Перейти до вмісту

Історичні джерела та їх використання/1/Актові книги як джерело до вивчення спеціальних історичних дисциплін

Додати посилання
Матеріал з Вікіджерел
Л. А. Проценко
АКТОВІ КНИГИ ЯК ДЖЕРЕЛО ДО ВИВЧЕННЯ СПЕЦІАЛЬНИХ ІСТОРИЧНИХ ДИСЦИПЛІН

Актові книги — це, власне, те, що поклало початок архіву давніх актів у Києві. Вони спочатку дали й назву архіву. Тепер таку назву має відділ давніх актів Центрального історичного архіву у Києві. Про актові книги у свій час писали такі визначні історики, як Каманін, Левицький, Романовський.

Актові книги — це «пам'ятки вітчизняної історії, такі важливі, що без їх допомоги вона неспроможна буде ніколи вирішити багатьох важливіших питань минулого життя»[1] — писав Левицький. Актові книги можуть служити найбагатшим матеріалом для вітчизняної історії. Кожна важлива подія відбивалась в цих книгах з подробицями, яких не можна знайти в жодному літописі. Життя приватне і громадське, зміни в державному устрої, урядові розпорядження й приватні справи шляхти, напади татар, поступове утворення козацтва, ремесло, промисли, побут міст і сіл і, нарешті, релігійна боротьба відображені в актових книгах винятково яскраво. Іноді у книги записувались навіть природні явища, що вражали сучасників своєю незвичайністю[2].

Під час утворення на базі актових книг архівів, яких було три — у Києві, Вільно і Вітебську, перших налічували 32 000, крім величезної кількості окремих актів і документів.

У Київському центральному архіві давніх актів зберігалося 6 000 книг. Під час Великої Вітчизняної війни архів зазнав величезних втрат, особливо в актових книгах. Їх залишилось тільки 2 000. Якщо до війни ця цінна збірка мала лінійний розмір 0,5 км (554,9 м), то тепер вона розміщується на 150 м. З 62 фондів лишилось тільки 27.

Відділ давніх актів після війни упорядкував так звані Кременецькі книги в кількості 310 книжок і додав їх до загальної збірки актових книг. Це ті самі книги, про які у 1868 р. Козловський писав на сторінках газети «Киевлянин»: «138 в'язок Кременецьких книг, зруйнованих і в багатьох місцях попсованих, що містять у собі час з 1542 до 1699 рр., приблизно на 60 000 аркушах. Документи в отих в'язках зовсім переплутані один з одним тому, що особи, які доставляли їх до архіву, брали і в'язали їх як завгодно. У такому стані ці документи, в науковій дорогоцінності яких я мав змогу переконатися, неприступні для будь-якої розробки»[3].

Всі актові книжки стосуються території Київського, Волинського, Брацлавського і Подільського воєводств. Книжки 35 установ загинули повністю, збереглись книжки 8 установ, решта залишилась на 50 — 60%, з 583 книжок Вінницького суду залишилось 14, з 471 Летичівського — 2 книжки. Хронологічно вони розподіляються так: XVI ст. — 148 (з 166 книг довоєнних), XVI і XVII ст. — 10 (з 139 книг), XVII ст. — 719 (з 748 книг), XVII — XVIII ст. разом — 16 (з 23 книг), XVIII — 903 книги (з 4745) і з XVI — XVII — XVIII ст. — 5 (з 5).

Таким чином, за XVI — XVII ст. архів втратив порівняно небагато книг. Величезні втрати книг за XVIII ст. Найдавнішою є книга Кам'янецького магістрату за 1520 р. З мовного боку актові книжки розподіляються так: українською мовою написано 311 книг (з 496 довоєнних), польською і українською мовами разом — 371 книга (з 543), українською і латинською мовами разом — 3 книжки; українською, польською і латинською мовами разом — 9 книжок; польською мовою — 842 книги (з 3169), польською і латинською мовами разом — 146 (з 763), польською і вірменською мовами разом — 6 книг, польською і єврейською мовами разом — 1 книга; латинською мовою — 102 (з 868) і вірменською — 21 (з 26).

