|
Нехай гнеться лоза,
Куди вітер погне, —
Не обходить вона
Ні тебе, ні мене.
Може й важко її,
Може й спина болить,
Але буря її
З корінця не звалить.
На болоті росте,
І, слабая сама,
Вона гнеться собі,
Бо в їй сили нема;
Вона гнеться собі
І так вік проживе,
І без слави в багні,
Як трава зогниє.
І до пекла дістань,
І у пекло заглянь,
І до хмари дістань
І на небо поглянь,
1 весь світ обдивсь,
І усе розпізнай,
І що доброго є, —
Ти у себе впивай.
І у силі, в добрі,
Яіс скала, затвердій,
І, як Бог світовий,
На сторожі ти стій.
І пташки світові
Защебечуть тобі;
І співак одпічне,
Заспіває тобі...
Як трава-осока,
Зогнив у багні,
І хіба лиш комар
Заспіває по ній...
Нехай гнеться лоза,
А ти, дубе, кріпись!
Ти рости та рости,
Не хились, не кривись!
Ти глибоко у глиб
Твердий корінь пусти, —
Гілля в гору роскинь,
Ти рости, та рости!
А як буря лиха
Тебе з місця зібє,
Або хмара — гора
Тебе громом убє, —
Світ почув ту смерть,
І повітря здріжить,
І ліси загудуть,
І земля задвижить;
І пташки пролетять.
Спогадають тебе, —
І співак перейде,
Не забуде тебе. —
|
