Струни/1/Осип Юрій Гординський-Федькович
| ◀ Неволя | Струни. Том 1 під ред. Богдан Лепкий Осип Юрій Гординський-Федькович |
До ліри ▶ |
|
|
Федькович.
Родився 1834 р. на Буковині в Сторонці-Путилові, у Вижницькім повіті. Батько, шляхтич, зайшов був туди з Галичини. Про початкову освіту дбала мати, до шкіл хо/ив у Путилові й Чернівцях. Зимою, з 1848 на 49 рік, спинилася була у Вижницькім повіті гуцульська заверуха (Гуцул Лукіян Кобилиця підняв повстання проти бояр в обороні гуцульськ. свобід).
Родина Федьковича розбрилась по світу. Осип опинився у Молдавії. Тут пізнав Німця маляря Роткеля, який зазнайомив його з німецькою та еспанською мовою і літературою. Він став писати вірші по німецьки. У поході на Італію, який відбув Федькович 1859 р. як австрійський офіцер, написав перший вірш українською мовою «Нічліг». Вернувши до Чернівців познайомився з німецьким поетом, професором Найбауером. Цей був захоплений віршами Федьковича і видрукував деякі з них по німецьки в своїй часописі «Bukowina». Під впливом Горбаля, Кобилянського й Лукашевича посвятився Федькович літературній праці виключно на своїй рідній ниві. Перші вірші, видруковані 1861 р. зробили велике вражіння. Їх співали й училися на память, Федьковича стали вважати великим поетом. Небавом він мусів перейти із своїм полком у Семигород. Туга за рідною «Буковиною» скріпила його творчість. Р. 1862 вийшли його твори у Львові. Імя Федьковича стало популярним. Його вірші переложено на чужі мови, Турґенев одушевлявся ними. Крім віршів став Ф. писати оповідання, які видав М. Драгоманів у Київі 1876. Це одні з найкращих оповідань в українській літературі, ориґінальні, живі, поетичні. Перебувши тяжку недугу (1863 р.) пішов у відставку. Якийсь час господарював на селі, а пізніше став шкільним інспектором, і як такий, поклав великі заслуги для українського народнього шкільництва на Буковині. 1872 р. перенісся до Львова, шоб редагувати видання «Просвіти». По 14 місяцах вернув на Буковину. Під впливом Шопенгауера попав у містичний настрій (трагедія «Довбуш») і не визволився з його до смерти, хоч брав живу участь у національній політично-культурній роботі. Умер в Чернівцях 1888 р.
Федькович це безперечно великий, ориґінальний, сильний поетичний талант. Особливо тоді, коли він пише з власної понуки, тримаючися гуцульського тону та гірського кольоріту, з під його пера виходять архитвори, такі як «Довбуш», «Сонні мари», думки. Такуж вартість мають його оповідання. Колиж поет попадає під вплив Шевченка, або чужих авторів, його вітхнення слабне, а то й цілком зникає. Безперечно мав також Ф. значний драматичний хист, але брак доброго театру, брак критики й невиробленість нашої сценічної техніки спиняли його творчий розгін.
В українській літературі займає одно з передових місць, не як поет ідеольоґ, а як мистець слова й поетичного погляду на світ і на людське життя, з окрема на життя Гуцульщини, котру він оспівав, як ніхто другий.
Література: 1) «Повісті Йосипа Федьковича» з переднім словом про галицьк-руськ. пісьм. Мих. Драгоманова (Київ, 1876 р.); 2) Р. Заклинський — Спомини про Федьковича (Літ.-Наук. Вістн., 1901, І і II); 3) «Поезії Осипа Юрія Федьковича» (Передмова Івана Франка, Львів, 1902); 4) Энцикл. слов. Брокг. и Ефр. т. 35); 5) Больш. энцикл., тов. «Просвѣщеніе», т. 19; 6) «Вік», т. І, 1902; 7) Огоновський — Іст. літ. Крім того про Федьковича див.: Барвінський — Огляд життя і творів Юрія Федьковича («Ватра»). Писання О. Ю. Федьковича. Перше повне і критичне видання, чотири томи, 1901 — 1902. Колесса О. — Юрій Косован. Федькович «Зоря», 1893. Барвінський О. — Огляд життя і творів О. Федьковича «Ватра», Стрий, 1887. Заклинський Роман. — За слідами Федьковича, Л. Н. В., 1905, IX і XV. Заклинський Р. — Спомини про Федьковича «Л. Н. Вістник, 1901. І — II.