Такий мовний склад книжок, про які ще в XIX ст. чиновники на місцях писали, що «актові книжки писані на якихось невідомих мовах, ні то на турецькій, ні то на татарській, ні то на єврейській». Хронологічно мови розподіляються по книжках таким чином. За часів литовського панування (до XVI ст.) документи писались виключно українською мовою. Згодом, з полонізацією земель цих воєводств, особливо з половини XVII ст., все більше з'являється документів польською мовою, а в XVIII ст. польська і латинська мови стають панівними у судовому діловодстві, і книжки українською мовою (скоропис) зустрічаємо тільки як виняток наприкінці XVIII ст. На Поділлі не вживалася у діловодстві староукраїнська мова, а виключно польська і латинська мови, а у вірменському магістраті в Кам'янці — вірменська мова.

Таку цінну збірку склали актові книги насамперед земських і гродських судів, що розглядали переважно цивільні і карні справи шляхти за статутом 1529 і 1566 рр. Є також актові книги підкоморських судів, що розглядали шляхетські суперечки за землі. Згодом в актові книги почали записувати не тільки судові справи, а й всі акти громадського або державного значення: королівські грамоти, привілеї, ухвали сеймів, конституції, постанови конфедерацій, інвентарі тощо.

Крім актового матеріалу згаданих судів, який становить основну масу, збереглись магістратські актові книги, які велися в містах Луцьк, Володимир та ін., і книги ратуш міст Вижви, Ратна, Олика та ін.

Тимчасові комісії та пограничні установи, конфедерації, каптурові суди також заводили актові книги. До нас, на жаль, не дійшли ні урядові книги, ні книги приватних володарів замків, старостів неповітових тощо. Загальновідомо, що історичні документи масово гинули під час війн, повстань, пожеж в минулих століттях. Були втрачені актові книги за цілі століття: Вінниччини XVI ст., Летичівськото повіту XV ст., Києва XVI — XVII ст., Овруча XVI ст. тощо, а це цінніша частина книг за найбільш віддалені від нас часи. Актова книга — це зібрання документів судових установ за певний період. Документи вносились в актові книги в порядку їх надходження. Ті актові книги, що збереглися повністю, як правило, включають документи за один рік. Якщо судові установи внаслідок різних причин не функціонували деякий час, то до однієї книги вміщено документи за кілька років, і навпаки, якщо за один рік було багато документів, їх розбивали на кілька томів по місяцях. Звичайно, кількість аркушів в книгах різна — від 5 до 2000. Якоїсь системи внесення актів до книг по темах чи окремих питаннях не було. Спочатку, щоправда, вони розподілялись на три групи: декретові — постанови суду; записові — нотаріальні документи — продажні, орендні, заставні записи та ін.; поточні — скарги, свідчення, заяви тощо. Але і такого поділу в книгах дотримувались тільки незначний час, і з часом все почало писатись впереміжку. Зважаючи на таке розміщення матеріалів і на великий обсяг більшості книг, важко без внутрішнього опису проводити будь-які дослідження.

Спроби описувати актові книги були ще до створення архіву у Києві, але вони закінчилися безрезультатно. Проте навіть працівники Київського архіву стародавніх актів в перше десятиріччя заснування архіву не змогли скласти якісних описів. У своєму звіті до 50-річчя архіву М. І. Каманін відзначав, що до 1896 р. не була переглянута навіть половина книг.

Розробка актових книг потребує копіткої праці, спеціальних історико-юридичних, лінгвістичних та палеографічних знань. У наші дні надруковані описи тільки 79 книг. Основна маса документів залишається неописаною і вимагає якнайшвидшого вирішення цього питання для дальшої успішної розробки унікального зібрання.

Розмір аркуша у більшості випадків був 34✕22 см, але були і відступи. Так, книги ратуші Вижви мали розмір 17✕21 см, книжки вірменські Кам'янецького магістрату 42✕28 см, багато книг мають розмір 34✕11 см.

