Біблія (Огієнко)/Книги Старого Заповіту/Перша книга Мойсеєва: Буття
| Біблія, Книги Старого Заповіту пер.: Іван Огієнко Перша книга Мойсеєва: Буття |
Друга книга Мойсеєва: Вихід ▶ |
|
1На поча́тку Бог створив небо[1] та землю.
2 А земля́ була пуста та порожня, і те́мрява була над безоднею,[2] і Дух Божий ширяв над поверхнею води.[3][4]
3 І сказав Бог: „Хай станеться світло!“ І сталося світло.
4 І побачив Бог світло, що добре воно, — і Бог відділив світло від те́мряви.
5 І Бог назвав світло: „День“, а темряву назвав: „Ніч“. І був вечір, і був ранок, — день[5] перший.
6 І сказав Бог: „Нехай станеться твердь[6] посеред води, і нехай відділяє вона між водою й водою.“
7 І Бог твердь учинив, і відділив воду, що під твердю вона, і воду, що над твердю вона. І сталося так.
8 І назвав Бог твердь: „Небо“. І був вечір, і був ранок — день другий.
9 І сказав Бог: „Нехай збереться вода з-попід неба до місця одного, і нехай суходіл стане видний“. І сталося так.
10 І назвав Бог суходіл: „Земля“, а місце зібра́ння води назвав: „Море“. І Бог побачив, що добре воно.
11 І сказав Бог: „Нехай земля вродить траву, ярину, що насіння вона розсіває, дерево овочеве, що за родом своїм плід приносить, що в ньому насіння його на землі“. І сталося так.
12 І земля траву видала, ярину, що насіння розсіває за родом її, і дерево, що приносить плід, що насіння його в нім за родом його. І Бог побачив, що добре воно.
13 І був вечір, і був ранок, — день третій.
14 І сказав Бог: „Нехай бу́дуть світила на тверді небесній для відділення дня від ночі, і нехай вони стануть знаками, і часами умовленими, і днями, і роками.
15 І нехай вони стануть на тверді небесній світилами, щоб світити над землею“. І сталося так.
16 І вчинив Бог оби́два світила великі, — світило велике, щоб воно керувало днем, і світило мале, щоб керувало ніччю, також зорі.
17 І Бог умістив їх на тверді небесній, щоб світили вони над землею,
18 і щоб керували днем та ніччю, і щоб відділювали світло від те́мряви. І Бог побачив, що це добре.
19 І був вечір, і був ранок, — день четвертий.
20 І сказав Бог: „Нехай вода вироїть дрібні істоти, душу живу, і птаство, що літає над землею під небесною твердю“.
21 І створив Бог риби великі, і всяку душу живу плазуючу, що її вода вироїла за їх родом, і всяку пташину крилату за родом її. І Бог побачив, що добре воно.
22 І поблагословив їх Бог, кажучи: „Плодіться й розмножуйтеся, і наповнюйте воду в морях, а птаство нехай розмножується на землі!“
23 І був вечір, і був ранок, — день п'ятий.
24 І сказав Бог: „Нехай видасть земля живу душу за родом її, худобу й плазуюче, і зе́мну звірину́ за родом її“. І сталося так.
25 І вчинив Бог зе́мну звірину́ за родом її, і худобу за родом її, і все земне плазуюче за родом його. І бачив Бог, що добре воно.
26 І сказав Бог: „Створімо людину[7] за образом Нашим, за подобою Нашою, і хай панують над мо́рською рибою, і над птаством небесним,[8] і над худобою, і над усею землею, і над усім плазуючим, що плазує по землі“.
27 І Бог на Свій образ людину створив, на образ Божий її Він створив, як чоловіка та жінку створив їх.
28 І поблагословив їх Бог, і сказав Бог до них: „Плодіться й розмножуйтеся, і наповнюйте землю, оволоді́йте нею, і пануйте над мо́рськими рибами, і над птаством небесним, і над кожним плазуючим живим на землі!“
29 І сказав Бог: „Оце дав Я вам усю ярину, що розсіває насіння, що на всій землі, і кожне дерево, що на ньому плід деревни́й, що воно розсіває насіння, — нехай буде на їжу це вам!
30 І зе́мній усій звірині і всьому птаству небесному, і кожному, що плазує по землі, що душа в ньому жива, — уся зелень яринна на їжу для них.“ І сталося так.
31 І побачив Бог усе, що вчинив. І ото, — вельми добре воно! І був вечір, і був ранок, — день шостий.
2І були скі́нчені небо й земля, і все во́їнство[9] їхнє.
2 І скінчив Бог дня сьомого працю Свою, яку Він чинив. І Він відпочив[10] у дні сьомім від усієї праці Своєї, яку був чинив.
3 І поблагословив Бог день сьомий, і його освятив, бо в нім відпочив Він від усієї праці Своєї, яку, чинячи, Бог був створив.
4 Це ось походження неба й землі, коли створено їх, у дні, як Господь Бог створив небо і землю.
5 І не було на землі жодної польової рослини, і жодна ярина польова не росла, бо на землю дощу Госпо́дь Бог не давав, і не було людини, щоб порати землю.
6 І пара з землі підіймалась, і напувала всю землю.
7 І створив[11] Господь Бог люди́ну з пороху зе́много. І дихання[12] життя вдихнув у ніздрі її, — і стала люди́на живою душею.
8 І насадив Господь Бог рай[13] ув Едені[14] на сході, і там осадив людину, що її Він створив.
9 І зростив Господь Бог із землі кожне дерево, принадне на вигляд і на їжу смачне, і дерево життя посеред раю, і дерево пізна́ння добра і зла.
10 І річка з Едену виходить, щоб поїти рай. І звідти розділюється і стає чотирма́ початками.
11 Імення одному Пішон, — оточує він усю землю Хавіла, де є золото.
12 А золото тієї землі добре; там бделій і камінь онікс.
13 Ім'я́ ж другої річки Ґіхон, — вона оточує ввесь край Етіопії.[15]
14 А ім'я річки третьої — Тигр, — вона протікає на сході Ашшуру.[16] А річка четверта — вона Ефрат.
15 І взяв Господь Бог людину, і в еденському ра́ї вмістив був її, щоб порала його та його доглядала.
16 І наказав Господь Бог Адамові,[17] кажучи: „Із кожного дерева в раю́ ти можеш їсти.
17 Але з дерева знання́ добра й зла — не їж від нього, бо в день їди́ твоєї від нього ти напевно помреш!“
18 І сказав Господь Бог: „Не добре, щоб бути чоловіку самотнім. Створю йому поміч, подібну до нього“.
19 І вчинив Господь Бог із землі всю польову звірину́, і все птаство небесне, і до Адама привів, щоб побачити,[18] як він їх кликатиме. А все, як покличе Адам до них, до живої душі — воно ймення йому.
20 І назвав Ада́м імена всій худобі, і птаству небесному, і всій польовій звірині. Але Адамові помочі Він не знайшов, щоб подібна до нього була.
21 І вчинив Господь Бог, що на Адама спав міцний сон, — і заснув він. І Він узяв одне з ребер його, і тілом закрив його місце.
22 І перетворив Господь Бог те ребро, що взяв із Адама, на жінку, і привів її до Адама.
23 І промовив Адам: „Оце́ тепе́р вона — кість від костей моїх, і тіло від тіла мого. Вона жінкою[19] буде зватися, бо взята вона з чоловіка.
24 Покине тому чоловік свого батька та матір свою, та й пристане до жінки своєї, — і стануть вони одним тілом“.
25 І були вони на́гі обоє, Адам та жінка його, і вони не соро́мились.
3 Але змій був хитріший над усю польову звірину, яку Господь Бог учинив. І сказав він до жінки: „Чи Бог наказав: Не їжте з усякого дерева ра́ю?“
2 І відповіла жінка змієві: „З плодів дерева раю ми можемо їсти,
3 але з плодів дерева, що в сере́дині ра́ю, — Бог сказав: „Не їжте із нього, і не доторкайтесь до нього, — щоб вам не померти“.
4 І сказав змій до жінки: „Умерти — не вмрете!
5 Бо відає Бог, що дня того, коли будете з нього ви їсти, ваші очі розкриються, і станете ви, немов Боги, знаючи добро й зло“.
6 І побачила жінка, що дерево добре на їжу, і принадне для очей, і пожадане дерево, щоб набути знання. І взяла з його плоду, та й з'їла, і разом дала теж чоловікові своєму, — і він з'їв.
7 І розкрилися очі в обох них, і пізнали, що на́гі вони. І зшили вони фіґові листя, і зробили опаски собі.
8 І почули вони голос Господа Бога, що по ра́ю ходив, як повіяв денний холодок. І сховався Адам і його жінка від Господа Бога серед дерев раю.
9 І закликав Господь Бог до Адама, і до нього сказав: „Де ти?“
10 А той відповів: „Почув я Твій голос у раю́ — і злякався, бо наги́й я, — і сховався“.
11 І промовив Господь: „Хто сказав тобі, що ти нагий? Чи ти не їв з того дерева, що Я звелів був тобі, щоб ти з нього не їв?“
12 А Адам відказав: „Жінка, що дав Ти її, щоб зо мною була, вона подала мені з того дерева, — і я їв“.
13 Тоді Господь Бог промовив до жінки: „Що́ це ти наробила?“ А жінка сказала: „Змій спокусив мене, — і я їла“.
14 І до змія сказав Господь Бог: „3а те, що зробив ти оце, то ти проклятіший над усю худобу, і над усю звірину польову! На своїм череві будеш плазувати, і порох ти їстимеш у всі дні свойо́го життя.
15 І Я покладу ворожнечу між тобою й між жінкою, між насінням твоїм і насінням її. Воно зітре тобі голову, а ти будеш жали́ти його в п'яту“.
16 До жінки промовив: „Помножуючи, помножу терпіння твої та болі вагітности твоєї. Ти в муках родитимеш діти, і до мужа твого пожада́ння твоє, — а він буде панувати над тобою“.
17 І до Адама сказав Він: „За те, що ти послу́хав голосу жінки своєї та їв з того дерева, що Я наказав був тобі, говорячи: „Від нього не їж“, — прокля́та через тебе земля! Ти в скорботі будеш їсти від неї всі дні свойо́го життя.
18 Тернину й осо́т вона буде родити тобі, і ти будеш їсти траву польову.
19 У поті свойо́го лиця[20] ти їстимеш хліб, аж поки не вернешся в землю, бо з неї ти взятий. Бо ти порох, — і до пороху вернешся“.
20 І назвав Ада́м ім'я своїй жінці: Єва,[21] бо вона була мати всього живого.
21 І зробив Господь Бог Адамові та жінці його одежу шкуряну́ — і зодягнув їх.
22 І сказав Господь Бог: „Ось став чоловік, немов один із Нас, щоб знати добро й зло. А тепер коли б не простяг він своєї руки, і не взяв з дерева життя, і щоб він не з'їв, — і не жив повік віку“.
23 І вислав його Господь Бог із еденського раю, щоб порати землю, з якої узятий він був.
24 І вигнав Господь Бог Адама. А на схід від еденського раю поставив Херувима і меча полум'яного,[22] який оберта́вся навколо, щоб стерегти дорогу до дерева життя.
4 І пізнав Адам Єву, жінку свою, і вона завагітніла, і породила Каїна,[23] і сказала: „Набула чоловіка від Господа“.
2 А далі вона породила брата йому Авеля.[24] І був Авель пастух отари, а Каїн був рільник.
3 І сталось по деякім часі, і приніс Каїн Богові жертву від плоду землі.
4 А Авель, — він також приніс від своїх перворідних з отари та від їхнього лою. І зглянувся Господь на Авеля й на жертву його,
5 а на Каїна й на жертву його не зглянувся. І сильно розгнівався Каїн, і обличчя його похилилось.[25]
6 І сказав Господь Каїнові: „Чого ти розгнівався, і чого похилилось[25] обличчя твоє?
7 Отож, коли ти добре робитимеш, то підіймеш обличчя своє,[25] а коли недобре, то в дверях гріх підстерігає. І до тебе його пожада́ння, а ти мусиш над ним панувати“.
8 І говорив Каїн до Авеля, брата свого. І сталось, як були вони в полі, повстав Каїн на Авеля, брата свого, — і вбив його.
9 І сказав Господь Каїнові: „Де Авель, твій брат?“ А той відказав: „Не знаю. Чи я сторож брата свого́?“
10 І сказав Господь: „Що́ ти зробив? Голос крови брата твого взиває до Мене з землі.
11 А тепер ти прокля́тий від землі, що розкрила уста свої, щоб прийняти кров твого брата з твоєї руки.
12 Коли бу́деш ти порати землю, вона більше не дасть тобі сили своєї. Мандрівником та заволокою будеш ти на землі“.
13 І сказав Каїн до Господа: „Більший мій гріх, аніж можна знести.[26]
14 Ось Ти виганяєш сьогодні мене з цієї землі, і я буду ховатись від лиця Твого. І я стану мандрівником та заволокою на землі, і буде, — кожен, хто стріне мене, той уб'є мене“.
15 І промовив до нього Господь: „Через те кожен, хто вб'є Каїна, семикратно буде пімщений“. І вмістив Господь знака на Каїні, щоб не вбив його кожен, хто стріне його.
16 І вийшов Каїн з-перед лиця Господнього, й осів у країні Нод,[27] на схід від Едену.
17 І Каїн пізнав свою жінку, і стала вона вагітна, і вродила Еноха. І збудував він місто, і назвав ім'я́ тому містові, як ім'я́ свого сина: Енох.
18 І народився в Еноха Ірад, а Ірад породив Мегуяїла, а Мегуяїл породив Метушаїла, а Метушаїл породив Ламеха.
19 І взяв собі Ламех дві жінки, — ім'я одній Ада, а ймення другій Цілла.
20 І породила Ада Явала, — він був батьком тих, що сидять по наметах і мають череду.
21 А ймення брата його Ювал, — він був батьком усім, хто держить у рука́х гусла й сопілку.
22 А Цілла також породила Тувалкаїна, що кував всіляку мідь та залізо. А сестра Тувалкаїнова Ноема́.
23 І промовив Ламех до жінок своїх: „Адо й Цілло, послухайте ви мого голосу, жони Ламехові, почуйте ви сло́ва мого! Бо якби я мужа забив за уразу свою, а дитину — за рану свою,
24 і як буде усемеро пімщений Каїн, то Ламех — у сімдесятеро й семеро!“
25 І пізнав Адам ще свою жінку, — і сина вона породила. І назвала ймення йому: Сиф,[28] бо „Бог дав мені інше насіння за Авеля, що забив його Каїн“.
26 А Сифові теж народився був син, і він назвав імення йому: Енош. Тоді зачали були призивати Ймення Господнє.
5 Оце книга нащадків Адамових. Того дня, як створив Бог людину, Він її вчинив на подобу Божу.
2 Чоловіком і жінкою Він їх створив, і поблагословив їх. І того дня, як були вони створені, назвав Він їхнє ймення: Люди́на.
3 І жив Адам сто літ і тридцять, та й сина породив за подобою своєю та за образом своїм, і назвав ім'я йому: Сиф.[28]
4 І було́ Адамових днів по тому, як він Сифа породив, вісім сотень літ. І породив він синів і дочок.
5 А всіх Адамових днів було́, які жив, дев'ять сотень літ і тридцять літ. Та й помер він.
6 І жив Сиф сто літ і п'ять літ, та й породив він Еноша.
7 І жив Сиф по тому, як Еноша породив, вісім сотень літ і сім літ. І породив він синів і дочок.
8 А були всі дні Сифові дев'ять сотень літ і дванадцять літ.
9 І жив Енош дев'ятдесят літ, та й породив він Кенана.
10 І жив Енош по тому, як Кенана породив, вісім сотень літ і п'ятнадцять літ. І породив він синів та дочок.
11 А були всі Еношеві дні дев'ять сотень літ і п'ять літ. Та й помер він.
12 І жив Кенан сімдесят літ, та й породив він Магалал'їла.
13 І жив Кенан по тому, як породив Магалал'їла, вісім сотень літ і сорок літ. І породив він синів та дочок.
14 А всіх Кенанових днів було́ дев'ять сотень літ і дев'ять літ. Та й помер він.
15 І жив Магалал'їл шістдесят літ і п'ять літ, та й породив він Яреда.
16 І жив Магалал'їл по тому, як Яреда породив, вісім сотень літ і тридцять літ. І породив він синів та дочок.
17 А були всі дні Магалал'їлові вісім сотень літ і дев'ятдесят і п'ять літ. Та й помер він.
18 І жив Яред сто літ і шістдесят і два роки, та й породив він Еноха.
19 І жив Яред по тому, як породив він Еноха, вісім сотень літ. І породив він синів та дочок.
20 А були всі Яредові дні дев'ять сотень літ і шістдесят і два роки. Та й помер він.
21 І жив Енох шістдесят і п'ять літ, та й породив Метушалаха.
22 І ходив Енох з Богом по тому, як породив він Метушалаха, три сотні літ. І породив він синів та дочок.
23 А всіх Енохових днів було́ три сотні літ і шістдесят і п'ять літ.
24 І ходив із Богом Енох, і не стало його, — бо забрав його Бог.
25 І жив Метушалах сто літ і сімдесят і сім літ, та й Ламеха породив.
26 І жив Метушалах по тому, як породив він Ламеха, сім сотень літ і вісімдесят і два роки. І породив він синів та дочок.
27 А всіх Метушалахових днів було́ дев'ять сотень літ і шістдесят і дев'ять літ. Та й помер він.
28 І жив Ламех сто літ і вісімдесят і два роки, та й сина породив,
29 ім'я́ йому назвав: Ной,[29] говорячи: „Цей нас потішить у наших ділах та в труді рук наших коло землі, що Господь її викляв“.
30 І жив Ламех по тому, як Ноя породив, п'ять сотень літ і дев'ятдесят і п'ять літ. І породив він синів та дочок.
31 А всіх Ламехових днів було́ сім сотень літ і сімдесят і сім літ. Та й помер він.
32 І був Ной віку п'ять сотень літ, та й породив Ной Сима, Хама та Яфета.
6 І сталося, що розпочала люди́на розмножуватись на поверхні землі, і їм народилися дочки.
2 І побачили Божі сини лю́дських дочок, що вродливі вони, і взяли собі жінок із усіх, яких вибрали.
3 І промовив Господь: „Не буде Мій Дух перемагатися в люди́ні навіки, — бо блудить вона. Вона тіло, і дні її будуть сто і двадцять літ“.
4 За тих днів на землі були ве́летні, а також по тому, як стали прихо́дити Божі сини до лю́дських дочок. І вони їм народжували, — то були силачі, що славні від віку.
5 І бачив Господь, що велике розбе́щення людини на землі, і ввесь нахил думки серця[30] її — тільки зло повсякде́нно.
6 І пожалкував був Господь, що людину створив на землі. І засмутився Він у серці Своїм.
7 І промовив Господь: „Зітру Я люди́ну, яку Я створив, з поверхні землі, — від людини аж до скотини, аж до плазунів, і аж до птаства небесного. Бо жалкую, що їх Я вчини́в“.
8 Але Ной знайшов милість у Господніх очах.
9 Це ось о́повість про Ноя. Ной був чоловік праведний і невинний у своїх поколіннях. Ной з Богом ходив.
10 І Ной породив трьох синів: Сима, Хама й Яфета,
11 І зіпсулась земля перед Божим лицем, і напо́внилась земля насильством.
12 І бачив Бог землю, — і ось зіпсулась вона, кожне бо тіло зіпсуло дорогу[31] свою на землі.
13 І промовив Господь до Ноя: „Прийшов кінець кожному тілу перед лицем Моїм, бо напо́внилась земля насильством від них. І ось Я винищу[32] їх із землі.
14 Зроби собі ковчега з дерева ґофер. З перегородками зробиш ковчега, і смолою осмолиш його ізсере́дини та ізнадвору.
15 І отак його зробиш: три сотні ліктів довжина ковчега, п'ятдесят ліктів ширина йому, а тридцять ліктів височина йому.
16 Отвір учиниш в ковчезі, і звузиш на лікоть його від гори, а вхід до ковчегу влашту́єш на боці його. Зробиш його на поверхи долішні, другорядні й третьорядні.
17 А Я ось наведу́ пото́п, воду на землю, щоб з-під неба винищити кожне тіло, що в ньому дух життя. Помре все, що на землі!
18 І складу Я заповіта Свойого з тобою, і вві́йдеш до ковчегу ти, і сини твої, і жінка твоя, і жінки́ твоїх синів із тобою.
19 І впровадиш до ковчегу по двоє з усього, — з усього живого, із кожного тіла, щоб їх заховати живими з тобою. Вони будуть самець і самиця.
20 Із птаства за родом його, і з худоби за родом її, із усіх плазунів на землі за родом їх, — по двоє з усього уві́йдуть до тебе, щоб їх зберегти живими.
21 А ти набери собі з кожної їжі, що вона на спожива́ння, — і буде для тебе й для них на поживу.“
22 І зробив Ной усе, — як звелів йому Бог, так зробив він.
7 І сказав Господь Ноєві: „Увійди ти й увесь дім твій до ковчегу, бо Я бачив тебе праведним перед лицем Своїм в оцім роді.
2 Із усякої чистої худоби візьмеш собі по семеро, самця та самицю її, а з худоби нечистої — двоє: самця та самицю її.
3 Також із птаства небесного по семеро, самця та самицю, щоб насіння сховати живим на поверхні всієї землі.
4 Ось бо по семи днях Я литиму на землю дощ сорок день і сорок ночей, — і всяку істоту, яку Я вчинив, зітру з-над поверхні землі!“
5 І зробив Ной усе, як звелів був Господь.
6 А Ной був віку шостисот літ, і стався пото́п, — вода на землі.
7 І ввійшов Ной, і сини його, і жінка його, і невістки його з ним до ковчегу перед водою потопу.
8 Із чистої худоби та з худоби, що нечиста вона, і з птаства, і всього, що плазує на землі,
9 по двоє ввійшли до Ноя до ковчегу, самець і самиця, як Бог Ноєві був ізвелів.
10 І сталося по семи днях, — і во́ди потопу лину́ли на землю.
11 Року шостої сотні літ життя Ноєвого, місяця другого, сімнадцятого дня місяця, — цього дня відкрилися всі джере́ла великої безодні, і розчинилися небесні розтвори.
12 І був дощ на землі сорок день і сорок ночей.
13 Того саме дня до ковчегу ввійшов Ной, і Сим, і Хам та Яфет, сини Ноєві, і жінка Ноєва, і три невістки його з ними,
14 вони та всяка звірина за родом її, і всяка худоба за родом її, і всяке плазуюче, що плазу́є по землі, за родом його, і всяке птаство за родом його, усяка пташка крилата.
15 І ввійшли до Ноя, до ковчегу по двоє із кожного тіла, що в нім дух життя.
16 А те, що ввійшло, — самець і самиця з кожного тіла ввійшли, як звелів йому Бог. І замкнув Господь за ним ковчега.
