Доля (1897)/Та коли-ж ми, коли діждем…
| ◀ Як до бою круль збирав ся… | Доля «Та коли-ж ми, коли діждем…» (Марія Конопницька) |
Вподовж луки, вподовж поля… ▶ |
|
Та коли-ж ми, коли діждем
Тиї весни, того сьвята,
Що зпід стріхи зпід курної
Забілїє наша хата ?
Та коли-ж ми, коли діждем
Того ранку, тиї днини,
Що нам сонце крізь віконце
Більше сьвітла свого кине ?
Та коли-ж ми, коли діждем
Тиї зорі, тиї долї,
Що нам колос зажовтїє
На з'убоженому полї?
Завирюха гуде в пущах,
Завирюха снїгом віє;
Блисне місяць, стужа вдарить, —
Разом хата побілїє.
З неба сходить день наш білий,
Ясне сонце з неба сходить;
Рілля, слїзми засїяна,
Злотий колос нам уродить.