Струни/Том 1/Лисиця й осел

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Струни. Том 1 під ред. Богдан Лепкий
Лисиця й осел (Леонід Глібов)
 Завантажити у Завантажити роботу у форматі PDFЗавантажити роботу у форматі ePubЗавантажити роботу у форматі TXTЗавантажити роботу у форматі MOBI
Лисиця й осел.

— «Відкіль бредеш ти, голово лиха?»
Лисиця так мовля Ослові.
— «Дивився, як там Лев здиха,
Аж-ген у тій діброві!
Піди, паньматко, подивись;
Тиж зналася із ним колись...
І, що тепер із ним зробилось!
Де в біса й сила тая ділась!
А то було, як гуконе —
Не втямиш зляку, деб сховався —
Таке було те пугало страшне!
Набуть його ввесь світ боявся...
Тепер лежить, неначе пень,
 І ніч і день.
Ніхто його вже не боїться,
Усяк безпешно йде дивиться;
Хто схоче — добре ускубне
За вражий чуб його зубами,
А хто під боки стусоне —
 Чи дрюком, чи рогами»,
— «А ти запевне не посмів?»
Йому підсміює Лисиця.
— «Отсе-таки! чогож дивиться?
І я його раз захмилив, —
 Нехай і наших знає!»

Айв людях такечки буває, —
Чи то вже світ тепер такий:
Поки ти чим кому страшний,
Усяк тебе і поважає;
А тільки як небудь спідкнись, —
 Дивись —
Хто й поважав, той лає.