Струни/Том 1/Розмова Дніпра з Дунаєм

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Струни. Том 1 під ред. Богдан Лепкий
Розмова Дніпра з Дунаєм
 Завантажити у Завантажити роботу у форматі PDFЗавантажити роботу у форматі ePubЗавантажити роботу у форматі TXTЗавантажити роботу у форматі MOBI
Розмова Дніпра з Дунаєм.

 Питається Дніпр тихого Дуная:
 «Тихий Дунаю,
 Що я своїх козаків на тобі не видаю?
 Чи твоб Дунайськеє гирло
 Моїх козаків пожерло, —
 Чи твоя Дунай-вода
 Моїх козаків забрала?»

Промовить тихий Дунай до Дніпра-Славути:
«Дніпре, батьку, Славуто!
Сам собі думаю да гадаю,
Що твоїх козаків у себе не видаю:
Уже чверть года, три місяці вибуває,
Як твоїх козаків у мене немає,
Ні моє Дунайське гирло твоїх козаків не пожерло,
Ні моя Дунайська вода твоїх козаків не забрала,
Їх Турки не постреляли, ні порубали,
До Царя-города в полом не забрали...
Всі мої квіти луговії і низовії пониділи,
Що твоїх козаків у себе не виділи.

 Твої козаки на черкеській горі пробувають,
 Холодної води в барила набірають.
 Шляхи і дороги замічали,
 Городи бусурменські плюндрували,
 Огнем-мечем воювали,
 Сребра злата подостатком набірали,
 До річки Хортиці прибували,
 Велику переправу собі мали,
 До стародавньої Січі поспішали,
 У стародавній Січі очертою сідали,
 Сребро і злато турецьке на три части паювали,
 Мед і оковиту горілку підпивали,
 За весь мир Господа прохали.

Которії козаки чистим полем гуляли,
Річки низовії, помошниці Дніпровії, добре знали».

 (Житецкий: Мисли).