|
1.
Поклоняється бідний невольник
Із землі турецької, із віру бусурманської
у городи християнськії, — до отця, до матусі.
Що не може він їм поклонитись, —
Тілько поклоняється голубоньком сивеньким:
«Ой ти, голубоньку сивенький!
Ти високо літаєш, ти далеко буваєш;
Полини ти в городи християнськії
До отця моєго, до матусі,
Сядь пади,
На подвіррі отцівськім жалібненько загуди,
Об моєї пригоді козацької припомяни.
Нехай отець і матуся
Мою пригоду козацькую знають,
Статки — маєтки збувають,
Великі скарби собирають, —
Головоньку козацькую
Із тяжкої неволі визволяють.
Бо як стане Чорнеє море согравати,
То не знатиме отець, либонь мати,
У которої каторзі шукати:
Чи у пристані Козловської
Чи у городі Царграді на базарі.
Будуть ушкали, Туркия-ничари набігати
За червоноє море у арабськую землю запродати.
Будуть за них сребло-злато не лічачи,
Сукна дорогі поставами не мірячи,
За них брати.»
Тогді далася бідному невольнику
Тяжкая неволя добре знати:
Кайдани руки-ноги позїдали,
Сирая сириця до жовтої кости
Тіло козацькоє проїдала.
То біднії невольники на кров, на тіло поглядали,
Об вірі християнській гадали,
Землю турецькую, віру бусурманськую проклинали:
«Ти земле турецькая, ти віро бусурманськая!
Ти єсть наповнена сребром-златом,
І дорогими напитками;
Тілько же бідному невольнику на світі не вільно,
Що бідний невольник у тебе пробуває,
Празника Рождества, будь-ли Воскресенія не знає.»
Все у неволі проклятої, на каторзі турецької
На Чорнім морі пробувають,
Землю турецькую, віру бусурманськую проклинають.
«Ти земле турецька, віро бусурманська,
Ти розлуко християнська!
Уже бо ти розлучила не єдиного за сім літ війною:
Мужа з жоною,
Брата з сестрою,
Діток маленьких з отцем і маткою.»
Визволь, Боже, бідного невольника
На свято руський берег,
На край веселий,
Між народ хрещений.
|
