Програма большевиків КП Росії та КП України
| Програма большевиків КП Росії та КП України пер.: Петро Дятлів Відень; Львів: 1920 |
|
|
 |
КОММУНІСТИЧНА БІБЛІОТЕКА, Ч. 4.
ПРОЛЕТАРІ УСІХ КРАЇН, ЄДНАЙТЕСЯ!
ПРОГРАМА БОЛЬШЕВИКІВ
КОМУНІСТИЧНОЇ ПАРТІЇ РОСІЇ ТА КОМУНІСТИЧНОЇ ПАРТІЇ УКРАЇНИ
ПЕРЕКЛАД П. ДЯТЛОВА.
ДРУК. 10.000 ПРИМ. НАКЛАДОМ К. П. СХ. ГАЛИЧИНИ.
ВІДЕНЬ—ЛЬВІВ.—1920—ДРУКАРНЯ „АДРІЯ“
§§ 1–5 Жовтнева революція (25 жовтня – 7 падолиста 1917) здійснила в Росії диктатуру пролєтаріята, котрий з допомогою біднійшого селянства або напівпролєтаріята почав створювати основи комуністичної суспільности. Розвій революції в Німеччині й Австро-Угорщині, зріст революційного пролєтарського руху в усіх поступових країнах, поширення в цім русі совітської, чи радянської системи, себто системи, яка змагається безпосередно до здійснення диктатури пролєтаріята, — все це показало, що почалася доба світової пролєтарської комуністичної революції.
Ся революція була неминучим наслідком розвою пануючого ще в більшости цивілізованих країн капиталізму. Наша стара програма, хоча й неточно назвала партію „соціялдемократичною“ все-ж-таки вірно характеризовала природу капиталізму і буржуазного суспільства в ось яких висловах:
§§ 6–12 „Головною ознакою такого суспільства є товаровий виріб на основі капіталістичних продукційних відносин, за котрих найважнійша й найзначнійша частина засобів виробу й обміну товарів належить нечисленній клясі осіб, тим часом як величезна більшість населення складається з пролєтарів і напівпролєтарів, які наслідком свого господарчого положення змушені стало чи періодично продавати свою робучу силу, себто бути наймитами капиталістів і своєю працею створювати дохід вищих кляс суспільства.
§ 14 „Область панування капиталістичних продукційних відносин поширюється все більше й більше в тій мірі, як стале удосконалення техніки, підносячи господарче значіння великих підприємств, веде до витіснення дрібних підприємців, перетворюючи частину їх в пролєтарів і звужуючи ролю решти в суспільнім і господарчім життю і ставлячи їх місцями в більш-менш повну, більше чи менше явну, в більше чи менше тяжку залежність від капиталу.
§ 15. „Той же поступ техніки дав крім того підприємцям змогу в стало зростаючих розмірах уживати жіночої й діточої праці в процесі виробу й товарообміну. Але тому, що з другого боку він веде до відносного зменшення потреби підприємців в живій праці робітників, попит на робучу силу неминуче відстає від її предложення, наслідком чого збільшується залежність наємної праці від капитала і зростає рівень її визиску.
§ 16 „Такий стан річей внутрі буржуазних країн і стале загострення взаємної конкуренції їх на світовім ринку, все більше й більше заважають збуту товарів, які виробляється в стало зростаючій скількости. Надвиріб, котрий виявляється в більше чи менше гострих промислових кризах, за котрими наступають довші чи коротші доби промислового застою, є неминучим наслідком розвою продукційних сил в буржуазнім суспільстві. Кризи й доби промислового застою, з свого боку, ще більше нищать дрібних продуцентів-виробників, ще збільщують залежність наємної праці від капитала, ще скорше ведуть до відносного, а иноді й до абсолютного погіршення положення робітничої кляси.
§ 17 „Таким чином удосконалення техніки, означаючи піднесення продуктивности праці і зріст народного багатства, в капиталістичнім суспільстві обумовлює собою зростання суспільної нерівности, збільшення віддалення між маєтними й немаєтними і зріст незабезпечености істнування, безробітности і ріжного роду злиднів для все ширших верств працюючих мас.
§ 18 „Але в тій мірі, в якій вростають і розвиваються усі ці властиві буржуазному суспільству протирічча, росте також і незадоволеність працюючих і визискуваних мас істнуючим ладом, вростає число та обєднаність пролєтарів і загосторюється їхня боротьба проти їхніх визискувачів. Концентруючи засоби виробу й обміну і усуспільнюючи процес праці в капіталістичних підприємствах, удосконалення техніки утворює одночасно все скорше й швидче матеріяльну змогу заміни капиталістичних продукційних відносин комуністичними, себто соціяльної революції, котра є остаточною метою всієї діяльности міжнародної комуністичної партії, яко свідомої представниці клясового руху.
§§ 19-22 Заміною приватної власности на засоби виробу й обміну суспільною власністю і заведенням плянової організації суспільного продукційного процесу для забезпечення добробуту і всестороннього розвою всіх членів суспільства соціяльна революція пролєтаріята знищить поділ суспільства на кляси і тим визволить ціле поневолене людство, бо положить край усім формам визиску одної частини суспільства другою.
§§ 23-24 „Необхідною умовою сеї соціальної революції б диктатура пролєтаріята, себто завоювання пролєтаріатом такого рода політичної власти, котра дозволить йому здусити всякий опір визискувачів. Ставлячи собі задачею зробити пролєтаріят здатним до виконання свого великого історичного завдання, міжнародна комуністична партія орґанізує його в самостійну політичну партію, яка виступає проти всіх буржуазних партій, кермує всіми виявами його клясової боротьби; розкривав йому непримирну протилежність між інтересами визискувачів і інтересами визискуваних і виясняє йому історичне значіння й необхідні умови надходячої соціяльної революції. Разом з тим вона виясняє і всім иншим працюючим і визискуваним масам безнадійність їхнього положення в капиталістичнім суспільстві і необхідність соціяльної революції в інтересах їхнього власного визволення від гнету капиталу. Партія робітничої кляси, комуністична партія, кличе до своїх рядів всі верстви працюючого й визискуваного населення, оскільки вони поділятимуть погляди пролєтаріята“.
§§ 26-28 Процес концентрації й централізації капитала, спиняючи вільну конкуренцію, повів з початку 20-го століття до утворення могутних монополістичних союзів капиталістів, синдикатів, картелів і трестів, — котрі набули рішаючого значіння в цілім господарчім життю, а потім також і до спаяння банкового капиталу з могутно концентрованим промисловим капиталом і до зміцненого вивозу капиталу до чужих країн. Трести, обіймаючи цілі групи капиталістичних держав, розпочали господарче розділення світу, поділеного вже територіяльно між найбогатшими країнами. Ся доба фінансового капиталу, неминуче загострююча боротьбу між капиталістичними державами, є епохою імперіялізму.
