Капраль Тимко або що нас губить?

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Капраль Тимко або що нас губить? (1875
Ісидор Мидловський
 Завантажити у Завантажити роботу у форматі PDFЗавантажити роботу у форматі ePubЗавантажити роботу у форматі TXTЗавантажити роботу у форматі MOBI

КАПРАЛЬ ТИМКО АБО ЩО нас губить?

Народна мельодрама в 5-ох актах

І. Мидловського.

Дійові особи[ред.]

ДІЄВІ ОСОБИ:

НАГІРНИЙ, !АФІЯ, його жена. ОЛЯ, їх дочка. ТИМКО, капраль. ВАСИЛЬ, вояк. ПРОКІП ГОРІШНИЙ, війт. МИХАЙЛО ШТУДЕРНИЙ, присяжний. БАЛТАЗАР СКОРИЦЬКИЙ, писар. ГЕРШКО, арендар. МИКИТА ДЖУС, селянин. ПАНЬКО КОБРІВ, селянин. МИХАСЬ, парубок.

ДЇВЧАТА, ПАРУБКИ, СЕЛЯНИ.

Діє ся в бережанськім селі.


ДІЯ 1.[ред.]

(Сільська околиця. З правої сторони в глубинї сцени керниця, з лївої, сторони коршма.)

ЯВА 1.

ОЛЯ. (з коновкою коло керницї).

Спів 1.

Тужно серцю за миленьким,
Що десь в чужині"
Пробував і сумує
В далекім краї.

Ой коби той час вернув ся,

Як був враз зі мнов,

На чім сьвіт менї кляв ся

Присягав любов.
Ах чи так ще як давнїйше
Споминає мене,
Чи та хвиля щасливійша
Пройшла в забутя...

Чи в чужинї памятає.

Як го Оля любить!

Або з другою забавлявсь...

До серця голубить!...
О мій Боже милостивий
Він так не дїлає,
Бо мій милий чорнобривий
Двох сердець не має!

О Боже! я тут забавила ся, а мати мусить вже
добре чекати, щоб затопити, та воду приставити.

Бо-ж то так мило, так легко на серцю, коли хоч хвильку про Василя подумаю!., (по хвили.) Гей, гей! скілько він разів тут мені сказав: люблю тя Олюню!... Скілько разів приглядалисьмо ся на себе — дивлячись в отсю воду... (приглядаєть ся воді). О мій любий Василечку — чи ти і спогадаєш, що я через тебе • так помарніла, — що туга за тобою, дорогий голубе, так мене змінила... (задумує ся).

ЯВА 2.

Оля і Гафія.

ГАФІЯ. Ти ту Олю? Та я вже за тебе і налякала ся. Думалам собі, що Бог знає, тобі приключило ся...

ОЛЯ. Нї мамо! Та щоби могло стати ся?... От, заговорилам ся з дівчатами тай тому і забарилась...

ГАФІЯ. Іди-ж дитинко до дому, та затопи. Я нє- бавком верну ся, лиш погляну за батьком — бо сусїд має якусь орудку до него.

ОЛЯ. (відходячи). Добре моя мамко!

ЯВА 3.

Гафія сама.

ГАФІЯ. (дивить ся за відходячою). Тяжко і по- гадати, що з неї зробило ся!... Змарніла, зсушила ся — та тільки і дише, як прийде яка вісточка від Ва- силя, та і її поздоровить... (по хвили) Добрий був парубок той Василь; чесний і працьовитий... _ Та щоби хоч не змінив ся за той цілий час! Бож він і много видїв і богато знати мусить, та може не хоче на мою бідну Олю і дивити ся, а стане собі глядіти якої панї!... О, не дай Господи сего нещастя для моєї дитини, — верни його давнїйшого, а то її бідній прий- шло би ся пропасти... (іде до коршми).

ЯВА 4. Тимко і Василь (входять).

(Тимко одітий по війсковому, — Василь по домаш-

ному).

ТИМКО. Но камрат! Ми юж цу гавз!

ВАСИЛЬ. Так брате! Подякуймо Богу, що по тяж- кій і довгій розлуці вертаєм здорові до родини, де кожде місце, кожда річ згадує минувші, щасливі гїта!

ТИМКО. Гальт, гальт, бо зрейтерую! Єй Богу, не можу зрозуміти, як тобі камрат можуть подобати ся ті бржидзкі штелюнґі! Таж ту все не так, як ся па- трить!

Спів 2.

Яке чудне те село І кватири вшицькі — В Відни навіть не було Хлївів, як ті бржицькі!

Ні комина, ні даху

Ніде не видати;

А віконця такі малі

Що аж темно в хатї! Тут форшрифту не знайдеш Нїде і на лїки, — А в болото як зайдеш, Пропав-єсь на віки!

Видно що самі рекрути-

Реґлями не знають —

Сли тут навіть і будинку,

На дункель не мають: Єще ґастгавз той уйде, Фрейд можна справляти! Жид, як капраль надійде, Буде шановати!... ВАСИЛЬ. О, не говори так брате! Правда що тут нема мурованих палат, але — засе ту всьо таке знакоме, таке щире!... Подиви ся Тимку: тут в тім місци збиралисьмо ся в недїлї і сьвята щоби погуляти, та натішити ся разом до волї. Ту ■ — при сїй керници розмавляла Оля зі мною, а' ту прощала ся заливаючи 'СЯ щирими слезами, коли судьба нас на довго розді- ляла... І не витати-ж тих місць з радостию? О — так! сто рази — так!

Спів 3.

Родимий краю, Село родиме!... Вас я витаю Місця любимі

Зелені ниви Ліси, могили! Щасливі з вами Днї м'нї уплили! Мала хатино, Стріхо старенька, Мила родино. Непе рідненька!

Вас повитати Душа бажає, — Більшої втіхи В сьвітї не має! І ти керничко Сьвідку любови: Витай сестричко — Витай м'нї знову!

Скажи м'нї правду, Скажи сьвятїйшу, Чи я ще знайду Любов давнїйшу? ТИМКО. Доннерветтер камрат! Ти хиб��� шпасу- єш! Бо чи-ж може ще тепер тобі сподобати ся тота ганс Оля, колись такі феш та шиковні дівчата ба- чив? Та-ж твоя Оля, до них, як комісшуг до екстра- штіфлів!

ВАСИЛЬ. Слухай Тимку! Я тобі не бороню ви- хваляти твоїх німок, та чешок. — Коли вони так


сподобали ся тобі, так повертай назад до них! — — Але Олю з ними рівняти не позволю!

ТИМКО. Ого не так остро! Вже-ж відай забув до кого говориш! Габ ахт!...

ВАСИЛЬ. Твоє панованє, пане капраль, вже скін- чило ся. — Попращай ся з ним. — Досить накривду- вав ся ти в війску, но тепер вибий собі те з голови, тепер ми рівні!...

ТИМКО. (спускає з тону). Но, но! Вже і розсер- див ся. — То-ж я так тілько шпасіровав!... (до себе). Піжди рекрутське ухо! Побачим!

ЯВА 5.

Ті, Танас, Гафія і Гершко.

ТАНАС. (виходячи з корчми). Ти стара, як влі- зеш, все мені забаву перервати мусиш. Бувай здо- ров Гершку, небавком верну ся!...

ТИМКО. Та-ж то Танас і Танасиха! Ґріст діх Ґотт! старий, сервус стара!

ГЕРШКО. А, ві ґетс Тимку — як ся маєш Василь? Вус зег іх? То Тимко, пан капраль?

ТИМКО. Сервус, сервус!

ГАФІЯ. (приступаючи до Василя). Здоровий був Василю! Богу хвала щось вернув щасливо. То-ж то утіха буде, як Оля дізнає ся!...

ВАСИЛЬ. Чи вона здорова — чи весела! Ска- жіть пані" матко, чи мене памятає?...

ГАФІЯ. Чи тебе памятає? І ти ще питаєш? Хо- ди, ходи зі мною!... Тож то ся утішить... Або нї. Че- кай!... Я її нічого не скажу, а тут приведу. То-ж то буде радість , як тебе побачить! А як ти викраснів синку, який панський зробив ся, щобим і не спізнала!... Чекай, чекай хвильку, я зараз поверну...

