Кобзарь (1876)/Том 2/Я не нездужаю, нівроку
Я не нездужаю, нівроку,
А щось такеє бачить око,
І серце жде чогось. Болить, [1]
Болить і плаче і не спить,
Мов негодована дитина.
Лихої, тяжкої години
Мабуть ти ждеш? Добра не жди!
Не жди сподіваної волі —
Вона заснула: Царь Микола
Її приспав, а щоб збудить
Хиренну волю, треба миром,
Громадою обух спалить,
Та добре вигострить сокиру,
Та й заходиться вже будить.
А то проспить собі, небога,
До суду Божого-страшного!
А панство буде колихать, [2]
Храми палати мурувать,
Любить царя свого дурного [3]
Та византійство прославлять,
Та й більше, бачиться, нічого!
22 Ноября 1858 р.