Доля (1897)
Доля. Пересьпіви Львів: накладом редакції «Зорі», 1897 |
|
Сумний талан поодинокої людини, не краща доля і цїлих народностий. Се переважний мотив сьпівної творчости загально-сьвітової; панує він і в моїх пересьпівах. Відси і назва збірничка. Деякі твори привабили мене або формою художною, або згодою думок з моїми власними; в инших я сам вишукував придатного виразу для своїх гадок та почувань. Таким чином користував ся я творами отсих поетів чужосторонних, саме: анґлїйські (вкупі з американськими) — Едгар Пое, Віллям Купер, Томас Гуд, Льонгфелло, Вальтер-Скот, Вордсворт, Роберт Соуті, Теннїсон, Кембель, Фелїция Гіменс, Шеллї, Роберт Борне, Елизавета Броунінє ; італянська поетка — Ада Негрі; — французкі — Пієр Дїпон, Сюллї-Прюдом, Катюль-Мендес, Боделєр, Коппе, Поль Верлєн, Барбє; нїмецькі — Ґете, Роберт Прутц, Шаміссо, Лєнау, Рікерт, Іван Шерр, Фрейлїґрат, Гервеґ, Гамерлїнґ, Улянд, Ада Крістен; грузинські — Чавчавадзе, Бараташвілї; вірменські — Патканян, Леренц; венґерські — Петефі, Арані; славянські — Вазов, Петро Нєґош, Юрий Якшич, Бранко Радичевич, Франц Мажуранич, Преширн, Гейдук, Тиль, Коношнїцька, Асник і кілька московських. У декотрих поетів я брав тільки мотив, переймав ся настроєм, а пересьпівував цїлком по свойому. Нехай читачі вибачуть, коли часом моя вкраїнська бандура грала на далекій чужинї не по рідному, бренїла непевним відгуком півночи.
Павло Граб.
Едгар Пое. |
I. Крук |
Віллям Купер. «Я бажав би відсїль на край сьвіта втекти…»
Томас Гуд. «Знов загинула душенька праведна…»
Льонгфелло. |
Вальтер-Скот. «Спи, дитинонько, спи…»
Вордсворт. «Прощавай, бо молити ся час…»
Роберт Соуті. «Чого голота скіглить так?»
Теннісон. «Король Едвард…»
Кембель. «Зняла ся буря, дощ полив…»
Фелїция Гіменс. «Тїш мене: занедужала я…»
Шеллї. «Повій, вітре…»
Роберт Борнс |
I. Льорд Грегорі |
Єлизавета Броунінґ. «В чистім полї на роздолї…»
Ада Негрі. Доля
Пієр Діпон. Робітницька пісня
Сюллї Прюдом. |
I. «Чи довго ще, химернику-сьпіваче…» |
Катюль-Мендес. «Геть щоденні близесенькі цїлї…»
Боделєр. «Що вам небо з довічними муками…»
Коппе. «У вечері циґаро запалив я…»
Поль Верлєн. «Хмура осїнь. Голосїння…»
Барбє. «Щоб не мерли скрізь голодні…»
Ґете. Молитва мандрівця
Роберт Прутц. Поетови
Шаміссо. Прачка
Лєнав. Похорон старчихи
Рікерт. |
Іван Шерр. Про вірного друзяку
Фрейлїґрат. «Честь тому, хто в землю чорну…»
Гервеґ. Старі і молоді
Гамерлїнґ. «Не висьпівуй про те, пташко…»
Улянд. «Був у мене товариш коханий…»
Ада Крістен. «Нас мордують однакові муки…»
Чавчавадзе. |
I. «Не гулящому на втїху…» |
Патканьян. Сльози Аракса
Бараташвілі. Молитва
Леренц. |
I. До рідного краю |
Петефі. |
Арані. |
Вазов. |
Петро Нєґош. «Твердо стіймо за рідну країну…»
Юрий Якшич. Два шляхи
Бранко Радичевич. «Гей, Мораво-річко…»
Франц Мажуранич. «Як розповів менї тато старий…»
Прешірн. «Тиняючись колись понад Дунаєм…»
Гейдук. |
Тиль. «Де мій дім?»
До раби. З сербської мови. («З любовю хилюсь пред тобою…»)
Адам Асник. «Даремна праця, марний труд…»
Салогуб. «Де ти, щастє?»
Веневітінов. «Шануй сьпівця за гуки щирі…»
Голенищів-Кутузів. «Спинись, друже, покинь дорікання гнївні…»
Олекса Товстий. «Сидить під балдахином…»
Немирович-Данченко. «Гупає молот залїзний…»
Андрієвський. «Сьвітлий образе привиду милого…»
Плещеєв. «Не йди утоптаним шляхом…»
Фофанов. Сон черницї
Добролюбов. «На що ви менї руки звязали…»
Фруг. «Настане — вірю я — година…»
Крестовський. «Вмер заступник наш Сан-Яго…»
Берг. «Зоря! Забилось серце полохливе…»
Михайловський. «Не буду я на долю нарікати…»
Бенедіктов. «В тихім повітрячка чистого лескотї…»
Михайлов-Шеллер. «Хай люди бють ся між собою…»
Оболенський. «Чи скоро скінчить ся…»
Авенаріус. «Лїнь тїкає дїла…»
Цертелев. «Збудував собі храм я в пустинї…»
Іван Аксаков. «Молюсь я щиро Богу нинї…»
Павло Козлов. «Днї безслїдно минають за днями…»
Мережковський. «О, нї, дївчино, не тїкай!»
Якубович. |
I. «Конай один…» |
Минський. «Не жури ся, друже ревний…»
Надсон. «Друже-брате сумний…»
На позичені мотиви: |
I. «Хочеш перти проти сили?» |
Ореструп. «Лежу мертвий, — навхрест руки…»
Драхманс. «Гай заворожено, лист не тремтить…»
Вергелянд. «Над ставком у темну воду…»
Вельгавен. «Страшно буря завиває…»
Ця робота перебуває в суспільному надбанні в усьому світі. Цей твір перебуває в суспільному надбанні в усьому світі, тому що він опублікований до 1 січня 1929 року і автор помер щонайменше 100 років тому. |