Доля (1897)/До раби
| ◀ Три стежки ти протерла… | Доля До раби |
Даремна праця, марний труд… ▶ |
|
ДО РАБИ.
З сербської мови.
З любовю хилюсь пред тобою;
Журба якась душить мене:
Коли вже ти діждеш покою,
Коли твоє рабство мине?
Дарма, що ти гинеш без долї,
Що промінь тобі не мигтїв;
Прекрасна ти навіть в неволї,
Страшнїйша грози для катів.
Тебе засудили на муки,
Терновим вінком оплели,
Скували і ноги і руки,
З дитиньства в ярмо запрягли.
Змагай ся! Загинуть тирани,
А з ними облуда і лжа…
Змагай ся! Загоють ся рани;
Є всякому здирству межа!
Терпи, моя любонько мила:
Скінчать ся скорботи нїмі…
Сьвіти нам, як перше сьвітила,
Тлїй огником сховним у тьмі.
Розжеврить ся він незабаром,
Як море кругом запала
Великим невгасним пожаром,
В пень знищить всї закутки зла!