17 І був пото́п сорок день на землі, і збільшилась вода, і поне́сла ковчега. І він ви́соко став над землею.
18 І прибула вода, і сильно збільши́лась вона на землі, — і пливав ковчег на поверхні води.
19 І дуже-дуже вода на землі прибула́, і покрились усі гори високі, що під небом усім.
20 На п'ятнадцять ліктів уго́ру вода прибула, — і покрилися гори.
21 І вимерло всяке тіло, що рухається на землі: серед птаства, і серед скотини, і серед звірини, і серед усіх плазунів, що плазують по землі, і кожна люди́на.
22 Усе, що в ніздрях його дух життя, з усього, що на суходолі — вимерло було.
23 І винищив Бог усяку істоту на поверхні землі, від людини аж до скотини, аж до плазуна́, і аж до птаства небесного, — вони стерлись з землі. І зостався тільки Ной та те, що з ним у ковчезі було.
24 І прибувала вода на землі сто і п'ятдесят день.
8 І згадав Бог про Ноя, і про кожну звірину́ та про всяку худобу, що були з ним у ковчезі. І Бог навів вітра на землю, — і вода заспоко́їлась.
2 І закрились джере́ла безодні та небесні розтвори, — і дощ з неба спини́вся.
3 І верталась вода з-над землі, верталась постійно. І стала вода спада́ти по ста й п'ятидесяти днях.
4 А сьомого місяця, на сімнадцятий день місяця ковчег спинився на горах Араратських.
5 І постійно вода спадала аж до десятого місяця. А першого дня десятого місяця завиднілися гірські вершки.
6 І сталося по сорока днях, Ной відчинив вікно ковчегу, що його він зробив.
7 І вислав він крука. І літав той туди та назад, аж поки не висохла вода з-над землі.
8 І послав він від себе голубку, щоб побачити, чи не спа́ла вода з-над землі.
9 Та не знайшла та голубка місця спочинку для стопи своєї ноги, і вернулась до нього до ковчегу, бо стояла вода на поверхні всієї землі. І вистромив руку, і взяв він її, та й до себе в ковчег упустив її.
10 І він зачекав іще других сім день, і знову з ковчегу голубку послав.
11 І голубка вернулась до нього вечірнього ча́су, — і ось у неї в дзюбку́ лист оливковий зірваний. І довідався Ной, що спала вода з-над землі.
12 І він зачекав іще других сім день, і голубку послав. І вже більше до нього вона не вернулась.
13 І сталося, року шістсотого й першого, місяця першого, першого дня місяця — висохла вода з-над землі. І Ной зняв даха ковчегу й побачив: аж ось висохла поверхня землі!
14 А місяця другого, двадцятого й сьомого дня місяця — висохла земля.
15 І промовив Ноєві Господь, кажучи:
16 „Вийди з ковчегу ти, а з тобою жінка твоя, і сини твої, і невістки твої.
17 Кожну звірину, що з тобою вона, від кожного тіла з-посеред птаства, і з-посеред скотини, і з-посеред усіх плазунів, що плазують по землі, повиводь із собою. І хай роя́ться вони на землі, і нехай на землі вони плодяться та розмножуються“.
18 І вийшов Ной, а з ним сини його, і жінка його, і невістки його.
19 Кожна звірина, кожен плазун, усе птаство, усе, що рухається на землі, за родами їхніми — вийшли з ковчегу вони.
20 І збудував Ной жертівника Господе́ві. І взяв він із кожної чистої худоби й з кожного чистого птаства, і приніс на жертівнику цілопа́лення.
21 І почув Господь пахощі любі, і в серці Своєму промовив: „Я вже більше не буду землі проклинати за людину, бо нахил людського серця лихий від віку його молодого. І вже більше не вбиватиму всього живого, як то Я вчинив був.
22 Надалі, по всі дні землі, сівба та жнива, і холоднеча та спека, і літо й зима, і день та ніч — не припиняться!“
9 І поблагословив Бог Ноя й синів його, та й промовив: „Плодіться й розмножуйтеся, та наповнюйте землю!
2 І ляк перед вами, і страх перед вами буде між усією звіриною землі, і між усім птаством небесним, між усім, чим роїться земля, і між усіма рибами моря. У ваші руки віддані вони.
3 Усе, що плазує, що живе воно, — буде вам на їжу. Як зеле́ну ярину́ — Я віддав вам усе.
4 Тільки м'яса з душею його, цебто з кров'ю його, не будете ви споживати.
5 А тільки Я буду жадати вашу кров із душ ваших, з руки кожної звірини буду жада́ти її, і з руки чоловіка, з руки ко́жного брата його Я буду жадати душу лю́дську.
6 Хто виллє кров людську з люди́ни, то виллята бу́де його кров, бо Він учинив люди́ну за образом Божим.
7 Ви ж плодіться й розмножуйтеся, роїться на землі та розмножуйтесь на ній!“
8 І сказав Бог до Ноя та до синів його з ним, кажучи:
9 „А Я, — ось Свого заповіта укладаю Я з вами та з вашим пото́мством по вас.
10 І з кожною живою душею, що з вами: серед птаства, серед худоби, і серед усієї зе́мної звірини́ з вами, від усіх, що виходять з ковчегу, до всієї земної звірини.
11 І Я укладу заповіта Свого з вами, і жодне тіло не бу́де вже знищене водою пото́пу, і більш не буде пото́пу, щоб землю нищити“.
12 І Бог промовляв: „Оце знак заповіту, що даю Я його поміж Мною та вами, і поміж кожною живою душею, що з вами, на вічні покоління:
13 Я веселку Свою дав у хмарі, і стане вона за знака заповіту між Мною та між землею.
14 І станеться, коли над землею Я хмару захмарю, то буде виднітися в хмарі веселка.
15 І згадаю про Свого заповіта, що між Мною й між вами, і між кожною живою душею в кожному тілі. І більш не буде вода для пото́пу, щоб вигубляти кожне тіло.
16 І буде веселка у хмарі, і побачу її, щоб пам'ятати про вічний заповіт між Богом і між кожною живою душею в кожному тілі, що воно на землі“.
17 І сказав Бог до Ноя: „Це знак заповіту, що Я встановив поміж Мною й поміж кожним тілом, що воно на землі“.
18 І були сини Ноєві, що вийшли з ковчегу: Сим, і Хам, і Яфе́т. А Хам — він був батько Ханаанів.
19 Оці троє були сини Ноєві, і від них залю́днилася вся земля.
20 І зачав був Ной, муж землі, садити виноград.
21 І пив він вино та й упився, й обнажився в сере́дині свого намету.
22 І побачив Хам, батько Ханаанів, наготу батька свого, та й розказав обом браттям своїм надво́рі.
23 Узяли тоді Сим та Яфет одежину, і поклали обидва на плечі свої, і позадкува́ли, та й прикрили наготу батька свого. Вони відвернули дозаду обличчя свої, і не бачили наготи батька свого.
24 А Ной ви́тверезився від свого вина, і довідався, що́ йому був учинив його син наймолодший.
25 І сказав він: „Про́клятий будь Ханаан, — він буде рабом рабів своїм браттям!“
26 І сказав він: „Благословенний Господь, Симів Бог, — і хай Ханаан рабом буде йому!
27 Нехай Бог розпросто́рить Яфета, і нехай пробуває в наметах він Симових, — і нехай Ханаан рабом буде йому́!“
28 А Ной жив по пото́пі триста літ і п'ятдесят літ.
29 А всіх Ноєвих днів було́ дев'ятсот літ і п'ятдесят літ. Та й помер.
10 Оце нащадки синів Ноєвих: Сима, Хама та Яфета. А їм народились сини по потопі:
2 Сини Яфетові: Ґомер, і Маґоґ, і Мадай, і Яван, і Тувал, і Мешех, і Тирас.
3 А сини Ґомерові: Ашкеназ, і Рифат, і Тоґарма.
4 А сини Явана: Еліша, і Таршіш, і китти, і додани.
5 Від них відділилися острови́ народів у їхніх краях, кожний за мовою своєю, за своїми родами, у наро́дах своїх.
6 А сини Хамові: Куш,[33] і Міцраїм,[34] і Фут, і Ханаан.
7 А сини Кушові: Сева, і Хавіла, і Савта, і Раама, і Савтеха. А сини Раами: Шева та Дедан.
8 Куш же породив Німрода, — він розпочав на землі ве́летнів.
9 Він був дужий мисли́вець перед Господнім лицем. Тому то говориться: „Як Німрод, дужий мисливець перед Господнім лицем“.
10 А початком царства його були: Вавилон, і Ерех, і Аккад, і Калне в землі Шінеар.
11 З того краю вийшов Ашшур,[35] та й збудував Ніневію, і Реховот-Ір, і Калах,
12 і Ресен поміж Ніневією та поміж Калахом, — він оте місто велике.
13 А Міцра́їм породив лудів, і анамів, і легавів, і нафтухів,
14 і патрусів, і каслухів, що звідси пішли филистимляни, і кафторів.
15 А Ханаан породив Сидона, свого перворідного, та Хета,
16 і Евусеянина, і Амореянина, і Ґірґашеянина,
17 і Хіввеянина, і Аркеянина, і Синеянина,
18 і Арвадеянина, і Цемареянина, і Хаматеянина. А потім розпорошилися роди Ханаанеянина.
19 І була границя Ханаанеянина від Сидону в напрямі аж до Ґерару, аж до Ґази, у напрямі аж до Содому, і до Гомори, і до Адми, і до Цевоїму, аж до Лашу.
20 Оце сини Хамові, за їхніми родами, за мовами їхніми, у їхніх країнах, у їхніх наро́дах.
21 А Симові — теж народились йому, він батько всіх синів Еверових, брат старший Яфетів.
22 Сини Симові: Елам, і Ашшур, і Арпахшад, і Луд, і Арам.
23 А Арамові сини: Уц, і Хул, і Ґетер, і Маш.
24 А Арпахшад породив Шелаха, а Шелах породив Евера.
25 А Еверові народилося двоє синів: ім'я першому Пелеґ,[36] бо за днів його поділилась земля, а ймення його брата — Йоктан.
26 А Йоктан породив Алмодада, і Шелефа, і Хасар-Мавета, і Єраха,
27 і Гадорама, і Узала, і Диклу,
28 і Увала, і Авімаїла, і Шеву,
29 і Офіра, і Хавілу, і Йовава. Усі вони — сини Йоктанові.
30 А оселя їхня була від Меші в напрямі аж до Сефару, гори східньої.
31 Оце сини Симові, за їхніми родами, за мовами їхніми, у їхніх країнах, у їхніх народах.
32 Оце роди синів Ноєвих, за нащадками їхніми, у їхніх народах. І народи від них поділились на землі по пото́пі.
11 І була́ вся земля — одна мова та слова́ одні.
2 І сталось, як руша́ли зо Сходу вони, то в Шинеарському краї рівнину знайшли, і оселилися там.
3 І сказали вони один о́дному: „Ану, наробімо цегли, і добре її випалімо!“ І сталася цегла для них замість каменя, а смола земляна́ була їм за вапно.
4 І сказали вони: „Тож місто збудуймо собі, та башту, а вершина її аж до неба. І вчинімо для себе ймення, щоб ми не розпоро́шилися по поверхні всієї землі“.
5 І зійшов Господь, щоб побачити місто та башту, що людські сини будували її.
6 І промовив Господь: „Один це наро́д, і мова одна для всіх них, а це ось початок їх праці. Не буде тепер нічого для них неможливого, що вони замишляли чинити.
7 Тож зійдімо, і змішаймо там їхні мови, щоб не розуміли вони мови один о́дного“.
8 І розпоро́шив їх звідти Господь по поверхні всієї землі, — і вони перестали будувати те місто.
9 І тому то на́звано ймення йому: Вавилон,[37] бо там помішав Господь мову всієї землі. І розпорошив їх звідти Господь по поверхні всієї землі.
10 Оце нащадки Симові: Сим був віку ста літ, та й породив Арпахшада, два роки по потопі.
11 І жив Сим по тому, як породив Арпахшада, п'ять сотень літ. І породив він синів і дочок.
12 А Арпахшад жив тридцять і п'ять літ, та й породив він Шелаха.
13 І жив Арпахшад по тому, як породив він Шелаха, чотири сотні літ та три роки. І породив він синів та дочок.
14 Шелах же жив тридцять літ, та й породив він Евера.
15 І жив Шелах по тому, як породив він Евера, чотири сотні літ і три роки. І породив він синів та дочок.
16 Евер же жив тридцять літ і чотири, та й породив він Пелеґа.
17 І жив Евер по тому, як породив він Пелеґа, чотири сотні літ і тридцять літ. І породив він синів та дочок.
18 Пелеґ же жив тридцять літ, та й породив Реу.
19 І жив Пелеґ по тому, як породив Реу, дві сотні літ і дев'ять літ. І породив він синів та дочок.
20 А Реу жив тридцять і два роки, та й породив Серуґа.
21 І жив Реу по тому, як породив Серуґа, дві сотні літ і сім літ. І породив він синів та дочок.
22 А Серуґ жив тридцять літ, та й породив Нахора.
23 І жив Серуґ по тому, як породив Нахора, дві сотні літ. І породив він синів та дочок.
24 А Нахор жив двадцять літ і дев'ять, та й породив він Тераха.
25 І жив Нахор по тому, як породив він Тераха, сотню літ і дев'ятнадцять літ. І породив він синів та дочок.
26 Терах же жив сімдесят літ, та й породив Аврама, і Нахора, і Гарана.
27 А оце нащадки Терахові: Терах породив Аврама, і Нахора, і Гарана. А Гаран породив Лота.
28 Гаран же помер за життя свого батька, у краї свого народження, в Урі халдейському.
29 І побрали Аврам та Нахор для себе жінок. Ім'я Аврамовій жінці Сара, а ймення Нахоровій жінці Мілка, дочка Гарана, Мілчиного батька і батька Їски.
30 А Сара неплідна була, — не мала нащадка вона.
31 І взяв Терах Аврама, сина свого, і Лота, сина Таранового, сина свого сина, і Сару, невістку свою, жінку Аврама, свого сина, та й ви́йшов з ними з Уру халдейського, щоб піти до краю ханаанського. І прийшли вони аж до Харану, та й там оселилися.
32 І було́ днів Терахових дві сотні літ та п'ять літ. І Терах помер у Харані.
12 І промовив Господь до Аврама: „Вийди зо своєї землі, і від роди́ни своєї, і з дому батька свого до Краю,[38] який Я тобі покажу́.
2 І наро́дом великим тебе Я вчиню, і поблагословлю Я тебе, і звеличу ймення твоє, — і будеш ти благослове́нням.
3 І поблагословлю́, хто тебе благосло́вить, хто ж тебе проклинає, того прокляну. І благословляться в тобі всі племена землі!“
4 І відправивсь Аврам, як сказав був до нього Господь, і з ним пішов Лот. Аврам же мав віку сімдесят літ і п'ять літ, як виходив з Харану.
5 І Аврам узяв Сару, свою жінку, та Лота, сина брата свого, і ввесь маєток, який набули́, і людей, що їх набули у Харані, та й вийшли, щоб піти до Краю ханаанського. І до Краю ханаанського вони прибули.
6 І пройшов Аврам по Краю[39] аж до місця Сихему, аж до дуба Мамре́. А ханаанеянин тоді проживав у цім Кра́ї.
7 І Господь явився Авраму й сказав: „Я дам оцей Край потомству твоєму“. І він збудував там жертівника Господе́ві, що явився йому.
8 А звідти він рушив на го́ру від сходу від Бет-Елу,[40] і намета свого розіп'яв, — Бет-Ел від заходу, а Гай від сходу. І він збудував там Господу жертівника, і прикли́кав Господнє Ймення.
9 І подавався Аврам усе далі на південь.
10 І стався був голод у Кра́ї. І зійшов Аврам до Єгипту,[41] щоб там перебути, бо голод у Краї тяжкий став.
11 І сталося, як він близько прийшов до Єгипту, то сказав був до жінки своєї Сари: „Отож то я знаю, що ти жінка вродлива з обличчя.
12 I станеться, як побачать тебе єги́птяни й скажуть: Це жінка його, — то вони мене вб'ють, а тебе позоставлять живою.
13 Скажи ж, що сестра моя ти, — щоб добре було через тебе мені, і щоб я позостався живий через тебе.“
14 І сталось, як прийшов був Аврам до Єгипту, то єги́птяни побачили жінку, що дуже вродлива вона.
15 І побачили її вельможі фараонові, і хвалили її перед фараоном. І взята була та жінка до дому фараонового.
16 I він для Аврама добро вчинив через неї. І одержав він дрібну та велику худобу, і осли, і раби, і невільниці, і ослиці, і верблюди.
17 І вдарив Господь фараона та дім його великими пора́зами через Сару, Аврамову жінку.
18 І прикликав фараон Аврама й сказав: „Що́ ж то мені ти вчинив? Чому не сказав мені, що вона — твоя жінка?
19 Для чого сказав ти: Вона моя сестра? І я собі взяв був за жінку її. А тепер ось жінка твоя, — візьми та й іди!“
20 І фараон наказав людям про нього. І вислали його, і жінку його, і все, що в нього було.
13 І піднявся Аврам із Єгипту, — сам, і жінка його, і все, що в нього було, і Лот разом із ним, до Неґеву.[42]
2 А Аврам був вельми багатий на худобу, на срібло й на золото.
3 І пішов він в мандрівки свої від Неґеву аж до Бет-Елу, аж до місця, де напочатку намет його був поміж Бет-Елом і поміж Гаєм,
4 до місця жертівника, що його́ він зробив там напочатку. І Аврам там прикли́кав Господнє Ймення.
5 Так само й у Лота, що з Аврамом ходив, дрібна та велика худоба була та намети.
6 І не вміщала їх та земля, щоб їм разом пробува́ти, бо великий був їхній маєток, і не могли вони разом пробува́ти.
7 І сталася сварка поміж пастухами худоби Аврамової та поміж пастухами худоби Лотової. А ханаанеянин та періззеянин сиділи тоді в Краю́.
8 І промовив до Лота Аврам: „Нехай сварки не буде між мною та між тобою, і поміж пастухами моїми та поміж пастухами твоїми, бо близька́ ми рідня.
9 Хіба не ввесь Край перед обличчям твоїм? Відділися від мене! Коли пі́деш ліво́руч, — то я піду право́руч, а як ти праворуч, — то піду́ я ліворуч“.
10 І звів Лот свої очі, і побачив усю околицю Йорданську, що наводнена вся вона аж до Цоару, — перед тим, як Содом та Гомору був знищив Господь, — як Господній садок, як єгипетський край!
11 І Лот вибрав собі всю околицю йорданську. І Лот рушив на схід, і вони розлучилися один від о́дного.
12 Аврам оселився в землі ханаанській, а Лот оселився в рівнинних містах околиці, і наметував аж до Содому.
13 А люди содомські були дуже злі та грішні перед Господом.
14 І промовив Господь до Аврама, коли Лот розлучився із ним: „Зведи очі свої, та поглянь із місця, де ти, на північ, і на південь, і на схід, і на захід,
15 бо всю цю землю, яку бачиш, Я її дам навіки тобі та потомству твоєму.
16 І вчиню Я потомство твоє, як той порох землі, так, що коли хто потрапить злічити порох зе́мний, то теж і потомство твоє перелічене буде.
17 Устань,[43] пройдись по Кра́ю вздовж його та вши́ршки його, — бо тобі його дам!“
18 І Аврам став наметувати, і прибув, і осів між дубами Мамре, що в Хевроні вони. І він збудував там жертівника Господе́ві.
14 І сталось за днів Амрафела, царя Шинеару, Арйоха, царя Елласару, Кедор-Лаомера, царя Еламу, і Тидала, царя Ґоїму, —
2 вони вчинили війну з Бераєм, царем Содому, і з Біршаєм, царем Гомори, з Шин'авом, царем Адми, і Шемевером, царем Цевоїму, і з царем Белаю, що Цоар тепер.
3 Усі ці зібрались були до долини Сіддім, — вона тепер море Солоне.
4 Дванадцять літ служили вони Кедор-Лаомерові, а року тринадцятого повстали.
5 А року чотирнадцятого прибув Кедор-Лаомер та царі, що були з ним, і побили Рефаїв в Аштерот-Карнаїмі, і Зузів у Гамі, і Емів у Шаве-Кір'ятаїмі,
6 і Хорянина в горах Сеїру[44] аж до Ел-Парану, що він при пустині.
7 І вернулись вони, і прибули до Ен-Мішпату,[45] — воно тепер Кадеш, — і звоювали всю землю Амали́ка, а також Аморея, що сидів у Хаццон-Тамарі.[46]
8 І вийшов цар Содому, і цар Гомори, і цар Адми, і цар Цевоїму, і цар Белаю, — тепер він Цоар, — і вишикувалися з ними на бій у долині Сіддім, —
9 із Кедор-Лаомером, царем Еламу, і Тидалом, царем Ґоїму, і Амрафелом, царем Шинеару, і Арйохом, царем Елласару, — чотири царі проти п'ятьо́х.
10 А долина Сіддім була повна смоляних ям; і втекли цар Содому й цар Гомори, та й попадали туди, а позосталі повтікали на го́ру.
11 І взяли вони ввесь маєток Содому й Гомори, і всю їхню поживу, — і пішли.
12 І взяли вони Лота, сина брата Аврамового, — бо пробува́в у Содомі, — і добро його та й пішли.
13 І прийшов був недо́биток, та й розповів єврею Аврамові, — а він жив між дубами амореянина Мамре, брата Ешколового й брата Анерового, Аврамових спільників.
14 І почув Аврам, що небіж[47] його взятий у неволю, та й узброїв своїх вправних слуг, що в домі його народились, три сотні й вісімнадцять, і погнався до Дану.
15 І він поділився на гурти́ вночі, він та раби його, і розбив їх, і гнався за ними аж до Хови, що ліворуч Дамаску.
16 І вернув він усе добро, а також Лота, небожа[47] свого, і добро його повернув, а також жінок та людей.
17 Тоді цар Содому вийшов назустріч йому, як він повертався, розбивши Кедор-Лаомера та царів, що були з ним, до долини Шаве, — вона тепер долина Царська.
18 А Мелхиседек,[48] цар Салиму, виніс хліб та вино. А він був священик Бога Всевишнього.
19 І поблагословив він його та й промовив: „Благословенний Аврам від Бога Всевишнього, що створив небо й землю.
20 І благословенний Бог Всевишній, що видав у руки твої ворогів твоїх“. І Аврам дав йому десятину зо всього.
21 І сказав цар содомський Аврамові: „Дай мені людей, а маєток візьми собі“.
22 Аврам же сказав цареві содомському: „Я звів свою руку до Господа, Бога Всевишнього, Творця неба й землі, —
23 що від нитки аж до ремінця сандалів я не візьму з того всього, що твоє, щоб ти не сказав: Збагатив я Аврама.