§§ 29-30 Звідсі необхідно випливають імперіалістичні войни, войни за ринки збуту, за области для вложення капиталу, за сирівці й за робучу силу, себто за світове панування і за власть над малими й слабими народностями. Саме така була перша велика імперіялістична війна 1914-1918 років.
§ 31 Надзвичайно високий рівень розвою світового капиталізму взагалі, заміна вільної конкуренції державно-монополістичним капиталізмом, підготовка банками й капиталістичними союзами аппарата для суспільного реґулювання процесу виробу й розділення продуктів, сполучений з наростанням капиталістичних монополів зріст дорожнечі і гнету синдикатів над робітничою клясою, поневолення робітництва імперіялістичною державою, нові нечувані труднощі господарчої й політичної боротьби пролєтаріята; страхіття, нужда і руїна, спричинені імперіялістичною війною — все це зробило неминучим банкроцтво капиталізму і перехід до вищого типу суспільного господарства.
§ 32 Імперіялістична війна не могла скінчитися не тільки що справедливим миром, але і взагалі заключенням скільки будь сталого миру між буржуазними правительствами. На осягнутім щаблю розвою капиталізму ся війна з неминучістю перетворювалася і перетворюється на наших очах в горожанську війну визискуваних робучих мас, з пролєтаріятом на чолі їх, проти буржуазії.
§§ 33-34 Зростаючий наступ з боку пролєтаріята і зокрема його побіди в поодиноких країнах збільшують опір визискувачів і викликають з їхнього боку, утворення нових форм міжнародного обєднання капиталістів (союза народів і т. п.), які, організуючи в світовім розмірі систематичний визиск усіх народів землі, змагаються передовсім до безпосередного подавлення революційних рухів пролєтаріяту всіх країн.
Усе це з неминучістю веде до сполучення горожанської війни внутрі поодиноких країн з революційними війнами як пролєтарських країн, які обороняються, так і поневолених народів, які ведуть боротьбу проти ярма імперіялістичних держав.
§ 37 За сих умов гасла пацифізма, міжнародного відзброєння при капиталізмі, розборчих судів і т. д. являються не тільки реакційною утопією, але й простим обдуренням робучого люду, котре має на меті відзброєння пролєтаріята й відхилення його від його задачі: відзброєння визискувачів.
Лише пролєтарська, комуністична революція може вивести людство з притоки, утвореної імперіялізмом і імперіялістичними війнами. Які б ні були труднощі революції і всеможливі тимчасові невдачі її, як би ні здіймалися хвилі протиреволюції, — остаточна побіда пролєтаріята неминуча.
§ 35 Ся побіда світової пролєтарської революції вимагає найповнійшого довірря, найтіснійшого братерського союзу й можливо більшої одностайности революційних виступлень робітничої кляси в передових країнах.§ 35 Сі умови нездійснимі без засадничого рішучого розриву й безмилосердної боротьби проти того буржуазного зіпсуття соціялізму, котре отримало побіду серед верхніх верств офиціяльних соціялдемократичних і соціялістичних партій.
Таким понівеченням є, з одного боку, оппортунізм і соціялшовінізм, соціялізм на словах, шовінізм на ділі, прикрашення оборони розбійницьких інтересів своєї національної буржуазії брехливим гаслом оборони батьківщини як взагалі, так і особливо за часу імперіялістичної війни 1914-1918 років. Сей напрям повстав наслідком того, що передові капиталістичні держави, рабуючи колоніяльні й слабі народи дають буржуазії змогу коштами осягнутого сим рабунком надприбутку доставляти упривилейоване становище верхнім верствам пролєтаріята і таким чином підкупляти їх, забезпечувати їм за мирних часів зносне міщанське істнування і приймати до себе на службу провідників сеї верстви. Оппортуністи й соціялшовіністи, будучи слугами буржуазії, являються просто клясовими ворогами пролєтаріяту, зокрема тепер, коли вони в союзі з капиталістами озброєною рукою подавляють революційний рух пролєтаріята як в своїх, так і в чужих країнах.
§ 39 З другого боку, буржуазним понівечінням соціялізму є течія „центра“, котру можна помітити так само в усіх капиталістичних країнах; вона хитається між соціялшовіністами й комуністами, борючися за єдність з першими і стараючися відновити II Інтернаціоналю, яка потерпіла банкроцтво. Провідницею боротьби пролєтаріята за його визволення є лише нова, Третя, Комуністична Інтернаціоналя, одним з відділів котрої є Рос. Комуністична Партія. Ся Інтернаціоналя утворилася фактично повстанням комуністичних партій з дійсно пролєтарських елементів колишніх соціялістичних партій в ряді країн, особливо ж в Німеччині, і заснована формально в марті 1913 року на її першім зїзді в Москві. Комуністична Інтернаціоналя, котра все більше й більше набував співчуття в масах пролєтаріята всіх країн, повертає до марксизму не тільки своєю назвою, але також і цілим змістом своїх політичних ідей. Цілою своєю діяльністю вона здійснює очищену від буржуазно-оппортуністичних понівечень революційну науку Маркса.
§§ 41-45 Розвиваючи конкретні задачі пролєтарської диктатури в пристосуванню до Росії, головною своєрідністю котрої є чисельна перевага дрібнобуржуазних верств населення, Рос. Ком. Партія формулує сі задачі ось як:
§§ 46-47 1. Буржуазна республика, навіть найдемократичнійша, освячена гаслами всенародної, загальнонаціональної чи понадклясової волі неминуче зоставалася на ділі — тому, що істнувала приватна власність на землю й инші засоби виробу — диктатурою буржуазії, машиною для визиску й пригноблення величезної більшости робучого люду жменькою капіталістів. В протилежність до сього пролєтарська, чи совітська демократія перетворила масові організації саме поневолених капиталізмом кляс пролєтарів і біднійших селян-напівпролєтарів, себто величезної більшости населення, в сталу й єдину основу як місцевого так і центрального державного аппарату, внизу і доверху. Тим самим совітська держава, між иншим, в без порівнання ширшім розмірі, ніж де будь инде, здійснила місцеве ж краєве самоуправління без усяких призначених вверху властей. Задачею партії є невтомна праця над дійсним переведенням в життя повністю сього вищого типу демократизма, який для свого правильного функціонування вимагає сталого підношення культурного рівня орґанізованости й одмодіяльности мас.
§ 48 2. В протилежність до буржуазної, котра скривала класовий характер своєї держави, совітська власть відкрито признає неминучість клясового характеру кожної держави, доки зовсім не щезне поділ на кляси і разом з ним усяка державна власть. Совітська держава, по самій сути, намірена до подавлення опору визискувачів, і совітська конституція, виходячи з того, що всяка свобода є обманом, коли вона протирічить визволенню праці від гнету капиталу, не спиняється перед позбавленням визискувачів політичних прав. Задача партії пролєтаріята є в тім, аби, проводячи невідхильне подавлення опору визискувачів і ідейно борючися з глибоко закоренілими забобонами про абсолютний характер буржуазних прав і свобід, розясняти разом з тим, що позбавлення політичних, прав і всякі обмеження свободи необхідні виключно яко переходові заходи боротьби проти спроб визискувачів відстояти або відновити свої привилеї. В тій мірі, в якій щезатиме обєктивна можність визиску одної людини другою, щезатиме й необхідність сих тимчасових заходів і партія змагатиметься до обмеження і повного скасування їх.3. Буржуазна демократія задоволялася формальним рівномірним поширюванням політичних прав і свобід, в роді свободи зборів, спілок, друку, однаково на всіх громадян. Але в дійсности, як адміністративна практика, так головно господарче поневолення працюючих завжде за буржуазної демократії унеможливлювали їм скільки будь широке користання сими правами і свободами.