Що являє собою актова книга зовні? Так би мовити, класична актова книга складалася з 12 зошитів по 4–6 аркушів. Акти писалися дубовими чорнилами на ганчірковому папері різних відтінків, переважно жовто-сірому. Перш ніж потрапити на сторінки актової книги, документ реєструвався, інколи переписувався. На останньому аркуші урядовці підписувались в закінченні актової книги. Іноді ці закінчення були досить своєрідні, навіть віршовані і в гумористичному дусі. Ось, наприклад, таке:

«Lubicz, Ciołek y Tępa Podkowa — sędziowe
Stanowili wyroky, ta księga opowie.
Podwojewodzy, sędzia y pisarz wraz z niemi
Łączyli się zdaniami jednomyślne swemi.
A kiedy nie do smaku co się komu stało,
Tak bog chciał, czyli szczęście tak jego kazało»[4].

В більш давніх книгах останнє слово одного аркуша повторювалось на початку другого. Кожний документ мав також літерну нумерацію. Нумерацію ж аркушів книги робили вже комісії у XIX ст. Всі книжки або оправлені, або зброшуровані. Оправи відносяться до XVIII ст., а картонні обгортки — до XIX ст. Багато актових книжок, в тому числі і 35 книг Кременецьких, оправлені у післявоєнні роки.

Актові книги завжди були джерелом наукових досліджень. Починаючи з видання «Архива Юго-Западной России», коли була зроблена спроба систематизувати актовий матеріал по окремих темах, 6000 книг були відкриті для загального користування.

У післявоєнні роки інтерес до них проявився не зразу. Але згодом кількість дослідників актових книг зростає з кожним роком. Так, у 1958 р. над актовими книгами працювало 15 вчених і серед них 2 закордонних, у 1959 р. — 13, у 1960 р. — 15, у 1961 р. — 14. Вчені історики, юристи, філософи, етнографи широко використовують матеріали актових книг, досліджуючи різні теми. Але, на жаль, жоден з дослідників не цікавився ними як джерелом до вивчення спеціальних історичних дисциплін.

Чим можна пояснити нехтування розробкою спеціальних історичних дисциплін — захопленням суто історичними проблемами чи відсутністю такого матеріалу в книжках? Актові книги, що зберігаються у відділі давніх актів, майже не мають подібного зібрання у світі за кількістю відображених у них спеціальних дисциплін: палеографія, дипломатика, метрологія, хронологія, геральдика, сфрагістика, історична географія, нумізматика і, нарешті, архівознавство. Звичайно, не кожний документ і навіть не кожний фонд, з яких складається це зібрання, дає різнобічний матеріал, але з однієї або кількох дисциплін дані є обов'язково. Саме на цьому ми коротко спинимось.

Палеографія — одна з важливих спеціальних дисциплін, тісно зв'язана з іншими допоміжними історичними науками. Актові книги дають вичерпний матеріал до її вивчення, зокрема до вивчення палеографії староукраїнської мови XVI — XVIII ст. В актових книгах можна простежити розвиток українського письма від уставного скоропису першої половини XVI ст. до півуставу, від півуставу до скоропису і розвиток самого скоропису на прикладі різних шкіл Київського, Волинського і Брацлавського воєводств. Актові книги дозволяють також вивчати всі тонкощі української палеографії — різні почерки, суцільне і роздільне написання, графіку літер, скорочення слів, усічення або пропуск голосних, надрядкові знаки, написання сполучників, вживання розділових знаків, абзаців, великих літер, літерних цифр тощо.

Актові книги дають також матеріал до вивчення польської і латинської палеографії починаючи з кінця XVI ст. В них можна знайти, зокрема, так звану «кухонну» латинь, взаємовплив польської мови і латині, готичні вирази їх обох.

До нашого часу майже не збереглось пам'яток половецькою (куманською або кипчацькою) мовою. Протоколи, написані кипчацькою мовою, що складені кам'янецькими вірменами, вважаються важливими письмовими пам'ятками пізнього періоду цієї мови. Ці ж книги дають прекрасне уявлення про вірменську палеографію.

Єдина актова книга Хмелівської ратуші доцосить до нас зразки давньоєврейської мови.

