Перейти до вмісту

Сторінка:Русалка Дністровая.djvu/18

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

XVIII

бувают зелѣзноє жите и проливают-ся поў ними чувствами. Там видит-ся инчий свѣт; на чудних, крилах летит гадка в передвѣк, любая слобідна нетямка огортає душу, в них являє-ся Русин истинним Славляном, не любуючим собѣ в борбѣ, лише в тихеньким домашним гараздѣ. На всякоє веремне года суть обряди, суть пѣснѣ: воскреслая весна, настаюче лѣто, обжинки, конець всѣм роботам и инчі,  —  скликуют молодих и старих всього села в по святні мѣстця, нинѣ коло церкви, на оболоню, також у гай, кладут огнѣ; молодцѣ грают своѣм способом, а дѣвицѣ йдут танком и спѣвают пѣснѣ безконечні, бо и танок безконечний. Лиш танок обрядовий, и голос до пѣсень обрядових нестроѣт-ся так, як танок и голос коршемний. В буйній радости россипає руса красавиця ясні бипди як дугу по небесах, тає чувствами, що ся мѣсйчиим мрѣньом в гарній бесѣдливости з еѣ медових проливают усточок; а чим душа воўнюссь, то й на лици и в танку и во всяким пометѣ тѣла являє-ся; так на примѣр в Гаѣвцѣ: „Ой Данчику Бѣлоданчику“ стояча серед круга подружочків дѣвиця, що проспѣвуюг тоє дѣє  —  росчѣсує косу руками, поглаџує брови, злегонька підскакує, и виберає одную з круга на своь мѣстце в середину.