24 Я не хо́чу нічо́го, — даси тільки те, що слуги поїли, та частину людям, що зо мною ходили: Анер, Ешкол і Мамре, — частину свою вони візьмуть“.
15 По цих-о подіях було слово Господнє Аврамові в видінні таке: „Не бійся, Авраме, — Я тобі щит, нагорода твоя вельми велика“.
2 А Аврам відізвався: „Господи, Господи, — що́ даси Ти мені, коли я бездітний ходжу́, а керівник мого господарства — він Елі-Езер[49] із Дамаску“.
3 І сказав Аврам: „Отож, Ти не дав нащадка мені, і ото мій керівник — спадкоє́мець мені“.
4 І ось слово Господнє до нього таке: „Він не бу́де спадкоє́мець тобі, але той, хто вийде з твойого нутра,— він буде спадкоє́мець тобі“.
5 І Господь його вивів надвір та й сказав: „Подивися на небо, та зорі злічи, коли тільки потрапиш ти їх полічити“. І до нього прорік: „Таким буде потомство твоє!“
6 І ввірував Аврам Господе́ві, а Він залічив йому те в праведність.
7 І промовив до нього: „Я Господь, що вивів тебе з Уру халдейського, щоб дати тобі землю оцю, щоб став ти спадкоє́мець її“.
8 І промовив Аврам: „Господи, Господи, — з чого я довідаюся, що буду спадкоє́мець її?“
9 Він же промовив до нього: „Візьми трилітнє теля, і трилітню козу, і трилітнього барана, і горлицю, і пташеня голубине“.
10 І взяв він для Нього все те, і розсік його пополовині, і дав кожну частину його відповідно до другої, але птаства не розсік.
11 І зліталося хиже птаство на трупи, та Аврам відганяв його.
12 Коли ж сонце схилялось на захід, то спав сон на Аврама. І ось спадає на нього жах темний, великий.
13 І промовив Господь до Аврама: „Добре знай, що потомство твоє буде прихо́дьком в землі не своїй. І будуть служити вони, і будуть їх мучити чотири сотні літ.
14 Але наро́д, якому служити вони будуть, Я засуджу́; та вони потім вийдуть з великим маєтком.
15 А ти до своєї рідні при́йдеш у мирі, у старості добрій похований будеш.
16 А покоління четверте повернеться сюди, бо досі не повний ще гріх амореянина“.
17 І сталось, коли зайшло сонце й була те́мрява, то ось появилась мов димуюча піч, та смолоскип огняни́й перейшов поміж тими кусками жертви.
18 І того дня склав Господь заповіта з Аврамом, говорячи: „Насінню твоєму Я дав оцю землю від річки Єгипту аж до річки великої, до річки Ефрата:
19 хенеянина, і кенізеянина, і кадмонеянина,
20 і хіттеянина, і періззеянина, і рефаеянина,
21 і амореянина, і ханаанеянина, і ґірґашеянина, і евусеянина“.
16 А Сара, Аврамова жінка, не родила йому. І в неї була́ єги́птянка невільниця, а ймення їй Аґар.
2 І сказала Сара Аврамові: „Ось Господь затримав мене від породу. Прийди ж до моєї невільниці, — може від неї одержу я сина“. І послухався Аврам голосу Сари.
3 І взяла Сара, Аврамова жінка, єгиптянку Аґар, свою невільницю, по десяти літах перебува́ння Аврамового в землі ханаанській, і дала її Аврамові, чоловікові своєму, за жінку.
4 І він увійшов до Аґари, — і вона зачала́. Як вона ж побачила, що зачала, то стала легковажити господиню свою.
5 І сказала Сара Аврамові: „Моя кривда на тобі! Я дала була свою невільницю до лоня твого, а як вона побачила, що зачала, то стала легковажити мене. Нехай розсудить Господь поміж мною та поміж тобою!“
6 І промовив Аврам до Сари: „Таж невільниця твоя в руці твоїй! Зроби їй те, що вгодне в очах твоїх“. І Сара гноби́ла її. І втекла Аґар від обличчя її.
7 І знайшов її Ангол Господній біля джерела води на пустині, біля джерела на дорозі до Шур,
8 і сказав: „Аґаро, Сарина невільнице, звідки ж то прийшла ти, і куди ти йдеш?“ Та відказала: „Я втікаю від обличчя Сари, пані моєї“.
9 А Ангол Господній промовив до неї: „Вернися до пані своєї, — і терпи під руками її!“
10 І Ангол Господній промовив до неї: „Сильно розмножу потомство твоє, і через бе́зліч буде воно незліче́нне“.
11 І Ангол Господній до неї сказав: „Ось ти зачала, і сина породиш, і назвеш ім'я́ йому Ізмаї́л,[50] бо прислу́хавсь Господь до твоєї недолі.
12 А він буде як дикий осел між людьми, — рука його на всіх, а рука всіх — на нього. І буде він жити при всіх своїх браттях“.
13 І назвала вона Ймення Господа, що мовив до неї: „Ти Бог видіння!“ Бо сказала вона: „Чи й тут я дивилась на Того, Хто бачить мене?“
14 Тому джерело́ було назване „Джерело Живого, Хто бачить мене“, — воно поміж Кадешем та поміж Баредом.
15 І вродила Аґар Аврамові сина, а Аврам назвав ім'я свого сина, що вродила Аґар: Ізмаїл.
16 А Аврам був віку восьмидесяти літ і шести літ, коли Аґар вродила була Аврамові Ізмаїла.
17 І був Аврам віку дев'ятидесяти літ і дев'яти літ, коли явився Господь Аврамові та й промовив до нього: „Я Бог Всемогутній! Ходи перед лицем Моїм, і будь непорочний!
2 І дам Я Свого заповіта поміж Мною та поміж тобою, і дуже-дуже розмножу тебе“.
3 І впав Аврам на обличчя своє, а Бог до нього промовляв, говорячи:
4 „Я, — ось Мій заповіт із тобою, і станеш ти батьком багатьох наро́дів.
5 І не буде вже кли́катись ім'я твоє: Аврам, але буде ім'я твоє: Авраа́м,[51] бо вчинив Я тебе батьком багатьох народів.
6 І вчиню Я тебе дуже-дуже плідним, і вчиню, щоб вийшли з тебе народи, і царі з тебе вийдуть.
7 І Я складу заповіта Свого поміж Мною та поміж тобою, і поміж твоїм потомством по тобі на їхні покоління на вічний заповіт, що буду Я Богом для тебе й для наща́дків твої́х по тобі.
8 І дам Я тобі та потомству твоєму по тобі землю скитання твого, увесь Край ханаанський, на вічне володіння, — і Я буду їм Богом“.
9 І сказав Авраамові Бог: „А ти заповіта Мого стерегтимеш, ти й потомство твоє́ по тобі в їхніх поколіннях.
10 То Мій заповіт, що його ви виконувать будете, поміж Мною й поміж вами, і поміж потомством твоїм по тобі: нехай кожен чоловічої статі бу́де обрізаний у вас.
11 І бу́дете ви обрізані на тілі крайньої плоті вашої, і стане це знаком заповіту поміж Мною й поміж вами.
12 А кожен чоловічої ста́ті восьмиденний у вас буде обрізаний у всіх ваших поколіннях, як народжений дому, так і куплений за срібло з-поміж чужоплемінних, що він не з пото́мства твого.
13 Щодо обрі́зання, — нехай буде обрізаний уроджений дому твого й куплений за срібло твоє, — і буде Мій заповіт на вашім тілі заповітом вічним.
14 А необрізаний чоловічої статі, що не буде обрізаний на тілі своєі крайньої плоті, то стята буде душа та з наро́ду свого, — він зірвав заповіта Мого!“
15 І сказав Авраамові Бог: „Сара, жінка твоя, нехай свого ймення не кличе вже: Сара, бо ім'я́ їй: Сарра.[52]
16 I поблагословлю́ Я її, і теж з неї дам сина тобі. І поблагословлю Я її, і стануться з неї наро́ди, і царі народів бу́дуть із неї“.
17 І впав Авраам на обличчя своє, і засміявся. І подумав він у серці своїм: „Чи в столітнього буде народжений, і чи Сарра в віці дев'ятидесяти літ уродить?“
18 А до Бога сказав Авраам: „Хоча б Ізмаїл жив перед лицем Твоїм!“
19 Бог же сказав: „Але Сарра, твоя жінка, сина породить тобі, а ти назвеш ім'я́ йому Ісак.[53] І Свого заповіта з ним Я складу, щоб був вічний заповіт для наща́дків його по нім.
20 А щодо Ізмаїла, Я послухав тебе: Ось Я поблагословлю його, і вчиню його плідним, і дуже-дуже розмножу його. Він породить дванадцять князів, і великим наро́дом учиню Я його.
21 А Свого заповіта Я складу з Ісаком, що його Сарра вродить тобі на цей час другого року“.
22 І Він перестав говорити з ним. І Бог вознісся від Авраама.
23 І взяв Авраам Ізмаїла, сина свого, і всіх уроджених у домі його, і всіх, хто куплений за срібло його, кожного чоловічої ста́ті з-поміж людей Авраамового дому, і обрізав тіло крайньої плоті їх того самого дня, як Бог говорив з ним.
24 А Авраам був віку дев'ятидесяти й дев'яти літ, як обрізано було тіло крайньої плоті його.
25 А Ізмаї́л був віку тринадцяти літ, як обрізано було ті́ло крайньої плоті його.
26 Того самого дня був обрізаний Авраам та Ізмаїл, син його.
27 І всі мужі дому його, — наро́джені дому й куплені за срібло з-поміж чужоплемінних, — були́ обрізані з ним.
18 І явився до нього Господь між дубами Мамре́, а він сидів при вході в намет під час денної спеки.
2 І він ізвів очі свої та й побачив: ось три Мужі стоять біля нього. І побачив, і вибіг із входу намету назустріч Їм, і вклонився до землі,
3 та й промовив: „Господи, коли тільки знайшов я милість в очах Твоїх, — не проходь повз Свойо́го раба!
4 Принесуть трохи води, — і ноги Свої помийте, і спочиньте[54] під деревом.
5 І хай хліба шматок принесу я, а Ви підкріпіть серце Ваше. Потому пі́дете, бо на те Ви йдете повз свойо́го раба“. І сказали вони: “Зроби так, як сказав“.
6 І Авраам поспішив до намету до Сарри й сказав: „Візьми швидко три міри пшеничної муки, заміси́, і зроби коржі“.
7 І побіг Авраам до товару, і взяв молоде та добре теля, і дав слузі, а той швидко його пригото́вив.
8 І взяв масла й молока, та теля приготовлене, та й поклав перед Ними, а сам став біля Них під деревом. І їли Вони.
9 І сказали до нього: „Де Сарра, жінка твоя?“ А він відказав: „Ось у наметі“.
10 І сказав один з Них: „Я напевно вернуся до тебе за рік цього самого ча́су. І ось буде син у Сарри, жінки твоєї...“ А Сарра це чула при вході намету, що був за Ним.
11 Авраам же та Сарра старі були, віку похилого. У Сарри перестало бувати звичайне жіноче.
12 І засміялася Сарра в нутрі своїм, говорячи: „Коли я зів'яла, то як станеться розкіш мені? Таж пан мій старий!“
13 І сказав Господь до Авраама: „Чого то сміялася Сарра отак: Чи ж справді вроджу, коли я зоста́рілась?
14 Чи для Господа є річ занадто трудна? На означений час Я вернуся до тебе за рік цього самого часу, — Сарра ж тоді матиме сина“.
15 А Сарра відріклася, говорячи: „Не сміялася я“, бо боялась. Але Він відказав: „Ні, — таки сміялася ти!“
16 І повставали звідти ті Мужі, і поглянули на Содом, а Авраам пішов з Ними, щоб Їх відпровадити.
17 А Господь сказав: „Чи Я від Авраама втаю, що Я маю зробити?
18 Бож Авраам справді стане народом великим та дужим, і в ньому поблагословляться всі народи землі!
19 Бо ви́брав Я його, щоб він наказав синам своїм і домові своєму по собі. І будуть вони дотримуватися дороги Господньої, щоб чинити справедливість та право, а то для того, щоб Господь здійснив на Авраамові, що сказав був про нього“.
20 І промовив Господь: „Через те, що крик Содому й Гомори великий, і що гріх їхній став дуже тяжкий,
21 зійду́ ж Я та й побачу, чи не вчинили вони так, як крик про них, що доходить до Мене, — тоді їм загибіль, а як ні — то побачу“.
22 І повернулися звідти ті Мужі, і пішли до Содому, а Авраам — усе ще стоя́в перед Господнім лицем.
23 І Авраам підійшов та й промовив: „Чи погубиш також праведного з нечестивим?
24 Може є п'ятдесят праведних у цьому місті, — чи також вигубиш і не пробачиш цій місцевості ради п'ятидесяти тих праведних, що в ньому є?
25 Не можна Тобі чинити так, щоб убити праведного з нечестивим, бо стане праведний як нечестивий, — цього ж не можна Тобі! Чи ж Той, Хто всю землю судить, не вчинить правди?“
26 І промовив Господь: „Коли Я в Содомі, у цьому місті, знайду́ п'ятдесят праведних, то вибачу цілій місцевості ради них“.
27 І відповів Авраам та й промовив: „Оце я осмілився був говорити до Господа свого, а я порох та попіл.
28 Може п'ятдесят тих праведних не матиме п'яти, чи Ти знищиш ціле місто через п'ятьох?“ І промовив Господь: „Не знищу, коли там знайду сорок і п'ять!“
29 І промовив до Нього він ще, та й сказав: „Може сорок там зна́йдеться?“ А Господь відказав: „Не зроблю́ й ради сорока́!“
30 І сказав Авраам: „Хай не гніває це мого Го́спода, і нехай я скажу́: „Може тридцять там зна́йдеться?“ А Господь відказав: „Не зроблю́, коли й тридцять знайду́ там!“
31 І сказав Авраам: „Оце я осмі́лився був говорити до Господа мого: Може двадцять там знайдеться?“ А Господь відказав: „Не зроблю й ради двадцяти!“
32 І сказав Авраам: „Хай не гніває це мого Го́спода, і нехай я скажу́ тільки ра́зу цього: Може хоч десять там зна́йдеться?“ А Господь відказав: „Не знищу й ради десятьох!“
33 І пішов Господь, як скінчив говорити до Авраама. А Авраам вернувся до свого місця.
19 І прибули́ оби́два Анголи́ до Содому надвечір, а Лот сидів у брамі содомській. І побачив Лот, і встав їм назустріч, і вклонився обличчям до землі,
2 та й промовив: „Ось, панове мої, зайдіть до дому вашого раба, і переночуйте, і помийте ноги свої, а рано встанете й пі́дете на дорогу свою“. А вони відказали: „Ні, бо будемо ми ночувати на вулиці“.
3 А він сильно на них налягав, і вони до нього з дороги зійшли, і ввійшли до дому його. І вчинив він для них прийняття, і напік прісного — і їли вони.
4 Ще вони не полягали, а люди того міста, люди Содому — від малого аж до старого, увесь наро́д звідусюди оточили той дім.
5 І вони закричали до Лота, і сказали йому: „Де ті мужі, що ночі цієї до тебе прийшли? Виведи їх до нас, — щоб нам їх пізнати!“
6 І Лот вийшов до входу до них, а двері замкнув за собою,
7 і сказав: „Браття мої, — не чиніть лихого!
8 Ось у мене дві доньки, що мужа не пізнали. Нехай я їх до вас виведу, а ви їм робіть, що вам до вподоби. Тільки мужам оцім не робіть нічого, бо на те вони прийшли під тінь даху мого“.
9 А вони закричали: „Іди собі геть!“ І сказали: „Цей один був прийшов, щоб пожити чужинцем, а він став тут суддею! Тепер ми зло гірше тобі заподієм, ніж їм!“ І сильно вони налягали на мужа, на Лота, і підійшли, щоб висадити двері.
10 Тоді вистромили свою руку ті мужі, і впровадили Лота до себе до дому, а двері замкнули.
11 А людей, що при вході до дому зібрались, вони вдарили сліпотою, — від малого аж до великого. І ті попомучилися, шукаючи входу.
12 І сказали ті мужі до Лота: „Ще хто в тебе тут? Зятів і синів своїх, і дочок своїх, і все, що в місті твоє, — виведи з цього місця,
13 бо ми знищимо це місце, бо збільшився їхній крик перед Господом, і Господь послав нас, щоб знищити його“.
14 І вийшов Лот, і промовив до зятів своїх, що мали взяти дочок його, і сказав: „Уставайте, вийдіть із цього місця, бо Господь знищить місто“. Але в очах зятів він здавався як жартун.
15 А коли зійшла світова зірниця, то Анголи принагля́ли Лота, говорячи: „Уставай, візьми жінку свою та обох дочок своїх, що знаходяться тут, щоб тобі не загинути через гріх цього міста“.
16 А що він вагався, то ті мужі — через Господню до нього любов — схопили за руку його, і за руку жінки його, і за руку обох дочок його, і вивели його, і поставили поза містом.
17 І сталося, коли один з них виводив їх поза місто, то промовив: „Рятуй свою душу, — не оглядайся позад себе, і не затримуйся ніде в околиці. Ховайся на го́ру, щоб тобі не загинути“.
18 А Лот їм відказав: „Ні ж бо, Господи!
19 Ось Твій раб знайшов милість в очах Твоїх, і Ти побільшив Свою милість, що зробив її зо мною, щоб зберегти при житті мою душу; але я не встигну сховатись на го́ру, щоб бува не спіткало мене зло, і я помру.
20 Ось місто це близьке, щоб утекти туди, а воно — маленьке. Нехай сховаюсь я туди, — чи ж воно не маленьке? — і буде жити душа моя“.
21 І відказав Він до нього: „Ось Я прихиливсь до твого проха́ння,[55] щоб не зруйнувати мі́ста, про яке ти казав.
22 Швидко сховайся туди, бо Я не зможу нічого зробити, аж поки не при́йдеш туди“. Тому й назвав ім'я́ тому місту: Цоар.[56]
23 Сонце зійшло над землею, а Лот прибув до Цоару.
24 І Господь послав на Содом та Гомору дощ із сірки й огню́, від Господа з неба.
25 I поруйнував ті міста, і всю околицю, і всіх мешканців міст, і рослинність землі.
26 А жінка його, Ло́това, озирнулася позад нього, — і стала стовпом соляним!
27 І встав Авраам рано вранці, і подався до місця, де стояв був він перед лицем Господнім.
28 І він подивився на Содом та Гомору, і на всю поверхню землі тієї околиці. І побачив: ось здіймається дим від землі, немов дим із вапнярки...
29 І сталося, як нищив Бог міста тієї околиці, то згадав Бог Авраама, і вислав Лота з сере́дини руїни, коли руйнував ті міста, що сидів у них Лот.
30 І піднявся Лот із Цоару, і осів на горі, й обидві дочки́ його з ним, бо боявся пробува́ти в Цоарі. І осів у печері, він та обидві дочки його.
31 І промовила старша молодшій: „Наш ба́тько старий, а чоловіка немає в цім краї, щоб прийшов до нас, як звичайно на цілій землі.
32 Ходи, — напіймо свого ба́тька вином, і покладімося з ним. І оживимо наща́дків від нашого батька“.
33 І ночі тієї вони напоїли вином свого батька. І прийшла старша та й поклалася з батьком своїм. А він не знав, коли вона лягла й коли встала...
34 І сталося другого дня, і старша сказала молодшій: „Ось я минулої ночі поклалась була з своїм батьком. Напіймо його вином також ночі цієї, і прийди ти, покладися з ним, — і оживимо наща́дків від нашого батька“.
35 І також ночі тієї вони напоїли вином свого батька. І встала молодша та й поклалася з ним. А він не знав, коли вона лягла й коли встала...
36 І завагітніли обидві Лотові дочки від батька свого.
37 І вродила старша сина, і назвала ім'я́ йому: Моав.[57] Він батько моавів аж до цього дня.
38 А молодша — вона вродила також, і назвала ймення йому: Бен-Аммі.[58] Він батько сині́в Аммону аж до цього дня.
20 І вирушив звідти Авраам до краю Неґев[59] поміж Кадешем[60] і поміж Шуром, і оселився часово в Ґерарі.
2 І сказав Авраам на Сарру, жінку свою: „Вона сестра моя“. І послав Авімеле́х,[61] цар Ґерару, і взяв Сарру.
3 І прийшов Бог до Авімелеха у сні нічнім, і сказав до нього: „Ось ти вмираєш через жінку, яку взяв, бо вона має чоловіка“.
4 А Авімелех не зближався до неї, і сказав: „Господи, чи Ти вб'єш також люд праведний?
5 Чи ж не він був сказав мені: Вона моя сестра, а вона — також вона сказала: Він мій брат. Я те зробив у невинності серця свого й у чистоті рук[62] своїх“.
6 І промовив до нього Бог у сні: „І Я знаю, що в чистоті свого серця вчинив ти оце, і Я теж удержав тебе, щоб не згрішив проти Мене. Тому то не дав Я тобі доторкнутись до неї.
7 А тепер верни жінку цього мужа, бо він пророк, і буде молитися за тебе, і живи. А коли ти не вернеш, то знай, що справді помреш ти й усе, що твоє“.
8 І встав Авімелех рано вранці, і покликав усіх рабів своїх, та й сказав усі ці слова до їхніх ушей. А люди ті сильно злякалися.
9 І закликав Авімелех Авраама, і промовив до нього: „Що́ ти нам учинив? І чим згрішив я проти тебе, що ти приніс на мене й на царство моє великий гріх? Учинки, яких не роблять, ти зо мною вчинив!“
10 І сказав Авімелех Авраамові: „Що́ ти мав на увазі, що вчинив таку річ?“
11 І сказав Авраам: „Бо подумав я: Нема ж стра́ху Божого в місцевості цій, тому вб'ють мене за жінку мою.
12 І притім вона справді сестра моя, — вона дочка батька мого, тільки не дочка матері моєї, — і стала за жінку мені.
13 І сталося, коли Бог учинив мене мандрівником з дому батька мого, то сказав я до неї: То буде твоя ласка, яку вчиниш зо мною: у кожній місцевості, куди прийдем, — говори ти на мене: він мій брат“.
14 I взяв Авімелех дрібну та велику худобу, і рабів та невільниць, та й дав Авраамові. І вернув йому Сарру, жінку його.
15 І сказав Авімелех: „Ось край мій перед обличчям твоїм, — осядь там, де тобі до вподоби“.
16 А Саррі сказав: „Ось тисячу се́клів срібла я дав братові твоєму. Оце тобі накриття на очі перед усіма, хто з тобою. І перед усіма ти оправдана“.
17 І помолився Авраам Богові, — і вздоро́вив Бог Авімелеха, і жінку його, і невільниць його, — і почали вони знову роджати.
18 Бо справді стримав був Господь кожну утро́бу Авімелехового дому через Сарру, Авраамову жінку.
21 А Господь згадав Сарру, як сказав був, і вчинив Господь Саррі, як Він говорив.