ГЕРШКО. Ну, що там чувати ін дер Вінерштат! Як там моє шваґер, гандлює з бики. А він до мене раз писав, що там був великий крах. Ти чув що за крах?

ТИМКО. Но, дас гейст зо... я!

ТАНАС. А се що той крах?

ГЕРШКО. Шваґер мені писав, що великий шпеку- ляцій не удала ся і через те богато людий застрілило ся. Ну знаєте?

ТАНАС. То се той крах?...

ТИМКО. Но я, там в Відни по форштатах дуже ся забивають.

ОЛЯ. (за сценою). Ва'силь, мамко, де він?

ВАСИЛЬ. О дорога Олю!...

ЯВА 6. Ті, Оля і Гафія.

ГАФІЯ. Я і не видержала а все сказала...

ОЛЯ. Яка я щаслива Василечку, що тебе бачу! Ти не знаєш як мені без тебе було сумно — як я за тобою все тужила.

ВАСИЛЬ. Дорога голубко, як змарніла!...

ОЛЯ. То через тебе мій соколе!...

ЯВА 7.

  • Ті, парубки і дівчата.

ОЛЯ. Здоров Василю, як ся маєш Тимку — ви- тайте, щосьте до нас загостили.

ВАСИЛЬ. Витайте братя, здорові дівчата. Спа- сибіг, що о нас не забули, та так щиро нас прийма- єте.

ТИМКО. (придивляє ся Олї). Та Оля справді' гарне дївча... Василь має рехт що її любить,

ДЇВЧИНА. Який з того Тимка красний парубок? А як йому в тій одежи гарно!...

ПАРУБОК 1. Та скажіть нам, що там в сьвітї чу- вати? Ви бо богато видїти мусїли.

ТИМКО. Що богато то є ріхтіґ! Було ся в дейт- шляндї, в венґерляндї...

ПАРУБОК. Та чи то правда, що ті нїмцї то самі пани?

ТИМКО. Но я! Не тілько нїмцї, але і венґри —

то вшицько пани... кождей німець або і венґер на селї — то курить люльку і пє пиво!... А які дівчата — такі вам як дині — а вбирають ся в будний день, гей твоя дочка Гершку в шабас.

ТАНАС. То-ж з тобою мусїли не дуже заходити ся, звичайно, як з мужицьким сином.

ТИМКО. Вас альтер? Хи-баж ви не знаєте, що капраль в війску значить? •

Спів 4.

Капраль має поважанє

В капітанів, в офіцирів,

А його бефель узнанє

В фрайтрів і простих жовнірів!

Чи то хами, чи магнати,

Най хоч раз хто з них не стане

На його слова зважати —

Зараз штрофунок дістане! Або коли вчені люди. Що зовуть їх фрайвілїхи, Не встають як капраль будить, Нема вже для них потіхи.

Гайда зараз в рапорт з ними

Перед пана капітана,

А стають в сей час малими

І спускають з тону пана!

ТАНАС. Табо-ж ти і розмовити ся з ними не потрафив — тож як міг заходити ся?

ТИМКО. То є ріхтіґ, що не умів, але хто зістане капралем, той гляйх говорити мусить по нїмецьки, як ся натріть!

ПАРУБОК 1. Щасливий ти Тимку — що так всіляко виучив ся, ніхто тебе в поле не виведе, ніхто не змудрує, а нас, хто і не захоче, то ошукає. — А до панів нам неученим і не приступай.

ВАСИЛЬ. Чи мислите, що той, що свою мову ка- лічить, то вже і мудрійший від других? о нї, братя, — бачив я людий всіляких, бачив і учених, що неї школи перейшли, а до нас так красно по нашому го- ворили, щобись і не спізнав. Не той братя мудрий — що язиком на всякий спосіб меле — а той, що хотьби тільки по свойому, а красно та позумно говорить.

ТИМКО. (до себе). Проклятий рекрут!

ТАНАС. Та то правда, що у нас, як хто розумно по свойому заговорить, то більше пошанують його чим других — але тілько між своїми... Але як стане з панами заходити ся, то вони шанують більше та- кого, хто до них по панськи заговорить.

ВАСИЛЬ. Не слухайте того! Вони тільки сьміять ся з такого знїмченого або спаношеного хлопа. Бо-ж то так як та виучена сорока, що сама себе не лозуміє — а тільки до сьміху приводить, як зачне буцїм то по ученому скреготати...

"^ГЕРШкО. Як той Василь добре говорить. Вже то такой правда, що ліпше жид, як жидівський по- ляк.

ОЛЯ. То-ж то я рада, що ти собі Василечку мови не змінив — а тобим тебе була і не зрозуміла навіть.

ПАРУБОК. Не нам то неученим судити, хто ро- зумнїйший... Та ми сего і не розберем.

ДІВЧИНА. Та правда, що не нам. — От скажіть лучше, чи і там так веселять ся як у нас, та чи тан- цюють там коли?

ТИМКО. Но там маєш сем розличнії фрайдунки. Але танцюють тільки по панськи.

ДІВЧИНА. І ти також з ними танцював?

ТИМКО. Фрайлїх. Послухайте!

Спів 5.

По менажі у нєдзєлю, *

Давши кабат викрейдоваць, Вберусь, як стоїть в бефелю І далєй на фрейд танцоваць.

Штерни сьвітять вже з далека, Уси моц нафіксовані.

При боцї голька з легенька Машерує — як та напї. (2 рази).

Нехай ся ніхто не важить, Ображати наші дами! В дорогу цивіль не влазить, Анї зачне з камратами!

Бо тоді' спізна що має,

До чинєня з вояками

Довго нас попамятає

Зрейтерує з плейзурами? (2 рази).

ТАНАС. Та і ти також бив ся з тими цивілями?

ТИМКО. То сє вє! Го, го! нераз то ішло не на шпас. Раз цум байшпіль, а було то, бачу, в якийсь німецький фештаґ, вийшов я на шпацер; гень вайт, аж за місто, де то на деревляних конях їздять. Іду собі — аж ту ся цивіль зі мною зачепив. Я як не вийму шаблї, як не стану його плейзеровати то сюди, то туди, то по руках, то по фусах — на всі зайти. Дивлю ся, а то ціла тьма люда нас обступи- ла, — бачите, щоби свого камрата боронити! Ов зле кепсько! Я виджу, що не спас, тай кажу: Пани цивілі: пардон! а ні, то вшицьким смерть! Но і була фріде!

ПАРУБОК. А тобі за се нічого не було?

ВАСИЛЬ. Нічого — тільки всадили на три мі- сяці до тюрми, (всі сьміють ся).

ТИМКО. (до себе). Варт ду багаже! Научу я тебе — як мене на сьміх виставляти!

ГЕРШКО. Ну що то шкодить! То кождий до- брий вояк мусить сидіти в штокгавзі.

ТИМКО. Маєш рехт, Гершку! Ґіб шнапс! Або ні — чекай! Ходім камрати до гастгавзу, то і вас почестую.

ДІВЧАТА. А нам пора розійти ся. Добраніч парубята — веселіть ся здорові. (Дівчата розхо- дять ся, парубки за Тимком ідуть до коршми).

ЯВА 8. Василь і Оля.

ВАСИЛЬ. (дивить ся за Тимком). Хвальцун дурисьБІт.

ОЛЯ. Лиши його, він тобі ще щось злого зро- бити готов.

ВАСИЛЬ. О досить вже надоїв ми в війску. Хорони Боже від таких наставників.

ОЛЯ. Подякуй Богу, що всьо вже скінчило ся, Та і я горячу молитву Йому винна, що тебе, мій голубе, такого розумного мені вернув. Василю! чи любиш ти свою Олю ще, як давнійше?

ВАСИЛЬ. О моя зірничко! Поспитай то сонце, сей сьвіт красний, сю керничку, повірницю мого щастя, а вони тобі посьвідчать, чи є для мене хто милїйший від тебе!... Житє моє, душу віддавбим за тебе ■ — • а ти мене питаєш, чи я тебе люблю? Люблю тя люблю! По тяжкій розлуці, тисячі раз ще більше. Ти плачеш, мій сьвіте?!

ОЛЯ. То слези щастя — о щоби не змінили ся? (тулить ся до него).

Спів 6.

Дует.

