Доля (1897)/Я бажав би відсїль на край сьвіта втекти…

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Доля (1897
Павло Граб
«Я бажав би відсїль на край сьвіта втекти…» (Віллям Купер)
Видання: Львів: 1897.

Я бажав би відсїль на край сьвіта втекти,
Чи розваги-б собі не спіткав де, —
Щоб не бачить, як кров розливають кати,
Та безкарно знущають ся з правди.

Бо тут пекло кругом, гидкий брязкіт залїз…
Я ненавижу рабства кайдани;
Замирає душа, болить серце до слїз;
Жду: коли воно все перестане?

Сей здихає в ярмі, той добра не щита,
Знай купаєть ся в ласощах ріжних;
Чи згадаємо-ж ми про науку Христа:
„Пригорнїть ся по людськи до ближних!"

„Брацтво“, „рівність“ — слова… але й ті… де вони?
У нарузї, пилу та прокляттї;
Вітер їх розмахав як сухі буряни,
Що на попіл згоріли в багаттї.

Брацтво… рівність… Які? Ми нерівні хиба?
Чого-ж я побиваюсь, як дурень?
Що у мурина кожа занадто груба,
Що убогий, обшарпаний мурин;


А плянтатор його — дука білий на вид…
Еге… чорний наш мурин як чобіт,

Та ще й дранець, злидар… Що-ж? Туди йому й слїд?
Хай же, кажуть, на „білого“ й робить!

Деж завіти сьвяті? Хто на їх потура?
Батіг іродський ляска над братом…
Будь ти проклятий, хай тебе грім покара,
Держилюде, що родиш ся катом!

Згинь, невільництво, геть! Я не хочу ганьби,
Щоб у лїтку, в жари опівднїшні,
Холодочком мене обвівали раби,
Білих здирцїв брати безутїшні!

Володїти людьми? Прийде час, дукачі!
Розкує тих, що ви катували,
Що на вас же лихих цїлий вік орючи,
Кровю-потом лани обливали!

Людський образ бере всю прихильність мою,
А не то, щоб — у плуг як скотину!
Легше-ж сам я в кайдани себе закую,
Нїж замучити брата-людину!