2 І Сарра зачала́, і породила сина Авраамові в старості його на означений час, що про нього сказав йому Бог.
3 І назвав Авраам ім'я́ синові своєму, що вродився йому, що Сарра йому породила: Ісак.
4 І обрізав Авраам Ісака, сина свого, коли мав він вісім день, як Бог наказав був йому.
5 А Авраам був віку ста літ, як уродився йому Ісак, син його.
6 І промовила Сарра: „Сміх учинив мені Бог, — кожен, хто почує, буде сміятися з мене“.
7 І промовила: „Хто б сказав Авраамові: Сарра годує синів? Бо вродила я сина в старості його“.
8 І дитина росла, і була відлучена. І справив Авраам велику гостину в день відлучення Ісака.
9 І побачила Сарра сина Аґари єги́птянки, що вродила була Авраамові, що він насміхається.
10 I сказала вона Авраамові: „Прожени ту невільницю та сина її, бо не буде наслідувати син тієї невільниці разом із сином моїм, із Ісаком“.
11 Але ця справа була дуже не до вподоби Авраамові через сина його.
12 І промовив Господь Авраамові: „Нехай не буде не до вподоби тобі це через хлопця та через невільницю твою. Усе, що скаже тобі Сарра, послухай голосу її, бо Ісаком буде покликане тобі потомство.
13 І також сина невільниці тієї — учиню його наро́дом, бо він — твоє насіння“.
14 І встав рано Авраам, і взяв хліба й бурдюка́ води, і дав до Аґари на плече її, також дитину, та й послав її. І пішла вона, та й заблудила в пустині Беер-Шева.[63]
15 І скінчилась вода в бурдюці, і покинула вона дитину під одним із кущів.
16 І пішла вона, і сіла собі навпроти, на віддалі — як стрілити луком, бо сказала: „Нехай я не бачу смерти цієї дитини!“ І сіла навпроти, і піднесла свій голос та й заплакала.
17 І почув Бог голос того хлопця. І кликнув до Аґари Божий Ангол із неба, і сказав їй: „Що тобі, Аґаро? Не бійся, бо почув Бог голос хлопця, де він там.
18 Устань, підійми хлопця, і рукою своєю держи його, бо великим наро́дом зроблю Я його“.
19 І відкрив Бог очі її, і вона побачила криницю води. І пішла вона, і наповнила бурдюка водою, та й напоїла хлопця.
20 І з хлопцем був Бог, — і він виріс. І осів у пустині, і став він стрілець-лучник.
21 І осів він у пустині Паран, а мати його взяла йому жінку з єгипетського кра́ю.
22 І сталося ча́су того, і сказав Авімеле́х і Піхол, головний провідник його війська, до Авраама, говорячи: „Бог із тобою в усьому, що́ ти робиш!
23 А тепер присягни ж мені Богом отут, що ти не обманиш мене, і нащадка мого, і онука мого. І яка була ласка, яку я до тебе чинив, ти вчиниш зо мною та з краєм, що ти в нім чужинцем пробува́єш“.
24 І сказав Авраам: „Я присягаю!“
25 І Авраам дорікав Авімелехові за криницю води, що її відняли були Авімелехові раби.
26 І сказав Авімелех: „Я не знаю, хто вчинив оту річ, — ані ти не розповів мені, й ані я не чув, хібащо сьогодні“.
27 І взяв Авраам дрібну та велику худобу, та й дав Авімелехові, і оби́два вони склали умову.
28 І поставив Авраам сім овечок з дрібного товару осібно.
29 І сказав Авімелех до Авраама: „Що́ вони, сім овечок отих, що ти їх поставив осібно?“
30 А той відказав: „Бо з моєї руки сім овечок ти візьмеш, щоб для мене були на свідоцтво, що я́ викопав цю криницю“.
31 Тому то назвав він це місце Беер-Шева, бо там поклялися вони.
32 І склали умову вони в Беер-Шеві. І встав Авімелех та Піхол, головний провідник його війська, і вернулись вони до краю филистимського.
33 А Авраам посадив тамариска в Беер-Шеві, і кликав там Ім'я́ Господа, Бога Вічного.
34 І Авраам пробув́ав у филистимській землі багато днів.
22 І сталось після цих випадків, що Бог випробо́вував[64] Авраама. І сказав Він до нього: „Аврааме!“ А той відказав: „Ось я!“
2 І промовив Господь: „Візьми свого сина, свого одинака́, що його полюбив ти, Ісака, та й піди собі до краю Морія, і принеси там його в цілопа́лення на одній із тих гір, що про неї скажу́ тобі“.
3 І встав Авраам рано вранці, і свого осла осідлав; і взяв із собою двох слуг та Ісака, сина свого, і для цілопалення дров нарубав. І встав, і пішов він до місця, що про нього сказав йому Бог.
4 А третього дня Авраам звів очі свої, та й побачив те місце здалека.
5 І сказав Авраам своїм слугам: „Сідайте собі тут з ослом, а я й хлопець пі́дем аж туди, і покло́нимося, і повернемося до вас“.
6 І взяв Авраам дро́ва для цілопа́лення, і поклав на Ісака, сина свого, і взяв в свою руку огонь та ножа, і пішли вони ра́зом обоє.
7 І сказав Ісак до Авраама, свого батька, говорячи: „Батьку мій!“ А той відказав: „Ось я, сину мій!“ І промовив Ісак: „Ось огонь та дро́ва, а де ж ягня на цілопа́лення?“
8 І відказав Авраам: „Бог нагледить ягня Собі на цілопалення, сину мій!“ І пішли вони ра́зом обоє.
9 І вони прийшли до місця, що про нього сказав йому Бог. І збудував там Авраам жертівника, і дрова розклав, і зв'язав Ісака, сина свого, і поклав його на жертівника над дровами.
10 І простяг Авраам свою руку, і взяв ножа, щоб зарізати сина свого...
11 Та озвався до нього Ангол Господній із неба й сказав: „Аврааме, Аврааме!“ А той відізвався: „Ось я!“
12 І Ангол промовив: „Не витягай своєї руки до хлопця, і нічого йому не чини, бо тепер Я довідався, що ти богобійний, і не пожалів для Мене сина свого, одинака́ свого“.
13 А Авраам звів очі свої та й побачив, — аж ось один баран зав'яз у гуща́вині своїми рогами. І пішов Авраам, і взяв барана́, і приніс його на цілопа́лення замість сина свого.
14 І назвав Авраам ім'я́ місця того: „Господь нагледить“, що й сьогодні говориться: „На горі Господь з'я́виться“.
15 А Ангол Господній із неба озвався до Авраама подруге,
16 і сказав: „Клянуся Собою, — це слово Господнє, — тому, що вчинив ти цю річ, і не пожалів був сина свого, одинака свого,
17 то благословляючи, Я поблагословлю тебе, і розмножуючи, розмножу потомство твоє, немов зорі на небі, і немов той пісок, що на березі моря. І потомство твоє внаслідує брами[65] твоїх ворогів.
18 І всі народи землі будуть Насінням твоїм благословляти себе через те, що послухався ти Мого голосу“.
19 І вернувсь Авраам до слуг своїх. І встали вони, та й пішли разом до Беер-Шеви. І осів Авраам у Беер-Шеві.
20 І сталося по тих випадках, і сказано Авраамові так: „Ось також Мілка вродила синів Нахорові, братові твоєму:
21 Уца, перворідного його, і Буза, брата його, і Кемуїла, батька Арамового,
22 І Кеседа, і Хазо, і Пілдаша, і Їдлафа, і Бетуїла.
23 А Бетуїл породив Ревеку. Цих восьмеро́х породила Мілка Нахорові, братові Авраамовому.
24 А наложниця його — а їй на ймення Реума — вродила й вона Теваха й Ґахама, і Тахаша й Мааху.
23 І було життя Сарриного сто літ і двадцять літ і сім літ, — літа життя Сарриного.
2 І вмерла Сарра в Кіріят-Арбі, — це Хеврон у кра́ї ханаанському. І прибув Авраам голосити над Саррою та плакати за нею.
3 І встав Авраам від обличчя небіжки своєї, та й сказав синам Хетовим, говорячи:
4 „Я прихо́дько й захо́жий між вами. Дайте в себе мені власність для гробу, і нехай я поховаю свою небіжку з-перед обличчя свого“.
5 І відповіли́ сини Хетові Авраамові, та й сказали йому:
6 Послухай нас, пане мій, — ти Божий князь серед нас! У добірнім із наших гробів поховай небіжку свою. Ніхто з нас не затримає гробу свого від тебе, щоб поховати небіжку твою“.
7 І встав Авраам, і вклонився наро́ду тієї землі, синам Хетовим,
8 та й промовив до них і сказав: „Коли ви згідні поховати небіжку мою з-перед обличчя мого, то послухайте мене, і настирливо просіть для мене Ефрона, сина Цохарового,
9 і нехай мені дасть він печеру Махпелу, що його, що в кінці його поля, за гроші повної ваги, — хай мені її дасть поміж вами на власність для гробу“.
10 А Ефрон пробува́в серед Хетових синів. І відповів хіттеянин Ефрон Авраамові, так що чули сини Хетові й усі, хто входив у браму його міста, говорячи:
11 „Ні, пане мій, послухай мене! Поле віддав я тобі, і печеру, що на нім, віддав я тобі, — на очах синів народу мого я віддав її тобі. Поховай небіжку свою“.
12 І вклонивсь Авраам перед народом тієї землі,
13 та й сказав до Ефрона, так що чув був наро́д тієї землі, говорячи: „Коли б тільки мене ти послухав! Я дам срібло за поле, — візьми ти від мене, і хай поховаю небіжку свою“.
14 А Ефрон відповів Авраамові, говорячи йому:
15 „Пане мій, послухай мене! Земля чотирьох сотень шеклів срібла, — що вона поміж мною та поміж тобою? А небіжку свою поховай!“
16 І послухав Авраам Ефрона. І відважив Авраам Ефронові срібло, про яке той був сказав, так що чули сини Хетові, — чотири сотні шеклів срібла купецької ваги.
17 І стало поле Ефронове, що в Махпелі воно, що перед Мамре, поле й печера, що на ньому, і кожне дерево, що в полі, що в усій границі його навколо,
18 купном Авраамові в присутності синів Хетових, усіх, хто входив до брами міста його.
19 І по цьому Авраам поховав Сарру, жінку свою, в печері поля Махпели, перед Мамре, — це Хеврон у землі ханаанській.
20 І стало поле й печера, що на нім, Авраамові на власність для гробу від синів Хетових.
24 А Авраам був старий, у літа ввійшов. І Господь Авраама поблагословив був усім.
2 І сказав Авраам до свого раба, найстаршого дому свого, що рядив над усім, що він мав: „Поклади свою руку під стегно́ моє,
3 і я заприсягну тебе Господом, Богом неба й Богом землі, що ти не ві́зьмеш жінки для сина мого з-посеред дочок ханаанеянина, серед якого я пробуваю.
4 Бо ти пі́деш до краю мого, і до місця мого наро́дження, і ві́зьмеш жінку для сина мого, для Ісака“.
5 І сказав раб до нього: „Може та жінка не схоче за мною піти до цієї землі, то чи справді поверну я твого сина до краю, звідки ти вийшов?“
6 І промовив до нього Авраам: „Стережися, — щоб ти не вернув мого сина туди!
7 Господь, що взяв мене з дому батька мого й з краю мого народження, і що промовляв був до мене, і що присягнув мені, кажучи: „Твої́м наща́дкам Я дам оцю землю“, Він пошле Свого Ангола перед обличчям твоїм, і ти візьмеш звідти жінку для сина мого!
8 А коли ота жінка не схоче піти за тобою, то ти бу́деш очищений з цієї прися́ги своєї. Тільки сина мого ти туди не вертай“.
9 І раб поклав свою руку під стегно́ Авраама, пана свого, і йому присягнув на цю спра́ву.
10 І взяв той раб десять верблюдів із верблюдів пана свого, та й пішов. І взяв різне добро свого пана в руку свою. І він устав, і пішов в Месопотамію[66] до міста Нахора.
11 І поставив верблюди навколішки за містом при водній криниці надвечір, на час, як виходять жінки воду брати,
12 та й промовив: „Господи, Боже пана мого Авраама, — подай же сьогодні мені це, і милість вчини з паном моїм Авраамом!
13 Ось я стою над водним джерелом, а до́чки мешканців міста виходять воду брати.
14 І станеться, що дівчина, до якої скажу: Нахили но глека свого, я нап'юся, — а вона відповість: Пий, і так само верблюди твої я понапуваю, — її Ти призначив для раба Свого, для Ісака. І з цьо́го пізнаю, що Ти милість учинив з моїм паном“.
15 І сталося, поки він закінчив говорити, аж ось виходить Ревека, що була народжена Бетуїлові, синові Мілки, жінки Нахора, Авраамового брата. А її глек — на плечі в неї.
16 А дівчина та — вельми вродлива з обличчя; була дівиця, і чоловік не пізнав ще її. І зійшла вона до джерела, і напо́внила глека свого, та й вийшла.
17 І вибіг той раб назустріч їй, та й сказав: „Дай но напитись води з твого глека!“
18 А та відказала: „Напийся, мій пане!“ І вона поспішила, і зняла свого глека на руку свою, — і напоїла його.
19 А коли закінчи́ла поїти його, то сказала: „Також для верблюдів твоїх наберу́ я води, аж поки вони не нап'ються“.
20 І метнулась вона, і глека свого спорожнила до пійла. І ще до криниці побігла набрати, і набрала води всім верблюдам його.
21 А чоловік той дивувався їй та мовчав, щоб пізнати, чи Господь пощастив дорогу йому, чи ні?
22 І сталося, як перестали верблюди пити, то взяв той чоловік золоту сережку, — пів шекля вага їй, — і два на́ручні на руки її, — на десять шеклів золота вага їм, —
23 та й сказав: „Чия ти дочка? Скажи ж мені, чи в домі батька твойо́го є місце для нас ночувати?“
24 Вона відказала йому: „Я дочка Бетуїла, сина Мілки, що його породила вона для Нахора“.
25 І сказала до нього: „І соломи, і паші багато є в нас, також місце ночувати“.
26 І той чоловік нахилився, і вклонився Богові аж до землі,
27 та й сказав: „Благословенний Господь, Бог пана мого Авраама, що не опустив милости Своєї й вірности Своєї від пана мого! Я був у дорозі, Господь припровадив мене до дому братів мого пана“.
28 І побігла дівчина, і розповіла́ в домі своєї матері про цю пригоду.
29 А в Ревеки був брат, на ймення йому Лава́н.[67] І побіг Лаван до того чоловіка надвір, до джерела.
30 І сталося, як він побачив сережку та на́ручні на руках сестри своєї, і коли почув слова Ревеки, сестри своєї, що говорила: „Отак говорив мені той чоловік“, то прибув він до того чоловіка, — а той ось стоїть при верблюдах біля джерела, —
31 і сказав: „Увійди, благословенний Господа! Чого стоятимеш надворі? А я опорожнив дім і місце для верблюдів“.
32 І ввійшов той чоловік до дому. А Лаван порозсідлував верблюди, і дав соломи й паші для верблюдів, і води, щоб умити ноги йому й ноги людям, що були з ним.
33 І поставлено перед ним, щоб він їв. А той відказав: „Не бу́ду їсти, аж поки не розкажу́ своєї справи“. А Лаван відказав: „Говори!“
34 І той став говорити: „Я раб Авраамів.
35 А Господь ще́дро поблагословив мого пана, і він став великий. І дав Він йому худобу дрібну та велику, і срібло, і золото, і рабів, і невільниць, і верблюди, й осли.
36 А Сарра, жінка пана мого, бувши старо́ю, уродила панові моєму сина. А він йому все дав, що мав.
37 І заприсяг мене пан мій, говорячи: „Не візьмеш жінки для сина мого з-посеред дочок ханаанеянина, що я пробува́ю в його краю.
38 Але підеш до дому батька мого, і до мого роду, і ві́зьмеш жінку для сина мого“.
39 І сказав я до пана свого: „Може та жінка не піде за мною?“
40 І сказав він до мене: „Господь, що ходив перед обличчям моїм, пошле Свого Ангола з тобою, і дорогу твою пощастить, і ти візьмеш жінку для сина мого з роду мого й з дому батька мого.
41 Тоді будеш очищений ти від закля́ття мого́, як при́йдеш до роду мого, а коли вони не дадуть тобі, то будеш ти чистий від закля́ття мого́.
42 І прибув я сьогодні до джерела, та й сказав: „Господи, Боже пана мого Авраама, коли б же Ти вчинив щасливою дорогу мою, що нею ходжу́ я!
43 Ось я стою над джерелом води, і станеться, що дівчина, яка вийде води брати, а я їй скажу́: Дай но мені напитися трохи води з свого глека,
44 вона ж відкаже мені: Пий і ти, і для верблюдів твоїх наберу́ я води, то вона та жінка, яку призна́чив Госпо́дь для сина пана мого.“
45 І поки скінчи́в я говорити в своїм серці, аж ось виходить Ревека, а її глек на плечі в неї. І зійшла вона до джерела, та й набрала води. І сказав я до неї: Напій же мене!
46 І метнулась вона, і свого глека з себе зняла та й сказала: Пий, а я понапуваю й верблюди твої. І я пив, а вона понапувала й ті верблюди.
47 А я запитався її та й сказав: Чия ти дочка? А вона відказала: Я дочка Бетуїла, сина Нахорового, якого породила йому Мілка. І сережку надів я до носа її, і наручні на руки її.
48 І я нахилився, і вклонився до землі Господе́ві, і поблагословив Господа, Бога пана мого Авраама, що Він провадив мене дорогою ви́значеною, щоб узяти дочку брата пана мого для сина його.
49 А тепер, якщо милосердя та правду ви чините з паном моїм, то скажіть мені; коли ж ні, — то скажіть мені, і я звернуся право́руч або ліво́руч“.
50 І відповіли Лаван і Бетуїл та й сказали: „Від Господа вийшла та річ, — ми не можем сказати тобі нічого злого чи доброго.
51 Ось перед тобою Ревека, — візьми та й іди, і нехай вона стане за жінку синові пана твого, як Господь говорив був“.
52 І сталося, коли їхні слова почув раб Авраамів, то вклонивсь до землі Господе́ві.
53 І вийняв той раб срібний по́суд, і по́суд золотий та шати, і дав Ревеці, і дав цінні речі братові її та матері її.
54 І їли й пили він та люди, що з ним, і ночували. А коли рано встали, то він сказав: „Відішліть мене до пана мого“.
55 І сказав її брат та мати її: „Нехай посидить дівчина з нами хоч днів з десять, — потім пі́деш“.
56 І сказав він до них: „Не спізняйте мене, бо Господь пощастив мою путь. Відішліть мене, і нехай я піду́ до пана свого“.
57 А вони відказали: „Покличмо дівчину, і запитаймо її саму.“
58 І покликали Ревеку, і сказали до неї: „Чи ти пі́деш з оцим чоловіком?“ А вона відказала: „Піду́“.
59 І послали вони Ревеку, сестру свою, і няньку її, і раба Авраамового, і людей його.
60 І вони поблагословили Ревеку й сказали до неї: „Ти наша сестра, — будь матір'ю для тисячі десятків тисяч, і нехай наща́дки твої́ внаслідують брами твоїх ворогів“.
61 І встала Ревека й служниці її, і посідали на верблюдів, і поїхали за тим чоловіком. І взяв раб Ревеку й відійшо́в.
62 А Ісак був вернувся з по́дорожі до криниці Лахай-Рої, і сидів у краї південному.
63 І вийшов Ісак на прогулянку в поле, як вечір наставав. І він звів свої очі, і побачив, — ось верблюди йдуть.
64 І Ревека звела́ свої очі, та й Ісака побачила, — і злізла з верблюда.
65 І сказала вона до раба: „Хто отой чоловік, що полем іде нам назустріч?“ А раб відповів: „То мій пан“. І вона покрива́ло взяла, та й накрилась.
66 І раб розповів Ісакові про всі речі, які він учинив.
67 І впровадив її Ісак до намету Сарри, матері своєї. І взяв він Ревеку, і за жінку йому вона стала, і він її покохав. І Ісак був утішений по смерті матері своєї.
25 А Авраам іще взяв жінку, а ймення їй Кетура́.
2 А вона породила йому Зімрана, і Йокшана, і Мадана, і Мідіяна, і Їшбака, і Шуаха.
3 А Йокшан породив був Шеву та Дедана. А сини Деданові були: ашшури, і летуші, і леуми.
4 А сини Мідіянові: Ефа, і Ефер, і Ханох, і Авіда, і Елдаа, — усі вони сини Кетури.
5 І віддав Авраам усе, що мав, Ісакові.
6 А синам наложниць, що були в Авраама, дав Авраам подарунки, і відіслав їх від Ісака, сина свого, коли сам ще живий був, на схід, до краю східнього.
7 А оце дні літ Авраамового життя, які він прожив: сто літ, і сімдесят літ, і п'ять літ.
8 І спочи́в та й умер Авраам у старощах добрих, старий і нажившись. І він прилучився до своєї рідні.
9 І поховали його Ісак та Ізмаїл, сини його, у печері Махпелі, на полі Ефрона, сина Цохара хітте́янина, що навпроти Мамре́, —
10 поле, що його Авраам був купив від синів Хетових,— там був похований Авраам і Сарра, жінка його.
11 І сталося по Авраамовій смерті, — і поблагословив Бог Ісака, сина його. І осів Ісак при криниці Лахай-Рої.
12 А оце нащадки Ізмаїла, Авраамового сина, що його породила Авраамові єгиптянка Аґар, невільниця Саррина.
13 І оце імена синів Ізмаїла, за їхніми іменами й за нащадками їх: перворідний Ізмаїлів Невайот, і Кедар, і Адбеїл, і Мівсам,
14 І Мішма, і Дума, і Масса,
15 Хадад, і Тема, Єтур, Нафіш, і Кедма.
16 Оце вони, сини Ізмаїлові, і їхні ймення за дворами їх і за їх кочови́щами, — дванадцять начальників для їхніх племен.
17 А оце літа життя Ізмаїлового: сто літ, і тридцять літ, і сім літ. І спочи́в та й умер він, і був узятий до своєї рідні.
18 І розложилися вони від Хавіли аж до Шуру, що навпроти Єгипту, як іти до Ашшуру.[68] І він оселився перед усіма свої́ми братами.
19 А оце о́повість про Ісака, Авраамового сина. Авраам породив Ісака.
20 І був Ісак віку сорока літ, як він узяв собі за жінку Ревеку, дочку Бетуїла арамеянина, з Падану арамейського, сестру арамеянина Лавана.
21 І молився Ісак до Господа про жінку свою, бо неплідна була. І Господь був ублаганий ним, — і завагітніла Ревека, жінка його.
22 І кидалися діти в утробі її. І сказала вона: „Коли так, то для чого я це переношу!“ І пішла запитатися Господа.