§ 49 Пролєтарська ж демократія навпаки замісць формального проголошення прав і свобід ставить фактичне забезпечення їх, передовсім і найбільше саме для тих кляс населення, котрі поневолювалося капиталізмом, себто для пролєтаріяту і селянства. Для сього совітська власть вивласнює у буржуазії приміщення, друкарні, склади паперу і тому подібного і віддає їх в повне розпорядження робітників і їхніх організацій.
Задача Російської Комуністичної Партії в в тім, аби притягати все ширші маси робучого населення до користання з сих демократичних прав і свобід і до розширення матеріяльної змоги сього.
§ 50 4. Буржуазна демократія протягом віків проголошувала рівність людей, незалежно від полу, віри, раси й національносте але капиталізм ніде не дозволив фактичного здійснення сеї рівноправности, а в своїй імперіялістичній стадії він довів до найміцнійшого загострення національного й расового гнету. Лише тому, що совітська власть є властю працюючих, вона могла поперше в світі до краю і в усіх областях перевести се урівноправнення, аж до повного знищення останніх слідів нерівности жінки в области шлюбного права. Задачею партії тепер в переважно духова й виховуюча праця над тим, аби остаточно знищити до краю сліди колишньої нерівности або забобонів, особливо серед відсталих верств пролєтаріята і селянства.
Не обмежуючися формальною рівноправністю жінок, партія змагається визволити їх від матеріяльних тягарів застарілого хатнього господарства, шляхом заміни його домами-комунами, громадськими їдальнями-столовими, центральними пральнями, яслами для дітей і т. п.
§ 51 5. Забезпечуючи робучим масам без порівнання більшу, ніж при буржуазній демократії й парламентаризмі, змогу найпростійшим і найдоступнійшим для робітників і селян способом вибірати й відкликати депутатів, совітська власть одночасно усуває неґативні сторони парламентаризму, особливо відлучення законодавчої власти, відірваність представничих установ від мас і т. п.
Совітська держава наближає державний аппарат до мас також тим, що виборчою одиницею й основною державною кліткою стає не територіальна округа, а продукційна одиниця (завод, фабрика).
Задача партії в тім, аби ведучи працю в сім напрямі, добиватися дальшого зближення органів власти з масами працюючих на основі все строгшого й повнійшого здійснення сими масами демократизма на практиці, особливо ж шляхом переведення відповідальности й підконтрольности урядових осіб.
§ 52 6. Тимчасом як буржуазна демократія, не зважаючи на свої декларації, перетворювала військо в знаряддя маєтних кляс, відокремлюючи його від робучих мас і протиставляючи його їм, відбіраючи у салдатів змогу користання з своїх прав або перешкоджаючи сьому користанню, совітська держава в своїх орґанах, совітах, чи радах, сполучає робітників і салдат на основі повного урівноправнення і єдности їхніх інтересів. Задачею партії в відстоювати й розвивати сю єдність, зміцняючи нерозлучні звязки озброєної сили з організаціями пролєтаріята і напівпролєтаріята.
§ 53 7. Провідна в цілій революції роля мійського промислового пролєтаріяту, яко найбільш зконцентрованої, обєднаної, просвіченої і загартованої в боротьбі частини працюючих мас, протягом цілої революції виявилася як за самого повстання совітів, так і за цілого перебігу їхнього розвою в органи власти. Наша совітська, радянська, конституція відбила се в собі, зберігаючи деяку вигоду за промисловим пролєтаріятом в порівнанню з більше розпорошеними дрібнобуржуазними масами на селі.
Р. К. П., розясняючи тимчасовий характер сих вигід, історично сполучених з труднощами соціалістичної організації села, мусить змагатися до невідхильного й систематичного використання сього положення промислового пролєтаріяту для того, щоби в противагу вузькоцеховим і вузькофаховим інтересам, котрі випещував капиталізм серед робітників, сполучати тіснійше з передовими робітниками найбільш відсталі й розпорошені маси сільських пролєтарів і напівпролєтарів, а також і середнього селянства.
§ 54 8. Тільки завдяки совітській орґанізації держави революція пролєтаріята могла зразу розбити й знищити до основи старий, буржуазний, урядничий і судовий державний аппарат. Одначе, недосить високий культурний рівень широких мас, відсутність необхідних навиків в ділі управління у працьовників, котрих маси висовують на відповідальні посади, необхідність поспішного притягнення в тяжких умовах спеціялістів старої школи і відтягнення найрозвиненійшої верстви мійських робітників на воєнну працю повели до частинного відродження бюрократизму внутрі совітського ладу.
Ведучи найгострійшу боротьбу проти бюрократизму, Р. К. П. висуває для повного подолання сього лиха ось які заходи:
1) Обовязкове притягнення кожного члена совіта до виконання певної праці по управлінню державою.
2) Зміну сих праць по черзі так, аби вони по порядку обхоплювали всі галузи управління.
3) Поступовне притягнення всього робучого населення поголовно до праці по управлінню державою.
Повне і всесторонне переведення всіх цих засобів, уявляючих собою дальший крок по шляху, на котрий вступила Паризька Комуна, і стале простійшання функцій управління при піднесенню культурного рівня працюючих веде до усунення державної власти.
9. В національнім питанню Російська Комуністична Партія кермується ось якими засадами :
§ 56 1. На перше місце ставиться політику зближення пролєтарів і напівпролєтарів ріжних національностей для спільної революційної боротьби за повалення поміщиків і буржуазії.
§ 51 2. В цілях подолання недовірря з боку робучих мас поневолених країн до пролєтаріяту держав, котрі пригноблювали сі країни, необхідне скасування всіх і всяких привилеїв якої б ні було національної ґрупи, повне рівноправство націй, признання за колоніями і нерівноправними націями права на державне відлучення.
§ 58 3. В тих же цілях, яко одну з переходових форм на шляху до повної єдности, партія виставляє федеративне обєднання держав, орґанізованих по совітському типу.
§ 59 4. В питанню про те, хто є носієм волі нації до відділення, Р. К. П. тримається історично-клясового становища, числячися з тим, на якім щаблі свого історичного розвою стоїть дана нація: на шляху від середньовічча до буржуазної демократії або від буржуазної демократії до совітської, чи пролєтарської демократії і т. п.