Як два серця ся кохають, Все никне з очий!... На журбу всю забувають, На сьвіт на людий! (2 рази)

І лиш разом хтїлиб жити

І пуститись в сьвіт,

З собов тільки голубитись,

Лиш на себе зріть.

Тоді сьвіт їм божий раєм, Палатою хатина. Вік цілий пливе ручаєм, Мов одна година!

І так літа за літами Скоренько минають. І мов за зьвіздами Чудним блеском сяють!

(Кінець І. дії.)


ДІЯ 2.

(Коршма — • Гершко сидить за шинком, — Тимко при столі, коло него фляшка і келїшок.)

ЯВА 1. (Тимко і Гершко).

ТИМКО. Та Оля гарна дівчина. Вже то і мені вона подобала ся. Але щож, коли Василь вліз її в голову, гей файнд до лянду — і тяжко його буде вибатайлювати. Гм, той Василь все ми влазить в до- рогу!... (по хвили) Коби-ж то вона мене полюбила. Ей, то -ж то би був фрайдунок для мене. Га, га, га — а Василь би пукав зі злости!... Е вас! мус моєю бути! — Чи-ж то я вже одну дівчину камратам відобрав, хоч бз^ли більші штудери як Василь. Гей Гершку, ґіб шнапс!

ГЕРШКО. Я дістав тепер фейн горівку: прав- дива капральська! (наливає).

ТИМКО. (пє) Брр! Іст гут! (наставляє — Гершко наливає другу).

ГЕРШКО. Ге, ге, правда, що навіть у Відни та- кої не дістанете!...

ТИМКО. (до себе) От може Гершко подасть яку раду... (голосно). Слухай Гершку, порадь мені...

ГЕРШКО. Ну що я маю радити?

ТИМКО. Бачиш, я ся люблю...

ГЕРШКО. Ну, яка ту рада? Най бог помагає.

ТИМКО. Шпасируй здоров! Я люблю Олю На- гірнячку — та хотївбим з нею женити ся...

ГЕРШКО. Ну, чомужби нї — або чи то один від- давав ся...

ТИМКО. Та ба ■ — але як се розпочати...

ГЕРШКО. Овва, нішт а ґройсе кунст! Танас да- ти кварту горівки — унд шойн!...

ТИМКО. Но я — то є ріхтіґ! Але — коли бо дів- чина любить Василя.

ГЕРШКО. Ну, то треба так зробити щоби Тимка любила...

ТИМКО. Гір іст ебен галь фатоль! Ех, щоби як Василя позбути ся!... Слухай Гершку, той Василь — то ферфлюхте ваґабунд!...

ГЕРШКО. Вже то правда що він кепскі чоловік... Він мені дуже не сподобав ся... То такий йому... дурний ґой! Не тільки що сам у мене не напє ся, але ще і другим відмавляє... Нї, а "що йому до того — пощо він має мішати ся до мій інтерес? Чи то він тутки війт — чи може ксьондз який? Ой, ой — а щоби то було — нехай Бог боронить - — як би він ту був війт?...

ТИМКО. Хто — він сей — сей рекрут?! — Го го, не дочекає того!

ГЕРШКО. Знаєш що Тимку — я бим тобі пора- див, як його позбути ся — но за фатиґу — я мушу в той інтерес також щось дістати...

ТИМКО. Говори, говори — дам, що схочеш!

ГЕРШКО. (оглядаючись). Мусим його до арешту дати!

ТИМКО. (урадований). До арешту?! Ой коби то коби!... Га — але як?

ГЕРШКО. Дай руку — що нікому не будеш ска- зати!...

ТИМКО. (подає руку). Не бій ся Гершуню... — Даю капральське слово, що нікому не скажу!...

ГЕРШКО. (тихше). То-ж слухай: Завтра є ярмарок в місті — війт наш також їде — і не верне аж під ве- чір на ніч. У хатї не буде нїкому!... (усьміхаючи ся). Коби тоді можна, (показує назад як би що брав під паху). Ну, та ти вже' знаєш?... так... пійти собі до війт

на гостину!... А він також його приятель!.. Потому як зачнуть шукати — та знайдуть що у Василь на стрих — будуть зараз його собі звідси взяти...

ТИМКО. Що? я мав би красти? Нікс з того! А нуж дізнали би ся?

ГЕРШКО. На що мають дізнати ся? Не бій ся, я вже то так зробив би, що все було би добре; — а річи то — такой зараз куплю...

ТИМКО. Ні, ні, ес ґет ніхт, — не хочу!

ГЕРШКО. (відходить до вікна). Ну, як собі хо- чеш, — що мені до того?... А тепер ша! — одно сло- вво — бо іде Василь.

ЯВА 2. Ті і Василь.

ВАСИЛЬ. Здоров Тимку — як ся маєш. Гершку? Чи не було старого Нагірняка?

ГЕРШКО. Ні, нині ще не було! (Василь хоче іти)..

ТИМКО. Чекай камрат! Напий ся келішок, я за- плачу!

ВАСИЛЬ. Спасибіг! Я присяг, що не буду пити до самої смерти!

ТИМКО. Ну, я гальт і не хочу, щоби ти „до смерти" пив. Но хтож би то і пив до такої бржиць- кой. — От напий ся цум байшпіль до Гершка.

ВАСИЛЬ. Не жартувавбись собі зі сьвятих річей!... Гершкови не дивувавбим ся, наколи би говорив такі дурниці, але ти христіянин — та посьмішкуеш ся з сьвятої присяги? Вір ми Тимку — що то дуже по- гано!

ТИМКО. Е, вас кіммерт міх дас ан? Вже то я знаю що говорю — і не потребую на те твого ерла- бунку! Як хочеш — то іди учити хамів, а мене ли- ши — бо як зачну учити, то не буде шпасу! (грозить Василеви).

ВАСИЛЬ. Не горячи ся так Тимку, бо від твого гнїву анї не ісправлю ся, анї не злякаю ся. Та хоч дуже мені прикро, що відкидаєш мої добрі ради — але і не накидаю ся. Коли добрі слова тобі не влад, так бувай здоров — та опамятай ся, бо ґаздісвтво твоє упаде і сам небоже знищиш ся таким житєм!. . (відходить).

ЯВА 3. Ті без Василя.

ТИМКО. Га проклятий коміскнопф!..^ Пожди, научу я тебе, попамятаєш Тимка доки жити бу- деш!...

ГЕРШКО. (підходить до Тимка). Ни — і що -ж Тимку? Чи і тепер ще не схочеш моєї ради услуха- ти?...

ТИМКО. Нинї, за годину, мушу з ним уладити ся!...

Спів 7.

Присягаю на все в сьвітї Що ся люто відомщу! За зневагу понесену, В десятеро відплачу.

Нехай кара на мене спаде.

Нехай ясний грім забє!

Я зневаги не дарую

Відбере він за своє! (2 рази).

Най до чорта забираєсь Щоб не бачив його сьвіт — Зі мною більше не стрічаєсь. Коли хоче ще прожить.

Бо клянусь на день білий

На капральську мою честь,

Гірка доля його чекає.

Страшна буде моя месть! (2 рази), (відходить).

ГЕРШКО. (сам). їх габ ін шойн! Добрий ґе-

шефт... Епес ґеферлїх абер ман мус шпекулїрен!... Не хотять пити горівки — то з чого я буду жити?...

ЯВА 4.

Гершко і Такас.

ТАНАС. Здоров Гершуню! Іду я з хрестин — та повернув троха до тебе. Ьй випостив ся там, випо- стив!... Запросили бач в куми — та коби хоч келїш- ком почестували. А то нї — та нї! — Що ті люди те- пер не вимишлюють? Господи, то правдиве Твоє наказане... Не той то вже сьвіт, Гершку — нї. Тепер вже і в гостину іти — бігме не варта!... От дай ква- тиоку, бо мені аж слина в ротї сохне.

ГЕРШКО. А гроші є?

ТАНАС. Та то вже до нашого рахунку будь ла- ска записати...

ГЕРШКО. Ш,о, до нашого рахунку? Там вже тіль- ко є, що порахувати не можна — а коли я гроші ді- стану?

ТАНАС. Не бій ся любоньку, не бій, вже ти від мене кривди не будеш мати.

ГЕРШКО. Я знаю, що ви ретельний чоловік, а такой вже не дам... бо... бо в нас тепер таке сьвято, що не можна боргувати.