23 І промовив до неї Господь: „Два племе́на в утробі твоїй, і два наро́ди з твого нутра́ будуть виділені, і стане сильніший наро́д від наро́ду, і старший молодшому бу́де служити“.
24 І сповнились дні її, щоб родити, — і ось близнюки в утробі її.
25 І вийшов перший червонуватий, увесь він — немов плащ волосяний. І назвали ймення йому: Ісав.
26 А потім вийшов його брат, а рука його трималася п'яти Ісава. І назвав ім'я́ йому: Яків. А Ісак був віку шостидесяти літ, коли народились вони.
27 І виросли хлопці. І став Ісав чоловіком, що знався на вловах, чоловіком поля, а Яків — чоловіком мирним, що в наметах сидів.
28 І полюбив Ісак Ісава, бо здобич мисливська його йому смакувала, а Ревека любила Якова.
29 І зварив був Яків ї́жу, а з поля прибув Ісав, і змучений був.
30 І сказав Ісав до Якова: „Нагодуй мене отим червоним, червоним отим, бо змучений я“. Тому то назвали ймення йому: Едом.[69]
31 А Яків сказав: „Продай же нині мені своє перворідство“.
32 І промовив Ісав: „Ось я умираю, — то нащо ж мені оте перворідство?“
33 А Яків сказав: „Присягни ж мені нині“. І той присягнув йому, і продав перворідство своє Якову.
34 І Яків дав Ісавові хліба й сочевичного варива. А той з'їв, і випив, і встав та й пішов. І знехтував Ісав перворідство своє.
26 І настав був голод у Краю́, окрім голоду першого, що був за днів Авраамових. І пішов Ісак до Авімелеха, царя филистимського, до Ґерару.
2 І явився йому Господь і сказав: „Не ходи до Єгипту, — оселися в землі, про яку Я скажу́ тобі.
3 Оселися хвилево в землі тій, і Я буду з тобою, і тебе поблагословлю, бо тобі та наща́дкам твої́м дам усі оці землі. І Я виконаю присягу, що нею поклявся був Авраамові, батьку твоєму.
4 І розмножу наща́дків твої́х, немов зорі на небі, і потомству твоєму Я дам усі оці землі. І поблагословляться в потомстві твоїм усі наро́ди землі,
5 через те, що Авраам послухав Мого голосу, і виконував те, що виконувати Я звелів: заповіді Мої, постанови й закони Мої“.
6 І осів Ісак у Ґерарі.
7 І питалися люди тієї місцевости про жінку його. А він відказав: „Вона сестра моя“, бо боявся сказати: „Вона жінка моя“, щоб не вбили мене люди тієї місцевости через Ревеку, бо вродлива з обличчя вона“.
8 І сталося, коли він там довго жив, і дивився Авімелех, цар филистимський, через вікно, та й побачив, — ось Ісак забавляється з Ревекою, жінкою своєю.
9 І покликав Авімелех Ісака та й сказав: „Тож оце вона жінка твоя! А як ти сказав був: „Вона сестра моя?“ Ісак же йому відповів: „Бо сказав, щоб не вмерти мені через неї!“
10 І сказав Авімелех: „Що́ ж то нам учинив ти? Один із народу був мало не ліг із твоєю жінкою, — і ти гріх би спровадив на нас!“
11 І наказав Авімелех усьому народові, говорячи: „Хто доторкнеться цього чоловіка та жінки його, той певно буде забитий“.
12 І посіяв Ісак у землі тій, і зібрав того року стокротно, і Господь поблагословив був його.
13 І забагатів оцей чоловік, і багатів усе більше, аж поки не став сильно багатий.
14 І була в нього отара овець та кіз, і череда товару, і багато рабів. І заздрили йому филистимляни.
15 І всі криниці, що їх повикопували раби батька його, за днів батька його Авраама, филистимляни позатикали, — і понаповнювали їх землею.
16 І сказав Авімелех Ісакові: „Іди ти від нас, бо зробився ти значно сильніший за нас!“
17 І пішов Ісак звідти, і в долині Ґерару розта́борився, та й осів там.
18 І знову Ісак повикопував криниці на воду, що їх повикопували були за днів батька його Авраама, а позатикали були їх филистимляни по Авраамовій смерті. І він назвав їм імення, як імення, що батько його був їм назвав.
19 І копали Ісакові раби в долині, і знайшли там криницю живої води.[70]
20 І сварилися пастухи ґерарські з пастухами Ісаковими, кажучи: „Це наша вода!“ І він назвав ім'я́ для тієї криниці: Есек,[71] бо сварилися з ним.
21 І викопали вони іншу криницю, і сварилися також за неї. І він назвав для неї ім'я́: Ситна.[72]
22 І він пересунувся звідти, і викопав іншу криницю, — і не сварились за неї. І він назвав для неї ім'я́: Реховот,[73] і сказав: „Тепер нам поширив Господь,[74] — і в Краю́ ми розмножимось“.
23 А звідти піднявся він до Беер-Шеви.
24 І явився йому Господь тієї ночі й сказав: „Я Бог Авраама, батька твого; не бійся, бо Я з тобою! І поблагословлю Я тебе, і розмножу наща́дків твої́х ради Авраама, Мойого раба“.
25 І він збудував там жертівника, і покликав Господнє Ймення. І поставив він там намета свого, а раби Ісакові криницю там викопали.
26 І прийшов до нього з Ґерару Авімелех, і Ахуззат, товариш його, і Піхол, головний начальник війська його.
27 І сказав їм Ісак: „Чого ви до мене прийшли? Ви ж знена́виділи мене, і вислали мене від себе“.
28 А ті відказали: „Ми бачимо справді, що з тобою Господь. І ми сказали: Нехай буде клятва поміж нами, — поміж нами й поміж тобою, і складімо умову з тобою,
29 що не вчиниш нам злого, як і ми не торкнулись до тебе, і як ми робили з тобою тільки добро, і тебе відіслали з миром. Ти тепер благословенний від Господа!“
30 І він учинив для них гостину, — і вони їли й пили.
31 А рано вони повставали, і присягли один о́дному. І відіслав їх Ісак, і вони пішли від нього з миром.
32 І сталося того дня, і прийшли Ісакові раби, і розказали йому про криницю, яку вони викопали. І сказали йому: „Ми воду знайшли!“
33 І він назвав її: Шів'а,[75] чому ймення міста того Беер-Шева аж до сьогоднішнього дня.
34 І був Ісав віку сорока літ, і взяв жінку Єгудиту, дочку хіттеянина Беері, і Босмату, дочку хіттеянина Елона.
35 І вони стали гіркотою духа для Ісака й Ревеки.
27 І сталося, що зостарівсь Ісак, і зате́мнились очі йому, і він не бачив. І покликав він старшого сина свого Ісава, і промовив до нього: „Мій сину!“ А той відказав йому: „Ось я!“
2 І промовив до нього Ісак: „Оце я зостарівся, не знаю дня смерти своєї...
3 А тепер візьми знаряддя своє, — сагайдака свого й лука свого, та й вийди на поле, і злови мені здо́бич мисливську.
4 І зготуй мені наїдок смачний, як я люблю́, і принеси мені, і нехай я з'їм, щоб поблагословила тебе душа моя, поки помру“.
5 А Ревека чула, як говорив Ісак до Ісава, сина свого. І пішов Ісав на поле, щоб зловити й принести здобич мисливську.
6 А Ревека сказала Якову, синові своєму, говорячи: „Ось я чула, як твій ба́тько казав до Ісава, брата твого, говорячи:
7 „Принеси но здобич мисливську мені, і зроби мені наїдок смачний, — нехай з'їм, і поблагословлю тебе перед лицем Господнім перед смертю своєю“.
8 А тепер, сину мій, послухай мого голосу, те, що я розкажу́ тобі.
9 Іди до отари, і візьми мені звідти двоє добрих козлят, а я їх приготую, як наїдок смачний для батька твого, як він любить.
10 І принесеш батькові своєму, і бу́де він їсти, щоб поблагословити тебе перед смертю своєю“.
11 І промовив Яків до Ревеки, матері своєї: „Таж брат мій Ісав — чоловік волохатий, а я — чоловік гладенький!
12 Може обмацає мене батько мій, і я стану в очах його як обманець, і спроваджу на себе прокля́ття, а не благослове́ння“.
13 І сказала йому його мати: „На мені прокляття твоє, сину мій! Тільки послухай слів моїх, та йди принеси мені“.
14 І пішов він, і взяв, і приніс своїй матері. І зробила мати його наїдок смачни́й, як любив його ба́тько.
15 I взяла Ревека гарні вбрання́ свого старшого сина Ісава, що були в домі з нею, і вбрала молодшого сина свого Якова.
16 А шкури козлят наділа на руки йому, і на гладеньку шию його.
17 І дала смачний наїдок та хліб, що вона спорядила, у руку Якова, сина свого.
18 І прибув він до ба́тька свого та й сказав: „Батьку мій!“ А той відказав: „Ось я. Хто ти, мій сину?“
19 А Яків промовив до батька свого: „Я Ісав перворідний. Я зробив, як сказав ти мені. Уставай, сядь і попоїж із здо́бичі мисливської, щоб душа́ твоя поблагословила мене“.
20 І сказав Ісак до сина свого: „Як це ти так швидко знайшов, сину мій?“ А той відказав: „Бо мені допоміг Господь, Бог твій“.
21 І промовив Ісак до Якова: „Підійди но, і нехай я обмацаю тебе, сину мій, чи ти — це син мій Ісав, чи ні“.
22 І підійшов Яків до Ісака, батька свого. А той обмацав його та й сказав: „Голос — голос Яковів, а руки — руки Ісавові“.
23 І не впізнав він його, бо були́ його руки — як руки Ісава, брата його, волохаті, і поблагословив він його.
24 І сказав він: „То ти син мій Ісав?“ А той відказав: „Я“.
25 І промовив Ісак: „Подай же мені, і нехай з'їм з мисливської здо́бичі сина мого, щоб поблагословила тебе душа моя“. І подав він йому, і він їв, і приніс йому вина, і він пив.
26 І промовив до нього Ісак, його батько: „Підійди ж, і поцілуй мене, сину мій!“
27 І він підійшов, і поцілував його. А той понюхав запах вбрання його, і поблагословив його, та й сказав: „Дивись, запах сина мого — немов запах поля, що його Господь благословив!
28 І хай Бог тобі дасть з роси Неба, і з ситости землі, і збіжжя багато й вина молодого!
29 Нехай тобі служать наро́ди, і народи нехай тобі кланяються! Будь паном для бра́ттів своїх, і нехай тобі кланяються сини матері твоєї. Хто тебе проклинає — прокля́тий, а хто поблагосло́вить тебе — благослове́нний!“
30 І сталося, як закінчив був Ісак благословляти Якова, і сталося, тільки но вийшов був Яків від обличчя Ісака, батька свого, аж Ісав, його брат, прийшов з полюва́ння свого.
31 І також він приготовив наїдок смачний, і батьку своєму приніс. І сказав він до батька свого: „Нехай встане мій батько, і хай їсть із здобичі мисливської сина свого, щоб душа твоя благословила мене!“
32 І озвався до нього Ісак, його батько: „Хто ти?“ А той відказав: „Я син твій, — твій перворідний Ісав“.
33 І Ісак затремтів тремтінням аж надто великим, та й сказав: „Хто ж тоді той, що мисливську здобич зловив, і до мене приніс, а я попоїв від усього, поки прийшов ти, і я поблагословив його? І він буде благослове́нний!“
34 Як Ісав почув слова́ батька свого, то закричав криком сильним та вельми гірким. І сказав він до батька свого: „Поблагослови мене, — також мене, батьку мій!“
35 А той відказав: „Обманом прийшов був твій брат, та й забрав благослове́ння твоє!“
36 І промовив Ісав: „Тому звалось ім'я́ його: Яків,[76] і він обманив два рази мене: забрав перворідство моє, а це тепер забрав благослове́ння моє“. І сказав він: „Чи ти не заховав для мене благослове́ння?“
37 А Ісак відповів і промовив до Ісава: „Тож я вчинив його паном для тебе, та дав йому всіх братів його за рабів. І я забезпечив його хлібом і молодим вином. А що ж тоді тобі я зроблю́, сину мій?“
38 І сказав Ісав до батька свого: „Чи в тебе одне те благослове́ння, батьку мій? Поблагослови мене, — також мене, батьку мій!“ І підніс Ісав голос свій, та й заплакав...
39 І відповів Ісак, батько його, та й промовив до нього: „Ото буде сади́ба твоя без ситости землі, і без роси небесної згори.
40 І зо свого меча будеш жити, і будеш служити ти брату своєму. Та однако коли постараєшся, то зламаєш ярмо його з шиї своєї...“
41 І знена́видів Ісав Якова через благослове́ння, що поблагословив його батько його. І сказав Ісав у серці своєму: „Нехай наближаться дні жало́би по батьку моєму, — і я вб'ю Якова, брата свого“.
42 І розказано Ревеці слова Ісава, її старшого сина. І послала, і покликала Якова, молодшого сина свого, та й сказала до нього: „Ось Ісав, брат твій, тішиться тим, що уб'є тебе.
43 А тепер, сину мій, послухай мого голосу, — і встань, і втечи собі до Лавана, брата мого, до Харану.
44 І посидиш у нього кілька ча́су, аж поки відвернеться лютість твого брата,
45 аж поки відвернеться гнів твого брата від тебе, і він забуде, що́ ти зробив був йому. Тоді я пошлю й заберу́ тебе звідти. Чого маю я стратити вас обох одного дня?“
46 І сказала Ревека Ісакові: „Життя мені обридло через дочок Хетових. Коли Яків візьме жінку з дочок Хетових, як ці, з дочок цього Краю, то нащо й жити мені?“
28 І покликав Ісак Якова, і поблагословив його, і наказав йому та й промовив: „Не бери жінки з дочок ханаанських.
2 Устань, піди до Падану арамейського, до дому Бетуїла, батька твоєї матері, і візьми собі звідти жінку з дочок Лавана, брата матері твоєї.
3 А Бог Всемогутній поблагосло́вить тебе, і розплодить тебе, і розмножить тебе, — і ти станеш громадою народів.
4 І дасть тобі благослове́ння Авраамове, тобі та потомству твоєму з тобою, щоб віддати тобі землю твого́ тимчасового замешкання, що Бог дав був її Авраамові“.
5 І послав Ісак Якова, і пішов він до Падану арамейського, до Лавана, сина Бетуїлового, арамеянина, брата Ревеки, матері Якова й Ісава.
6 І побачив Ісав, що Ісак поблагословив Якова, і послав його до Падану арамейського, щоб узяв собі звідти жінку, і поблагословив його, кажучи: „Не бери жінки з дочок ханаанських“,
7 і що послухався Яків батька свого й матері своєї, та й пішов до Падану арамейського.
8 І побачив Ісав, що до́чки ханаанські недобрі в очах Ісака, батька його,
9 і пішов Ісав до Ізмаїла, і взяв Махалату, дочку Ізмаїла, сина Авраамового, сестру Невайотову, до жінок своїх за жінку.
10 І вийшов Яків із Беер-Шеви, і пішов до Харану.
11 І натрапив він був на одне місце, і ночував там, бо сонце зайшло було. І взяв він з каміння того місця, і поклав собі в голови. І він ліг на тім місці.
12 І снилось йому, — ось драбина поставлена на землю, а верх її сягав аж неба. І ось Анголи́ Божі виходили й сходили по ній.
13 І ото Господь став на ній і промовив: „Я Господь, Бог Авраама, батька твого, і Бог Ісака. Земля, на якій ти лежиш, — Я дам її тобі та наща́дкам твої́м.
14 І буде потомство твоє, немов порох землі. І поши́ришся ти на захід, і на схід, і на північ, і на південь. І благословля́ться в тобі та в наща́дках твоїх всі племе́на землі.
15 І ось Я з тобою, і буду тебе пильнувати скрізь, куди пі́деш, і верну́ тебе до цієї землі, бо Я не покину тебе, аж поки не вчиню́, що Я сказав був тобі“.
16 І прокинувся Яків зо свого сну, та й сказав: „Дійсно, Господь пробува́є на цьому місці, а того я й не знав!“
17 І злякався він і сказав: „Яке страшне́ оце місце! Це ніщо інше, як дім Божий, і це брама небесна“.
18 І встав Яків рано вранці, і взяв каменя, що поклав був собі в голови, і поставив його за пам'ятника, і вилив оливу на його верх.
19 І назвав він ім'я́ тому місцю: Бет-Ел,[77] а ймення того міста напочатку було Луз.
20 І склав Яків обі́тницю, говорячи: „Коли Бог буде зо мною, і буде мене пильнувати на цій дорозі, якою ходжу́, і дасть мені хліба їсти та одежу вдягнутись,
21 і я з миром вернуся до дому батька свого, то Госпо́дь буде мені Богом,
22 і цей камінь, що я поставив за пам'ятника, буде домом Божим. І зо всього, що даси Ти мені, я, — щодо десятини, — дам десятину Тобі!“
29 І зібрався Яків, і пішов до кра́ю синів Кедему.[78]
2 І побачив, — аж ось криниця в полі, і ото там три отарі лежали біля неї, бо з тієї криниці напувають стада́. А на отворі криниці лежав великий камінь.
3 І збирались туди всі стада, і скочували каменя з отвору криниці, і напоювали отару, і привалювали каменя на отвір криниці знов на його місце.
4 І сказав до пастухів Яків: „Браття мої, звідкіля ви?“ А ті відказали: „Ми з Харану“.
5 І сказав їм: „Чи ви знаєте Лавана, сина[79] Нахорового?“ І відказали: „Знаємо“.
6 І сказав їм: „Чи гаразд із ним?“ І відказали: „Гаразд. А ось Рахі́ль,[80] дочка його, приходить з отарою“.
7 І сказав: „Тож іще багато дня, не час зганяти худобу. Напійте отару, та йдіть пасіть“.
8 А вони відказали: „Не можемо, аж поки не будуть зігнані всі стада, і не відкотять каменя з отвору криниці, — тоді понапуваємо отару“.
9 Іще він говорив із ними, аж ось приходить Рахі́ль з отарою батька свого, бо була вона пастушка.
10 І сталося, коли Яків побачив Рахіль, дочку Лавана, брата матері своєї, та отару Лавана, брата своєї матері, то підійшов Яків і відкотив каменя з отво́ру криниці, і напоїв отару Лавана, брата матері своєї.
11 І поцілував Яків Рахіль, і підніс свій голос, і заплакав...
12 І Яків оповів Рахілі, що він брат батька її, і що він син Ревеки. А та побігла, і розповіла батькові своєму...
13 І сталося, коли Лаван почув вістку про Якова, сина сестри своєї, то побіг йому назустріч, і обняв його, і поцілував його, і привів його до свого дому. А він розповів Лаванові про всі ті пригоди.
14 І промовив до нього Лаван: „Поправді, ти кість моя й тіло моє́!“ І сидів він із ним місяць ча́су.[81]
15 І сказав Лаван до Якова: „Чи тому, що ти брат мій, то ти будеш служити мені даре́мно? Скажи ж мені, яка плата тобі?“
16 А в Лавана було дві дочки́: ім'я́ старшій Лія, а ім'я́ молодшій Рахіль.
17 Очі ж Ліїні були хворі, а Рахіль була гарного стану та вродливого вигляду.
18 І покохав Яків Рахіль, та й сказав: „Я буду сім літ служити тобі за Рахіль, молодшу дочку́ твою“.
19 І промовив Лаван: „Краще мені віддати її тобі, аніж віддати мені її іншому чоловікові. Сиди ж зо мною!“
20 І служив Яків за Рахіль сім літ, а вони через любов його до неї були в його очах, як кілька днів.
21 І сказав Яків Лаванові: „Дай мені жінку мою, бо виповнилися мої дні, і нехай я до неї ввійду́!“
22 І зібрав Лаван усіх людей тієї місцевости, і справив гостину.
23 І сталося ввечері, — і взяв він дочку свою Лію, і до нього впровадив її. І Яків із нею зійшовся.
24 А Лаван дав їй Зілпу, невільницю свою, дав Лії, дочці своїй, за невільницю.
25 А вранці виявилося, що то була Лія! І промовив Яків до Лавана: „Що́ це ти вчинив мені? Хіба не за Рахіль працював я в тебе? На́що ж обманив ти мене?
26 А Лаван відказав: „У нашій місцевості не робиться так, щоб віддавати молодшу перед старшою.
27 Виповни тиждень для цієї, і буде да́на тобі також та́, за працю, що бу́деш працювати в мене ще сім літ других“.
28 І зробив Яків так, і виповнив тиждень для цієї. І він дав йому Рахіль, дочку свою, дав йому за жінку.
29 І дав Лаван Рахілі, дочці своїй, Білгу, невільницю свою, дав їй за невільницю.
30 І прийшов він також до Рахілі, і покохав також Рахіль, більше, як Лію. І працював у нього ще сім літ других.
31 І побачив Господь, що знена́виджена Лія, і відкрив її утро́бу, а Рахіль була неплідна.
32 І завагітніла Лія, і сина породила, і назвала ім'я́ йому: Руви́м,[82] бо сказала була: „Господь споглянув на недолю мою, бо тепер покохає мене чоловік мій!“
33 І завагітніла вона ще, і сина породила, і сказала: „Господь почув, що я знена́виджена, і дав мені також цього. І назвала ймення йому: Симеон.[83]
34 І завагітніла вона ще, і сина породила, і сказала: „Тепер оцим разом буде до мене прилучений мій чоловік, бо я трьох синів породила йому“. Тому й назвала ім'я йому: Леві́й.[84]
35 І завагітніла вона ще, і сина породила, і сказала: „Тим разом я буду хвалити Господа!“ Тому назвала ім'я йому: Юда.[85] Та й перестала роджати.
30 І побачила Рахіль, що вона не вродила Якову. І заздрила Рахіль сестрі своїй, і сказала до Якова: „Дай мені синів! А коли ні, то я вмираю!“
2 І запалився гнів Яковів на Рахіль, і він сказав: „Чи я замість Бога, що затримав від тебе плід утроби?“
3 І сказала вона: „Ось неві́льниця моя Білга. Прийди до неї, і нехай вона вродить на коліна мої, і я також буду мати від неї дітей“.
4 І вона дала йому Білгу, невільницю свою, за жінку. І ввійшов до неї Яків.
5 І завагітніла Білга, і вродила Якову сина.
6 І сказала Рахіль: „Розсудив Бог мене, а також вислухав голос мій, і дав мені сина.“ Тому́ назвала ймення йому: Дан.[86]
7 І завагітніла вона ще, і вродила Білга, невільниця Рахілина, другого сина Якову.
8 І сказала Рахіль: „Великою[87] боротьбою боролась я з сестрою своєю, — і перемогла. І назвала ймення йому: Нефтали́м.[88]
9 І побачила Лія, що вона перестала родити, і взяла Зілпу, свою невільницю, і дала́ її Якову за жінку.
10 І вродила Зілпа, неві́льниця Леїна, Якову сина.
