Струни/Том 1/Соловей

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Для робіт з подібними назвами, див. Соловей.
Струни. Том 1 під ред. Богдан Лепкий
Соловей (Віктор Забіла)
 Завантажити у Завантажити роботу у форматі PDFЗавантажити роботу у форматі ePubЗавантажити роботу у форматі TXTЗавантажити роботу у форматі MOBI
Соловей.

Не щебечи, соловейку, під вікном близенько,
Не щебечи, малюсенький, на зорі раненько.
Як затьохкаєш, як свиснеш, неначе заграєш,
Так і бється в грудях серце, душу раздираєш.

Як засвищеш голоснійше; а далі тихенько.
Аж у душі похолоне, аж замре серденько.
Зовсім трошки перестанеш, — луна всюди піде,
Ти в темну ніч веселишся і як сонце зійде.

Твоя пісня дуже гарна, ти гарно співаєш,
Ти щасливий: спарувався і гніздечко маєш...
А я бідний, безталанний, без пари, без хати,
Не досталось мені в світі весело співати.

Сонце зійде, — я нужуся, і заходить плачу:
Котру люблю дівчиноньку, тієї не бачу.
Довго й чутки вже не маю про милу дівчину,
Цілий вік свій усе плачу на лиху годину.

Не щебечиж соловейку, як сонце пригріє,
Не щебечи, малюсенький, як і вечоріє!
Ти лети, співай тим людям, котрі веселяться,
Вони піснею твоєю будуть забавляться.

А мені такая пісня душу роздирає,
Гірше бвться моє серце, аж дух замірає.
Пугач мені так годиться: стогне — не співає...
Нехай стогне коло мене та смерть возвіщає!...