Доля (1897)/Сон черницї
| ◀ Не йди утоптаним шляхом… | Доля Сон черницї (Фофанов) |
На що ви менї руки звязали… ▶ |
|
Не палю я лампадки північної,
Не читаю канону вечірнього…
Де подїтись від думоньки грішної,
Захиститись від чару надмірного?
Він приснив ся у снї нерозгаданім
Осяйнїйш великодної сьвіченьки;
З його шат мов би віяло ладаном,
Бігли промінї з ясного личенька.
Наче маріння тихе, небачене,
Він прилинув з гадками напасними,
Стурбував серце, Богу призначене,
Доторкнувсь либонь кучерів пасмами.
Він шептав, в очах туга сьвітила ся:
„Годї вік свій губить між могилами;
Чи вона-ж кароокій судила ся?
Покохай, бий ся з вражими силами!
Глянь на тих, що неправдою зжурені
Все шукають братерства, болїючи;
Працюй з ними, кинь стїни нахмурені,
Чорну одїж скидай, не жалїючи!“
Тай замовк; легше мрії принадної
До простору пурхнув неимовірного…
Не палю я лампадки кімнатної,
Не читаю канону вечірнього.