ТАНАС. Нї, ке сьвято, а такой дати не хочеш.

ГЕРШКО. Ну такой правда, що не хочу — бо ви вже менї страх богато винні. А звідки ви будете гро- ші взяти, щоби менї заплатити?...

1АНАС. Бій ся Бога, Гершку — хоть одну ква- тирку — бо прийде ся умерти...

Спів 8.

Арендарю батьку мій! Дай ми ся напити. Поборгуй ще днесь гіркої. Щоб горло скропити!

Бо в сивусі щастє рай

Дай кватирку дай ще дай. (2 рази). Завтра заплачу гуртом Нинішнє, давнїйше, Лише не збувай жартом, Наливай скорій ше!

Бо в сивус! ш,астє-рай,

Дай кватирку дайже-ж дай, (2 рази).

Житє моє ти віддам, Душу, тай все майно, Лиш повір моїм словам Дайже-ж — не ховай-но. Бо в сивусі' щастє-рай Дай кватирку, дайжеж дай. (2 рази), ГЕРШКО. (наливає і співає). Що я маю так дати? Горіфка коштує! Як всі схотять так взяти, То я збанкротує.

ТАНАС. Бо в сивусі ш^астє-рай, Дай кватирку, дай-но дай. (2 рази). ГЕРШКО. (разом). Як ВСІ станз^ть дармо пити, То з чогож я буду жити? Ай вай — ай вай То з чого я буду жити. Ну знаєте що Танас? Ви тілько вже мені, винен, що мусите цілу хату спродати, аби все заплатити. Але напийте ся горівки!... (наливає). ТАНАС. (пє і співає).

Без сивухи не мож жити — Треба вмерти — або пити!... ГЕРШКО. От знаєте що Танас? Але на здоровлє ваше! (наливає і пє, потім дає Танасови). (Входить двох селян і сідають при другім столї).

МИКИТА ДЖУС. . Ану-но арендарю — дай нам кватирку — а доброї.

ГЕРШКО. (іде до шинквасу і подає). Добрий день вам пане Микито... як ся маєте Кобрів — (вертає назад). Видите Танас: На що ви маєте прода- ти хату кому иншому?... Продайте мені — а я вам буду дати ще по дві кватирки шабасівки через цїлий .місяць.

ТАНАС.

Гріє, палить і морочить, Без сивухи не мож жить!...

ГЕРШКО. Но чи згода?...

ТАНАС. Та бо я маю жінку тай дитину. А що-ж би вони тогди робили?...

ГЕРШКО. (наливає). На що ви хочете вашу дити^ ну дати за Василь?... Василь має тілько хату, тай трошки гроший, що з війска приніс — '■ а вашу Олю любить Тимко — той капраль — а він богатий — має грунт — конї, воли, корови, та і вам місце буде і стару до себе возьме...

ТАНАС. Та бо Оля любить Василя!...

ГЕРШКО Е що любить — вус ґейст любить?! Послухайте мене Танас. Василь шлюбовав від горівкн. — Як ся оженить з вашою Олею, то і вам заборонить горіфки пити. А Тимко мені казав — що як би ся оженив з вашу дитину, то буде вас так любити, що будете в горіфку плавати.

ТАНАС. (урадований). Плавати.

(співає). Ой сивуха то ми рай!

Дай кватирку дай ще дай!

ГЕРШКО. Нї не дам! Перше кажіть, що буде з хатою? '

ТАНАС. Дай, дай, — та зроби як хочеш!

(співає). Без сивухи не мож жити, Треба вмерти, або пити!

ГЕРШКО. Сруль — гей унд ріф ден ґойшен шрай- бер — фін ді андере штіб... (затирає руки, в сторону). А ґіт ґешефт! Цвай фегел ауф айнен шус!...

ЯВА 5. Ті і Скорицький (входить бічними дверми)

ГЕРШКО. Пане писар! Танас хоче продати свою хату. Сідайте — та зробіть документ!... .

ПИСАР, (сїдає і пише).

ТАНАС. (співає):

Той жиє — хто вміє пити, Хату продам — буду жити...

ГЕРШКО. Пишіть так: Я нисше підписаний Танас Нагірний, продаю за 129 зр. заґе: сто... зр., котрі від Гершка Ґольдфіш рихтельно дістав, мою хату під ч. 26. з грунтом ■ — коровою одна штука і мала бик ■ — гу- сьми, кз'рми і всїми господарськими знарядами...

ТАНАС. Що!? На то я не годив ся!...

^ЕРШКО. Та на що вам плуга або борони, коV^; не будете мали що орати.

ТАНАС. (наливає, пє і співає): Без сивухи не мож жити, Треба вмерти, або пити...

ГЕРШКО. Ну ■ — тепер дайте хрестик (втискає Та- насови перо до руки — робить знак хреста). А тепер ходіть ви люди яко сьвідки. (до селян). Як ся назива- єте ґазди?

1. СЕЛЯНИН. Микита Джус...

ГЕРШКО. Ви пане Микита дайте хрестик. (Мики- та робить знак) А ви як?

2. СЕЛЯНИН. Панько Кобрів.

ГЕРШКО. Панько Кобрів (робить знак) — так! Напійте ся горівки... ТАНАС. (співає):

Гріє, палить і морочить. Без сивухи не мож жить! (засипляє). ГЕРШКО. (Ховає папір). Габ ін шойн!... Вже мені не вимкне ся!...

Кінець II. дії.

ДІЯ 3.

(Сільська хата. — Оля сидить задумана — і часто поглядає через вікно — Гафія пряде).

ЯВА 1. Гафія і Оля.

ГАФІЯ. Ти знов сумна Олю? Що тобі не достає?

ОЛЯ. О мамцю дорога! Щось на серцю так тяжко — що навіть не знаю — як се розібрати... Василь так довго не приходить — а він вже повинен бути... Що- би яке нещастє йому не стало ся... Бою ся щоби Тимко йому що злого не зробив. Вони так ненавидять ся!... Вчера мамко здибали ся з собою: Тимко говорив з парубками щось про образи — та сказав сьміючи ся що не поклав би жадного сьвятого над своєю голово- ю, бо би міг ще в ночи увірвати ся — та його побити. Всі в сьміх а Василь зачав йому докоряти: що не ша- нує сьвятощів, та що такі дурниці повинен для себе задержати а не робити між людьми соблазни. — На те Тимко так ся розсердив, що аж страх казати. Та бу- лоби прийшло між ними до бійки, як би я не розра- дила Василя, щоби дав спокій. Тимко зачав відказува- ти на нього такими словами — що аж земля та серце здрожало, а я взяла Василя за руку — та відтягнула з того місця...

ГАФІЯ. Не бій ся дитинко! Василь відважний та сильний парубок, не дасть собі нич від Тимка зробити, (по хвили). Чи батька не було дома, моя дитинко?

ОЛЯ. Видите мамко, забулам і сказати. — Розка- зуючи про своє горе — вилетіло се мені з голови; — Тато прийшли до дому такі щось маркотні, та блїді, що я погадала собі, чи не слабі вони? А вони на те: О ні, моя дитинко, не слабий я... Потому поцілували мене в голову — тай заплакали... а так тяженько, що і мені слези поляли ся. А потім зараз десь вийшли, не сказавши вже більше нічого... *

ГАФІЯ. (до себе). Чи не притрафило ся йому що злого ?..« Вже-ж то і я зауважила, що від вчера, як прийщов з коршми трохи підхмилений, навіть словом не відозвав ся до нас... (голосно). Заткай но Олю, вікно яким платком... бо на дворі щось похмарило ся, тай вітер сильно дує!...

ОЛЯ. Щоби та б\'ря хоч нас оминула — бо мені серце моя мамко щось дуже не доброго віщує.

ГАФІЯ. Не бій ся дитинко! Нїчо нам при божій ласці, не стане ся злого. (Гладить Олю по лици). От пійди но Олюню до городу, та нажни, заким дощ пу- стить ся — буряну для корови — а при праці, все ли- хо промине... (Оля бере серп і відходить).