В кожнім випадку, з боку пролєтаріяту тих націй, котрі були націями-гнобительками, необхідна особлива увага до пережитків національного почуття у робучнх мас націй поневолених або неповноправних. Тільки при такій політиці можливе утворення умов для дійсної міцної добровільної єдности національно-ріжнородних елементів міжнародного пролєтаріята, як те показав досвід обєднання ряда національних совітських республик довкола совітської Росії.
§§ 61, 62, 69 10. У воєнній области задачі партії встановляється ось якими основними засадами:
1) За доби розпаду імперіялізма і зростаючої горожанської війни неможливе ні збереження старої армії, ні збудування нової на так званій понадклясовій чи загальнонаціональній основі. Червона армія, яко знаряддя пролєтарської диктатури, мусить з необхідности мати відкрито клясовий характер, себто формуватися виключно з пролєтаріята і близьких йому напівпролєтарських верств селянства. Лише в звязку зі знищенням кляс подібна армія перетвориться в цілонародну соціялістичну міліцію.
§ 63 2) Необхідне найширше навчання всіх пролєтарів і напівпролєтарів воєнному ділу і заведення викладання відповідних предметів у школі.
§§ 64-65 3) Працю воєнного обучення й виховання червоної армії виконується на основі клясового обєднання й соціялістичної освіти. Тому необхідні політичні комісари з вірних і здатних на самопожертвування комуністів поруч з боєвими начальниками і утворення в кожнім відділі комуністичних груп для встановлення внутрішнього ідейного звязку і свідомої дисциплини.
§ 66 4) Яко противага до будови старої армії необхідні: можливо короткий строк чисто казарменного навчання, наближення казарм до типу воєнних шкіл, як найтіснійші звязки воєнних формувань з фабриками, заводами, фаховими спілками, орґанізаціями сільської бідноти.
§ 67 5) Необхідну орґанізаційну одностайність і витривалість можна надати молодій революційній армії тільки при допомозі командного складу, за перших часів хоча би низчого, зпоміж свідомих робітників і селян. Підготовлений найздатнійших і відданих справі соціялізму салдатів до командних обовязків в тому одною з важнійших задач в ділі утворення армії.
§ 67 6) Необхідне найширше використання й ужиття оперативного й технічного досвіду останньої світової війни. В звязку з сим необхідне широке притягнення до справи армії й її оперативного кермування воєнних спеціялістів, які пройшли школу старої армії. З свого боку, необхідною умовою такого притягнення є зосередження політичного проводу армією і всесторонньої контролі над командним корпусом в руках робітничої кляси.
§ 68 7) Вимога виборности командного корпусу, котра мала величезне засадниче значіння у відношенню до буржуазної армії, де командний корпус підбіралося й виховувалося яко аппарат класового поневолення салдатів і робучих мас, втрачає зовсім своє засадниче значіння у відношенню до робітничої й селянської армії. Можлива комбінація виборности й призначення диктується революційній клясовій армії виключно практичними міркуваннями й залежить від осягнутого рівня формування, степени обєднання відділів армії, готовости командних кадрів і тому подібного.
§§ 70-71 11. Взявши всю власть до своїх рук і усунувши безостанку органи буржуазного панування — суди попереднього ладу, — пролєтарська демократія замісць формули буржуазної демократії „виборність суддів народом“ висунула клясове гасло: „виборність суддів зпоміж працюючих тільки працюючими“ і перевела його в цілій орґанізації суда, урівнявши разом з тим обидва поли в усіх правах, як при виборі суддів, так і при виконанню обовязків суддів.
Для притягнення до виконання правосуддя найширших мас пролєтаріята й біднійшого селянства введено участь в суді постійно нових, урядуючих лише часово суддів-засідателів, з притягненням до уложення списків масових робітничих орґанізацій, фахових спілок і т. п.
§§ 72-73 Утворивши єдиний народний суд замісць безконечного ряду колишніх судів ріжного уладження з численними інстанціями, совітська власть упростила будову суда, зробивши його абсолютно доступним для населення й усунувши всяку тяганину при веденню справ.
Скасувавши закони повалених правительств, совітська власть доручила вибраним совітами суддям здійснювати волю пролєтаріята, приміняючи його декрети, а в випадку недостачі чи неповноти їх — кермуватися соціялістичною правосвідомістю.
В области кари орґанізовані таким способом суди вже повели до цілковитої зміни характера кари, здійснюючи в широких розмірах умовне засудження, встановивши яко міру кари, громадську догану, заміняючи позбавлення свободи примусовою працею з полишенням свободи, заміняючи вязниці виховавчими установами і даючи змогу приміняти практику товариських судів.
§ 75 Р. К. П., помагаючи дальшому розвою суда в тім же напрямі мусить змагатися до того, щоби все робуче населення поголовно притягувалося до виконання обовязків судді, і до остаточної заміни системи кар системою заходів виховуючого характера.
§§ 76-77 12. В области народної освіти Російська Комуністична Партія ставить собі метою закінчення початої від жовтневої революції 1917 р. справи перетворення школи зі знаряддя клясового панування буржуазії в знаряддя повного знищення поділу суспільства на кляси, в знаряддя комуністичного переродження суспільства.
В період диктатури пролєтаріята, себто за доби підготування умов, які уможливлюють повне здійснення комунізму, школа мусить не тільки поширювати засади комунізма взагалі, але й ідейний, орґанізаційний, виховуючий вплив пролєтаріята на напівпролєтарські і непролєтарські верстви працюючих мас в цілях виховання покоління, здатного остаточно встановити комунізм. Найблизчою задачею на сім шляху тепер в дальше розвинення встановлених уже совітською властю ось яких основ шкільної й просвітної справи:
§ 78 1) Переведення безплатної й примусової, загальної й політехнічної (знайомлячої в теорії й на практиці з усіма головними галузями виробу) освіти для дітей обох полів до 17 літ.
§ 79 2) Утворення сіти дошкольних установ, яслей, садів, огнищ і т. п. в цілях поліпшення суспільного виховання й визволення жінки.§ 80 3) Повне здійснення засад єдиної трудової школи, з навчанням в рідній мові, зі спільним обученням дітей обох полів, безумовно світської, себто вільної від усякого релігійного впливу, тісно сполучаючої навчання з суспільно продукційним трудом, підготовляючої всесторонньо розвинених членів суспільства.
4) Заосмотрення всіх учнів їжою, убранням, черевиками й підручниками на кошт держави.
§ 85 5) Підготовлення нових кадрів працьовників освіти, пересякнутих духом комунізма.
§§ 84-83 6) Притягнення робучого населення до активної участи в ділі освіти (розвій „совітів народної освіти“, мобілізація письменних і т. д.).
7) Всестороння державна поміч самоосвіті й саморозвою робітників і селян (утворення сіти установ позашкольної освіти: бібліотек, шкіл для дорослих, народних домів і університетів, курсів, відчитів, киноматографів, студій і т. д.).
§ 81 8) Широке розвинення фахової освіти для осіб від 17-тилітнього віку, в звязку з загальними політехнічними науками.
