Струни/Том 1/Микола Костомарів

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Струни. Том 1 під ред. Богдан Лепкий
Микола Костомарів
 Завантажити у Завантажити роботу у форматі PDFЗавантажити роботу у форматі ePubЗавантажити роботу у форматі TXTЗавантажити роботу у форматі MOBI
Микола Костомарів.
 
Струни. Портрет Костомарова.jpg
Микола Костомарів.

Родився 1817 р. в Юрасівці, Вороніжської ґубернії. Син дідича. Вчився в Харківськім університеті. До українства повернувся під впливом творів Максимовича, (особливо його збірників) і під вражіннєм повістей Гоголя. «І отсе став я балакати з селянами, ходив на вечірниці, збірав пісні». Було це 1838 р. На тих студіях побудовані його етноґрафічно-історичні праці, як: «Объ историческомъ значеніи русской народной поэзіи», «Славянская мифологія», «Семейный бытъ въ произведеніяхъ южнорусскаго народнаго пѣсеннаго творчества» і другі. Гарне знання народньої мови дало йому спромогу спробувати своїх сил у літературі. Писав вірші, балляди, драми, (Сава Чалий, Переяславська ніч), перекладав. Мав безперечно гарний поетичний хист, але виявив його особливо в своїх історичних працях. (Руїна, Богдан Хмельницький, Гетьманування Виговського, Мазепа і другі). Моноґрафію про Хмельницького читаєш, мов гарний історичний роман.

З повістий загально відомі «Кудеяр» (часи Грозного) і «Чернигівка». Остання (писана в части українською мовою), малює часи після з'єдинення України з Московщиною.

В історії українського відродження Костомарів відомий як ідеольоґ «Кирило-Методіївського брацтва», за котре втратив був катедру, попав разом з Шевченком і Кулішем у тюрму та відбув кару. Його заслали в Саратів, де жив до 1856 р. Від 1856—1862 був професором університету в Петербурзі, де й помер 1885 року.

Як професор-історик здобув собі велику славу, як поет майже забутий. Але не слушно. Бо в його літературних творах чимало краси, чуття і гарних, гуманних гадок.

Ідеї братерства, милосердія, прощання снуються крізь них золотою ниткою. Був до смерти щирим Українцем, хоч його тиха, не войовнича вдача не давала йому зробитися борцем за народні права. До такої ясної концепції самостійної України, яку ставив Шевченко, він не піднявся. Українську мову знав гарно і любив її, але не вірив у ії високе призначення, як самостійного, повного орґану для культурного й державного життя народу, як одної із світових мов. Замикав її у туманних границях мови для домашнього обіходу.

В історії української літератури має Костомарів окреме ще значіння як товариш Шевченка й Куліша. Його українські твори опубліковані 1876 р. в Одесі під надписом: «Збірник творів Іеремії Галки», а також у Львові 1906 «Руська письменність», т. IV.

Література: Кошовий О. (Кониський) — Критика на «Збірник творів Ієр. Галки». «Правда», 1876. Костомаровъ Н. — Автобіографія. «Литературное наслѣдіе». СПБ., 1890. Костомаровъ Н. — Изъ воспоминаній. Арестъ, заключеніе, ссылка. «Вѣстникъ Европы», 1910, ІУ. Драгомановъ М. — М. І. Костомаровъ. Життєписний очерк., Львів, 1901. Кулишь П. — Нѣсколько встрѣчь съ Н. И. Костомаровымъ. «Кіевская Старина», 1885, VI. Беренштамъ В. — Воспоминанія о послѣднихъ годахъ жизни Костомарова. Ibid. Д. К. М. — Воспоминанія о Н. И. Костомаровѣ. Ibid, 1891, VII. Костомарова А. — Н. И. Костомаровъ. Изъ воспоминаній. «Вѣстникъ Европы», 1910, VI — IX. Батуринській В. — Къ біографіи Н. И. Костомарова. «Былое», 1907, X.