11 І сказала Лія: „Прийшло щастя“, і назвала ймення йому Ґад.[89]
12 І вродила Зілпа, невільниця Ліїна, другого сина Якову.
13 І промовила Лія: „То на блаже́нство моє, бо будуть уважати мене за жінку блаженну“. І назвала ймення йому: Аси́р.[90]
14 І пішов Рувим за тих днів, коли жато пшеницю, і знайшов на полі мандрагорові яблучка, і приніс їх до Лії, матері своєї. І сказала Рахіль до Лії: „Дай мені з мандрагорових яблучок сина твого!“
15 А та відказала їй: „Чи мало тобі, що забрала мого чоловіка? І забереш також мандрагорові яблучка сина мого?“ І сказала Рахіль: „Тому то він ляже з тобою цієї ночі за мандрагорові яблучка сина твого!“
16 І прийшов Яків з поля ввечері, а Лія вийшла назустріч і сказала: „Уві́йдеш до мене, бо справді найняла я тебе за мандрагорові яблучка сина мого“. І лежав він із нею ночі тієї.
17 І вислухав Бог Лію, і завагітніла вона, і вродила Якову п'ятого сина.
18 І промовила Лія: „Дав Бог заплату мені, що дала я невільницю свою своєму чоловікові“. І назвала ймення йому: Іссаха́р.[91]
19 І завагітніла Лія ще, і вродила Якову шостого сина.
20 І промовила Лія: „Обдарував мене Бог добрим подарунком, — цим разом замешкає в мене мій чоловік, бо я породила йому шестеро синів“. І назвала ймення йому: Завуло́н.[92]
21 А потому вродила дочку, і назвала ймення їй: Діна.
22 І згадав Бог про Рахіль, і вислухав її Бог, і відчинив їй утробу.
23 І завагітніла вона, і сина вродила, і сказала: „Бог забрав мою ганьбу!“
24 І назвала ймення йому: Йо́сип,[93] кажучи: „Додасть Господь мені іншого сина!“
25 І сталося, коли Рахіль породила Йо́сипа, то сказав Яків до Лавана: „Відпусти мене, і нехай я піду́ до свого місця й до Кра́ю свого.
26 Дай же жінок моїх і дітей моїх, що служив тобі за них, і нехай я піду́, бо ти знаєш службу мою, яку я служив був тобі“.
27 І промовив до нього Лаван: „Коли я знайшов милість в очах твоїх,[94] побудь з нами, бо я зрозумів, що поблагословив мене Господь через тебе“.
28 І далі казав: „Признач собі заплату від мене, — і я дам“.
29 А той відказав: „Ти знаєш, як я служив тобі, і якою стала худоба твоя зо мною.
30 Бо те мале, що було в тебе до мене, розмножилося на велике, і Господь поблагословив тебе, відко́ли нога моя в тебе. А тепер, коли ж я буду працювати для власного дому?“
31 І сказав Лаван: „Що́ ж я тобі дам?“ А Яків промовив: „Не давай мені нічого. Коли зробиш мені оцю річ, то вернуся, буду пасти отару твою, буду пильнувати.
32 Я сьогодні перейду́ через усю отару твою, щоб вилучити звідти кожну овечку крапчасту й перепола́су, і кожну овечку чорну — з-поміж овець, і переполасе й крапчасте з-поміж кіз, — і це буде заплата мені.
33 І справедливість моя посвідчить за мене в завтрішнім дні, коли при́йдеш гля́нути на заплату мою від тебе. Усе, що воно не крапчасте й не переполасе з-поміж кіз і не чорне з-поміж овець, — крадене воно в мене“.
34 А Лаван відказав: „Так, — нехай буде за словом твоїм!“
35 І того дня вилучив він козлів пасастих і покрапованих, і всі кози крапчасті й переполасі, усе, що біле було́ в ньому, і все чорне серед овець, і дав до рук своїх синів.
36 І визначив дорогу триденну поміж собою й поміж Яковом. А Яків пас позосталу Лаванову отару.
37 І взяв собі Яків сирого кия тополевого, і мігдалового, і каштанового, і налупив з них білих лушпин, відкриваючи білість, що на киях була.
38 І поставив кийки, що їх облупив, перед отарою при жолобах при коритах води, куди отара приходить пити. І вони злучувалися, як прихо́дили пити.
39 І злучувалася отара при киях, і котилася овечками та козами пасастими, крапчастими й переполасими.
40 І відділя́в Яків тих овечок, і ставив отару обличчям до пасастого й до всього чорного серед отари Лавана. І клав свої стада окремо, і не клав їх до отари Лаванової.
41 І бувало, що кожного разу, коли злучувалася отара міцна, то Яків клав при жолобах киї перед очі отари, щоб вона злучувалася при тих киях.
42 А як отара слаба була, то не клав. І ставалось, що слабе припадало Лаванові, а міцніше — Якову.
43 І дуже-дуже зможнів той чоловік. І було в нього багато отар, і невільниці, і раби, і верблюди, і осли.
31 І почув був Яків слова Лаванових синів, що казали: „Яків забрав усе, що було в нашого батька. І з того, що було в батька нашого, зробив собі всю оцю честь“.
2 І побачив Яків Лаванове обличчя, а ото — він тепер інший до нього, як був учора, позавчора.
3 І промовив Господь до Якова: „Вернися до кра́ю батьків своїх, і до місця твого наро́дження. А Я бу́ду з тобою“.
4 І послав Яків, і покликав Рахіль і Лію на поле до отари своєї,
5 та й промовив до них: „Я бачив обличчя вашого батька, що він тепер інший до мене, як був учора й позавчора. Та Бог батька мого був зо мною.
6 А ви знаєте, що всією силою своєю я служив вашому ба́тькові.
7 І ба́тько ваш сміявся з мене, і десять раз міняв заплату мені, але Бог не дав йому чинити зо мною зле.
8 Коли він говорив був отак: „Крапчасте буде заплата твоя“, то й котяться всі овечки та кози крапчасті. А коли скаже так: „Пасасте буде заплата твоя“, то й котяться всі овечки та кози пасасті.
9 І відня́в Бог худобу вашого батька, та й дав мені.
10 І сталося в час, коли отара злучувалася, звів був я очі свої та й побачив у сні: аж ось козли, що спинались на овечок та на кіз, були пасасті, крапчасті й рябі.
11 І сказав мені Ангол у сні: „Якове!“ А я відказав: „Ось я!“
12 Він промовив: „Зведи свої очі й побач: усі козли, що спинаються на овечок та на кіз, — пасасті, крапчасті й рябі, бо Я бачив усе, що Лаван виробляє тобі.
13 Я Бог Бет-Елу, що ти намастив був там пам'ятника, і Мені склав там обі́тницю. Тепер уставай, вийди з цієї землі, і вертайся до землі твого наро́дження“.
14 І відповіла Рахіль та Лія, та й сказали йому: „Чи ми маємо частку та спадщину в домі нашого батька?
15 Таж він нас полічив за чужинців, бо продав нас, і справді поже́р наше срібло.
16 Бож усе багатство, що Бог вирвав від нашого батька, — воно наше та наших синів. А тепер зроби все, що Бог наказав був тобі“.
17 І встав Яків, і посадив синів своїх і жінок своїх на верблюди.
18 І він забрав усю худобу свою, і все майно своє, що набув, здобуту худобу свою, що набув у Падані арамейськім, щоб прийти до Ісака, батька свого, до землі ханаанської.
19 А Лаван пішов стригти отару свою, а Рахіль покрала домових божків, яких батько мав.
20 І Яків обманив Лавана арамейського, бо не сказав йому, що втікає.
21 І втік він, і все, що його. І встав, і перейшов річку, і прямував[95] до Ґілеядської гори.
22 А третього дня розказано Лаванові, що Яків утік.
23 І взяв він з собою братів[96] своїх, і гнався за ним дорогою семи день, та й догнав його на горі Ґілеядській.
24 І прийшов Бог до Лавана арамеянина в нічнім сні, та й до нього сказав: „Стережися, щоб ти не говорив з Яковом ані доброго, ані зло́го“.
25 І догнав Лаван Якова. А Яків поставив намета свого на горі, і Лаван поставив з братами[96] своїми на горі Ґілеядській.
26 І промовив Лаван до Якова: „Що́ ти зробив? Ти обманив мене, і забрав моїх дочок, немов бранок меча!
27 Чого втік ти таємно, і обікрав мене, і не сказав мені? А я був би відіслав тебе з радістю, із співами, з бубном, і з гуслами.
28 І ти не дозволив мені навіть поцілувати онуків моїх і дочок моїх. Тож ти нерозумно вчинив!
29 Я маю в руці своїй силу, щоб учинити з вами зле. Але́ Бог вашого батька вчора вночі сказав був до мене, говорячи: „Стережися, щоб ти не говорив з Яковом ані доброго, ані зло́го“.
30 А тепер справді пі́деш, бо ти сильно затужив за домом батька свого. Але на́що ти покрав моїх богів?“
32 А Яков відповів і сказав до Лавана: „Тому, що боявся, бо я ду́мав: Аби но він не забрав від мене своїх дочок!
32 При кому ж ти зна́йдеш своїх богів, не буде він жити. Перед нашими братами пізнай собі, що́ твого́ в мене, і візьми собі“. А Яків не знав, що Рахіль їх покрала.
33 І ввійшов Лаван до намету Якового, і до намету Ліїного, і до намету обох невільниць, та нічого не знайшов. І вийшов він із намету Ліїного і ввійшов до намету Рахілиного.
34 А Рахіль узяла божки, і вложила їх до сідла верблюда, та й сіла на них. І обмацав Лаван усього намета, — і нічого не знайшов.
35 А вона сказала до батька свого: „Нехай не палає гнів в очах батька мого, бо я не можу встати перед обличчям твоїм, бо в мене тепер звичайне жіноче“. І перешукав він, — та божків не знайшов.
36 І запалав Яків гнівом, і сварився з Лаваном. І відповів Яків, і сказав до Лавана: „Яка провина моя, який мій гріх, що ти гнався за мною,
37 що ти обмацав усі мої речі? Що́ ти знайшов зо всіх речей свого дому, положи тут перед моїми братами і братами своїми, — і нехай вони розсудять поміж нами двома.
38 Я вже двадцять літ із тобою. Вівці твої та кози твої не мертвили свого плоду, а баранів отари твоєї я не їв.
39 Розшарпаного диким звірем я не прино́сив до тебе, — я сам ніс ту шкоду. Від мене домагався ти того, що́ було вкрадене вдень, і що́ було вкрадене вночі.
40 Бувало, що вдень з'їдала мене спекота, а вночі па́морозь, а мій сон мандрував від моїх очей.
41 Таке мені двадцять літ у твоїм домі... Служив я тобі чотирнадцять літ за двох дочок твоїх, і шість літ за отару твою, а ти десять раз зміняв мені свою заплату!
42 Коли б не був при мені Бог батька мого, Бог Авраамів, і не Той, Кого боїться Ісак, то тепер ти відіслав би мене впорожні́!... Біду мою й труд рук моїх Бог бачив, — і виказав це вчора вночі“.
43 І відповів Лаван і сказав до Якова: „До́чки — дочки мої, а діти — мої діти, а отара — моя отара, і все, що́ ти бачиш — то моє. А дочкам моїм, що́ зроблю їм сьогодні, або їхнім дітям, що вони породили їх?
44 А тепер ходи, — я й ти вчинімо умову, і оце буде свідком поміж мною й поміж тобою“.
45 І взяв Яків каменя, і поставив його за пам'ятника.
46 І сказав Яків браттям своїм: „Назбирайте каміння“. І назбирали каміння вони, та й зробили могилу, і їли там на тій могилі.
47 І назвав її Лаван: Еґар-Сагадута,[97] а Яків її назвав: Ґал-Ед.[98]
48 І промовив Лаван: „Ця могила — свідок між мною й між тобою сьогодні", тому то й названо ймення її: Ґал-Ед
49 і Міцпа,[99] бо сказав: „Нехай дивиться Господь між мною й між тобою, коли ми розійдемося один від о́дного.
50 Коли ти будеш кри́вдити дочо́к моїх, і коли візьмеш за жінок понад дочок моїх, то не люди́на з нами, а дивися — Бог свідок між мною й між тобою!“
51 А Яків сказав до Лавана: „Ось ця могила, й ось той пам'ятник, якого поставив я між собою й між тобою.
52 Свідок ця могила, і свідок цей пам'ятник, що я не перейду́ цієї могили до тебе, і ти не пере́йдеш до мене цієї могили та цього пам'ятника на зле.
53 Розсудить між нами Бог Авраамів і Бог Нахорів, Бог їхнього батька“. І Яків присягнув Тим, Кого боїться його батько Ісак.
54 І приніс Яків жертву на горі, і покликав братів своїх їсти хліб. І вони їли хліб і ночували на горі.
32 І встав Лаван рано вранці, і поцілував онуків своїх, і дочок своїх, — і поблагословив їх. І пішов, та й вернувся Лаван до місця свого.
2 А Яків пішов на дорогу свою. І спіткали його Божі Анголи́.
3 І Яків сказав, коли їх побачив: „Це Божий табір!“ І він назвав ім'я́ тому місцю: Маханаїм.[100]
4 І послав Яків послів перед собою до Ісава, брата свого, до землі Сеїр, до краю едомського.
5 І наказав їм, говорячи: „Скажіть так моєму панові Ісавові: Так сказав раб твій Яків: Я мешкав з Лаваном, і заде́ржався аж дотепер.
6 І маю я вола та осла, і отару, і раба, і невільницю. І я послав розказати панові моєму, щоб знайти милість в очах твоїх“.
7 І вернулися посли до Якова, та й сказали: „Ми прийшли були до брата твого до Ісава, а він також іде назустріч тобі, і чотири сотні людей з ним.“
8 І Яків сильно злякався, і був затурбований.[101] І він поділив наро́д, що був з ним, і дрібну та велику худобу, і верблюди на два табори.
9 І сказав: „Коли при́йде Ісав до табору одного, і розі́б'є його, то вціліє позосталий табір“.
10 І Яків промовив: „Боже батька мого Авраама, і Боже батька мого Ісака, Господи, що сказав Ти мені: „Вернися до Краю свого, і до місця свого народження, і Я зроблю́ тобі добре“.
11 Я не вартий усіх отих милостей, і всієї вірности, яку Ти чинив був Своєму рабові, бо з самою своєю палицею перейшов я був цей Йорда́н, а тепер я стався на два табори.
12 Збережи ж мене від руки мого брата, від руки Ісава, бо боюсь я його, щоб він не прийшов та не побив мене і матері з дітьми.
13 А Ти ж був сказав: „Учинити добро — учиню я з тобою добро; а наща́дки твої́ покладу, як той мо́рський пісок, що його не злічити через безліч“.
14 І він переночував там тієї ночі, і взяв із того, що́ під руку прийшло, дар для Ісава, брата свого:
15 кіз двісті, і козлів двадцятеро, овець двісті, і баранів двадцятеро,
16 верблюдиць дійних та їх жереб'ят тридцятеро, корів сорок, а биків десятеро, ослиць двадцятеро, а ослят десятеро.
17 І дав до рук рабів своїх кожне стадо окремо. І сказав він до рабів своїх: „Ідіть передо мною, і позоставте відстань поміж стадом і стадом“.
18 І він наказав першому, кажучи: „Коли спіткає тебе Ісав, брат мій, і запитає тебе так: Чий ти, і куди ти йдеш, і чиє те, що перед тобою?
19 то скажеш: Раба твого Якова це подарунок, посланий панові моєму Ісавові. А ото й він сам за нами“.
20 І наказав він і другому, і третьому, також усім, що йшли за стадами, говорячи: „Таким словом будете говорити до Ісава, коли ви зна́йдете його,
21 і скажете: Ось і раб твій Яків за нами, бо він сказав: Нехай я вблагаю його оцим дарунком, що йде передо мною, а потім побачу обличчя його, — може він піді́йме обличчя моє.“[102]
22 І йшов подарунок перед ним, а він ночував тієї ночі в таборі.
23 І встав він тієї ночі, і взяв обидві жінки свої, і обидві невільниці свої та одинадцятеро дітей своїх, і перейшов брід Яббок.
24 І він узяв їх, і перепровадив через потік, і перепровадив те, що в нього було.
25 І зостався Яків сам. І боровся з ним якийсь Муж, аж поки не зійшла досвітня зоря.
26 І Він побачив, що не подужає його, і доторкнувся до сугло́бу стегна́ його. І звихнувся сугло́б стегна́ Якова, як він боровся з Ним.
27 І промовив: „Пусти Мене, бо зійшла досвітня зоря“. А той відказав: „Не пущу́ Тебе, коли не поблагосло́виш мене“.
28 І промовив до нього: „Як твоє ймення!“ Той відказав: „Яків“.
29 І сказав „Не Яків буде називатися вже ймення твоє, але Ізра́їль,[103] бо ти боровся з Богом та з людьми, — і подужав“.
30 І запитав Яків і сказав: „Скажи ж Ім'я Своє“. А Той відказав: „Пощо питаєш про Ймення Моє!“ І Він поблагословив його там.
31 І назвав Яків ім'я́ того місця: Пенуїл,[104] бо „бачив був Бога лицем у лице, та збереглася душа[105] моя“.
32 І засвітило йому сонце, коли він перейшов Пенуїл. І він кульгав на своє стегно́.
33 Тому не їдять Ізраїлеві сини жили стегна, що на сугло́бі стегна́, аж до сьогодні, бо Він доторкнувся був до стегна́ Якового, жили стегна.
33 І звів Яків очі свої, та й побачив, аж ось іде Ісав, а з ним чотири сотні людей. І він поділив своїх дітей на Лію, і на Рахіль, і на обо́х невільниць своїх.
2 І поставив він тих невільниць і дітей їх напереді, а Лію й дітей її передостанніми, а Рахіль та Йо́сипа останніми.
3 А сам пішов перед ними, і вклонився до землі сім раз, аж поки підійшов до брата свого.
4 І побіг Ісав назустріч йому, і обняв його, і впав на шию йому, і цілував його. І вони заплакали.
5 І звів свої очі Ісав, і побачив жінок та дітей. І сказав: „Хто то такі?“ А той відказав: „Діти, якими обдарував Бог твого раба“.
6 І підійшли сюди невільниці, і їхні діти, та й вклонилися.
7 І підійшла також Лія та діти її, і вклонилися, а потім підійшов Йо́сип і Рахі́ль, та й вклонилися.
8 І сказав Ісав: „А що це за ці́лий табір той, що я спіткав?“ А той відказав: „Щоб знайти милість в очах мого пана“.
9 А Ісав сказав: „Я маю багато, мій брате, — твоє нехай бу́де тобі“.
10 А Яків сказав: „Ні ж бо! Коли я знайшов милість в очах твоїх, то візьми дарунка мого з моєї руки. Бож я побачив обличчя твоє, ніби побачив Боже лице, і ти собі уподобав мене.
11 Візьми ж благослове́ння моє, що припроваджене тобі, бо Бог був милостивий до мене, та й маю я все“. І благав він його, — і той узяв.
12 І промовив Ісав: „Рушаймо й ходім, а я піду́ обік те́бе“.
13 А той відказав: „Пан мій знає, що діти молоді, а дрібна та велика худоба в мене дійні. Коли погнати їх один день, то вигине вся отара.
14 Нехай же піде пан мій перед очима свого раба, а я піду́ поволі за ногою скотини, що передо мною, і за ногою дітей, аж поки не прийду́ до пана свого до Сеїру“.
15 І промовив Ісав: „Позоставлю ж з тобою трохи з людей, що зо мною“. А той відказав: „Пощо знаходжу я таку милість в очах свого пана?“
16 І вернувся того дня Ісав на дорогу свою до Сеїру.
17 А Яків подався до Суккоту, і збудував собі хату, а для худоби своєї поробив курені́, тому назвав ім'я́ тому місцю: Сукко́т.[106]
18 І Яків, коли він прийшов із Падану арамейського, прибув спокійно до міста Сихем у Кра́ї ханаанському, і розта́борився перед містом.
19 І купив він кусок поля, де розклав намета свого, з руки синів Гамора,[107] батька Сихема, за сто срібнякі́в.
20 І поставив там жертівника, і назвав його: Ел-Елогей-Ізраїль.[108]
34 І вийшла була Діна, дочка Лії, яка вродила її Якову, щоб подивитися на дочок того кра́ю.
2 І побачив її Сихем, син Гамора хіве́янина, начальника того краю, і взяв її, і лежав із нею, і збезчестив її.
3 І пригорнулася душа його до Діни, дочки Якової, і покохав він дівчину, і говорив до серця дівочого.
4 І сказав Сихем до Гамора, батька свого, говорячи: „Візьми те дівча за жінку для мене!“
5 А Яків почув, що той збезчестив Діну, дочку його, а сини його були з худобою його на полі. І мовчав Яків, аж поки прибули́ вони.
6 І вийшов Гамор, Сихемів батько, до Якова, щоб поговорити з ним.
7 І прийшли сини Яковові з поля, коли почули, і засмутились ці люди, і сильно запалав їхній гнів, бо той ганьбу зробив в Ізраїлі тим, що лежав із дочкою Якова, а так не робиться.
8 А Гамор говорив з ними, кажучи: „Син мій Сихем, — запрагла душа його вашої дочки. Дайте ж її йому за жінку!
9 І посвоячтеся з нами, — дайте нам ваші дочки, а наші дочки візьміть собі.
10 І осядьтеся з нами, а цей край буде перед вами. Сидіть і перемандруйте його, і набувайте на власність у нім“.
11 І промовив Сихем до батька її та до братів її: Нехай я знайду́ милість у ваших очах, і що ви скажете мені — я дам.
12 Сильно побільші́ть на мене ві́но та дарунок, а я дам, як мені скажете, — та тільки дайте мені дівчину за жінку!“
13 І відповіли́ сини Якова Сихемові та Гаморові, батькові його, підступом, сказали, бо він збезчестив Діну, сестру їх.
14 І сказали до них: „Ми не можемо зробити тієї речі, видати сестру нашу чоловікові, що має крайню плоть, бо то ганьба для нас.
15 Ми тільки за те прихилимось до вас, коли ви станете, як ми, — щоб у вас був обрізаний кожний чоловічої статі.
16 І дамо вам своїх дочок, а ваших дочок візьмемо собі, й осядемось із вами, і станемо одним наро́дом.
17 А коли ви не послухаєте нас, щоб обрізатися, то ми візьмемо свої дочки, та й пі́демо“.
18 І їхні слова були добрі в очах Гамора та в очах Сихема, сина Гаморового.
19 І не загаявся юнак той учинити ту річ, бо полюбив дочку Якова. А він був найповажніший у всім домі батька свого.
20 І прибув Гамор та Сихем, син його, до брами міста, і промовили до людей свого міста, говорячи:
21 „Ці люди — вони приязні до нас, і нехай осядуть у краю, і нехай перемандрують його, а цей край ось — розлогий[109] перед ними. Дочок їхніх візьмі́мо собі за жінок, а наших дочок даймо їм.