ГАФІЯ. (сама). Насильно укрилам ся перед Олею — бо і моє серце чогось неспокійне... Нині у нас на шопі пугач так сумно запугукав, а се не добра во- рожба... Не дай лищ Боже чиєї смерти... Коби тіль- ко скорше старий повернув то ке булоби так лячно, як самій... О Боже — він часто тепер забуває ся, а був то колись працювитий чоловік... (задумує ся). Як на- ше майно нищить ся, як топить ся в горівцї давнїй- ший добуток.

ЯВА 2. Гафія і Гершко.

ГЕРШКО. Як ся маєте Гафія? Чоловік нема? Я маю з ким інтерес!... ,

ГАФІЯ. (холодно). Нема. — (до себе). От, — зло- дій нашого щастя...

ГЕРШКО. А де-ж він пійшов?

ГАФІЯ. Таж ти ліпше знаєш, бо ся дуже з ним заприязнив.

ГЕРШКО. Ну що я тому винен, що він любить горіфки? А Василь не був?

ГАФІЯ. (зі здивованєм). А тобі на що Василя?

ГЕРШКО. Як то на що? Пив, тай не заплатив — а тепер не показує ся.

ГАФІЯ. Не правда нехристе! Василь шлюбував, Василь не пє твоєї парухи!

ГЕРШКО. Ой, ой чому не пє, щоби так вс: пили...

ГАФІЯ. (в сторону). Га, Боже, воля твоя сьвята.

ГЕРШКО. Ай вай^ а хто то вікна так повиштурку- вав?...

ГАФІЯ. (змішана). То... то... скотина — наша корова...

ГЕРШКО. А то мале бик — від тої сивої коро- ви — чи вже велике — нівроку — виросло .•'...

ГАФІЯ. Я його вчера продала.

ГЕРШКО. Ш.0?! як то продала — як ти сьміла продати, коли то моє бик. Я маю від Танас документ, ш,о то моє бик, моє хата, моє корова, моє гуски, моє курки... Я вам позволив в мою хату мешкати — а ви мені мій товар будете продати. — То рабунок, то ґвалт!... Де Танас!" Я вам буду зараз відси викинути. (Зі злостию вибігає).

ГАФІЯ. (сама). Га, тепер розумію — для чого Та- нас був такий мовчаливий... Господи, до того вже прийшло, ш,о ми вже не в власній хатї, а працюєм для нехриста-жида? О Боже, за що нас так тяжко ка раєш?...


ЯВА 3. Гафія і Тимко.

ТИМКО. Сервус стара! Маю до вас діло: Чи. Олї нема?

ГАФІЯ. Нї на городі, (до себе) Чого би він хотів?!

ТИМКО. Но то ганц ріхтіґ, що її не застав-єм", бо перше мушу від вас ерлябунок мати!

ГАФІЯ. Яке-ж в тебе дїло до мене?

ТИМКО. От, по що тут довго блукати манівцями? Скажу від разу — що мене тут гальт привело! Послу- хайте:

Спів 9.

Гей, від збруї серця стигнуть, А від кулї люди гинуть! При дівчин-' чорнобривці. Тратять волю свою хлопцї.

Я-ж по сьвітї наблукав ся, ;

Куль і збруї не бояв ся, Як побачив дївча гарне, Для не: дав бим житє марне!

Давбим душу, давбим долю Давбим все за вашу Олю, За її гарні чорні брови, Давбим „шаржу" без намови. .

Гей, чи капраль, чи ґефрейтер, Вшицько без неї дутка варте, В неї рекрутом яб покірно Служив аж до смерти вірно!

Зо, зо панї матко! Я люблю Олю — та хотів би?, з нею женити ся...

ГАФІЯ. Бог з тобою Тимку! Для Ол:' є вже чоло- вік!

ТИМКО. Я то вшицько знаю як ся патрить! Але послухайте мене Танасихо: Василь вас тілько впро- вадить в нещастє! Доки він був уцтивим парубком, но — то і я не мав нікс пржеців тому — і був бим гальт відступив... Але я люблю Олю, та не хочу, щоби вона з ним вік свій потеряла. — Василь бо тепер став ся ферфлюхт ваґабунд! З гастгавзу не вилазить, та чув-єм що заходить там з жидом в бардз нечисті каншахти... От і тепер мельдував Гершко, що має до него якусь пильну справу!... То-ж не тілько, идо протратив весь шпарунок, що приніс з війска — але чую, що наборг зачав вже брати... А вшицько що з того буде — самі здорові знаєте.

ГАФІЯ. Се не правда! Ви всі в змові. Він ніколи такого зла не допускав ся!

ТИМКО. Ну вірте — або і нї — то ми гальт алєс айнс! Але чую, що з вами не дуже фест стоїть!... Ста- рий пє — а не платить! Небавком прийдесь і вам пу- стити тут жида — щоби в ґаздівстві вас злюзував...

ГАФІЯ. Так що-ж? На жебри не пійдем! Будем працювати, тай не загинем...

ТИМКО. Я того не кажу, але коли любите свою Олю — то не схочете, щоби вона в комірнім поневі- ряла ся... Я досить богатий, ґаздівство є як ся патрить, то і для вас знайшлаби ся там кватира — щобисьте супокійно та без фрасунку жили!...

ЯЬЛ 4. Ті і Оля (вбігає).

ОЛЯ. Мамко люба! Війта обікрали — всьо йому забрали злі люди... Тепер перетрясає він з десятни- ками хати — чи якого сліду не найде...

ТИМКО. (в сторону). Ага, зачинає ся вже баталія!

ОЛЯ. (спостерігає Тимка). А, Тимко ту?...

ТИМКО. У вас в селї від якогось часу, щось ду- же гальт взяли ся до того заробкованя!...

ОЛЯ. (оглядає ся боязливо). Тата нема?...

ТИМКО. Що-ж ти Олю так штивно мене пантру- єш? Чи боїш ся мене?

ОЛЯ. Ні, але ти мене вчера так налякав, що чо- гось мені страшно, як тебе побачу...

ТИМКО. Не бій ся душко — нїчо тобі не стане ся,

— ох, щоби я дав гальт за те — щоби ти мене не лякала ся...

ОЛЯ. Я тебе і не лякаю ся — як ти так, як тепер говориш. Тільки бою ся — коли ти з Василем так як вчера свариш ся, бою ся, щоби коли собі ще що злого не зробили...

ТИМКО. (в сторону). Доннер веттер!... Тілько Василь її все на гадцї! (голосно). Видиш люба Олю

— я бим йому нічого не казав. Але по щож він так все хвалить ся — будьто би був прав, коли я добре знаю, що він нас всіх тілько обманює... От і тепер,

хто знає що робить. — Може добре коло варґатої Парані ходить на шильдваху — а тебе обдурює, що любить над всіх...

ГАФІЯ. (до себе). Сама не знаю — як маю о тім думати!...

ОЛЯ. (видивившись на Тимка). Що ти сказав Тимку?! О нї, нї! Ходім мамко напротив тата, бо тут в хатї так душно!...

ТИМКО. Початок добрий — нур лянґзам, а дій- дем до цїли!

ЯВА 5. Ті, війт, присяжний і писар.

ВІЙТ. Вибачайте — коли моє нещастє і вас також трафить! Не знаєте де Василь?

ГАФІЯ. Василь! Пійшов до міста на купно.

ВІЙТ. Га на купно!... Ой накупив много — тілько, що без гроший!...

ОЛЯ. Що ви говорите?! то лож!...

ВІЙТ. О нї дитинко! На нещастє твоє не лож... Перетрісаючи хати, зайшлисьмо і до Василевої! Ви- дів я добре, як стара мати поблідла, коли довідала ся — чого ми прийшли. Однак не прийшло се нікому і на гадку, щоби то була Василя справка. — Перетрі- салисьмо — от так — тілько для виду, аж на сподї знаходить писар мою бекешку, закенену поміж стрі- ху — та прикриту старанно гороховянкою... Подумав- єм собі: Богу дякувати, маю вже свою працю — та нуж перетрясати цілу хату... Але що-ж, ке дурний, не зіставив нїчо в дома... Ще лиш пізнав-єм кавалок з пошевки... десь аж на сподї скрині, та і пірє, котре зараз взяв-єм...

ПРИСЯЖНИЙ. І хто би то сподївав ся по такім честнім парубку такої огиди... А стар що то тільки ' в церкві все сиділа — як вона красно відпирала ся, та удавала, що нїчо не знає...