§ 82 9) Відкриття широкого доступу в авдіторії вищої школи для всіх бажаючих вчитися і в першу чергу для робітників; притягнення до учительської діяльности в вищій школі всіх, хто може там учити; усунення всіх і всяких штучних перешкод між свіжими науковими силами й катедрою; матеріяльне забезпечення учеників, щоби дати фактичну змогу пролєтарям і селянам користати з вищої школи.
§ 86 10) Рівно ж необхідно відкрити й зробити приступними для працюючих всі створені на основі визиску їх праці скарби мистецтва, котрі були досі в виключнім розпорядженню визискувачів.
§ 87 11) Розвинення найширшої пропаганди комуністичних ідей і використання для сеї мети аппарата і засобів державної власти.
§§ 90-92 13. У відношенню до реліґії Російська Комуністична Партія не задоволяється декретованим уже відлученням церкви від держави і школи від церкви, себто заходами, котрі буржуазна демократія виставляє в своїх програмах, але ніде в світі не довела до краю наслідком численних ріжнородних фактичних звязків капитала з реліґійною пропаґандою.
Р. К. П кермуеться переконанням, що тільки здійснення плановости й свідомости в усій суспільногосподарчій діяльности мас потягне за собою повне відмирання реліґійних забобонів. Партія змагається до цілковитого знищення звязку між визискуючими клясами і орґанізацією реліґійної пропаганди, помагаючи фактичному визволенню робучих мас від реліґійних забобонів і орґанізуючи найширшу науково-просвітну й протиреліґійну пропаганду. При сім необхідно старанно ухилятися від усякої образи почуття віруючих, котра веде лише до зміцнення реліґійного фанатизму.
§ 93 1. Невідхильно продовжати й довести до краю розпочату і в головнім та основнім уже закінчену експропріяцію буржуазії, перетворення засобів виробу й обміну у власність совітської республики, себто в спільну власність усіх працюючих.
§ 94 2. Яко головне й основне, обумовлююче собою всю господарчу політику совітської власти, поставити піднесення всіми заходами продукційних сил країни. З огляду на найтяжчу руїну в країні, практичній ціли — негайно і за всяку ціну збільшити скількість найнеобхіднійших для населення продуктів — треба підпорядкувати все инше. Практичними наслідками в сім відношенню необхідно міряти успішність праці кожної совітської установи, сполученої з народним господарством.
При сім необхідно в першу чергу звернути увагу ось на що:
§ 95 3. Розпад імперіялістичного господарства залишив у спадщину першій добі совітського будівництва певний нелад в орґанізації виробу й управлінню ним. Тим необхіднійше висовується — яко одно з основних завдань — максимальне обєднання всієї господарчої діяльности країни по одному загальнодержавному плану ; найбільша централізація виробу в значінню обєднання його по поодиноким галузям і ґрупам галузей і зосередження його в найліпших продукційних одиницях і в значінню швидкости виконання господарчих завдань; найбільша наладженість усього продукційного аппарату, правильне й ощадне використання всіх матеріяльних джерел країни.§ 96 При сім необхідно дбати про розширення господарчого співробітництва і політичних звязків з иншими народами, змагаючися одночасно до встановлення єдиного господарчого плану з тими з них, котрі перейшли вже до совітського ладу.
§ 97 4. У відношенню до дрібного й хатнього промислу необхідне широке використання його шляхом державних замовлень дрібним промисловцям; включення хатньої й дрібної промисловосте до спільного плану заосмотрення сирівцями й паливом, а також фінансове підтримання її, при умові обєднання поодиноких промисловців, дрібнопромислових артелей, продукційних кооперативів і дрібних підприємств в більші продукційні й промислові одиниці; сприяння подібним обєднанням шляхом уділення їм господарчих вигід, намірених поруч з иншими заходами до того, щоби паралізувати змагання хатніх ремесників перетворитися в дрібних промисловців і щоби утворити здоровий перехід сих відсталих форм виробу до вищої великої машинізованої індустрії.
§ 98 5. Орґанізаційний аппарат усуспільненої промисловости мусить спіратися передовсім на фахові спілки. Вони мусять все більше визволятися від цехової вузькости й зашкарублости та перетворятися в великі продукційні обєднання, обхоплюючі більшість, а поволі і поголовно всіх працюючих даної галузи виробу.
Будучи, вже по законам совітської республики і звичайній практиці, учасниками всіх місцевих і центральних органів управління промисловістю, фахові спілки мусять прийти до фактичного зосередження в своїх руках усього управління всім народним господарством яко єдиною господарчою цілістю. Забезпечуючи таким чином нерозлучні звязки між центральним господарчим управлінням, народним господарством і широкими масами працюючих, професійні спілки мусять в найширших розмірах притягати робучі маси до безпосередньої праці по веденню господарства. Участь професійних спілок у веденню господарства і притягнення ними до сього широких мас є разом з тим і головним засобом боротьби проти бюрократизації господарчого аппарата совітської власти і дає змогу поставити дійсно народну контролю над наслідками виробу.
§ 99 6. Необхідне в цілях планового розвою народного господарства максимальне використання всієї істнуючої в державі робучої сили, її правильне розділення й перерозділення як між ріжними територіальними областями, так і між ріжними галузями народного господарства мусить бути найблизчим завданням господарчої політики совітської власти, котре можна здійснити лише в тісній згоді з фаховими спілками. Поголовну мобілізацію всього здатного до праці населення для виконання певних суспільних праць, совітська власть, при участи фахових спілок, мусить переводити ширше й систематичніше, ніж се робилося досі.
§ 100 7. За обставин розпаду капиталістичної орґанізації праці продуктивні сили країни можна відновити й розвинути, а соціялістичний спосіб виробу можна запевнити лише на основі товариської дисциплини працюючих, їх найбільшої самодіяльности, свідомости відповідальносии й найстрогшої взаємної контролі над продуктивністю праці
Осягнення сеї мети вимагає упертої систематичної праці над перевихованням мас, котре облегшено тепер саме тим, що маси бачать на ділі усунення капиталіста, поміщика й купця і на власнім практичнім досвіді приходять до того переконання, що рівень їхнього добробуту залежить виключно від дисциплинованости їх власної праці.
В сій роботі по утворенню нової соціялістичної дисциплини найголовнійша роля припадає фаховим спілкам. Останні, розриваючи зі старими зразками, для здійснення сеї мети мусять уживати й випробовувати на практиці ріжнородні заходи, як ось: встановлення справоздань, норми виробу, заведення відповідальности перед особливими товариськими робітничими судами і т. п.