22 Тільки за це прихиляться до нас ці люди, щоб сидіти з нами, і щоб стати одним народом, — коли в нас бу́де обрізаний кожен чоловічої статі, як і вони обрізані.
23 Отара їхня, і майно їхнє, і вся їхня худоба — хіба не наші вони? Тільки прихилімося до них, і нехай вони осядуть із нами.
24 І послухали Гамора та Сихема, сина його, усі, хто виходив з брами його міста. І були обрізані всі чоловічої статі, усі, хто виходив з брами міста його.
25 І сталося третього дня, коли вони хворі були, то два сини Яковові, Симеон і Левій, брати Дінині, взяли кожен меча свого, і безпечно напали на місто, і повбивали всіх чоловіків.
26 Також Гамора й Сихема, сина його, забили мечем, і забрали Діну з дому Сихемового, та й вийшли.
27 Сини Якова напали на трупи, і пограбували місто за те, що вони збезчестили їхню сестру.
28 Забрали дрібну й велику худобу їх, і осли їх, і що було в місці, і що на полі,
29 і ввесь маєток їхній, і всіх їхніх дітей, і їхніх жінок забрали в неволю, і пограбували все, що́ де в домі було.
30 І сказав Яків до Симеона й до Левія: „Ви зробили мене нещасливим, бо зробили мене зненавидженим у мешканців цього краю, у ханаане́янина й периззеянина. Ми люди нечисленні, а вони зберуться на мене, та й поб'ють мене, і буду знище́ний я та мій дім“.
31 А вони відказали: „Чи він мав би зробити нашу сестру блудницею?“
35 І сказав Бог до Якова: „Уставай, вийди до Бет-Елу, і там осядься, і зроби там жертівника Богові, що явився тобі, як ти втікав був перед Ісавом, братом своїм“.
2 І сказав Яків до дому свого, до всіх, хто був із ним: „Усуньте чужинних богів, які є серед вас, і очистьтеся, і змініть свою одіж.
3 І встаньмо, і підім до Бет-Елу, і зроблю́ я там жертівника Богові, що відповів мені в день мого утиску,[110] і був зо мною в дорозі, якою ходив я“.
4 І вони віддали Якову всіх чужинних богів, що були в їх руках, і сережки, що в їхніх ушах, а Яків сховав їх під дубом, що перед Сихемом.
5 І вирушили вони. І великий[111] жах обгорнув ті міста, що навколо них, і вони не гналися за синами Якова.
6 І прибув Яків до Лузу, що в землі ханаанській, цебто до Бет-Елу, він і ввесь наро́д, що був з ним.
7 І збудував він там жертівника, та й назвав те місце: Ел Бет-Ел,[112] бо там явився йому Бог,[113] коли він утікав перед своїм братом.
8 І вмерла Девора, мамка Ревеки, і була похована нижче Бет-Елу під дубом, а він назвав ім'я йому: Аллон-Бахут.[114]
9 І ще явився Бог до Якова, коли він прийшов був із Падану арамейського, і поблагословив його.
10 І сказав йому Бог: „Ім'я твоє Яків. Не буде вже кликатися ім'я твоє Яків, але Ізра́їль буде ім'я́ твоє“. І назвав ім'я йому: Ізра́їль.
11 І сказав йому Бог: „Я Бог Всемогутній! Плодися й розмножуйся, — наро́д і громада народів буде з тебе, і царі вийдуть із сте́гон твоїх.
12 А той Край, що я дав його Авраамові та Ісакові, — дам його тобі, і нащадку твоєму по тобі дам Я той Край“.
13 I вознісся Бог з-понад нього в місці, де з ним говорив.
14 І поставив Яків пам'ятника на тому місці, де Він говорив з ним, пам'ятника кам'яного, і вилив на нього винне лиття, і полив його оливою.
15 І назвав Яків ім'я місцю, що там говорив із ним Бог: Бет-Ел.
16 І він рушив із Бет-Елу. І була ще ківра[115] землі до Ефрати, а Рахіль породила, і були важкі її пологи.
17 І сталося, коли важкі були її пологи, то сказала їй баба-сповитуха: „Не бійся, бо й це тобі син“.
18 I сталося, коли виходила душа її, бо вмирала вона, то назвала ім'я йому: Бен-Оні,[116] а його батько назвав його: Веніями́н.[117]
19 І вмерла Рахіль, і була похована на дорозі до Ефрати, це є Віфлеєм.[118]
20 І поставив Яків пам'ятника на гробі її, — це надгро́бний пам'ятник Рахілі аж до сьогодні.
21 І рушив Ізраїль, і розтягнув намета свого далі до Міґдал-Едеру.[119]
22 І сталося, коли Ізраїль перебував у тім краї, то Рувим пішов і ліг із Білгою, наложницею батька свого. І почув Ізраїль, і було це злим йому.
А в Якова було дванадцятеро синів.
23 Сини Ліїні: перворідний Якова Руви́м, і Симео́н, і Леві́й, і Юда, і Іссаха́р, і Завуло́н.
24 Сини Рахілині: Йо́сип і Веніями́н.
25 А сини Білги, невільниці Рахілиної: Дан і Нефтали́м.
26 А сини Зілпи, невільниці Ліїної: Ґад і Аси́р. Оце сини Якова, що йому народжено в Падані арамейському.
27 І прибув Яків до Ісака, свого батька, до Мамре́, до Кир'ят-Арби, цебто Хеврону, що там жив Авраам та Ісак.
28 І були Ісакові дні сто літ і вісімдесят літ.
29 І впоко́ївся Ісак та й помер, і прилучився до своє́ї рідні, старий та нажившись. І поховали його Ісав та Яків, сини його.
36А оце нащадки Ісава, цебто Едома.
2 Ісав узяв жінок своїх з дочок ханаанських, — Аду, дочку Елона хіттеянина, та Оголіваму, дочку Ани, дочку Ців'она хівеянина,
3 та Босмат, дочку Ізмаїлову, сестру Невайотову.
4 І породила Ада Ісавові Еліфаза, а Босмат породила Реуїла,
5 а Оголівама породила Суша, і Ялама, і Кораха. Оце сини Ісавові, що були йому народжені в ханаанській землі.
6 І взяв Ісав жінок своїх, і синів своїх, і дочок своїх, і всі душі[120] дому свого, і худобу свою, і все стадо своє, і все своє майно, що набув у ханаанській землі, та й пішов до Краю від обличчя Якова, брата свого,
7 бо маєток їх був більший, щоб пробува́ти їм разом, і край їх часового замешкання не міг вмістити їх через їхню худобу.
8 І осівся Ісав на горі Сеїр, Ісав — він Едом.
9 А оце нащадки Ісава, батька Едому на горі Сеїр.
10 Оце ймення синів Ісавових: Еліфаз, син Ади, жінки Ісавової, Реуїл, син Босмати, Ісавової жінки.
11 А сини Еліфазові були: Теман, Омар, Цефо́, і Ґатам, і Кеназ.
12 А Тимна була наложниця Еліфаза, Ісавового сина, і породила вона Еліфазові Амали́ка. Оце сини́ Ади, Ісавової жінки.
13 А оце сини Реуїлові: Нагат і Зера, Шамма й Мізза. Оце сини Босмати, Ісавової жінки.
14 А оці були сини Оголівами, дочки Ани, дочки Ців'она, Ісавової жінки, — і вродила вона Ісаву Єуша, і Ялама, і Корея.
15 А оце провідники Ісавових синів. Сини Еліфаза, Ісавового перворідного: провідник Теман, провідник Омар, провідник Цефо, провідник Кеназ,
16 провідник Корей, провідник Ґатам, провідник Амалик. Оце провідники Еліфаза в краю Едома, оце сини Ади.
17 А оце сини Реуїла, Ісавового сина: провідник Нагат, провідник Зерах, провідник Шамма, провідник Мізза. Оце провідники Реуїлові в краю едомському, оце сини Босмати, Ісавової жінки.
18 А оце сини Оголівами, жінки Ісава: провідник Еуш, провідник Ялам, провідник Корей, — оце провідники Оголівами, дочки Ани, Ісавової жінки.
19 Оце сини Ісава, цебто Едома, і оце їхні провідники.
20 Оце сини Сеїра, хореянина, мешканці цієї землі: Лотан і Шовал, і Ців'он, і Ана,
21 і Дішон, і Ецев, і Дішан, — оце провідники хореянина, сини Сеїру, краю едомського.
22 А сини Лотана були: Хорі й Гемам, а Лотанова сестра — Тимна.
23 А оце сини Шовалові: Алван і Манахат, і Евал, Шефо, і Онам.
24 А ото сини Ців'онові: і Айя, і Ана, той Ана, що знайшов був в пустині гарячі джерела, коли пас осли Ців'она, свого батька.
25 А оце діти Ани: Дішон, і Оголівама, дочка Ани.
26 А оце сини Дішо́нові: Хемдан, і Ешбан, і Ітран, і Керан.
27 Ото сини Ецера: Білган, і Зааван, і Акан.
28 Оце сини Дішана: Уц і Аран.
29 Оце провідники хореянина: провідник Лотан, провідник Шовал, провідник Ців'он, провідник Ана,
30 провідник Дішон, провідник Ецер, провідник Дішан, — оце провідники хореянина за їхніми провідниками в краї Сеїр.
31 А оце царі, що царювали в краю Едома перед царюва́нням царя в синів Ізраїлевих.
32 І царював в Едомі Бела, син Беора, а ймення його міста Дінгава.
33 І вмер Бела, і зацарював замість нього Йовав, син Зераха з Боцри.
34 І вмер Йовав, і зацарював замість нього Хушам із землі теманіянина.
35 I вмер Хушам, і зацарював замість нього Гадад, син Бедада, що побив мідіян на полі Моава, а ймення його міста Авіт.
36 І вмер Гадад, і зацарював замість нього Самла з Машеку.
37 І вмер Самла, і зацарював замість нього Саул з Реховоту надрічного.
38 І вмер Саул, і зацарював замість нього Баал-Ханан, син Ахборів.
39 І вмер Баал-Ханан, син Ахборів, і зацарював замість нього Гадад, а ім'я́ його міста Пау, а ім'я його жінки Мегетав'іл, дочка Матреди, дочки Ме-Загава.
40 А оце імена провідників Ісавових за їхніми родами, за місцями їх, їхніми іменами: провідник Тимна, провідник Алва, провідник Етет,
41 провідник Оголівама, провідник Ела, провідник Пінон,
42 провідник Кеназ, провідник Теман, провідник Мівцар,
43 провідник Маґдіїл, провідник Ірам. Оце провідники Едома — він же Ісав, батько Едому за їхніми осе́лями в кра́ї їхнього володіння.
37І осівся Яків у Краї мешкання батька свого, в Краї ханаанському.
2 Оце о́повість про Якова. Йо́сип, віку сімнадцяти літ, пас, як юнак, отару з братами своїми, з синами Білги та з синами Зілпи, жінок батька свого. І Йо́сип доносив недобрі звістки про них до їхнього батька.
3 А Ізра́їль любив Йо́сипа над усіх синів своїх, бо він був у нього сином старости. І він справив йому квітчасте вбрання́.
4 І бачили його браття, що їх батько полюбив його над усіх братів його, — і знена́виділи його, і не могли говорити з ним спокійно.
5 І снився був Йо́сипові сон, і він розпові́в своїм браттям, а вони ще збільшили нена́висть до нього.
6 І сказав він до них: „Послухайте но про той сон, що снився мені.
7 А ото ми в'яжемо снопи серед поля, і ось мій сніп зачав уставати, та й став. І ось оточують ваші снопи, — та й вклоняються снопові моєму“.
8 І сказали йому його браття: „Чи справді ти будеш царювати над нами, чи теж справді ти будеш панувати над нами?“ І вони збільшили ненависть до нього через сни його та через слова його.
9 І снився йому ще сон інший, і він оповів його братам своїм, та й сказав: „Оце снився мені ще сон, — і ось сонце та місяць та одинадцять зір вклоняються мені“.
10 І він розповів це батькові своєму та браттям своїм. І докорив йому ба́тько його, та й промовив до нього: „Що́ то за сон, що снився тобі? Чи справді при́йдемо ми, я та мати твоя та брати твої, щоб уклонитися тобі до землі?“
11 І заздрили йому брати його, а батько його запам'ята́в ці слова.
12 І пішли брати його пасти отару свого батька в Сихем.
13 І сказав Ізра́їль до Йо́сипа: „Таж брати твої пасуть у Сихемі! Іди ж, і я пошлю тебе до них!“ А той відказав йому: „Ось я!“
14 І сказав він до нього: „Піди но, побач стан братів твоїх і стан отари, та й дай мені відповідь“. І він послав його з долини Хеврону, і той прибув до Сихему.
15 І знайшов його один чоловік, — а він ось блукає по полю. І запитав його той чоловік, кажучи: „Чого ти шукаєш?“
16 А той відказав: „Я шукаю братів своїх. Скажи ж мені, де вони випасають?“
17 І сказав той чоловік: „Вони пішли звідси, бо я чув, як казали вони: Ходімо до Дотаїну“. І пішов Йо́сип за своїми братами, і знайшов їх у Дотаїні.
18 А вони побачили його зда́лека, і поки він набли́зився до них, то змовлялися на нього, щоб убити його.
19 І сказали вони один о́дному: „Ось іде той сновидець![121]
20 А тепер давайте вбиймо його, і вкиньмо його до однієї з ям, та й скажемо: Дикий звір з'їв його! І побачимо, що буде з його снами“.
21 І почув це Руви́м, і визволив його з руки їхньої, і сказав: „Не губімо душі його!“
22 І сказав до них Рувим: „Не проливайте крови, — киньте його до ями тієї, що в пустині, а руки́ не кладіть на нього", щоб визволити його з їхньої руки, щоб вернути його до батька його.
23 І сталося, коли прийшов Йо́сип до братів своїх, то вони стягнули з Йосипа вбрання його, вбрання квітчасте, що на ньому було.
24 І взяли його, та й кинули його до ями, а яма та порожня була, — не було в ній води.
25 І сіли вони попоїсти хліба. І звели вони очі свої та й побачили, — ось караван ізмаїлітів іде з Ґілеаду, а верблюди їхні несуть пахощі, і бальзам, і ладан, — іде він спровадити це до Єгипту.
26 І сказав Юда до своїх братів: „Яка ко́ристь, що вб'ємо нашого брата, і затаїмо́ його кров?
27 Давайте продамо його Ізма́їльтянам, — і рука наша нехай не буде на ньому, бо він брат нам, він наше тіло“. І послухалися брати його.
28 І коли прохо́дили мідіяніти, купці, то витягли й підняли Йо́сипа з ями. І продали Йосипа ізмаїльтянам за двадцять срібняків, а ті повели Йосипа до Єгипту.
29 А Рувим вернувся до ями, — аж нема Йосипа в ямі! І розірвав він одежу свою...
30 І вернувся він до братів своїх, та й сказав: „Немає хло́пця! А я, —— куди я піду́?“
31 А вони взяли Йо́сипове вбрання́, і зарізали козла, і вмочили вбрання в кров.
32 І послали вони квітчасте вбрання, і принесли до свого батька, та й сказали: „Оце ми знайшли. Пізнай но, чи це вбрання — твого сина воно, чи ні?“
33 А він пізнав його та й сказав: „Вбрання мого сина... Дикий звір його з'їв... Справді розшарпаний Йо́сип!“
34 І роздер Яків одіж свою, і зодягнув вере́тище на сте́гна свої, і багато днів справляв жалобу по синові своє́му...
35 І зачали всі сини його та всі дочки його потіша́ти його. Але він не міг утішитися, та й сказав: „У жало́бі зійду я до сина мого до шеолу“.[122] І плакав за ним його ба́тько.
36 А мідіяніти продали Йо́сипа до Єгипту, до Потіфара, царедворця фараонового, начальника царсько́ї сторожі.
38Сталося того ча́су, і відійшов Юда від братів своїх, і розташувався аж до одного адулламітянина, а ймення йому Хіра.
2 І побачив там Юда дочку одного ханаанеянина, а ім'я йому Шуа, і взяв її, і з нею зійшовся.
3 І завагітніла вона, і породила сина, а він назвав ім'я йому: Ер.
4 І завагітніла вона ще, і породила сина, і назвала ім'я йому: Она́н.
5 І ще знову, і породила сина, і назвала ім'я йому: Шела. А батько був у Кезиві, як вона породила його.
6 І взяв Юда жінку для Ера, свого перворідного, а ім'я їй: Тамара.[123]
7 І був Ер, Юдин перворідний, злий в очах Господа, — і Господь його вбив.
8 І сказав Юда до Онана: „Увійди до жінки брата свого, і одружися з нею, — і встанови насіння для брата свого“.
9 А Онан знав, що не його буде насіння те. І сталося, коли він сходився з жінкою брата свого, то марнував насіння на землю, аби не дати його своєму братові.
10 І було зле в очах Господа те, що він чинив, і вбив Він також його.
11 І сказав Юда до Тамари, невістки своєї: „Сиди вдовою в домі батька свого, аж поки не виросте Шела, син мій“. Бо він був подумав: „Аби не вмер також він, як брати його“. І пішла Тамара, та й осілася в домі батька свого.
12 І минуло багато днів, і вмерла Шуїна дочка, Юдина жінка. А коли Юда був утішений, то пішов до Тімни, до стрижіїв отари своєї, він і Хіра, товариш його адулламітянин.
13 А Тамарі розповіли, кажучи: „Ось тесть твій іде до Тімни стригти отару свою“.
14 І зняла вона з себе одежу вді́вства свого, і покрилася покрива́лом, і закрилася. І сіла вона при брамі Енаїм, що по дорозі до Тімни. Бо знала вона, що виріс Шела, а вона не віддана йому за жінку.
15 І побачив її Юда, і прийняв її за блудни́цю, бо закрила вона обличчя своє.
16 І він збочив до неї на дорогу й сказав: „А ну но я ввійду до тебе!“ Бо він не знав, що вона невістка його. А вона відказала: „Що́ даси мені, коли при́йдеш до мене?“
17 А він відказав: „Я пошлю козлятко з отари“. І сказала вона: „Якщо даси заста́ву, аж поки пришлеш“.
18 А він відказав: „Яка та застава, що дам я тобі?“ Та сказала: „Печатка твоя, і шнурок твій, і палиця твоя, що в руці твоїй“. І він дав їй, і зійшовся з нею, а вона завагітніла від нього.
19 І встала вона та й пішла, і зняла покрива́ло своє з себе, і зодягнула одежу вдівства свого.
20 А Юда послав козлятко через при́ятеля свого адулламітянина, щоб узяти заставу з руки тієї жінки. Та він не знайшов її.
21 І запитав він людей її місця, говорячи: „Де та блудни́ця, що була в Енаїм при дорозі?“ Вони відказали: „Не була тут блудни́ця“.
22 І вернувся він до Юди й сказав: „Не знайшов я її, а також люди місця того говорили: Не була тут блудни́ця“.
23 І сказав Юда: „Нехай візьме собі ту заставу, щоб ми не стали на ганьбу. Ось я послав був те козлятко, та її не знайшов ти“.
24 І сталося так десь по трьох місяцях, і розповіджено Юді, говорячи: „Упала в блуд Тамара, твоя невістка, і ось завагітніла вона через блуд“. А Юда сказав: „Виведіть її, — і нехай буде спа́лена“.
25 Коли її вивели, то послала вона до тестя свого, говорячи: „Я завагітніла від чоловіка, що це належить йому“. І сказала: „Пізнай но, чия то печатка, і шнури, і ця палиця?“
26 І пізнав Юда й сказав: „Вона стала справедливіша від мене, бо я не дав її Шелі, синові своєму“. І вже більше не знав він її.
27 І сталося в часі, як родила вона, — а ось близнята в утробі її.
28 І сталося, як родила вона, показалася рука одного; і взяла баба-сповитуха, і пов'язала на руку йому нитку червону, говорячи: „Цей вийшов найперше“.
29 І сталося, що він втягнув свою руку, а ось вийшов його брат. І сказала вона: „На́що ти роздер для себе перепо́ну?“ І назвала ім'я йому Перец.[124]
30 А потім вийшов брат його, що на руці його була нитка червона. І вона назвала ім'я йому: Зе́рах.[125]
39 А Йо́сип був відведений до Єгипту. І купив його Потіфа́р, царедворець фараонів, начальник царсько́ї сторожі, муж єги́птянин, з руки ізмаїльтян, що звели його туди.
2 І був Госпо́дь з Йо́сипом, а він став чоловіком, що мав щастя. І пробува́в він у домі свого пана єги́птянина.
3 І побачив його пан, що Господь з ним, і що в усьому, що він робить, Госпо́дь щастить у руці його.
4 І Йо́сип знайшов милість в очах його, і служив йому. А той призна́чив його над домом своїм, і все, що мав, віддав в його руку.
5 І сталося, — відко́ли він призна́чив його в домі своїм, і над усім, що він мав, то поблагословив Господь дім єгиптянина через Йосипа. І було благослове́ння Господнє в усьому, що він мав, — у домі й на полі.
6 І він позоставив усе, що мав, у руці Йо́сиповій. І не знав він при ньому нічого, окрім хліба, що їв. А Йо́сип був гарного стану та вродливого вигляду.
7 І сталося по тих пригодах, і звела́ свої очі на Йосипа жінка пана його. І сказала вона: „Ляж зо мною!“
8 А він відмовився, і сказав до жінки пана свого: „Тож пан мій не знає при мені нічого у домі, а все, що його, він дав у мою руку.
9 Нема більшого в цім домі від мене, і він не стримав від мене нічого, хібащо тебе, — бо ти жінка його. Як же я вчиню це велике зло, і згрішу перед Богом?“
10 І сталося, що вона день-у-день говорила Йо́сипові, а він не слухав її, щоб лягти при ній і бути з нею.
11 І сталося одного дня, і прийшов він додому робити діло своє, а там у домі не було́ нікого з людей дому.
12 І схопи́ла вона його за одежу його, кажучи: „Лягай же зо мною!“ А він позоставив свою одежу в її руці, та й утік, і вибіг надвір.
13 І сталося, як побачила вона, що він позоставив свою одежу в її руці та й утік надвір,
14 то покликала людей свого дому, та й сказала їм, говорячи: „Дивіться, — він[126] припровадив нам якогось єврея, щоб той забавлявся нами! Він прийшов був до мене, щоб покластись зо мною, та я закричала сильним голосом.
15 І сталося, як почув він, що я підняла свій голос і закричала, то позоставив одежу свою в мене, та й утік, і вибіг надвір.
16 І я поклала його одежу при собі аж до прихо́ду пана його до свого дому“.
17 І вона переказала йому цими словами, говорячи: „До мене прийшов був оцей раб єврей, що ти його привів до нас, щоб забавлятися мною.
18 І сталося, як підняла я свій голос і закричала, то він позоставив свою одежу при мені, та й утік надвір“.
