Зоря/1894/07

Матеріал з Вікіджерел
< Зоря‎ | 1894
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Рік XV
Число 7
 Завантажити у Завантажити роботу у форматі PDFЗавантажити роботу у форматі ePubЗавантажити роботу у форматі TXTЗавантажити роботу у форматі MOBI

сторінка

сторінка

сторінка

сторінка

сторінка

сторінка

сторінка

сторінка

сторінка

сторінка

сторінка

сторінка

сторінка

сторінка

сторінка

сторінка

сторінка

во̂нъ у Киѣвѣ збо̂рничокъ своихъ поезій п. з. „Сопѣлка Павлуся“ (вел. 80, 50 сторо̂нъ). У своєму заспѣвѣ каже авторъ, що любо слухати, якъ на кобзѣ славный кобзарь грає. Вже-жь бо во̂нъ спѣває намъ поважно й добру навчає, — спѣває про теє, що́ дѣялось н що́ не вернеться, — спѣває людямъ про свѣтъ божій и про єго дива, — сѣє святе слово, правду, — то й колись будуть жнива; — спѣває жало̂бно про людськеє лихо й горе, — а часами во̂нъ зажартує, людей звеселяє. Та отъ, умеръ кобзарь, — мовчить кобза, — жде, поки найдеться той дотепный, що́ за єѣ безъ жаху во̂зьметься. Поки-жь кобзы й бандуры затихли, не грають, поетъ спѣвае людямъ добрымъ по̂дъ сопѣлку. Та не голосно грає сопѣлочка, бо спѣвака абыякій талану не має. А вже-жь замовкне во̂нъ, якъ почує, що краще спѣвають, и зрадѣє, що другіх людей розважають.

 У стиху „Що́ дѣялось на Вкраинѣ“ поетъ згадує давне лихолѣтє, коли-то наши̂ предки мовь на пожаринѣ жили. „Довело ся потерпѣти Руси стародавно̂й во̂дъ Козаро̂въ, Печенѣго̂въ, Половцѣвъ, Татаро̂въ, — пото̂мъ Ляхи-добродѣѣ руйнували мѣста, села“. Во̂дтакъ на право̂мъ боцѣ (Днѣпра) польска шляхта панувала, а на лѣво̂мъ своя шляхта на горе настала... Ажь ось „наставъ царь Олександеръ : крепацтво минулось, — Украина, мовь та пташка, во̂льно стрепенулась. На своѣй вже нивѣ люде весело працюють, въ боже свято помолять ся, спѣвають, танцюють“ (стор. 4—13)... Коли-жь поетъ у сему стиху не спо̂мнувъ нѣ словомъ про ти̂ невзгодины, якихъ Украина зазнавала по̂дъ управою Москвы, то въ двохъ иншихъ вѣршахъ во̂дваживъ ся во̂нъ згадати про свою неволю на засланю.

Zoria.1894.07.161.symbol.png


Zoria.1894.04.87.r.symbol.png [Далї]. Zoria.1894.04.87.r.symbol.png
5. Про Кармелюка*.


Породила мене мати, не дала мнї щастя долї, / мене мати породила і в неволю засудила.



|style="padding-right:10px; padding-left:10px; border-right:none; border-left:none;"|

6. Була Польща.
[Панщизнянна].
Була Польща, була Польща, та стала Росия; / не заступиться син за батька, а батько за сина.


5. Поворот з неволі.

Встань, козаче, лицем вдар, не журись: дїло йде в лад,
Бо вже Милостивий Цар вертає пана назад.
Не плач, дївчя молоде, і зле людям не желай!
Зле минає, добро йде: вертаєть ся до нас рай.
Що перш було — засопіло, тепер дивити ся мило:
Всї веселі, всякий рад, що радість іде назад.
О княгиньо, рідна мати! Не плач, бо іде твій син,
Будеш його цїлувати, — він для тебе єсть один!
Наш князь-отець добре знає, що журитись минув час,
Він вже Романа* встрічає, з ним приїде аж до нас.
А ми ваші вірні дїти, будем до него летїти,
Цїлувати руки й ноги, заведем до вас в пороги.
Потім всї крикнемо разом пред Матїр-сьвятим-образом:
„Мати сьвята, дай їм жити, а ми Тя будем хвалити“.

Где-ж ти валяєш, мій теорбан!
Минув час одпочивати!
Знай і ти, що єсть наш пан, —
Треба йому ще й заграти,
А, загравши, засьпівати
І щиру правду сказати,
Бо без тебе, милий княже,
Дуже до нас біда вяже:
Отець мати з тяжкой скуки
І потуги серця муки

Хотяй о нас памятають,
Лиш нашой біди не знають.
Тепер ми всї в Твоїй власти,
К ногам Твоїм припадаем,
Що не даси нам пропасти, —
Ми всї о тім добре знаем
A więc wtedy, Moscie Książe,
Gdy lat chwila nie jednaka,
Nowe struny Bard nawiąże,
By zaśpiewać Krakowiaka.

сторінка

Всходить сонце в тихій ранцї,
Розсьміяв ся новий сьвіт,
Раньше твого серця бранцї
Жичать тобі много лїт!
Zaśpiewajme wszyscy razem:
Nasze księstwo cnot obrazem

Ktiedy u nich rozkosz taka, —
Utniem sobie ot tropaka!
Шпарко лїта утїкають,
Беруть серце на кірмаш,
Щастя всїм тщуть, ще кохають,
О, Романе* батьку наш!

6. Мадриґал.

