Струни/Том 1/Поход на Молдавію

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Струни. Том 1 під ред. Богдан Лепкий
Поход на Молдавію
 Завантажити у Завантажити роботу у форматі PDFЗавантажити роботу у форматі ePubЗавантажити роботу у форматі TXTЗавантажити роботу у форматі MOBI
Поход на Молдавію.
І.

Як із низу із Дністра тихий вітер повіває, —
Бог святий знає, Бог святий відає,
Що Хмельницький думає-гадає.

 Тогдіж то не могли знати ні сотники, ні полковники
 Ні джури козацькії,
 Ні мужі громадськії,
 Що наш пан гетьман Хмельницький,
 Батю Зінов Богдану Чигиринський,
 У городі Чигрині задумав вже й загадав:

Дванадцять пар пушок вперед себе одіслав,
А ще сам з города Чигрина рушав;
За ним козаки йдуть,
Яко ярая пчола гудуть.

 Котрий козак не міє в себе шаблі булатної,
 Пищалі семипядної,
 Той козак кий на плечі забірає,
 За гетьманом Хмельницьким у в охотно військо поспішає.

Оттогдіж то як до річки Дністра прибував,
На три части козаків переправляв,
А ще до города Сороки прибував,
Під городом Сорокою шанці копав,
У шанцях куренем стояв;
А ще од своїх рук листи писав,
До Василія Молдавського посилав,
А в листах приписував:

 «Ей, Василію Молдавський,
 Господарю волоський!
 Що тепер будеш думати й гадати:
 Чи будеш зо мною биться,
 Чи мириться?
 Чи города свої волоські уступати,
 Чи червінцями полумиски сповняти?
 Чи будеш гетьмана Хмельницького благати?»

 Тогдіж то Васнлій Молдавський,
 Господар волоський,
 Листи читає,
 Назад одсилає,
 А в листах приписує:

 «Пане гетьмане Хмельницький,
 Батьку Зінов Богдану Чигринський!
 Не буду я з тобою ні биться,
 Ні мириться,
 Ні городів тобі своїх волоських уступати,
 Ні червінцями полумисків сповняти:
 Не луччеб тобі покориться меньшому,
 Ненужли мені тобі старшому?»

Оттогдіж то Хмельницький, як сії слова зачував,
Так він сам на доброго коня сідав,
Коло города Сороки поїзжав,
На город Сороку поглядав,
Іще стиха словами промовляв:

 «Ей, городе, городе Сороко!
 Ще ти моїм козакам дітям не заполоха;
 Буду я тебе доставати,
 Буду я з тебе великії скарби мати,
 Свою голоту наповняти,
 По битому таляру на місяць жаловання давати».

Оттогді то Хмельницький як похваливсь,
Так гаразд добре й учинив:
Город Сороку у неділю рано задобіддя взяв,
На ринку обід пообідав,
К полудній годині до города Сучави припав,
Город Сучаву огнем запалив
І мечем іспліндрував.

II.

Оттогді то инші Сучавці гетьмана Хмельницького
У вічі не видали,
Усі до город Яси повтікали,
До Василя Молдавського стиха словами промовляли:
 «Ей, Василю Молдавський,
 Господарю наш волоський!
 Чи будеш за нас одностайне стояти,
 Будем тобі голдувати;
 Колиж ти не будеш за нас одностайне стояти,
 Будем иншому пану кровю вже голдувати».

ОттодІ то Василь Молдавський,
Господар волоський,
Пару коней у колясу закладав,
До города Хотині одїзджав,
У Хвилецького копитана станцією стояв;
Тогдіж то од своїх рук листи писав,
До Івана Потоцького, кроля польського посилав:

 «Ей, Іване Потоцький,
 Кролю польський!
 Тиж бо то на славній Україні пєш-гуляєш,
 А об моїй ти пригоді нічого не знаєш.

Щож то в вас гетьман Хмельницький, Русин,
Всю мою землю волоську обрушив,
Все моє поле конем ізорав,
Усім моїм Волохам, як галкам,
З пліч голови познімав.
Де були в полі стежки-дорожки,
Волоськими головками повимощував;
Де були в полі глибокії долини,
Волоською кровю повиповнював».

 Оттогді то Івану Потоцький,
 Кролю польський,
 Листи читає,
 Назад одсилає,
 А в листах прописує:

«Ей, Василю Молдавський,
Господарю Волоський!
Колиж ти хотів на своїй Україні проживати,
Було тобі Хмельницького у вічнії часи не займати,
Бо дався мені гетьман Хмельницький гаразд добре знати:
 У первій війні
 На Жовтій воді
 Пятнадцять моїх лицарів стрічав, —
 Не великий їм одвіт оддав:
 Всім, як галкам, з пліч голови поздіймав.

Трох синів моїх живцем узяв,
Турському салтану в подарунку одіслав;
Мене, Йвана Потоцкого,
Кроля польського,
Три дні на прикові край пушки держав,
Ані пить мені, ні їсти не дав.
То дався мені гетьман Хмельницький гараз добре знати,
Буду його во вік вічний памятати!»

 Оттогді то Хмельницький помер,
 А слава його козацька не вмре, не поляже [1].


  1. Після зборівської угоди Хмельницький увійшов у переговори з Василем Лупулом, господарем молдавським, котрий мав дуже гарну доньку і славився великими богацтвами. З тою донькою хотів Богдан оженити свого старшого сина, Тимоша, та в Молдавії знайти союзника для себе. Але Лупул хитрив, вижидаючи, чия верх возьме, польська, чи українська справа. Тоді Хмельницький виправився на Молдавію, перейшов через Прут коло города Сороки та спалив Ясси і Сучаву. Лупул утік до Хотина, замкнувся там і просив польського коронного гетьмана Миколая Потоцкого о поміч. Потоцкий помочі не дав і Лупул скорився Хмельницькому. Тиміш оженився з Лупулівною, але життєм заплатив за ці кріваві свати.