ТИМКО. Яж вам не мельдував, що той Василь ве- ликий шпіцбуб!...

ПРИСЯЖНИЙ. Але-ж бо то і штудерний! І хто би то поміркував!...

ВІЙТ. Не теряймо часу дорогого. — Може ще змо- жем його в місті перехопити, та віддати під суд люд- ський...

ТИМКО. Чекайте пане вуйцє, я вам допоможу!

ЯВА 6. Оля і Гафія.

ОЛЯ. (як би пробудила ся зі сну). Мамо, що се було?... чого ті люди хотіли? Чи мені причуло ся? Василь?... Василь мав би красти? О ні, се лож!... За- взяли ся злі люди, щоби нас погубити!... Га де він тепер, скажіть, де мій сокіл дів ся? Ходїм, ходїм мам- ко за, ним пошукати!... (хоче іти).

ГАФІЯ. (задержує Олю) Успокій ся Олю!...

ОЛЯ. Пустіть, пустіть мене! Я мушу його остерег- ти. Ох, бо його возьмуть — замкнуть в кайдани! По- гляньте лиш мамо, як їм спішно дуже!...

ГАФІЯ. Господи, що з нею стало ся?...

ОЛЯ. Цитьте, щітьте мамо. Він чистий, невинний!... Я його обороню!... Лиш на правці піііду, полечу стрі- лою, щоби їх перегнати!... (вибігає).

ГАФІЯ. Доню моя Олю! Підожди, що ти робиш!... Кінець III. дії.


ДІЯ 4.

(Ліс. — По заду дорога в гору, злучена над деброю містком. Пізний вечер).

ЯВА 1.

(Оля і Гафія сплять на мураві між деревами).

ГАФІЯ. Спи спокійно дитинко люба!... Най тя ангел божій своїми крильми хоронить... Той сон тебе

укріпить! А тобі сил, тобі здоровля треба, бо то одно богатство, що нині нам лишилось!... '

Спів 10.

Чи-ж я погадала, о бідна дитинко, Чи-ж мені хоч снилось о такій судьбі. Що не будем мати де пробути днинку, По людях тулитись в тяженькій журбі...

Такого нещастя чим ся сподївала — Колим тя плекала — тулила к собі, Як-єсь по лісочку цьвіточки збирала. По полі лїтала, гуляла в садї.

. Ах деж ся поділа та днина щаслива, Як-єсь уквітчана цьвітами в гаю, У церкві пишніла, мов пава красна, Роскішна, і гожа мов днина в маю.

Чому-ж люта буря крила розпустила, І страшні громи на нас навела. Дівоче серце тяженько зранила — Із хати прогнала, прогнала з села?...

О, Танасе, Танасе! Най ти Бог не памятае нашої тяжкоі кривди! Най тобі земля легка бз'де!... І ти ся намучив за свою провину. Спочивай спокійно!... (по хвилй). Вже "темно стало, на дворі захмарило ся!... Щоби хоч провести сю ніч без дощу!... Негідний не- христе!... Не уважав-єсь на горе бідноі матери, на просьби мої... а вигнав під люту ніч з хорою дити- ною!... Бог ти се колись нагородить!... Як тяжко було пращати ся з тими місцями, де щастя минуло, де ко- ждий куточок моя нога доптала,кожду пядь землиці рука управляла... Ух, як холодно! (скидає сїрак і на- криває ним Олю). Не тобі дитинко ту ночувати! Пій- ду випрошу куток який у людий, щоби хоть НИНІ схо- ронити ся... (хоче відходити).

ОЛЯ. (Через сон). Поверне!...

ГАФІЯ. Ах, вже будить ся!...

ОЛЯ. (як передтим). Коби тільки скоро!...

ГАФІЯ. Щось снить ся її...

ОЛЯ. (будить ся). Де я?! Що зі мною стало ся?... Хто ту?!

ГАФІЯ. Бог з тобою Олюню! Ти троха спала. Пригадай собі тільки!...

ОЛЯ. Так правда... Ох який солодкий сон я мала!... Мамо мені снило, ся що він повертає до нас!...

ГАФІЯ. Поверне, поверне, тільки будь терпелива!

ОЛЯ. О ні, я цілком вже спокійна... мені, так легко тепер на серци... Послухайте мамо, що мені снило ся! Сидимо собі з Василем на якийсь горі Довкола нас великі лїси — а перед нами безодня пропасть, що аж лячно було подивити ся... І тільки щум потоку пе- реривав тишину, а зірки визираючи з його срібної води, моргали до нас, мов би хотіли перестеречи, як небезпечне місце вибралисьмо... Однакож ми на се не зважали. Так нам мило було — так солодко, що про всьо инше забули... Нараз хтось за нами зареготав ся Я налякала ся і сильно Василя обняла, но зла сила розділила нас, а я тільки побачила як Василь в глу- бину летїв... Ту всьо щезло з моїх очий!... а коли я отямила ся — почулам начеб солодкий голос з небес: Бог з тобою моя дитино! Він справедливий, не дасть невинним пропасти — а оглянувши ся побачила я мо- го Василечка як здоров та веселий усьміхав ся до ме- не...

' ГАФІЯ. Красний то був сон, моя Олю — а кажуть що сни від Бога походять...

ОЛЯ. Неправда-ж моя мамо — що такий сон по- кріпити може?... О я від разу дорога мамко — каза- ла, що він невинний, що се лиш якісь вороги на него завзяли ся! І я предчуваю, що скоро з ним побачусь — а тоді жадна сила вже нас не розлучить...

ГАФІЯ. Розговорила ся Олю — а тобі те пошко- дити може... От покріпись троха, — ту є хлїб в плати- нї — я тимчасом скочу поміж люди, щоби випросити для нас о притулок.

ОЛЯ. Та на що се мамо?... Чи-ж не одно булоби тут нам переслатись ?...

ГАФІЯ. Нї, ні моя доню! Відай буде буря!... А ти і без сего ще не здорова! Сїдай-же дитинко, та зважай на річи! — А не бій ся нічого, я сей час повер- ну! (цілує Олю і відходить).

ЯВА 2.

Оля сама.

ОЛЯ. (дивить ся в сторону куда Гафія відій- шла). Бідна, дорога мамка!... Скільки то лиха, скіль- ки горя припало нараз тобі знести!... А однакож ти не упадаєш, та ще стараєш ся і про мене!... (по хви- ли). Все нас лишило! дружба сердечна, веселі" подру- ги, — всьо пощезало разом з нашим щастєм... Ти один лиш Боже — о. Ти не опустиш!

Спів 11.

Отче небесний, Тебе я молю.

Глянь милостиво, улекши ми долю!

Не дай пропасти в тяженькій добі,

Не дай побіди лукавій злобі!

Ти, що великим сьвітом владаєш. Що буйним цьвітом землю вкриваєш. Що ясним сонцем так мудро керуєш!... Ти щирі мольби нещасної почуєш!...

Дай неньці, рідній щастє дочесне,

Батькови мому царство небесне.

Мене в опіку возьми сьвятїйшу.

Забудь на всяку провину давнїйшу! Я в Тебе вірю, в Тебе уповаю. В Тобі, о Боже я надію маю: Бо Ти один лиш, кожду гадку знаєш, Викриєш правду — а зло укараєш!

ЯВА 3. Оля і Тимко.

ТИМКО. Гу! гу, гу!... Яке ферфлюхте зимно!...

Шишки так дрожать — мов рекрутови на муштрі!

ОЛЯ. Боже!... Тимко (криє ся за дерево).

ТИМКО. (потирає руки). Погано! Крейц доннер веттер, треба покріпити ся!... (витягає фляшку^ Ге, ге, хоть тої парухи тепер ми не бракне... (пє).

ОЛЯ. Що він тут робити може?

ТИМКО. А, — іст ґут!... Пече мов ска���ена! (хова- є фляшку). Тепер і з чортом мігбим побороти ся!...

ОЛЯ. Його присутність не вістить нічого доброго!

ТИМКО. (позирає в сторону). Ге, ге крейц дон- нер веттер! Сам чорт помагає!... На дворі темно, хоч очи вибери, а вітер гудить, що і пса навіть не ви- гнав-бись з хати!...

ОЛЯ. ГЦо в него на думці?

