ОЙ ТАМ ЗА ГОРОЮ.
Ой там за горою та за кремінною,
Не по правді жиє чоловік з жоною.
Вона йому стелить білу постілоньку,
А він їй готує дротяну нагайку.
Біла постілонька порохом присіла,
Дротяна нагайка біле тілце рвала.
Біла постілонька порохом присіла,
Дротяна нагайка кровю обкипіла.
Ой мужуж мій, мужу, не бий мене дуже,
В мене тіло біле, болить мене дуже!
Пусти мене, мужу, в вишневий садочок,
Та най собі урву рожевий квіточок.
Взяла рожу-квітку тай вергла на воду:
«Плини, плини, роже-квітко, аж до мого роду.
Плини, роже-квітко, плини по Дунаю,
Як увидиш мою неньку, приплини до краю.»
Вийшла стара мати в Дунай воду брати,
Як узріла рожу-квітку, то взяла плакати.
Деж ти, роже-квітко, ту ся й обявила
Відай тебе моя донька на воду пустила?»
«Ти гадала, мати, що мя не згодуєш,
Далась мене за нелюба, а тепер бануєш!
Ти гадала, мати, що мене ся збудеш,
Така прийде годинонька, ще плакати будеш.»
|
