Доля (1897)/Зняла ся буря, дощ полив…

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Зняла ся буря, дощ полив;
Ревуть вали, — лиха година…
Завзятий Рино прилетїв
На беріг з донею Уллина.


— „Рибалко, швидче дай човна !
Ратуй від лютої погонї!
Страшний Уллин нас доганя:
Кричать їздцї, бють землю конї.“

— „Чи ти, козаче, без ума!
Послухай лиш, як хвиля плиска…
Тоненькі весла полама,
Хибкий мій човен мов та тріска.“

— „Рибалко, швидче дай човна !
Ратуй! Що нам лиха година?
Ще може спинить ся вона,
Та не спинити вже Уллина.“

Гроза все гірш, чорнїйш вали;
Уллина чути ближче й ближче;
За ними конї захропли,
А зброя брязкотить зловіще.


— Час добрий! Дальше від гріха! —
Сїв Рино, з ним дївчина сїла.
Рибалка човен одпиха;
Безодня їх туманом вкрила.

Смерть пащу роззявля на них;
Кругом клекочуть борви хмурі;
В гуртї товаришів буйних,
Спішить Уллин страшнїйш од бурі.


Уллин на беріг прилетїв,
Поглянув: дочку носять хвилї;
Куди дївав ся батьків гнїв?
Він молить-просить у знесиллї:

„Вернись, дитинонько, вернись!
Хай не ляка тебе провина!“ —
З хвиль завивання роздались
На поклик болїсний Уллина.

Здіймає буря гори хвиль,
Скажено човном скрізь швиряє;
Уллин глядить: дочка відтіль
До його руки простягає.

— „Вернись, дитинонько, вернись!“ —
Та марно все: одна хвилина, —
Розбіглись хвилї і злились
Над човном з донею Уллина.