§ 101 8. Та ж сама задача розвинення продуктивних сил вимагає негайного, широкого і всестороннього використання залишених нам у спадщину капиталізмом спеціялістів науки й техніки, не зважаючи на те, що вони здебільшого неминуче пересякнуті буржуазним світоглядом і привичками. Партія вважав, що доба гострої боротьби з сею верствою, боротьби, викликаної орґанізованим сею верствою саботажем, закінчилася, бо сей саботаж в головнійших його проявах зломано. Партія мусить, в тіснім союзі з фаховими обєднаннями, вести свою попередню тактику: з одного боку, не давати ані найменшої політичної уступки сій буржуазній верстві і немилосердно подавляти всяке протиреволюційне змагання її, в другого ж — так же немилосердно боротися проти на око радикальної, а на ділі темної зарозумілости, ніби працюючі не в стані подолати капиталізму й буржуазного ладу, не вчачися у буржуазних спеціялістів, не використовуючи їх, не пройшовши довгої школи праці поруч з ними.
Змагаючися до рівности винагороди за всяку працю і до повного комунізму, совітська власть не може ставити своєю задачею негайне здійснення сеї рівности в дану хвилю, коли робиться лише перші кроки до переходу від капиталізма до комунізму. Тому необхідно ще залишити на якийсь час вищу винагороду спеціялістам, аби вони могли працювати не гірше, а ліпше ніж передтим, і для сеї ж ціли не можна відмовлятися від системи премій, винагород за найбільш успішну і особливо орґанізаторську працю.
Рівно ж необхідно ставити буржуазних спеціялістів у відносини товариської спільної праці, поруч з масою звичайних робітників під проводом свідомих комуністів, і тим причинятися до взаємного розуміння й зближення розєднаних капиталізмом робітників фізичної й духової праці.
§ 102 9. Совітська власть уже добрала цілий ряд заходів, намірених до розвинення науки й зближення її з виробом: утворення цілої сіти нових науково-практичиих інститутів, лабораторій, пробних станцій, досвідних виробів по перевіренню нових технічних методів, удосконалень і винаходів, учот і орґанізацію всіх наукових сил і засобів і т. д. Р. К. П., підтримуючи всі ці заходи, змагається до дальшого розвинення їх і утворення найбільш сприятливих умов наукової праці в її звязку з піднесенням продуктивних сил країни.
§§ 103-109 10. Совітська власть, здійснивши повне скасування приватної власности на землю, перейшла вже до переведення в життя цілого ряду заходів, намірених до орґанізації великого соціялістичного землеробства. Найважнійші з сих заходів ось які: 1) уладження совітських господарств, себто великих соціялістичних економій; 2) підтримання товариств і кооперативів для спільного оброблення землі; 3) орґанізація державного засіву всіх, чиїх би то ні було, незасіяних земель; 4) державна мобілізація всіх аґрономічних сил для енерґійних заходів до піднесення сільськогосподарчої культури; 5) підтримання сільськогосподарчих комун, яко зовсім добровільних спілок землеробів для ведення великого спільного господарства.
Вважаючи всі ці заходи за єдиний шлях до абсолютно необхідна піднесення продуктивности землеробської праці, Р. К. П. змагається до можливо повнійшого переведення в життя сих заходів, до їх поширення на відсталійші области країни і до дальших кроків у тім же напрямі.
Зокрема Р. К. П. виступає:
§ 110-111 1) за всеможливе державне підтримання сільськогосподарчої кооперації, занятої переробленням продуктів сільського господарства;
2) за широко переведену систему меліорацій;
§ 112 3) за широке й планове заосмотрення інвентарем бідного й середнього селянства шляхом уладження позичалень.
§ 113 Числячися з тим, що дрібне селянське господарство істнуватиме ще довго, Р. К. П. змагається до переведення ряда заходів для піднесення продуктивности селянського господарства. Такими заходами являються: 1) упорядкування селянського землекористання (усунення розкиданосте земель, вузької форми їх і т. п.); 2) постачання селянам ліпшого насіння й штучних гноїв; 3) уліпшення породи селянської худоби; 4) поширення аґрономічного знання; 5) аґрономічна допомога селянам; б) направа в совітських ремонтних майстернях сільськогосподарчого селянського інвентаря; 7) уладження позичалень інвентаря, пробних станцій, взірцевого поля і т. п.; 8) меліорація селянських земель.
§ 114 11. З уваги на те, що протилежність між містом і селом є одною з найглибших основ господарчої й культурної відсталосте сел, а за доби такої глибокої кризи, як теперішня, ставить як місто, так і село перед безпосередньою небезпекою виродження і загибели, Р. К. П. бачить в знищенню сеї протилежносте одну з головних задач комуністичного будівництва і поруч з загальними заходами вважає необхідним широке й планове притягнення промислових робітників до комуністичного будування в сільськім господарстві, розвинення діяльности встановленого вже совітською властю для сеї мети загальнодержавного „Робітничого комітета допомоги“ і тому подібне.12. В цілій своїй праці на селі Р. К. П, як і ранше, спірається на пролєтарські й напівпролєтарські верстви села, орґанізує передовсім їх в самостійну силу, утворюючи партійні ґрупи на селі, орґанізації бідноти, особливого типу фахові спілки сільських пролєтарів і напівпролєтарів і т. п., зближаючи їх всіми заходами з мійським пролєтаріятом і вириваючи їх зпід впливу сільської буржуазії і дрібновласницьких інтересів.
У відношенню до глитаїв, до сільської буржуазії, задачею Р. К. П. в рішуча боротьба проти їхніх експлуататорських нахилів і змагань, подавлення їхнього опору проти совітської політики.
У відношенню до середнього селянства політика Р. К. П. виявляється в поступовім і плановім притягненню його до праці соціялістичного будівництва. Партія ставить собі задачею відділення його від глитаїв, притягнення його на бік робітничої кляси уважним відношенням до його потреб, борючися проти його відсталости заходами ідейного впливу, а зовсім не заходами подавлення, змагаючися у усіх випадках, де зачеплено його життєві інтереси, до практичної догоди з ним, ідучи на уступки йому в установленню способів переведення соціялістичної перебудови життя.
§§ 115-118 13. В области розділення задача совітської власти тепер в тім, аби невідхильно продовжувати заміну торговлі плановим, орґанізованим в загальнодержавнім розмірі розділенням продуктів. Метою є орґанізація всього населення в єдину сіть споживчих комун, здатних з найбільшою хуткістю, плановістю, ощадністю і з найменшою затратою праці розділяти всі необхідні продукти, строго централізуючи весь аппарат розділення.
Вважаючи засадниче єдино правильним такого рода дальше комуністичне розвинення кооперативного аппарата, а не його відкинення, Р. К. П. мусить систематично продовжати свою політику; зобовязувати всіх членів партії працювати в кооперативах, вести їх, з допомогою також фахових спілок, в комуністічнім напрямі, розвивати самодіяльність і дисциплину робучого населення, обєднаного в кооперативи, змагатися до того, щоби кооперативи обхоплювали все населення і зливалися в єдиний, обхоплюючий зверху донизу всю совітську республику, кооператив; нарешті, і саме головне, щоби стало забезпечувалося перевагу впливів пролєтаріяту на инші верстви населення і щоби всюди на практиці випробовувалося ріжнородні заходи, які облегшають і здійснюють перехід від дрібнобуржуазних кооперативів старого, капиталістичного типу до споживчих комун під проводом пролєтарів і напівпролєтарів.
