Струни/Том 1/Жаба й віл

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Для інших версій цієї роботи див. Жаба й віл.
Струни. Том 1 під ред. Богдан Лепкий
Жаба й віл (Леонід Глібов)
 Завантажити у Завантажити роботу у форматі PDFЗавантажити роботу у форматі ePubЗавантажити роботу у форматі TXTЗавантажити роботу у форматі MOBI
Жаба й віл.

Раз Жаба вилізла на берег подивиться
Та й трошечки на сонечку погріться.
 Побачила Вола
Та й каже подрузі тихенько
 (Вигадлива була!):
«Який здоровий, моя ненько!
Ну що, сестрице, як надмусь,
 То й я така зроблюсь?
От будуть жаби дивуваться!»
— «І, де вже сестро, нам рівняться!»...
Казать їй друга почала.
А та не слуха... дметься... дметься...
«Що, сестро, як тобі здається,
Побільщала хоч трохи я?»
— «Та ні, голубонько моя!»
— «Ну, а теперечки? дивися!»
— «Та годі, сестро, схаменися!»
Не слуха Жаба, дметься гірщ, —
Все думає, що стане більш.
Та й що, дурна, собі зробила?
З натуги луснула — та й одубіла.

Такі і в світі жаби є,
Прощайте, ніде правди діти;
А по мені — найлучче жити,
Як милосердний Бог дає.