Доля (1897)/Колиб ти, сонечко, хоч раз…

Доля
Павло Граб
«Колиб ти, сонечко, хоч раз…» (Марія Конопницька)

Львів: 1897

Колиб ти, сонечко, хоч раз
Дізналось.
Як дуже темряви ще в нас
Осталось, —
То не ховалось би вечір
В простори,
За той пурпуром влитий бір,
За гори!

День поминає наче мить…
Ждуть люди,
Що вспіє мерзлі обігріть
Їх груди,

Навіє в душу любих дум…
Та годї:
Він утїкає… Жаль і сум
В народї.

О, швидче-б ясність духа всїм
Придбати,
Щоб смутку горенька зовсїм
Не знати,
Щоб всяк до сьвітла радо звів
Повіки,
Щоб блиснув промінь кращих днїв
На віки!