Струни/Том 2/Максим Славінський/З „Прометея“ Гете

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Струни. Том 2 під ред. Богдан Лепкий
З „Прометея“ Гете (Максим Славінський)
 Завантажити у Завантажити роботу у форматі PDFЗавантажити роботу у форматі ePubЗавантажити роботу у форматі TXTЗавантажити роботу у форматі MOBI
З „Прометея“ Ґете.
III. дія. Прометей (сам).

Зевесе, заступи
 всі небеса
Туманом хмар своїх!
Втішайся, як хлопя,
Що одбива голівки у квіток!
Трощи дуби, верхівя гір, —
Землі моєї,
Моєї хати
Не похитнеш, —
Їх збудував не ти!
Мого багаття
Ти не займеш,

Хоч заздриш ти його огню!
На світі тім не знаю я такої
Нікчемности, як ви боги!
Дарами, жертвами,
Повітрям молитовним
Тримаєте непевно ви
Свою величність;
Булиб без їжи ви,
Колиб на світі
Старців, дітей та дурнів не було.
Коли малим я був
І доладу не знав нічого,
До сонця я звертав
Полудою повиті очі —
Неначе єсть у його уха,
Щоб слухати мої слова,
Неначе єсть у його серце,
Щоб втішити, пожалувать людину,
Пригноблену в житті.
Хто дав мені одвагу
З титанами боротися?
Хто .спас мене од смерти,
Од рабства?
Хібаж не ти всьому запомогло,
Моє святе, моє палкеє серце!
Ти, молодеє, добре серце;
Одурене, подякою горіло
Тому, що в небі спить!
Тобі од мене шани треба? — За що?
Хіба коли ти заспокоїв
Пекучий жаль?
Хіба обтер ти коли сльози
Того, що плаче у житті?
Чи з мене мужа
Зробив не час могучий,
Не доля вічная —
Господарі твої й мої?
Ти думав, може,
Що я зненавижу життя,
Втечу в пустиню через те,
Що справдились не всі
Мої рожеві мрії?
Я тут сижу, творю людей,
Подібними і рівними до себе,
Щоб плакали, журились,
Раділи і втішались —
І не вважали і на тебе,
Як не вважаю й я!

Струни. Антольоґія української поезії. Т. 2. Зображення №7.png