Палеографія вивчає також зовнішні ознаки письмових пам'яток — орнаменти, водяні знаки тощо. Орнаменти здебільшого зустрічаються на шкіряних оправах актових книг XVIII ст. Найбільш цікаві з них — на вірменських книжках, з їх східними елементами, зображенням постатей, голів, квітів. На цих же оправах вміщені цікаві мініатюри.

Водяні знаки актових книжок — це прекрасний матеріал для вивчення місця виготовлення, шляхів розповсюдження та якості паперу на Правобережній Україні. Вони досліджувались у минулому столітті Каманіним і Витвицькою, які зібрали близько 4000 філіграней до середини XVII ст. Видані і відомі науці філіграні актових книжок до 1651 р. Дослідження чекає друга частина знаків, які є у кожній книзі.

Дипломатика. Актові книги є чудовим, рідкісним джерелом до вивчення форм документів. Нема жодної книги, яка б більш-менш не становила інтересу з цього боку. Уся різноманітність юридичних документів приватних і офіціальних форм діловодства тих часів постає перед нами. У більшості книг земських і гродських судів зустрічаємо скарги, апеляції, зиски, розейми, квитації, угоди, свідчення возних, королівські листи, юраменти, протестації, декрети, ассекурації, пленіпотенції, маніфестації, позови, реляції положення позовів, вироки, тестаменти, дарчі тощо. Є актові книги, дипломатичний матеріал яких не має свого повторення в інших актових книгах за оригінальністю форм (що пов'язано з специфікою завдань цих установ). Це насамперед книги (не всі) Київської прикордонної комісії, де зустрічаємо ординацію судів, ліміту судів, обляту карти, пункти претензій; Головного трибунальського суду скарбових справ Волинського воєводства, де знаходиться публікація вічної баніції; Головного каптурового суду Волинського воєводства — рекогніція, касація, заборона за декретом; Овруцького магістрату — контракт заставний та ін. В основному всі ці документи відносяться до другої половини XVII ст. і другої половини XVIII ст.

Є й такі книги, в яких вміщено якийсь один документ чи групу одноманітних документів, — це книги Скарбу коронного, де ми зустрічаємо виключно люстрації і детальні інвентарі, а по Київській прикордонній комісії — цілі книги листів, рапортів і переліків збитків мешканців і посвідчень їх.

Цікава і форма внесення документів до книг. Звичайно вживається формула — «на уряде таком то переді мною і т. д.», перед якою стоїть дата і назва документа (XVII ст.).

Зустрічаються документи, в яких суть справи викладається без будь-якого вступу (польські книги Кам'янецького магістрату), своєрідний спосіб внесення документів у книги Барської ратуші Проскурівського магістрату. Тут документи не мають назв. Вони починаються словами: «Działo się na Ratuszu j. k. mości w mieście…», а після цього йде переказ змісту документа, а не його текст, в кінці наводиться підтвердження уповноважених осіб: «Będąc my na urzędzie na ten czas te donacye dla lepszy wiary у waloru mocą urzędu naszego stwierdzamy» — війта, лавника, писаря та ін.

В книгах ратуші м. Вижви, наприклад, всі документи мають назву: «Справа до пана...» Кожний документ, як правило, займає цілу сторінку розміром 17✕21 см. Не мають свого повторення в актових книгах і протоколи засідань Олицької ратуші кінця XVIII ст. Форма їх нагадує наші протоколи зборів. Зверху стоїть дата. Потім: «В городовую при местечке Олыке ратушу в присутствие прибыли: бурмистры, ратманы…» А вже після цього: «Слушали… Приказали…», підписи. Кожний протокол написаний на новому аркуші. Коли зважити на те, що українська дипломатика ще дуже слабо розроблена, то саме актові книги є важливим джерелом для глибокого і всебічного висвітлення багатьох її проблем.

Історична географія і топоніміка. Актові книги дають виключно багатий матеріал для дослідження історичної географії і топоніміки.

Матеріал з цього питання можна знайти у гродських і земських книгах, в дарчих, заставних, купчих, позовах, скаргах, протестаціях, маніфестаціях, апеляціях тощо.

