Струни/Том 1/Козачі поминки

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Струни. Том 1 під ред. Богдан Лепкий
Козачі поминки (Амвросій Метлинський)
 Завантажити у Завантажити роботу у форматі PDFЗавантажити роботу у форматі ePubЗавантажити роботу у форматі TXTЗавантажити роботу у форматі MOBI
Козачі поминки.

Де не давно козак гомонів,
 Його кін тупотів;
Він на ляха, татар налітав,
 Смерть і спис напускав
 Там по степу тихо
 Туман розлягається,
 А місяць з-за хмари
 Погляне й ховається.

Степ — земля рідну й нерідну
 Кров допиває;
Стогне між трупом щось, стогне,
 Мов розмовляє...

То старий козак із сином
 Віку доживає!
То порубаний з посіченим
 Отак розмовляє:

— Батьку, батьку, в грудях душно, в серці пече,
В горлі висихає...
— Кров край мене, синку, кров із мене тече,
Водиці немає!

— Батьку, батьку, сумно в степу... хто оплаче,
Хто нас поховає?...
— Чуєш, синку — чорний ворон веться, кряче,
Поминки справляє...

— Батьку, боязко, морозом подирає,
Тяжко... тіло стигне...
— Ворог теплий... труп і кров... умийся, вкрийся:
Хай не даром гине...

 Отак розмовляло,
 Хрипіло, стогнало,
 А далі замовкло,
 Та кровю дзюрчало.

Де недавно козак гомонів,
 Його кін тупотів, —
Ворон крякав, спускався, літав
 І на трупи сідав.

Чуєш, як і вітер
 Засвистав, загомонів...
Плаче, оплакує
 Козаків, своїх братів!

По степах по байраках,
 У пісках кістки поховає;
Пісню поминальную,
 Пісню довгую співає...