Струни/Том 1/Народня Пісня

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Струни. Том 1 під ред. Богдан Лепкий
Народня Пісня
 Завантажити у Завантажити роботу у форматі PDFЗавантажити роботу у форматі ePubЗавантажити роботу у форматі TXTЗавантажити роботу у форматі MOBI
НАРОДНЯ ПІСНЯ.
 
Струни. Антольоґія української поезії. Т. 1. Остап Вересай.jpg
Остап Вересай.

Про красу й значіння української народньої пісні нема що й говорити. Шевченко назвав її славою України, яка ніколи не вмре й не загине. Вона старша від нашої писаної історії. Перетрівала світлі часи, пережила татарське лихоліття, і велику руїну, і кріпацтво та панщину, вона ця невміруща чарівниця, що звязує золотою ниткою найдавніщі часи з теперішностю.

Зроджена в поганськім світогляді мусіла перетрівати переслідування христіянських духовників, котрі ставилися до неї дуже ворожо, як до елєменту, який спиняв поширення Христової віри на Україні. Ще афонський монах Іван Вишенський воював з нею. А всеж таки краса її очаровувала навіть отсих монахів-аскетів. Давний наш літописець несвідомо піддавався її чарам і зпід його пера виходили малюнки святої Ольги й рівноапостольного Володимира не такими, як веліла тодішна аґіоґрафія, а якими нашіптувала їх пісня народня. Скрізь у літописях видно вплив нашої устної словесности, нашої народньої пісні.

В колядці про пана Перемисльного такий сам портрет кн. Данила, як в Іпатієвській літописі, в пісні невольницькій недоля наших полонених так само змальована, як в Лаврентієвському списку. В «Моленію Данила Заточника», в «Паломнику», в «Патерику Печерськім», в «Пересторозі», в «Літописі» Петра Могили, в «Лютні Аполліновій» Лазаря Барановича, скрізь — пробиваються сліди народнього творення, народньої української поезії. Вплив її слідний також на літературах, російській, польській, сербській, болгарській, бо наша пісня-пташка любила далеко й бистро літати, не сиділа вона в замкненій клітці. В давних пісенних збірниках російських та польських стрічаємо чимало українських пісень. Їх слухали не тільки наші князі, гетьмани й козаки, але й чужинці знаходили в ній потіху і розраду. Самійлові Зборівському, засудженому королем польським Стефаном Баторієм на смерть, в останню ніч перед виконанням присуду смерти в Кракові наш бандурист співав українських пісень.

Що найважніщі історичні події, що найцікавіщі зміни форм політичного, суспільного й родинного побуту відбилися в народній пісні, як відбивається беріг у плесі води. Колядки і щедрівки, веснянки та обжинки тямлять ще колишні героічні, лицарські часи, згадують про поривання або куповання жінки, про походи на Болгар та Греків, про «куни та бобри, що на шуби добрі».

Маємо пісні про напади татарські і про боротьбу козаків з Поляками і про неволю ляцьку й бісурманську, про панщину й кріпацтво, про збурення Січи й про гайдамаків. Не тільки великі постаті історичні, але й менше відомі лицарі як Самійло Кішка, Мороз, Нечай, Довбуш знайшли схоронище від забуття у народній пісні.

Недоля жінки, горе невольника, лицарська слава, боротьба за віру, побіда правди над кривдою, молодече кохання і старечі міркування над життєвою суєтою, туга за щастям і насолода життям, усе, усе, чим багата душа чоловіка й чим інтересний наш побут на землі, знайшло прегарний артистичний, простий і щирий відблиск в українській народній пісні.

Усі більші письменники наші від автора «Слова о полку Ігоревім», аж до Шевченка і Франка виростали на народній пісні. Брали з неї форму, настрій, тую окрему поетичну арому, якою й виріжнюється наша поезія від поезії других народів, з окрема від Росіян і Поляків. Досить згадати Шевченка, Пушкіна й Міцкевича.

Кажуть, що Хмельницький, Мазепа й Кальнишевський складали вірші на лад народніх пісень.

