Перейти до вмісту

Доля (1897)/До раби

Матеріал з Вікіджерел
ДО РАБИ.

 
З сербської мови.

З любовю хилюсь пред тобою;
Журба якась душить мене:
Коли вже ти діждеш покою,
Коли твоє рабство мине?
 Дарма, що ти гинеш без долї,
 Що промінь тобі не мигтїв;
 Прекрасна ти навіть в неволї,
 Страшнїйша грози для катів.
Тебе засудили на муки,
Терновим вінком оплели,
Скували і ноги і руки,
З дитиньства в ярмо запрягли.
 Змагай ся! Загинуть тирани,
 А з ними облуда і лжа…
 Змагай ся! Загоють ся рани;
 Є всякому здирству межа!
Терпи, моя любонько мила:
Скінчать ся скорботи нїмі…
Сьвіти нам, як перше сьвітила,
Тлїй огником сховним у тьмі.

 Розжеврить ся він незабаром,
 Як море кругом запала
 Великим невгасним пожаром,
 В пень знищить всї закутки зла!