою, та рукою! Тут старий показував живо, як він має кидати тою рукою. — А потому, як уже одної руки не стане, а ти возьми ногу, та ногою, та ногою, а відтак — лише уважай, що кажу — а відтак урви собі голову, та головою, та усе лиш підбігни та ухіп її, та до каміня, та шпур, та шпур нею, аби аж дрантє летїло!… Га? Як міркуєш? Чи не лїпше було би так? Ану, ану, спробуй! А чужу садовину лиши, за неї гріх, а за себе не будеш мав нїякого гріху. Затям же собі добре і розгадай.

читати далі…

Вибрана поезія

Микола Устиянович

Струни. Том I. (Берлін, 1922)

ОСІНЬ.

Сумно, марно по долині
Почорніли білі квіти,
Пожовк лист на деревині,
Птах полетів в инші світи.

Од запада сиві хмари
Цілу землю заливають,
Чагарами нічні мари
З вітрами ся розмовляють.

А на горі калинонька
Головоньку нахиляє,
А над Дністром дівчинонька
Сльозами ся заливає.

Чого тужиш, калинонько,
Головоньку нахиляєш?
Чого плачеш, дівчинонько,
Сльозами ся заливаєш?

Чи тя доля покинула?
Чи не маєш матусеньки?
Чи ти краса загинула?
Чи говорять воріженьки?»

— Ні мня доля покинула.
Ні не маю матусеньки,
Ні ми краса загинула,
Ні говорять воріженьки

Йно ми тужно за весною,
Що так борзо перецвіла
Куди гляну мисленькою
Нема того, що-м любила!