Не тільки українські й російські учені й дослідники устної словесности як Бантиш-Каменьский, Цертелев, Срезневський, Максимович, Куліш, Костомарів, Сумцов, Житецький, Бодянський, Потебня, Чубинський, Антонович, Драгоманів, Франко й багато других, але й чужі, як ось: Ральстон, Рамбо, Вестфаль, Боденштедт, Яґіч, високо цінили красу й достойність української народньої пісні.

Вестфаль (1879. р.) каже, що літературна естетика, принявши раз її в круг своїх порівнуючих дослідів, визначить їй безумовно перше місце між народніми піснями цілого світа.

Так само Лукич (Slav. Bl., 1874.) каже, що українська поезія найкраща в Европі, з боку естетичного, з огляду на зміст, на повагу тону і на мягкість почувань.

Великий славіст Яґіч (Archiv für slaw. Philologie, III, 324) називає нашу народню пісню поезією серця й чуття, яка торкається найніжніщих струн душі, а Боденштедт (Die poetische Ukraine, 1845) говорить, що нігде дерево народньої поезії не дало таких чудових овочів, як на Україні.

Література: Собраніе русскихъ пѣсенъ съ нотами Трутовського. СПБ. 1776. Сборникъ пѣсенъ, Новікова. СПБ. 1780. Опытъ собранія старинныхъ малороссійскихъ пѣсней, кн. Цертелева, 1819. Малороссійскія пѣсни, Максимовича. 1828. Йогож: Укр. нар. пѣсни та Сборникъ укр. пѣсенъ (1849). Малороссійскія и Червонорусскія народныя думы и пѣсни, Плятона Лукашевича, СПБ 1836. Народныя пѣсни Галицкой и Угорской Руси, (1863—1865), Головацького. Народныя южнорусскія пѣсни, (1854), Метлинського. Piesni polskie i ruskie, ludu Galicyjskiego, Львів, 1843, Вацлава з Олеська. Piesni ludu Ruskiego w Galicyi, 1839—1850, Жеґоти Паулі. «Историческое значеніе южно-русск. пѣсеннаго творчества, (1847), Костомарова. «Основа», (1860). Записки о южной Руси (1856—1867), Куліша. Старосвѣтскій бандуристъ, (1861—1862), Закревського. Труды і т. д. Чубинського, VII томів 1872—1878. Историческія пѣсни малорусскаго народа, Антоновича й Драгоманова, Київ, 1874—1875. Чумацкія народныя пѣсни, (Київ, 1874), Рудченка. «Збірники пісень», Миколи Лисенка. Объясненіе малорусскихъ и сродныхъ съ ними пѣсенъ, Потебні, (Варшава, 1883—1887). Калѣки перехожіе, Безсонова, (Москва, 1863) Этнографическіе матеріали, (Чернигів, 1895—1899), Грінченка, III томи. Малорусскія пѣсни, Новицького, (Харків, 1894). Колесса, Укр. народні думи. (Львів, 1910). Українсько-руський співанник, Ніжанковського, Львів, 1907. Виїмки з українсько-руської устної словесности народної, Львів, 1903, Олександра Барвіньского. Современная малорусская этнографія, Сумцова, (Київ 1893—1897). Исторія русской этнографіи, Пипіна (СПБ., 1891). Література укр. фолькльора (Чернигів, 1901), Грінченка. Гуцульщина, Володимира Шухевича, (Львів, 1900—1908), 5 томів. Огляд укр. руської народної поезії, (Львів, 1905), Ф. Колесси. Політичні пісні укр. народа І. і II. (Женева, 1883—1885), Драгоманова. Студії над укр. нар. піснями, Івана Франка в «Зап. Н. т. ім. Шевч., т. 75, 76, 78, 83, 94, 95, 98. Мысли о нар. малор. думахъ, (Київ, 1893), Житецького. Коломийки, («Кіевск. Стар.» 1886), Сумцова. «Чумацкія нар. пѣсни», (Київ, 1874.), Рудченка. Жіноча неволя в руськ. піснях нар., (Львів, 1884.), Франка.