Струни/Том 1/Слово о полку Ігоревім/Погром

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
ПОГРОМ.
 

Сперед світа до вечора,
А з вечера до досвіта
Летять стріли каленії,
Брязчать шаблі о шеломи,
Тріщать списи гартовані
В степу, в незнаємому полі,
Серед землі половецької.

 Земля чорна копитами
 Поорана, поритая.
 Кістьми земля засіяна,
 А кровію политая.

І журба-туга на тім полі
Зійшла для руської землі.


Що гомонить онтам, зичить
У досвіта? То повертає
Той Ігор військо на пригоду
Тому Буй-Туру Всеволоду.

 І бились день,
 І другий бились,
 Та коло полудня на третій
 Поникли Ігореві стязі.

Оттак на березі Каяли
Брати різнились, бо не стало
Крови — вина!
 Допирували
Хоробрі Русичі той пир —
Сватів упоїли
Й самі простяглися
За землю руськую.
 Хилилась
І слалась плачучи трава,
Високі гнулись дерева̀ ,
До долу гнулися, журились.

(Переспів Тараса Шевченка).