Дані актових книг дають можливість встановити час заснування багатьох міст і сіл.

Найбільш цінною є група даних, які свідчать про заснування населених пунктів. Наприклад: «село новосажене, що зветься Симонівка» у 1616 р., Кременецький повіт[5]; с. Бісівка, заснована князем К. Вишневецьким на Білогородській землі, яку він захопив у князів Заславських, 1571 р.[6]; Федір Сенюта побудував палац на Вовківському грунті і там оселив підданих над р. Турівка[7]. Цінна також група документів про перейменування населених пунктів, наприклад: «селища і урочища с. Комаргорода, а тепер (1621 р.) новоназваного Томашполя»[8], «м. Шепетин, альбо Славутин новоосажений», 1619 р.[9]

Серед актових книг є такі, які наче спеціально створені для вивчення історичної географії. Це найбільше стосується Луцького підкоморського суду, який, як і інші подібні суди, займався справами встановлення меж. Ось характерний приклад: «водле декрету комісарського противко селища Лахманова подле речки Полонки отколь ся граница значит селу Голишеву і Новому Ставу, чинячи в кгрунтах їх певноє разграничиниє»[10].

Такою ж суцільно, так би мовити, географічною є книга № 9 за 1790 р. Цивільно-військової комісії Житомирського повіту, яка складається з «Tabella dymów wojewodstwa у powiatu Kijowskiego». Тут наводиться докладний перелік всіх сіл, ключів, маєтків тощо. Багатий матеріал знаходиться і в інвентарях Скарбу коронного, особливо в Суммаріуші доходів з королівських маєтків у воєводствах Краківському, Руському, Подільському, Любельському, Познанському, Брестському, Хелмінському та інших за 1563 — 1596 рр. На сторінці 292 книги 2 міститься географічний покажчик населених пунктів до цього Суммаріуша. Хоча він складений значно пізніше (1835 р.), але для нас становить інтерес, оскільки стосується назв, що є в тексті.

Винятковий інтерес становлять актові книги Київської прикордонної комісії. Вони відтворюють яскраву картину руху населення на Україні у XVIII ст. Ми маємо тут детальні відомості, реєстри по кілька сот сторінок, про втечу населення з Переяславського полку — з Іркліївської, Гельмязівської, Золотоніської, Липлявської й інших сотень. Ці книги дають безліч матеріалу для топоніміки населених пунктів Лівобережної України. Вони тим більш цікаві, що можуть бути порівняні з відомим Рум'янцевським описом Лівобережної України, до того ж час їх складання збігається.

Таким чином, в актових книгах можна знайти відомості, що стосуються Київського, Брацлавського, Волинського і Подільського воєводств до Львівщини, Лівобережжя і навіть Польщі включно.

Метрологія. Не всі документи актових книг можуть бути у пригоді при вивченні цієї дисципліни. Але в більшості документів, а особливо в скаргах про захоплення майна чи у позовах і апеляціях про наїзди, чимало різноманітного матеріалу з метрології. В них є дані про міри ваги, довжини, про ціни, співвідношення грошових систем, зокрема польської і литовської. Наприклад, в актах читаємо: «суму пінзей 100 коп грошей лічби литовськой, а на польскую личбу полтретя ста золотих польских»[11], або: «1000 золотих личби польськоє личачи каждий золотий польский по 30 грошей польских, а на литовскую личбу 400 коп грошей литовских»[12].

Можна навести багато прикладів також про співвідношення різних грошових одиниць однієї системи. Ось один з них: «взял єсми от єго млти пана Андрея Павловского внесеня в дом мой готових пнзе 500 коп грошей монети і личби звиклоє литовское личачи у каждий грош по 10 пнзей белих, а в копу по 60 грошей литовских»[13].