§§ 120-121 14. Уникнувши помилки Паризької Комуни, совітська власть в Росії відразу захопила Державний банк, перейшла потім до націоналізації приватних комерційних банків, приступила до обєднання націоналізованих банків, щадничих кас і казначейств з Державним банком, утворюючи таким чином кістяк єдиного Народного банку совітської республики і перетворюючи банк з центра економічного панування фінансового капиталу в знаряддя робітничої власти і ворушило господарчого перевороту. Ставлячи собі метою дальше послідовне доведення до краю розпочатої совітською властю праці, Р. К. П. висовує на перший план ось які засади:
1) монополізацію всього банкового діла в руках совітської держави;
2) корінну зміну й упрощення банкових справ шляхом перетворення банкового аппарата в аппарат простого вирівнання рахунків і загального рахунководства совітської республики. З дальшою орґанізацією планового народного господарства се веде до усунення банку і до перетворення його в центральне книговодство комуністичного суспільства.
15. За першої доби переходу від капиталізму до комунізму, доки комуністичній виріб і розділення продуктів ще не вповні орґанізовано, усунення грошей неможливе. За таких обставин буржуазні елєменти населення продовжають використовувати полишені в приватнім володінню грошеві знаки для спекуляції й збагачення і для ограбування працюючих. Р. К. П. спірається на удержавлення банків і змагається по переведенню цілого ряду заходів, які розширяють область безгрошевого вирівнання рахунків і підготовляють усунення грошей: примусове переховування грошей в Народнім банку; заведення бюджетових книг; заміна грошей чеками, короткострокові довгові зобовязання за приняті продукти і т. д.
§§ 121-124 16. За доби, коли розпочато усуспільнення засобів виробу вивласненням капиталістів, державна власть перестає бути паразитним аппаратом, котрий стоїть понад продукційним процесом; вона починає перетворюватися в орґанізацію, яка безпосередньо виконує функції управління господарством країни, і постільки ж державний бюджет стає бюджетом усього народного господарства в цілости.
За сих умовах збалансування доходів і розходів здійсниме лише при правильнім улаштуванню державного планового виробу й розділення продуктів. Що ж до покриття безпосередніх державних видатків за переходової доби, то Р. К. П. стоятиме за перехід від системи контрибуцій з капиталістів, котра була історично необхідною й законною за першого часу соціялістичної революції, до поступового подоходного й помаєткового податку. А поскільки сей податок переживає сам себе наслідком широко переведеної експропріяції маєтних кляс, покриття державних розходів мусить будуватися на безпосереднім призначенню частини доходів від ріжних державних монополій в дохід держави.
§§ 126-132 З запевненням диктатури пролєтаріату в перший раз утворено змогу здійснення програми-мінімума соціялістичних партій в области охорони праці.
Совітська власть перевела законодавчим шляхом і запевнила в „кодексі праці“ ось що: восьмигодинний робучий день для всіх працюючих, яко найвищий час праці, при чім для осіб молодших 18-ти років в особливо шкідливих галузях виробу, як рівно ж і для гірників, працюючих під землею, робучий день не сміє бути довший шести годин; 42-годиновий щотижневий відпочинок без перерви для всіх працюючих; заборону понадзвичайних праць, яко загальне правило; заборону користати з праці дітей і підлітків до 16 років; заборону ночної праці і праці в особливо шкідливих галузях, а рівнож і в понадзвичайні години всім особам жіночого полу й особам мужського полу до 18 років; увільнення жінок від праці протягом 8-ми тижднів до і 8-ми тижнів по родах з полишенням повного заробітку за цілий сей час при безплатній, лікарській допомозі й видачі ліків, з призначенням робітницям що три години принаймні півгоди на годування немовляти і видачею годуючим дітей матерям додаточної підпори; інспекцію праці й санітарну інспекцію, котрі вибирається совітами фахових спілок.
Совітська власть перевела в законодавчім порядку повне соціяльне забезпечення всіх працюючих, не визискуючих праці, від усіх видів утрати здатности до праці — і поперше в світі — від безробіття на кошт наймаючих осіб і держави, при повнім самоуправлінню забезпечених і при широкій участи фахових спілок.
Більше того, совітська власть в деяких відносинах пішла дальше програми-мінімума і встановила в тім же „Кодексі законів про працю“ участь робітничих орґанізацій в розвязанню питань про найняття й увільнення; місячну відпустку з залишенням платні для всіх працюючих, котрі працювали без перерви не менше року; державне урегулювання заробітної платні на основі тарифів, випрацьованих фаховими спілками; певні орґани, а саме відділи розділення й учота робучої сили при совітах і фахових спілках, повинні доставляти працю безробітним.
Але викликана війною надзвичайна руїна і натиск світового імперіялізму змусили совітську власть зробити ось які відступлення: припустити ужиття в виключних випадках понадзвичайної праці, обмежуючи її 50 днями протягом року; дозволити працю підлітків від 14 до 16 років, обмеживши їхній робучий день, тимчасово уділяти замісць місячного відпуску двохтижневий; продовжити ночні праці до 7 годин.
§ 133 Р. К. П. мусить вести широку пропаганду за активну участь самих працюючих в енергійнім переведенню всіх заходів в области охорони праці, для чого необхідно:
1) Зміцнити роботу по орґанізації й розширенню інспекції праці шляхом підібрання й підготування для сеї ціли активних працьовників зпоміж самих робітників і по поширенню її на дрібну й хатню промисловість.
2) Поширити охорону праці на всі роди праці (будівельних робітників, суходольно-водяний транспорт, прислугу й сільськогосподарчих робітників).
3) Остаточно зняти з праці малолітків і перевести дальше скорочення робучого дня для підлітків.
Крім того, Р. К. П. мусить поставити собі задачею встановити:
1) згодом, при загальнім піднесенню продуктивности праці, максимальний 6-годинний робучий день без зменшення винагороди за працю і при зобовязанню працюючих крім того уділяти дві години без особливої винагороди теорії ремесла й виробу, практичній науці техніки державного управління й воєнного діла.
2) Завести заохочуючу систему винагороди за піднесення продуктивности праці.
В области ж соціяльного забезпечення Р. К. П. змагається орґанізувати широку державну допомогу не тільки жертвам війни і стихійного лиха, але й жертвам ненормальности суспільних відносин, веде рішучу боротьбу проти всякого роду паразитизму й дармоїдства і ставить собі задачею вернути до трудового життя кожну особу, вибиту з робучої колеї.
§§ 134-137 В основу своєї діяльности в области охорони народного здоровля, Р. К. П. ставить передовсім переведення широких оздоровляючих і санітарних заходів, які запобігають поширення захорувань. Диктатура пролєтаріята вже дала змогу перевести в життя цілий ряд оздоровляючих і лічобних заходів, нездійснимих в рамках буржуазного суспільства: націоналізацію аптечного діла, великих приватно-підприємецьких лічобних установ, курортів, трудову повинність медичних робучих сил і т. п.
