|
Ще як були ми козаками,
А Унії не чуть було,
От-там-то весело жилось:
Братались з вольними Ляхами;
Пишались вольними [1] степами;
В садах кохалися, цвіли,
Неначе лілії, дівчата;
Пишалася синами мати,
Синами вольними. Росли,
Росли сини і веселили
Стариї скорбниї літа, —
Аж поки именем Христа [2]
Прийшли ксёндзи і запалили
Наш тихий рай, і розлили
Широке море сліз і крови; [3]
А сиріт именем Христовим
Замордували-розпьяли.
Поникли голови козачі,
Неначе стоптана трава;
Украйна плаче, стогне-плаче;
За головою голова
До-долу пада. Кат лютує,
А ксёндз скаженим язиком
Кричить: „Te Deum! Allelujah!“
От-так-то, Ляше, друже-брате!
Неситиї ксёндзи, магнати
Нас порізнили, розвели,
А ми б і досі так жили!
Подай же руку козакові,
І серце чистеє [4] подай,
І знову именем Христовим
Возобновим наш тихий рай!
1858. 14 Марта.
|