Цікава і досить значна група даних, зокрема у фонді Київської прикордонної комісії, про ціни на різні предмети і… кріпаків. «Ведле права земского за Андрею і сына єго Яроша 40 коп грошей, а за 3 дочек єго за куници полтори копи і всего того 40 коп і полторы копи грошей»[14]. «За четире бочки львовских 40 грошей»[15], «за каждый воз сена по 3 грошей»[16], «четире корови цена 20 рублей, четире бика годовалих цена 20 рублей, четире кози цена 2 рубля»[17]. Мешканці Білої Церкви взяли «600 рублев за коториє домовились поставити… 2000 кос сеножатних ценой кожна по 25 копеєк»[18].

Цікаві дані зустрічаються в книгах про міри сипучих і рідких тіл, міри довжини, міри землі тощо. Наприклад: «купил 20 бочек пресного меда по рублю по 20 копеек ведро, в каждой бочке того меду имеет бить мерою по 12 ведров»[19]; «жита мери кремянецкое мерок 10, пшеници мерок 5»[20]; за 15 моргів землі до королівської казни треба було сплачувати 12 грошей[21]; «сукна лунского 6 аршинов»[22].

Хронологія. В актових книгах час має досить постійні форми виразу. Тут зустрічається тільки заміна одного слова іншим. Найбільш поширеними є такі: «лета божого нароженя, месяца генваря», «день, индикт»; слово «лета» пізніше замінюється словом «рік». У латинських документах найбільш поширеною є форма: «Actum Feria Secunda post Dominicam Misericordiae proxima AD Millesime». Є в актових книжках згадки про введення в 1583 р. нового календаря і переведення «что дей року 1583… календарю римского нового і водлуг старых русских року 1582 месяца декабря». Крім цього, зустрічається багато згадок про різні релігійні свята і дні, які допомагають встановити точну дату.

Сфрагістика. В актових книгах у зв'язку з специфікою їх ведення печаток небагато. Так, в земських і гродських книгах їх немає зовсім. Вони подекуди зустрічаються в документах магістратів, скарбових комісій, люстраціях.

Всі печатки, які є в актових книгах, можна поділити на три групи. До першої належать печатки оригінальні, тобто одночасні з документами. Зокрема, це печатки з фонду «Ратуша Вижви» (до речі, тут їх більше, ніж в інших фондах) — короля Станіслава Августа, Комісії скарбу коронного, 8 печаток, які належали різним панам; у фонді «Черняхівський деканат» — печатка декана Кондратовича та ін. Другу групу складають печатки установ, де книги заводились. Це, наприклад печатки Житомирського, Лубенського, Овруцького, Кам'янецького магістратів. На одній з сургучних печаток, вміщеній в кінці книги, читаємо напис: «Печать земская воєводства Волынского». До третьої групи можна віднести печатки університету та архіву давніх актів у Києві, які ставились при впорядкуванні книг уже в стінах архіву. Крім цього, на оправах книжок є суперекслібриси.

Геральдика. Матеріалів з цієї дисципліни у актових книгах значно менше. Досі відомо два герби, збережені в актових книгах, міста Кам'янця-Подільського і князів Любомирських.

Нумізматика. Вживання в актах різних назв грошей (гроші, злоті, півгроші, червоні золоті, карбованці, копійки, шостаки, гривни, талери, талери іспанські, золоті червоні угорські і, нарешті, французькі пістолі) дає уяву про монети, які були в обігу на території Правобережної України протягом трьох століть.

Архівна справа. В актових книгах є скупі згадки про стан документів і заведення архівів. Так, можна, довідатися про те, що сталося, наприклад, з Кременецькими книгами: «поведаючи, же под час войни Пилявецкоє і Зборовскоє за наступлением казаков ребелезантов і звиолованиєм книг тот запис з книг, кгдиж і самиє тиє, яко і иншиє книги, суть одартиє і попсованиє єсть видерти»[23]. В книгах є також згадки про ревізії архівів.

Не можна не відзначити, що не всі документи в актових книгах оригінальні. Серед них є і фальсифікати. Деякі підробки настільки майстерні, що їх важко відрізнити від оригіналу. Каманін вважав, що підроблених документів тисячі. Встановити, наскільки це вірно, знайти, виявити ці підробки можна з допомогою спеціальних історичних дисциплін.

