|
Сія глаголетъ Господь:
„Сохраните судъ и сотворите
правду, приближибо ся
спасеніе моє прийти и милость моя
открывается.
(Ісаія, глава LVI, ст. 1).
Пролог.
Давно вже я сижу в неволі,
Неначе злодій в заперті,
На шлях дивлюся та на поле,
Та на ворону на хресті
На кладовищі — більш нічого
З тюрьми не видно; слава Богу
Й за те, що бачу! Ще живуть,
І Богу моляться, і мруть
Хрещені люде.
Хрест високий
На кладовищі, трохи з-боку,
Златомальований стоїть.
(Не вбогий, ма́буть, хтось лежить!)
І намальовано: розпятий
За нас Син Божий на хресті.
Спасибі сиротам багатим,
Що хрест поставили.
А я —
Такая доленька моя!
Сижу собі та все дивлюся
На хрест високий із тюрми...
Дивлюсь, дивлюся, помолюся,
І горе, горенько моє,
Мов нагодована дитина,
Затихне трохи, і тюрьма
Неначе ширшає; співає
І плаче серце, оживає,
І в Тебе, Боже, і в святих
Та праведних Твоїх питає:
Що він зробив їм, той святий,
Той Назорей, Той Син єдиний
Богом ізбранної Марії,
Що він зробив їм?
І за що
Його святого мордували,
Во узи кували,
І главу його честную
Терном увінчали,
І вивели з злодіями
На Голгофу-гору,
І повісили між ними?
За що?
— Не говорить
Ні сам сивий Верхотворець,
Ні його святії
Помошники, поборники,
Кастрати німії.
Чи не за те, що й ми тепер
(Сам себе питаю)
Оттакими злодіями
Тюрми начиняєм,
Як і Син отсей Марії?
Ми не розпинаєм,
Як ті люті фарисеї,
На хресті живого
Праведного чоловіка;
Ми молимось Богу,
І на храмах його чесний
Хрест златокований
Поставили, та й молимось.
Та бємо поклони.
А то були фараони,
Кесарі, то погань,
Погань лютая без Бога,
Сказано — дракони.
А Назорей милосердний
Назвав їх братами, —
За те й повісили Його,
Неначе злодія...
Не знаю,
Для чого, справді, ми читаєм
Святую заповідь Його!
Чесную кров Його пємо,
Мов у шинкарки меду чарку.
О, суєслови!
На Жидах?...
Не на Жидах, — не на лукавих.
На дітях наших препоганих
Святая кров Його!...
Кати!
Собаки без очей, скажені, —
Ви і не бачите! Земні
Бєте поклони, за хрести
Ховаєтесь од сатана,
І просите з-тиха
Супостатам христіянам
То чуми, то лиха,
То всякого безголовя —
А все по закону...
А, бодай вас!
Та цур же вам,
Новим фараонам
І кесарям людоїдам!
. . . . . . . . . . . . .
Перелечу во время оно,
Як той мерзений Рим з Пероном
В паскудних орґіях конав,
А новий день із тьми-недолі
На Колізей і Кипітолій
Уже світив, уже сіяв.
Уже огненнії язики
Із краю в край, по всій земли
Святеє слово пронесли, —
І никли гордії владики
Перед святим його хрестом.
Перенесись во время оно,
Душе моя, і стоном-дзвоном,
І трубним гласом возгреми
Із мурів темної тюрми!
Благословенная в женах
Святая, праведная Мати,
Святого Сина на землі!
Не дай в неволі пропадати,
Летучі літа марно тратить,
Скорбящих радосте! Пошли,
Пошли мені святеє слово,
Святої правди голос но́вий,
І слово розумом святим
І оживи і просвіти!
І розкажу я людям горе,
Як тая мати ріки — море
Сльози кровавої лила́.
Так як і Ти, і прийняла́
В живую душу світ незримий
Твойого ро́зпятого Сина.
Ти, матір Бога на земли
Ти сльози матері до краю
До каплі випила.
Ридаю,
Молю ридаючи; пошли,
Подай душі убогій силу,
Щоб о́гненно заговорила,
Щоб слово пламенем взяло́сь.
Щоб людям серце розтопило
І на Украйні понесло́сь,
І на Україні святилось
Те слово — Божеє кадило.
Кадило істини!
Амінь.
|
