Струни/Том 1/Ой кінь біжить

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Струни. Том 1 під ред. Богдан Лепкий
Ой кінь біжить
 Завантажити у Завантажити роботу у форматі PDFЗавантажити роботу у форматі ePubЗавантажити роботу у форматі TXTЗавантажити роботу у форматі MOBI
Ой кінь біжить.

Ой кінь біжить, трава шумить;
Да вжеж козак убит лежить,
На купині головою,
Прикрив ноги осокою,
Жовте тіло рокитою,
Білі руки хустиною,
Ясне личко китайкою...
В головоньках ворон краче,
А в ніженьках коник плаче;
Копитом землю вибиває,
Свого пана він питає:
 — Ой, панеж мій, пане,
 Пане капитане!
 Ой кому мене вручаєш,
 Кому коня покидаєш?
 Чи Турчину, чи Татарину? —
«Тебе коню, Турчин не піймає,
А Татарин не всідлає,
Ой біжи, коню, темними лугами,
Біжи коню, битими шляхами
Та прибіжи, коню, до двору,
Та вдар копитом в болону!
А вийде до тебе ненька старенька,
Козацькая матусенька, —
Вона буде тебе за поводи брати,
Буде тобі сіна підкладати,
Вівса буде тобі підсипати,
Холодною водицею наповати
І крізь сльози про мене питати.
Та не кажи, коню, що я убився,
А скажи, коню, що я оженився,
Та поняв собі паняночку,
В чистім полі земляночку —
Що куди вітер не віє,
Ні сонечко не гріє?...
Без віконець і без дворець —
Там спить козак молодець...

 (О. Барвіньский, Op. cit.)