Дуже багато треба ще працювати архівістам і науковцям над актовими книжками, щоб всі скарби, які містяться в них, стали надбанням науки. Немає сумніву, що це унікальне джерело допоможе розкрити ще не одну цікаву сторінку в історії нашої країни.

Л. А. Проценко
АКТОВЫЕ КНИГИ КАК ИСТОЧНИК ДЛЯ ИЗУЧЕНИЯ СПЕЦИАЛЬНЫХ ИСТОРИЧЕСКИХ ДИСЦИПЛИН
Резюме

Собранные в ЦГИА УССР в Киеве актовые книги за XVI — XVIII ст., статистические данные о состоянии этой коллекции в послевоенный период позволяют характеризовать актовые книги как ценный исторический источник, раскрыть понятие актовой книги, процесс делопроизводства и т. д. Актовые книги почти не имеют равного себе по значению собрания в мире по количеству материалов для изучения и разработки специальных исторических дисциплин. Они служат ценнейшим источником для изучения палеографии, дипломатики, исторической географии, топонимики, метрологии, хронологии, сфрагистики, геральдики, нумизматики, архивного дела. Многочисленные примеры, показывающие возможность глубокого изучения вспомогательных исторических дисциплин, позволяют сделать вывод о необходимости дальнейшего глубокого изучения этого уникального источника, который поможет раскрыть еще много интересных страниц в истории нашей страны.

  1. ↑ О. И. Левицкий, История учреждения Киевского Центрального архива, «Чтения в Об-ве Нестора Летописца», кн. XVII, в. 3, стор. 37.
  2. ↑ «Чтения в Об-ве Нестора Летописца», кн. XVII, в. 1, стор 22.
  3. ↑ Про упорядкування цих книг див.: «Бюлетень Архівного управління УРСР», 1958, № 3; «Опис актових книг, Кременецький земський суд», К., 1958.
  4. ↑ ЦДІА УРСР в м. Києві, ф. 2, кн. 93, арк. 636 зв.
  5. ↑ ЦДІА УРСР, ф. 21, кн. 1616 р., арк. 31 зв.
  6. ↑ ЦДІА УРСР, ф. 21, кн. 1571 р., арк. 81 зв., 112.
  7. ↑ ЦДІА УРСР, ф. 21, кн. 1574 р., арк. 78.
  8. ↑ ЦДІА УРСР, ф. 21, кн. 1621 р., арк. 270.
  9. ↑ ЦДІА УРСР, ф. 21, кн. 1619 р., арк. 300.
  10. ↑ ЦДІА УРСР, ф. 24, кн. 1, арк. 66.
  11. ↑ ЦДІА УРСР, ф. 21, кн. 1602 р., арк. 329 зв.
  12. ↑ ЦДІА УРСР, ф. 21, кн. 1588 р., арк. 105 зв.
  13. ↑ ЦДІА УРСР, ф. 27, од. 9, арк. 31 зв.
  14. ↑ ЦДІА УРСР, ф. 21, кн. 1551 р., арк. 7.
  15. ↑ ЦДІА УРСР, ф. 21, кн. 1551 р., арк. 22.
  16. ↑ ЦДІА УРСР, ф. 21, кн. 1551 р., арк. 6 зв.
  17. ↑ ЦДІА УРСР, ф. 6, од. 4, арк. 89.
  18. ↑ ЦДІА УРСР, ф. 6, од. 2, арк. 57 зв.
  19. ↑ ЦДІА УРСР, ф. 6, од. 2, арк. 57.
  20. ↑ ЦДІА УРСР, ф. 21, кн. 1674 р., арк. 66.
  21. ↑ ЦДІА УРСР, ф. 21, кн. 1574 р., арк. 78 зв.
  22. ↑ ЦДІА УРСР, ф. 21, кн. 1543 р., арк. 8.
  23. ↑ ЦДІА УРСР, ф. 21, кн. 1659 р., арк. 77.
Отримано з https://uk.wikisource.org/w/index.php?title=Історичні_джерела_та_їх_використання/1/Актові_книги_як_джерело_до_вивчення_спеціальних_історичних_дисциплін&oldid=249539