ТИМКО. Чи тільки Скроцький уладив ся?... Го, го! той Скроцький то фермаледайте гудскер! Ой штудер він, штз^дер, — хитрий з біса — як той лис! Знає як ся патрить в поле вивести, що і не утямиш ся!... Але варт брудерку! — Не на дурня трафив!... (чути кроки). Ага, се мабудь він вже машеруе (гля- дить).

ОЛЯ. Матїнко пречиста, • — • коби мене хоч не по- бачив!... (тулить ся за деревом).

ЯВА 4. Ті і Скорицький.

ТИМКО. (іде в сторону з відки Скроцький надхо- дить). Тс, тс! Га гов, сюда!... Я тут!

ОЛЯ. Мабудь кличе ще когось!...

СКОРИЦЬКИЙ. (входячи). Якаж то днесь стра- шна пітьма! Гарний час маєм!...

ТИМКО. Но і що-ж — чи вшицко фертіґ?

СКОРИЦЬКИЙ. В найлучшім порядку... Сподію ся, що не буде жадної перепони: Сторож у Гершка хро- пе мов нанятий — а собаки поснули сном вічним!... Тепер лиш відважно — а сердега панисько наш і не стямить ся як стане голий мов сьвятий турецький!,..

О ЛЯ. Тут іде о крадіж!.,.

ТИМКО. Ге, ге, крейц доннер веттер!,.. Але, слу- хаймо брудерку: Скажи мені — чому то я маю все в огонь лізти — коли ти собі вигідненько — ось так! гальт ґанц комод по шильдваху ходиш? От знаєш ш,о? аблюзуймо ся нинї,: Ти іди в середину, а я возьму шильдвах! Ге, і ш;о-ж ти на се?...

(Оля посуває ся близше).

СКОРИЦЬКИЙ. (оглядаючи ся). Тс, ст! Щось за- шелестіло: Говорім тихше, щоби хто часом нас не підслухав!...

ТИМКО. (оглядаючи ся також). Ге, ге брудерку! Який же з тебе боягуз! Вітер листем рушив — а тобі вже хтось і причувавсь!...

СКОРИЦЬКИЙ. Ба, ба, мій друже! Осторожність передівсїм!... Ану-ж би який непрошений гість під- слухував нас!...

ТИМКО. Ну нехай там буде і на твоїм! Говорім гальт тихше!... Але, але камрат вертаймо до річи: — якже-ж з нами буде.

СКОРИЦЬКИЙ. О щож то ходил ?

ТИМКО. Ха, ха! Хибаж ти забув вже о ш,о я пи- тав ся?

СКОРИЦЬКИЙ. Але-ж любі'й Тимку! Що тут тол • ковати? Як одно так і друге становиско дуже важне. Та-ж сам здоров знаєш, ш;о як би один з нас не стеріг з надвору — другий в середині не був би бсзгечний.

ОЛЯ. (до себе). Не сподївалам ся, аби Тимко так низько упав!...

ТИМКО. Ет, не микить брудерку — не о теє хо- дить! Твоє місце і я би потрафив заняти — так ти мене не хочеш до нього допустити!... Але от и;ч.! я тобі розтолкую, для чого се діє ся: Ти камрате — з заяцем відай за пан брат — та боїш ся, и;оби золїв ко- ли не погубив, як прийде драпака дати!...

СКОРИЦЬКИЙ. Ге, ге, ге, жартуєш!... Чи-ж то я тобі не дав доводів відваги?...

ТИМКО. Відваги? Ха, ха, ха! В фусах брате, в фусах — знаю я тебе добре!...

СКОРИЦЬКИЙ. Вже ти чогось злий на мене!

ТИМКО. -Злий — та не зовшицькім — я шпасу не люблю! Слухай Скорицький: Послїдний раз з тобою камратую — коли сього нині не заробим не розталюєш вшицько нах дер форшріфт — на дві рів- ні пайки!...

СКОРИЦЬКИЙ. (солодко). А чи-ж я тебе коли обманював?

ТИМКО. Но, но перестаньмо гальт о тім — а па- мятай, що слова додержу!...

СКОРИЦЬКИЙ. Любий Тимку! Тобі днесь щось відай придибало ся? Вір мені як з рідним братом все з тобою ділив ся!...

ТИМКО. Е! крейц доннер веттер. Не плети дур- ниць! Хиба-ж то я дитина? Може тих кілька „фе- ців" Кздікурея — щосьте мені з Гершком мов тій соба цї під „фуси" кинули — була половина? А з Штудер- ного кіньми як пійшло?...

ОЛЯ. (до себе). То се опирі, що по нашім селї ходять?...

ТИМКО. Чи може Гершкова горівка мала за вшицько вистарчити? А від Горішного що я дістав?

ОЛЯ. (до себе). Боже, що я чую?!

СКОРИЦЬКИЙ. Таже се задля Олї...

ТИМКО. Ґріс діх Ґот за те — спасибіг за ласку. Що мені по дївцї, що мене не хоче!...

ОЛЯ. (хватає ся за голову, до себе). Га вжем дійшла кінця!... Боже, що мені робити?...

СКОРИЦЬКИЙ. Сам так хотїв-есь — був-есь за гордий від нас щось приймати...

ОЛЯ. (до себе). Кидаюсь в пропасть. Боже веди мене!... (стає перед Тимком, оба мов ражені).

СКОРИЦЬКИЙ. Зрада!... (нижком відходить).

ТИМКО. Доннер веттер! Оля?!...

ОЛЯ. (в голос). Га знайшлам тя на копець, відкри- лам твої плюгаві діла.'*! Тепер жадна сила нас не роз ділить, доки сьвіт не дізнає ся о твоїх діявольських

справках, доки не спочинеш в темній тюрмі, де невин ного Василя загнав!

ТИМКО. (охолонувши). Ти мене до тюрми? Ха, ха, ха — дурна дївко! Хиба-ж ти не знаєш, що ти в мо- їй силї!... Скорицький, ану но заткай її сей красний ротик, ш,оби від вітру часом не спорчив ся!... (огля- дає ся). Крейц доннер веттер! А він де подів ся-! Ха, ха, ха! Мабудь не любить д���вчат, коли так скоро ви- ніс ся!...

ОЛЯ. Боже, що я наробила?... (хоче утікати).

ТИМКО. (задержуючи). Го, го! гальт серденько! куди-ж то так скоро?... Тут дорога ховзка, ще ніжки поломиш!

ОЛЯ. Пусти мене — на милість Бога! Ратуйте, ратуйте!...

ТИМКО. Но, но, тихо серце — тихо! Ще тобі по- шкодить... Ходи-ж сюда душко — но ходи же най тебе уповию?... (виймає платок і хоче ним затикати Олі губу).

ОЛЯ. Ратуйте, ратуйте!... (термосять ся).

(Чути голоси з далека). Олю, Олю! Де ти?...

ОЛЯ. (почула голоси). Сюда, сюда ратуйте!...

ТИМКО. (пускає Олю). Га, хто се? Ферфлюхт дон- нер" веттер! (хоче відійти).

ОЛЯ. (заступає дорогу). Га, тепер ти мій! Прий- шла моя черга!...

ТИМКО. Прокляте!... Пусти мене нещасна!...

ОЛЯ. Не пущу, не пущу! Сюда, сюда скорше!

ТИМКО. Проч від мене. Пускай коли кажу! (тру- чає Олю від себе так, що вона падає на землю — а сам утїкає в гору).

ЯВА 5.

Ті, Гафія і двох парубків (оба з запаленими лучина- ми).

ГАФІЯ. Що тут за крик? Олю, Олю, де 'ч?! ОЛЯ. (підносить ся з землі). Держіть його, ловіть!

Там, там Тимко... Се він!... Він Василя в тюрму вса- див, він обікрав війта!...

(Парубки пускають ся в погоню за Тимком).

ТИМКО. (показує ся на містку в горі). Га вигра- лисьте на тепер справу!... Але ми ся ще побачим — коли чорт дозволить! (чути ломіт дощок на мості — потім крик — Тимко падає в пропасть).

ПАРУБОК, (на горі). Не трудіть ся! Бог його вже сам покарав!...

Кінець IV. дії.


ДІЯ 5.

Площа. — Парубки і дівчата розговорюють з собою. — Старші сидять при боцї.