На цьо сьвято, мій теорбане, нові струни навяжу,
Буду грати що сил стане, а що в серцї — то скажу.
Як сьвіжа вода в криницї, так нам пара всїм мила:
Орел присїв при Орлицї, щоби слава з їх росла.
Ти, Леонїє[1] дух гетьманський, своїй Ґедимінсї приглянись:
Гарна панї, цьвіт литовський: милуй, цяцькай та й дивись!
А ти, пісньо моя щира, розійди ся на ввесь сьвіт,
Загуди, як дзвін для мира: „Най вам Бог благословить!“

Лїра.

 Хто бував на Вкраїнї, тому напевно довелось здибати лїрника, або чути про його. На розпутті, при дорозї, на степку, біля хреста, лунає жалібний голос його лїри, що́ плаче „об безсмертному часу“ та о людських гріхах. А то серед базару несеть ся його сумна-сумна пісня про сирітську

|style="padding-right:10px; padding-left:10px; border-right:none; border-left:none;"|

клявіятури. Звичайний тон її la Стрій мельодії; із двох других струн одна тенор зветь ся, настроюєть ся в октаву до середньої Стрій тенора, а друга байо́рок [часто скручений із кількох тонких струн], вистроєна в субдомінанту, це-б то re: Стрій байорка; і тенор і байорок покоять ся на кобилках рухомих, і їх легко присунути й відсунути до колеса-смичка, а тим або добувати з їх звук, або ні.

 Замість смичка в лїрі вставляне колесо деревляне, гладенько обчищане на періфериї. Приставляне перпендикулярно до струн, воно крутить ся за корбу, зачіпає струни і дає згук, яко безупинний смичок.

 Лїра водить ся не тільки у Українців, її мають те-ж Волохи — царі смичкових струментів; тільки волоська лїра трохи різнить ся фасоном своїм, а прінцип той самий. Коробка з клявіатурою в волоській лїрі приладнана там, де в ґітарі звичайно ґриф, а в українській лїрі поверх резонуючого ящика.

 Процедура настроювання лїри сама по собі цїкава і

|}


Поодинокі ча-
Лїра
стини „Лїри“
1. Тро́ник.
2. Корба.
3. Вало́к [вісь іде в середину лїри; на їй крутить ся колесо-смичок].
4. Дзя́дик.
5. Байор [півґриф].
6. Ко́лесо.
7. Підставка кобилка до мельодиї.
8. Дві підставки: до тенора і байорка.
9. Брумар.
10. Клявіятура.
11. Клявіші.
12. Нити [півклявіші].
13. Дека.
14. Кибіт.
15. На́лубок.
16. Ши́я.
17. Кілки.
18. Мельодия [струна].
19. Тенор [струна].
20. Байорок [струна].
21. Хвартух.


Но 4½. Лїра.


недолю!... А то в хатї господаря бренить вона перш хвалебним кантом сьв. Варварі [або другому якому Сьвятому] і тодї жар товливою байкою про бідну Біду, або сердешну Тещу...

 Сам лїрник завжди слїпець. Науку свою проходить у свого благочинного,[2] котрому він платить, віддаючи часами зарібок своїх кількох років. Гірка — та наука слїпця, а ще гірша розплата за неї!... Лїрник тип дуже живучий. Коли героїчні бандуристи та горді торбанїсти вимирають, несучи́ з собою в могилу й секрет своїх чудових мельодий, лїрник живе-живе й буде жити. Його сила й живучість в тому глибокому лїризмови, котрий так відповідає думному духови Українця.

 Лїра — струмент струнно-клявішно-смичковий. В їй знаходить ся звичайно три струни [часом, але то бува дуже рідко, трапляєть ся й чотири струни]; закріпляні вони з одного боку на глу́хо, а другий кінець наверганий на кілок, за котрий і можна підтягати-настроювати її. Всї струни на лїрі кишкові простягли ся паралєльно одна одній, але не в одній плоскости. Середня, що́ зветь ся „мельодия“ [на їй вигравають голос — тему] натягнена вище тих двох струн, поверх


  1. Жених.
  2. Так звуть лїрники своїх старших товаришів, котрі стають їх начальниками, судями і карателями.

складається з двох моментів: настроюваннє струн [мельодиї, тенора і байорка] і підстрій мельодиї або клявіятури. Звичайно перше строїть ся la — струна мельодиї, а дві бокові струни відсовуються, щоб не шкодили чистотї і ясности згука. Коли la підтягнено до належньої високости, [котра часто як раз рівняєть ся la (A) по дїяпазонї], присовують тенора і підстроюють його в октаву, а тодї вже до цїєї грубої октави достроюють байорка, субдомінанту. Часами треба ізолювати й мельодию, для того її троха піднїмають і підкладають півклявіші під неї.

 Другий момент — підстрій клявіятури тичеть ся уже до самої мельодиї. Клявіші лежать в гнїздах коробки так, що їх можна присовувати до струни, — відпадають вони самі через свою самовагу. Поверх клявішів в гнїздах вставляні півклявіші так, що їх можна навертїти в право і у лїво в горізонтальній плоскости до кілкового або смичкового кінця струни. Оттакі півклявіші, котрих буває від 9 до 14 штук, притискають струну і скорочують її, через що міняєть ся високість згука. Поставляні і закріпляні в своїй позициї ті півклявіші, видобувають з мельодиї відому, становчо затверджену скалю, до аналізи, якої я перейду.

Боян.*

Zoria.1894.05.114.symbol.png

сторінка

сторінка

сторінка

сторінка

сторінка

сторінка