В згоді з сим Р. К. П. ставить собі найблизчою задачею:
1) рішуче переведення широких санітарних заходів в інтересах працюючих, а саме:
а) оздоровлення населених місцевостей (охорона ґрунту, води й повітря),
б) поставлення суспільного харчування на науково-гиґієнічних основах,
в) орґанізацію заходів, запобігаючих розвинення й поширення пошестей,
г) утворення санітарного законодавства;
2) боротьбу проти соціяльних хороб (туберкульози, венеризму, алкоголізму і т. д.);
3) Забезпечення загальноприступної, безплатної і кваліфікованої лічобної й лікарської допомоги.
Стор.
Вступ |
1. |
В загальнополітичній области |
6. |
В области національних відносин |
9. |
В области воєнній |
10. |
В судовій области |
11. |
В области народної освіти |
12. |
В области реліґійних відносин |
13. |
В господарчій области |
14. |
В области сільського господарства |
17. |
В области розділення |
19. |
В области грошевого й банкового діла |
20. |
В фінансовій области |
21. |
В области мешкального питання |
21. |
В области оборони праці й суспільної опіки |
22. |
В области охорони народного здоровля |
23. |
Ми почали своє видавництво перед роком зовсім самітно з дуже незначними засобами, яко гурток укр. соціялістів. За сей рік завдяки твердій і ясній волі робітничих мас України пролєтарсько-селянська революція на Україні перемогла й повела до обєднання наших соціялістів в одну партію. Комуністична партія большевиків, обєднюючи в собі мійський і сільський пролєтаріат України без ріжниці народностей, від самого початку революції йшла в одних лавах з Російською Комуністичною Партією (большевиків) поділяючи її програму, кермуючися її тактикою. З укр. с. д. група Е Касяненка й Нероновича перейшла до большевиків у лютім 1918 р. Инші укр. с. д. і у. с. р. розбилися на лівих і правих. Праві українські соціялістичні партії, гуртуючи в своїх ряди переважно дрібно-буржуазн. українські елементи, дозволили „демократизму“ й „національній революції“ завести себе в табор контрреволюції, де й служили вільно чи невільно, довше чи коротше справі заховання світового капиталізму. На зїзді У. П. С. Р. 14 травня 1918 р. перемогли ліві (з центр. орґ. „Боротьба“), і весь Ц. К. і партія опинилися під їхнім керовництвом. Весною 1919 р. с. р. „боротьбисти“ назвалися У. П. С. Р.-комуністів. Ліва фракція у. с. д. утворила незалежну у. с. д. партію. Одно крило сеї партії, котре ранше опинилося на радянській землі, перетворилося в українську комуністичну партію. Ся партія в серпні 1919-го року обєдналася з с. р.-комуністами в укр. комун. партію (боротьбистів). В марті 1920-го року сі обєднані боротьбисти злилися з Комуністичною Партією (большевиків) України. Друге крило українських незалежних соціялдемократів в січні 1920 року на зїзді в Київі також перетворилося в Українську комуністичну партію. У. К. П. вимагає повної господарчої й політичної самостійности У. С. Р. Р. Але 4-ий всеукраїнський з'їзд робітничих, селянських і червоноармійських депутатів в травні 1920 р. ухвалив майже одностайно, що Укр. С. Р. Республика є членом Всеросійської Соц. Федерат. Совітської Республіки. Сею ухвалою дано конкретне розвязання національнодержавного питання для працюючих мас України в дусі програми Третьої Інтернаціоналі. Тим часом і закордонні українські соціялдемократи та соціялреволюціонери перейшли ту ж саму революцію, що й товариші на Україні. Т. Винниченко оповідає у „Відродженню Нації“, як се сталося. Він сам тепер уже на Україні в К. П. б. України. Ґрупа його бувших однодумців „новодобистів“ усе ще вагається і стоїть між К. П. б. У. і Укр. К. П. Ми бажали йти разом з сею ґрупою і передали були їй провід „К. Б.“ Але інтеліґентськи неясне становище ґрупи „Нової Доби“ в орґанізаційно-партійних питаннях, з одного боку, зріст орґанізацій Укр. К. П. (б.) України в Галичині і за кордонами України спонукали нас передати наше видавництво К. П. (б) Східної Галичини. Допомога українських робітників Злучених Держав Америки і Канади дає нам змогу розширити видавництво. Тепер ми видаємо програму нашої партії. §§ поруч з текстом програми вказують на відповідні місця „Азбуки Комунізму“ котра служить докладним поясненням програми і котру ми вже також друкуємо. Від 4-го числа „К. Б.“ ми виступаємо яко Видавнича Ґрупа Комуністичної Партії (большевиків) України, Східної Галичини та Буковини. Відень, серпень 1920 року.
1. Н. ЛЄНІН. Держава і революція. Марксівська наука про державу й завдання пролєтаріяту за революції. З портретом автора. Відень, 1920, 8°, IV+112 сторін + окладника.
2. П. Д. Володимир Ульянів (Н. Лєнін). Відень, 1920, 8°, 8 стор.
3. Н. БУХАРИН. Програма коммуністів-большевиків. З портретом автора. Відень, 1920, 8°, IV+88 сторін + окладинка.
4. ПРОГРАМА Комуністичної Партії (большевиків) Росії і України. Відень, 8°, 24 стор.
5. Н. ЛЄНІН. Чергові завдання совітської власти. Відень, 1920, 8°, 52 стор. + портрет.
6. Н. БУХАРИН і Е. ПРЕОБРАЖЕНСЬКИЙ. Азбука комунізма. Відень, 1920, 8°, 320 ст. + окладинка.
7. Г. ПІДДУБНИЙ. Розбийте кайдани! (Слово до галицьких селян і робітників). Відень, 1920, 8°, 32 ст.
8. В. КАРПИНСЬКИЙ. По чиїм боці правда. Відень, 1920, 8°, 16 сторін.
9. Н. ЛЄНІН. Диктатура пролєтаріяту і ренеґат Кауцький (готується до друку).
УКРАЇНСЬКІ ЩОДЕННІ ВІСТИ, одинокий щоденний часопис для українського працюючого люду в Злучених Державах 502 Е. 11th Str. New York.
УКРАЇНСЬКІ РОБІТНИЧІ ВІСТИ, тижнева часопись для робучого люду. Corner Pritchard and Mc Gregor StS. Winnipeg, Man, Canada, Америка.
МОЛОТ, ілюстрований сатирично-гумористичний двотижневик. 414 Е. 9tn Str. New York, Америка.
ŚWIT, Tygodnik, poświęcony sprawie robotniczej. Lercheng., 13, Wien, Austria.
НОБА ДОБА, тижневик, орґан Закордонної Ґрупи Укр. Комун. Партії. Wien, Hans Sachsg. 18, 16; Austria.
|
Ця робота перебуває в суспільному надбанні в Сполучених Штатах та Україні.
|