Спів 12.

Хор.

Нинї день сьвятий, неділя сьвята! ' ТО"Ж сьвяткуймо, Не дармуймо В нас кров молода!... Нинї день сьвятий — роботи нема. Веселім ся. Не журім ся, Хто-ж біди не знає! Нинї день сьвятий, усьміхаєсь нам! Хто дармує. Не працює, Най горює сам! Нинї день сьвятий, сьвяточна пора. То-ж гуляймо І співаймо Скрипка нам загра!... Нинї день сьвятий — танець заведім, Дівчат милих ,

І красненьких Стане нам всім. (Починають танець — підчас котрого парубки і дів- чата приспівують).

1. ПАРУБОК. Гуляймо си братя милі Гуляймо, гуляймо. Завтра рано із досьвітком До праці вставаймо.

2. ПАРУБОК. Неділеньку Божу, Божу Треба усьвятити.

Як не будем танцювати, Не схочесь робити.

1. ПАРУБОК.

В одній хатї ся родили — Два братя соколи. Вороги їх розлучили, Щоб никли поволи.

2. ПАРУБОК. На долині керниченька, Чиста в неї вода.

Ой не буде доти долї, Доки в нас незгода!

1. ПАРУБОК. "' І на галицькій землици Добро засіяє — Бо в нас нарід не лінивий,

Добру волю має!...

ВСІ. Гуляймо си братя милі* Гуляймо, гуляймо. Завтра рано із досьвітком, До праці вставаймо! (підчас співу парубок виступає на перед, всї переста- ють танцювати). 1. СЕЛЯНИН. По і що-ж куме, будем робити?

2. СЕЛЯНИН.. Троха ще пригляньмо ся, потім пійдемо спати...

1. СЕЛЯНИН. Не так то бувало за наших часів. Молодїж охоча до танцю, до чарки... Як ся бувало добре підохотить, тоді" то танець по всіх кутах водить, кождий заспіває, то щось приговорить, що аж мило стане і слухати ся хоче... Бо-ж то по чарці" — і сьвіт веселїйшій, і дївча милійше!... А т пер що. Бог знає як іде охота від коли без чарки стали забавляти ся... Молодь береже ся — дївча ледви цмокне — тай за- бава рве ся, весїля коротке. А нам старим нема що і робити хиба пійти в кутик сїсти тай дрімати...

2. СЕЛЯНИН. Нам і не до того... А їм в здоровле іде така втїха. Бо прецїнь де статок, там нема і лиха...

1. СЕЛЯНИН. А яке лихо у нас ся лучило?

1. ПАРУБОК. Всіляко батьку — воно там бувало... А тепер за те, як маєм до волї розійдемо ся мирно — чесно як пристало. І сварнї не буде, гроша не стратим, що від батьків спаде, в купцї заховаєм. Волїєм, бать- ку так забавляти ся, як маємо всьо майно жидам в руки дати...

1. СЕЛЯНИН. Як випєш чарку, то ся не зруйнуєш а тілько здоровшим, веселїйшим почуєш ся!

1. ПАРУБОК. Коли будем любити ся, буде нам ве- село. Бог дасть здоровлє і скажемо сьміло: Забирай ся арендарю, не зможеш ту жити, мисьмо Богу прися гали, що не будем пити!

ВСЇ. Так не будем пити!

1. СЕЛЯНИН. Бувайте здорові, чесні господарі!... Зле ся в сьвітї дїе, нема що робити, коли старих моло- дики хотять розуму учити, (відходить).

ВСЇ. Розсердив ся старий.

2. ПАРУБОК. Певно пійшов до Гершка на скаргу.

3. ПАРУБОК. Шукати потіхи!...

1. ПАРУБОК. Ой, він його так потішить, як небі- щика Нагірняка!...

ДЇВЧИНА. Дивіть ся, дивіть ся, як хтось біжить сюда...

ВСЇ. Та-ж то наш Михась...

1. ПАРУБОК. Мз^сить щось нового знати, бо бі- жить, аж засапав ся...

ЯВА 2. Ті і Михась.

МИХАСЬ. Чи чулисьте — чи чулисьте?

ВСЇ. Що стало ся, чи вовк здох в лїсї, вода за- палила ся?....

МИХАСЬ. Василь вернув ся — правдиві злодії знайшли ся, та всі" з нашого села...

ШТУДЕРНИЙ. Що злодіїв винайшли? То-ж вер- нуть ся мої конї — мої любі соколята!

ДЇВЧИНА. Та скажи хто вони, та як їх виловили?

МИХАСЬ. Було то ось так: Ви чули, що Гершко прогнав Олю з Танасихою з хати. Віднята не мали де подіти ся, та пійшли гень, аж під дебру, недалеко моста... А що на дворі під ніч засупило ся, вбігла ста- ра до нас щобисьмо у себе їх заночували... Дівча тим- часом лишило ся у лїсї. Аж нараз чує! туй туй коло неї: як Тимко та писар змовляли ся красти. ГІригово- ворюють ба се, ба то — почали сварити ся і ось так висповідали все. Якже узріли опісля, що Оля їх під- слухала. — Падоньку тяженький, мала-ж вона мала... Ой так, була би марно зійшла з сего сьвіта, якбисьмо власне в сам час не приспіли. Тимко як нас побачив, зачав утікати та зупинив ся, аж на самім мості. Відай не знав сердега, що міст був в направі — бо гнав мов бішений простїсенько в пролом... Та тільки побачи- лисьмо, як злетів нагло стрім голов в дебру!...

ВСЇ. Господи сьвятий, Матенько пречиста!...

МИХАСЬ. Ми дали зараз в місто знати, та як прийшла жандармерія, знайшла його ледви що живого та страшно покаліченого. В сей час признав ся до всьо- го, то його взяли з собою, а Василя пустили до дому!

ШТУДЕРНИЙ. Мій ти милий Боже! Як то не мо- жна поверховно людий судити... Та-ж я його гостив мов рідного брата — а він — мошенник якийсь — ме- не обікрав!...

МИХАСЬ. А Гершко, то перший їх спільник.

ВСЇ. Як то і Гершко також!...

МИХАСЬ. Так, так, до него лиш заносили тай там переховували.

ШТУДЕРНИЙ. І писар і Гершко! Ото ся дібрали!

ДІВЧИНА. А їх ще не зловили?

МИХАСЬ. Писар дав відай ногам знати — та щез як під воду. Тільки Гершка вже взяли, та повели до суду — а він лиш трясе ся, та все йно белькоче, що се ґвалт, що напасть на него!...

СЕЛЯНИН. То-ж то Бог радість до села зсилає, що позбулисьмо ся наконець тих тяжких ворогів...

МИХАСЬ. Дивіть, дивіть! Ось там Василь з Олею з міста повертають. Бачте, яка у них радість!

ШТУДЕРНИЙ. А як то їм спішно, що ледви стара Танасиха за ними здужає!...

ДЇВЧАТА. Ходїм — та повитаймо їх!

МИХАСЬ. Не трудїть ся дармо — вони тут звер- тають!

ВСЇ. От вже і надходять!

ЯВА 3.

Ті, Василь, Оля і Гафія.

ВАСИЛЬ. Здорові братя, гаразд, що веселї — то і я з вами повеселю ся, а мені і моїй Олї забавити ся належить по такій тяжкій журбі.

ВСЇ. Бідний Василю, бідна Олю, як намучили ся через того клятого Тимка — але він тепер відпоку- тує в десятеро.

ВАСИЛЬ. Такий то копець тому буває, хто забу- ваючи, що йому праця і труд від Бога призначена, панувати хоче. Маєте примір братя, тож вистерігайте ся попасти в блуд Тимка — а тодї не буде в нас не- щастя — не буде піяків та дармоїдів. Берім ся щиро до праці і до науки, а добро засяє на нашій земли.

Спів 13.

Гей працюймо українські дїти,
Українські соколята,
А добро буде на сьвітї,
Не порожна хата.

ВСЇ. Гей працюймо, українські дїти,
Українські соколята,
А добро буде на сьвітї,
Не порожна хата.

То-ж тут разом руки даймо
Щиро працювати —
І в нещастю, горю, смутку,
Собі помагати.

(Всі беруть ся за руки).


К о н є ц ь.