Струни/Том 2/Борис Грінченко

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Струни. Том 2 під ред. Богдан Лепкий
Борис Грінченко
 Завантажити у Завантажити роботу у форматі PDFЗавантажити роботу у форматі ePubЗавантажити роботу у форматі TXTЗавантажити роботу у форматі MOBI
Борис Грінченко.

(Псевдонім Василь Чайченко).


Струни. Антольоґія української поезії. Т. 2. Борис Грінченко.png
Борис Грінченко.

Один з визначніщих українських письменників новіщої доби. Родився 1863. р., учився в Харкові, учителював, служив у земстві, а пізніще жив у Київі, де працював на літературній та науковій ниві. Там і помер 1910. року.

Як Франков Галичині, так Грінченко на наддніпрянській Україні був цілих 20 літ тим вогнищем, у якому скуплювалось українське літературно-національне життя, був представником тих письменників, що добро нації клали вище всяких других принціпів. Це й видно в його численних віршах, оповіданнях, це видно і в його популярних творах, котрими він хотів підняти й поширити просвіту українського народу.

Друкував свої твори у всіляких часописях і літературних збірниках. Окремо вийшли: 1887. року у Харкові „З народнього поля“, 1891—1892. у Львові три томи творів, 1894. у Львові „Під хмарним небом“, 1895. в Чернигові „Пісні та думи“ і тогож року там само „Байки“. Написав він також кілька повістей („Соняшний промінь“, „На розпутті“), кілька драм та комедій („Ясні зорі“, „Нахмарило“) та зладив чимало перекладів, (Ібсен, Мірбо, Метерлінк, Зудерман, Гавптман та другі). Року 1895—1899. видав 3 томи етнографічних матеріялів, 1900. „Із уст народа“, а 1901. „Літературу українського фолькльору“. Під його редакцією вийшов найбільший „Словар української мови“, Київ 1907., нагороджений другою премією імени Миколи Костомарова. Трудився невпинно й невсипущо до самої смерти, як справжній лицар для волі і поступу рідного народу, і здобув собі славу не так блискучою, як дуже плідною й незвичайно всесторонньою працею письменника-громадянина. Тим—то й історія літератури ставиться до Грінченка з такою симпатією і пошаною, називаючи його одним з передових культурних діячів кінця XIX. і початку XX. століття.

У поезії Грінченко дає перевагу громадянським мотивам над висловом свого власного „я“, змістові над формою, поспішаючись висловити тую силу думок і почувань, якими так багате було його патріотичне серце. Між його численними творами єсть чимало таких перлин, як ось „Хатка в балці“ та перевід „Erlkonig“-a.

Література: О. Огоновський. Сучасне українське письменство в його типових представниках. „Вік“, т. І. Южаковъ. Дневникъ журналиста. („Русское Богатство“, 1895). „Просвѣщеніе“, т. VII. „Этнографическое Обозрѣніе“, 1898. „Revue des traditions populates“, 1897. „Українська муза“, 490. C. Єфремов. Історія українського письменства, стор. 394—401.