Хліборобська Україна/I/Посмертні згадки
| ◀ Біжучи вісти | Хліборобська Україна. Збірник I під ред. В’ячеслава Липинського Посмертні згадки |
|
В червні 1919. р. у Львові був розстріляний Поляками захоплений у Тернополі в полон член партії Укр. Хліборобів-Демократів Евген Любарський-Письменний, один з видатніших українських еміґрантів передвоєнного часу, активний член Союза Визволення України, великий патріот і кришталево чесна, незлобива людина.
Небіжчик родом був із Харькова, освіту правничу одержав у Петербурськім Ліцеї Правовідів, яку продовжував і за кордоном у Лєжі й Парижі. На Україні залишив осиротілих дружину й двоє малих дітей.
Дня 25-го березня ц. р. помер у Відні далеко по-за межами старої монархії відомий політик і провідник австрійських католиків, князь Альойзий Ліхтенштайн. його імя це кусник живої півстолітньої історії католицького руху серед австрійських Німців і коли сьогодня т. з. христіянсько-суспільна партія, що є видимим політичним висловом нього руху, тішиться таким великим значінням, то завдячує вона це в першій мірі цьому чоловікові, що був цінним доповненим її творця, батька модерного Відня д-ра Карла Люеґера. Вийшовши з табору консервативних альпейських Німців, князь Ліхтенштайн зближився з початком девятьдесятих років до молодої віденської »Партії зєдинених християн« і не спочив, доки в році 1907 обидві ці групи не злилися в парляменті в одну велику християнсько-суспільну партію. По смерти Карла Люеґера князь Ліхтенштайн обняв провід партії і вів її аж до посліднього часу. Розпад старої монархії був для нього, фанатичного приклонника Великої Австрії, тяжким ударом і підірвав остаточно його здоровля. З його особою зійшов до гробу безперечно оден з великих мужів Австрії, правдивий ґрансенєр духа, що своїми заслугами здобув собі безсмертність в історії своєї батьківщини.
Уваги гідним було відношеня покійника до Українців і українського питання взагалі. Остаючи в близьких зносинах з бувшим наслідником престолу архикнязем Франц Фердинандом (замордованим в Сараєві 1914. р.), першим Габсбурґом, що зрозумів величезне значіння українського руху для розвитку подій на Сході, князь Ліхтенштайн з давніх літ цікавився українським питанням і простудіював його дуже основно, як це видно з його численних енунціяцій. Як католика цікавила його безперечно в значній мірі Галичина і унія, як релігійний поміст до Сходу, але незалежно від цього в сотвореню незалежної української держави він на довго до війни як один з дуже нечисленних державних мужів Европи бачив одиноку розвязку східноєвропейського питання. І коли з вибухом світової війни московські війска ударили на Галичину, а наслідком нікчемної нагінки наших політичних противників цілий край покрився рядом шибениць, — з чужих політиків одинокий князь Ліхтенштайн в Квітні 1915. року виступив на великих політичних зборах в Маріягільф зі знаменною промовою, де — вказавши на велике значіння галицького Піємонту — гаряче взяв в оборону його нещасних мешканців. Ного зацікавлена в українській справі не остигло ані на хвилю протягом війни. Він брав участь в усіх українських анкетах, уладжуваних нашими журналами а крім цього забирав часто голос в українській справі в ріжних німецьких дневниках і журналах, будьто заступаючися за нашу рівноправність в Австрії, будьто обговорюючи українське питання у звязку з проблемами світової політики. Свою симпатію до Українців він зберіг без зміни до останніх хвиль свого життя. Український нарід стратив в ньому одного зі своїх найстарших і найкращих приятелів, якого ймя у нас все згадуватиметься з найбільшою пошаною.
7-го квітня ц, р. у Відні помер траґічною смертю член партії Хліборобів-Демократів Михайло Біленький.
Народився небіжчик у Харькові, де скінчив ґімназію й правничий виділ Харківського університету. Ще за царських часів свідомий Українець і самостійник видавав за своїм підписом у Харькові українську часописи »Сніп«. В перших днях революції, бувши в московській
армії, Біленький організував у Чернівцях українські військові частини й там же заснував »Український військовий клюб«. Від хвилини сформування Українського Уряду небіжчик увесь час до самої смерти пробув на державній службі.
Біленький пав жертвою нашої національної трагедії -— еміґрацийної анархії, розкладу й цькування політичних противників, чого не знесла горда й чесна його душа.
Все своє значної вартости майно (земельний маєток на Харьківщині й великий будинок у Харькові) Біленький записав на українські національні ціли.
На Україні залишилась після нього осиротіла стара мати.
|
Ця робота перебуває в суспільному надбанні в Сполучених Штатах та Австрії.
|