19 І сталося, як почув пан його слова своєї жінки, що оповідала йому, кажучи: „Отакі то речі вчинив мені твій раб“, то запалився гнів його.
20 І взяв його Йо́сипів пан, та й віддав його до дому в'язни́чного, до місця, де були ув'я́знені царські́ в'язні. І пробува́в він там у тім домі в'язничнім.
21 А Господь був із Йосипом, і прихилив до нього милосердя, та дав йому милість в очах начальника в'язничного дому.
22 І начальник в'язничного дому дав у руку Йосипа всіх в'язнів, що були в домі в'язничнім, і все, що́ там робили, робив він.
23 Начальник в'язничного дому не бачив нічого в руці його, бо Бог був із ним, і що́ він робив, щастив йому Господь.
40 І сталося по тих пригодах, чашник єгипетського царя та пекар провинилися були панові своєму, цареві єгипетському.
2 І розгнівався фараон на двох своїх е́внухів, — на начальника чашників і на начальника пекарів.
3 І віддав їх під варту до дому начальника царської сторожі до в'язничного дому, до місця, де Йосип був ув'я́знений.
4 А начальник царсько́ї сторожі приставив Йосипа до них, і він їм услуговував. І були вони деякий час під вартою.
5 І снився їм обом сон, кожному свій сон, однієї ночі, кожному за зна́ченням його сна, чашникові й пекареві царя єгипетського, що були ув'язнені у в'язничному домі.
6 І прибув до них Йосип уранці, і побачив їх, а вони ось сумні.
7 І запитав він фараонових евнухів, що були з ним під вартою в домі пана його, говорячи: „Чого ваші обличчя сьогодні сумні́?“
8 А вони сказали йому: „Снився нам сон, а відгадати його немає кому“. І сказав до них Йосип: „Чи ж не в Бога відгадки? Розповіджте но мені“.
9 І оповів начальник чашників Йо́сипові свій сон, і сказав йому: „Бачив я в сні своїм, — ось виноградний кущ передо мною.
10 А в виноградному кущі три виноградні галу́зки, а він сам ніби розцвів, пустив цвіт, і дозріли грона його ягід.
11 А в моїй руці фараонова чаша. І взяв я ті ягоди, і вичавив їх до фараонової чаші, і дав ту чашу в руку фараона“.
12 І сказав йому Йо́сип: „Оце відгадка його: три виноградні галузки — це три дні.
13 Ще за три дні підійме[127] фараон твою голову, і верне тебе на твоє становище, і ти даси́ чашу фараона до руки його за першим звича́єм, як був ти чашником його.
14 Коли ти згадаєш собі про мене, як бу́де тобі добре, — то вчиниш милість мені, коли згадаєш про мене перед фараоном, і випровадиш мене з цього дому.
15 Бо я був справді вкрадений із Краю єврейського, а також тут я не вчинив нічого, щоб мене вкинути до цієї ями“.
16 І побачив начальник пекарів, що він добре відгадав, і промовив до Йосипа: „І я в сні своїм бачив, — ось три коші пе́чива на голові моїй.
17 А в коші горі́шньому — зо всякого пекарського виробу фараонове їдження, а птах їв його з коша з-над моєї голови“.
18 І відповів Йосип і сказав: „Оце відгадка його: три коші — то три дні.
19 Ще за три дні піді́йме фараон голову твою з тебе, і повісить тебе на дереві, — і птах поїсть тіло твоє з тебе.“
20 І сталося третього дня, у день народження фараона, і вчинив він гостину для всіх своїх рабів. І підняв[128] він голову начальника чашників і голову начальника пекарів серед своїх рабів.
21 І вернув він начальника чашників на його місце, і він подав чашу в руку фараонову.
22 А начальника пекарів повісив, як відгадав був їм Йо́сип.
23 Та начальник чашників не пам'ятав про Йосипа, та й забув за нього.
41 І сталося по закінченні двох літ ча́су, і сниться фараонові, — ось він стоїть над Річкою.[129]
2 І ось виходять із Річки семеро корів гарного вигляду й ситого тіла, — і па́слися на лузі.
3 А ось виходять із Річки за ними семеро корів інших, бридкі виглядом і худі тілом. І вони стали при тих коровах на березі Річки.
4 І корови бридкі́ виглядом і худі тілом поз'їда́ли сім корів гарних виглядом і ситих. І прокинувся фараон.
5 І знову заснув він. І снилося йому вдруге, — аж ось сходять на однім стеблі семеро колосків здорових та добрих.
6 А ось виростає за ними семеро колосків тонких та спалених східнім вітром.
7 І проковтнули ті тонкі́ колоски сім колосків здорових та повних. І прокинувся фараон, — а то був сон.
8 І сталося рано, — і занепоко́ївся дух його. І послав він, і поскликав усіх ворожбитів Єгипту та всіх мудреців його. І фараон розповів їм свій сон, — та ніхто не міг відгадати їх фараонові.
9 І говорив начальник чашників з фараоном, кажучи: „Я сьогодні згадую гріхи свої.
10 Розгнівався був фараон на рабів своїх, і вмістив мене під варту дому начальника царсько́ї сторожі, мене й начальника пекарів.
11 І однієї ночі снився нам сон, мені та йому, кожному снився сон за своїм зна́ченням.
12 А там з нами був єврейський юнак, раб начальника царської сторожі. І ми розповіли́ йому, а він відгадав нам наші сни, кожному за сном його відгадав.
13 І сталося, — як він відгадав нам, так і трапилося: мене ти вернув на становище моє, а того повісив“.
14 І послав фараон, і покликав Йо́сипа, — і його сквапно вивели з в'язниці. І оголився, і змінив одежу свою, — і він прибув до фараона.
15 І промовив фараон до Йосипа: „Снився мені сон, та нема, хто б відгадав його. А я чув про тебе таке: ти вислухуєш сон, щоб відгадати його“.
16 А Йосип сказав до фараона, говорячи: „Не я, — Бог дасть у відповідь мир фараонові“.
17 І сказав фараон до Йосипа: „Бачив я в сні своїм — ось я стою на березі Річки.
18 І ось виходять із Річки семеро корів ситих тілом і гарних виглядом. І вони па́слися на лузі.
19 А ось виходять за ними семеро корів інші, бідні та дуже бридкі виглядом і худі тілом. Таких бридки́х, як вони, я не бачив у всьому краї єгипетському.
20 І корови худі та бридкі поз'їда́ли сім корів перших ситих.
21 І ввійшли вони до черева їхнього, та не було знати, що ввійшли вони до черева їхнього, — і вигляд їх був лихий, як на початку. І я прокинувся.
22 І побачив я в сні своїм знов, аж ось сходять на однім стеблі семеро колосків повних та добрих.
23 А ось виростає за ними семеро колосків худих, тонких, спалених східнім вітром.
24 І проковтнули ті тонкі колоски сім колосків добрих. І розповів я те ворожбитам, та не було, хто б мені роз'яснив“.
25 І сказав Йо́сип до фараона: „Сон фараонів — один він. Що́ Бог робить, те Він звістив фараонові.
26 Семеро корів добрих — то сім літ, і семеро колосків добрих — сім літ вони. А сон — один він.
27 А сім корів худих і бридки́х, що вийшли за ними, — сім літ вони, і сім колосків порожніх і спалених східнім вітром — то бу́дуть сім літ голодних.
28 Оце та річ, що я сказав був фараонові: Що́ Бог робить, те Він показав фараонові.
29 Ось приходять сім літ, — великий достаток у всім краї єгипетськім.
30 А по них настануть сім літ голодних, — і буде забутий увесь той достаток в єгипетській землі, і голод винищить край.
31 І не буде видно того достатку в краї через той голод, що настане по́тім, бо він буде дуже тяжки́й.
32 А що сон повторився фараонові двічі, це значить, що справа ця постановлена від Бога, і Бог незабаром виконає її.
33 А тепер нехай фараон наздрить чоловіка розумного й мудрого, і нехай поставить його над єгипетською землею.
34 Нехай учинить фараон, і нехай призна́чить урядників над краєм, і нехай за сім літ достатку збирає п'ятину врожаю єгипетської землі.
35 І нехай вони позбирають усю їжу тих добрих років, що приходять, і нехай вони позбирають збіжжя під руку фараонову, на їжу по містах, і нехай бережуть.
36 І буде та їжа на запа́с для краю на сім літ голодних, що настануть в єгипетській землі, — і край не буде знищений голодом“.
37 І була ця річ добра в оча́х фараона та в очах усіх його рабів.
38 І сказав фараон своїм рабам: „Чи зна́йдеться чоловік, як оцей, що Дух Божий у нім?“
39 І сказав фараон Йосипові: „Що Бог відкрив тобі це все, то немає такого розумного й мудрого, як ти.
40 Ти бу́деш над домом моїм, а слів твоїх уст буде слухатися ввесь наро́д мій. Тільки троном я буду вищий від тебе“.
41 І сказав фараон Йо́сипові: „Дивись, — я поставив тебе над усім краєм єгипетським“.
42 І зняв фараон персня свого з своєї руки, та й дав його на руку Йо́сипову, і зодягнув його в одежу віссо́нну, а на шию йому повісив золотого ланцюга.
43 І зробив, що він їздив його другим по́возом, і кричали перед обличчям його: „Кланяйтеся!“ І поставив його над усім єгипетським краєм.
44 І сказав фараон Йосипові: „Я фараон, а без тебе ніхто не підійме своєї руки та своєї ноги в усім краї єгипетськім“.
45 І назвав фараон ім'я Йосипові: Цофнат-Панеах,[130] і дав йому за жінку Оснату, дочку Поті-Фера, жерця Ону. І Йосип піднявся над єгипетським краєм.
46 А Йосип був віку тридцяти літ, коли він став перед лицем фараона, царя єгипетського. І пішов Йосип від лиця фараонового, і перейшов через увесь єгипетський край.
47 А земля в сім літ достатку родила на повні жмені.
48 І зібрав він усю їжу семи літ, що була в єгипетськім кра́ї, і вмістив їжу по містах: їжу поля міста, що навколо нього, вмістив у ньо́му.
49 І зібрав Йо́сип збіжжя дуже багато, як мо́рський пісок, аж перестав рахувати, бо не було вже числа.
50 А Йосипові, поки прийшов рік голодний, уродилися два сини, що вродила йому Осната, дочка Поті-Фера, жерця Ону.
51 І назвав Йо́сип ім'я́ перворідному: Манасі́я,[131] бо „Бог зробив мені, що я забув усе своє терпіння та ввесь дім мого батька“.
52 А ймення другому назвав: Єфрем,[132] бо „розмножив мене Бог у краї недолі моєї“.
53 І скінчи́лися сім літ достатку, що були в єгипетськім краї.
54 І зачали наступати сім літ голодні, як сказав був Йосип. І був голод по всіх краях, а в усім єгипетськім краї був хліб.
55 Але виголоднів увесь єгипетський край, а наро́д став кричати до фараона про хліб. І сказав фараон усьому Єгиптові: „Ідіть до Йосипа. Що́ він вам скаже, те робіть“.
56 І був той голод на всій поверхні землі. І відчинив Йосип усе, що було́ в них, і продавав поживу Єгиптові. А голод зміцнявся в єгипетськім краї.
57 І прибували зо всієї землі до Йосипа купити поживи, бо голод зміцнявся по всій землі.
42 А Яків побачив, що в Єгипті є хліб. І сказав Яків до синів своїх: „Пощо ви споглядаєте один на о́дного?“
2 І сказав він: „Ось чув я, що в Єгипті є хліб; зійдіть туди, і купіть нам хліба ізвідти, — і будемо жити, і не помремо“.
3 І зійшли десятеро Йосипових братів купити збіжжя з Єгипту.
4 А Веніями́на, Йо́сипового брата, Яків не послав із братами його, бо сказав: „Щоб не спіткало його яке нещастя!“
5 І прибули Ізра́їлеві сини купити хліба разом з іншими, що прихо́дили, бо був голод у Краї ханаанськім.
6 А Йосип — він володар над тим краєм, він продавав хліб усьому народові тієї землі. І прибули́ Йо́сипові брати, та й уклонилися йому обличчям до землі.
7 І побачив Йо́сип братів своїх, і пізнав їх, та не дав пізнати себе. І говорив із ними суворо, і промовив до них: „Звідкіля прибули́ ви?“ А вони відказали: „З ханаанського Кра́ю купити їжі“.
8 І пізнав Йосип братів своїх, а вони не впізнали його.
9 І згадав Йосип сни, що про них йому снились були́. І сказав він до них: „Ви шпигуни́! Ви́ прибули́ підглянути слабі місця цієї землі“.
11 А вони відказали йому: „Ні, пане мій, а раби твої прибули́ купити їжі.
11 Ми всі — сини одного чоловіка, ми правдиві. Раби твої не були́ шпигунами!“
12 Він же промовив до них: „Ні, — бо ви прийшли підглянути слабі місця цієї землі!“
13 А вони відказали: „Дванадцятеро твоїх рабів — брати ми, сини одного чоловіка в ханаанському Краї. А наймолодший тепер із батьком нашим, а одного нема“.
14 І промовив їм Йо́сип: „Оце те, що я сказав був до вас, говорячи: Ви шпигуни.
15 Оцим ви будете ви́пробувані: Клянуся життям фараоновим, що ви не вийдете звідси, якщо не при́йде сюди наймолодший ваш брат!
16 Пошліть з-поміж себе одно́го, і нехай ві́зьме вашого брата, а ви бу́дете ув'язнені. І слова ваші будуть піддані пробі, чи правда з вами; а коли ні, — клянуся життям фараоновим, що ви шпигуни!“
17 І він забрав їх під варту на три дні.
18 А третього дня Йо́сип промовив до них: „Зробіть це — і живіть. Я Бога боюся,
19 якщо ви правдиві. Один брат ваш буде ув'язнений в домі вашої варти, а ви йдіть, принесіть хліба для заспокоєння голоду ваших домів.
20 А свого наймолодшого брата приведіть до мене, — і бу́дуть потверджені ваші слова, а ви не повмираєте“. І вони зробили так.
21 І говорили вони один о́дному: „Справді, винні ми за нашого брата, бо ми бачили недолю душі його, коли він благав нас, а ми не послухали. Тому то прийшло це нещастя на нас!“
22 І відповів їм Руви́м, говорячи: „Чи не говорив я вам, кажучи: Не грішіть проти хло́пця, та ви не послухали. А оце й кров його жадається“
23 А вони не знали, що Йо́сип їх розуміє, бо був поміж ними перекладач.
24 А він відвернувся від них та й заплакав... І вернувся до них, і говорив із ними. І взяв від них Симео́на, та й зв'язав його на їхніх очах.
25 А Йосип наказав, щоб напо́внили їхні мішки збіжжям, а срібло їхнє вернули кожному до його мішка, і дали їм поживи на дорогу. І їм зроблено так.
26 І поне́сли вони хліб свій на ослах своїх, і пішли звідти.
27 І відкрив один мішка свого, щоб ослові своєму дати паші на нічлігу, та й побачив срібло своє, — а воно ось в отворі мішка його!
28 І сказав він братам своїм: „Повернене срібло моє, — і ось воно в мішку моїм!“ І завмерло їм серце, і вони затремтіли, говорячи один до о́дного: „Що́ це Бог нам зробив?“
29 І прибули вони до Якова, батька свого, до Кра́ю ханаанського, і розповіли́ йому все, що́ їх спіткало було, говорячи:
30 „Той муж, пан того краю, говорив із нами суворо, і прийняв був нас як шпигунів того краю.
31 А ми сказали йому: „Ми правдиві, — не були ми шпигунами!
32 Ми дванадцятеро братів, сини нашого ба́тька. Одного нема, а наймолодший тепер з нашим батьком у ханаанському Краї“.
33 І сказав до нас муж той, пан того кра́ю: „З того пізна́ю, що правдиві ви, — зоста́вте зо мною одно́го вашого брата, а на голод домів ваших візьміть хліб та й ідіть.
34 І приведіть до мене брата вашого найменшого, і бу́ду я знати, що ви не шпигуни, що ви правдиві. Тоді віддам вам вашого брата, і ви можете перехо́дити цей край для купівлі.“
35 І сталося, — вони випоро́жнювали мішки свої, а ось у кожного вузлик срібла його в його мішку! І побачили вузлики срібла свого, вони та їх батько, — і полякались.
36 І сказав до них Яків, їх батько: „Ви позбавили мене дітей, — Йосипа нема, і Симеона нема, а тепер Веніямина заберете? Усе те на мене!“
37 І промовив Руви́м до батька свого, кажучи: „Двох синів моїх уб'єш, коли не приведу його до тебе! Дай же його на руку мою, а я поверну його до тебе“.
38 А той відказав: „Не зі́йде з вами мій син, бо брат його вмер, а він сам позостався... А трапиться йому нещастя в дорозі, якою підете, то в смутку зведете мою сивину до шео́лу!“
43 А голод став тяжки́й у тім краї.
2 І сталося, як вони скінчи́ли їсти хліб, що привезли були з Єгипту, то сказав до них ба́тько їх: „Верніться, купіть нам трохи їжі!“
3 І сказав йому Юда, говорячи: „Рішуче освідчив нам той муж, кажучи: Не побачите лиця мого без вашого брата з вами!“
4 Як ти пошлеш брата нашого з нами, то ми зі́йдемо, і купимо тобі їжі.
5 А коли не пошлеш, не зі́йдемо, бо муж той сказав нам: Не побачите лиця мого без вашого брата з вами“.
6 І промовив Ізра́їль: „На́що зло ви вчинили мені, що сказали тому мужеві, що ще маєте брата?“
7 А вони відказали: „Розпитуючи, випитував той муж про нас та про місце нашого народження, говорячи: Чи батько ваш іще живий? Чи є в вас брат? І ми розповіли йому відповідно до цих слів. Чи могли ми знати, що скаже: Приведіть вашого брата?“
8 І сказав Юда до Ізраїля, батька свого: „Пошли ж цього юнака зо мною, і встаньмо, та й ходім, і бу́демо жити, і не повмираємо і ми, і ти, і наші діти.
9 Я поручуся за нього, — з моєї руки бу́деш його ти жадати! Коли я не приведу його до тебе, і не поставлю перед лицем твоїм, то буду винним перед тобою по всі дні!
10 А коли б ми були не відтягалися, то тепер уже б вернулися були́ два рази“.
11 І сказав їм Ізра́їль, їх батько: „Коли так, то зробіть ви оце. Візьміть із плодів цього Краю, і віднесіть дарунка мужеві тому: трохи бальзаму, і трохи меду, пахощів, і ладану, дактилів, і мигдалів.
12 А срібла візьміть удвоє в руку свою. А срібло, повернене в отвір ваших мішків, верніть своєю рукою, — може то помилка.
13 А брата вашого заберіть, — і встаньте, ідіть до того мужа.
14 А Бог Всемогутній нехай дасть вам милосердя перед лицем того мужа, і нехай він відпустить вам другого вашого брата й Веніями́на. А я, — певно стратив сина свого́!“
15 І взяли ті люди того дарунка, і взяли вдвоє срібла в руку свою, і Веніямина, і встали, та й зійшли до Єгипту. І стали вони перед лицем Йосиповим.
16 І побачив Йосип Веніямина з ними, і сказав до того, що був над його домом: „Упровадь цих людей до дому, і нехай заріжуть худобину, і приготуй, бо зо мною бу́дуть їсти ці люди опівдні“.
17 І той чоловік зробив, як Йосип сказав був. І впровадив той чоловік тих людей до Йо́сипового дому.
18 І полякалися ті люди, що були впроваджені до Йо́сипового дому. І сказали вони: „Через срібло, повернене напочатку в наших мішках, ми впроваджені, щоб причепитись до нас, і напасти на нас, і забрати за рабів нас та наші осли“.
19 І приступили вони до чоловіка, що над домом Йо́сиповим, та й говорили до нього при вході в дім.
20 І сказали вони: „Послухай, о пане мій, ми зійшли були напочатку купити їжі.
21 І сталося, коли ми прийшли на нічліг, і відкрили мішки свої, — а ось срібло кожного в отворі мішка його, наше срібло за вагою його! І ми вертаємо його нашою рукою!
22 А на купівлю їжі ми знесли нашою рукою інше срібло. Ми не знаємо, хто поклав був наше срібло до наших мішків“.
23 А той відказав: „Мир вам! Не бійтеся! Бог ваш і Бог вашого батька дав вам скарб до ваших мішків. Срібло ваше прийшло до мене“. І вивів до них Симеона.
24 І впровадив той чоловік тих людей до Йо́сипового дому, і дав води, а вони вмили ноги свої, і дав паші їхнім ослам.
25 І вони пригото́вили дарунки до приходу Йосипа опі́вдні, бо почули, що там вони їстимуть хліб.[133]
26 І ввійшов Йо́сип до дому, а вони прине́сли йому до дому дарунка, що в їхній руці. І вони поклонилися йому до землі.
27 А він запитав їх про мир[134] і сказав: „Чи гара́зд вашому батькові старому, про якого ви розповідали? Чи він ще живий?“
28 А вони відказали: „Гаразд рабові твоєму, батькові нашому. Ще він живий“. І вони схилилися, і вклонилися до землі.
29 І звів він очі свої, та й побачив Веніямина, свого брата, сина матері своєї, і промовив: „Чи то ваш наймолодший брат, що ви мені розповідали?“ І сказав: „Нехай Бог буде милости́вий до тебе, мій сину!“
30 І Йо́сип поспішив, бо порушилася його любов до брата його, і хотів він заплакати. І ввійшов він до іншої кімнати, і заплакав там...
31 І вмив він лице своє, і вийшов, і стримався, та й сказав: „Покладіть хліба!“
32 І поклали йому окремо, а їм окремо, й єгиптянам, що їли з ним, окремо, бо єгиптяни не можуть їсти хліб з євреями, бо це огида для Єгипту.
33 І вони посідали перед ним, — перворідний за перворідством своїм, а молодший за молодістю своєю. І здивувалися ці люди один перед о́дним.
34 І він посилав дари страви від себе до них. А дар Веніяминів був більший від дару всіх їх уп'ятеро. І пили вони, і повпива́лися з ним.
44 І наказав він тому, що над домом його, говорячи: „Понаповнюй мішки цих людей їжею, скільки зможуть вони нести. І поклади срібло кожного до отвору мішка його.
2 А чашу мою, чашу срібну, поклади до отвору мішка наймолодшого, та срібло за хліб його“. І зробив той за словом Йо́сиповим, яке він сказав був.
3 Розвиднилось рано вра́нці, і люди ці були́ відпущені, вони та їхні осли.
4 Вони вийшли з міста, ще не віддалилися, а Йо́сип сказав до того, що над домом його: „Устань, побіжи за тими людьми, і дожени їх, та й скажи їм: „На́що ви заплатили злом за добро?
5 Хіба це не та чаша, що з неї п'є пан мій, і він, ворожачи, ворожить нею? І зле ви зробили, що вчинили таке“.
6 І той їх догнав, і сказав їм ті слова.
7 А вони відказали йому: „Нащо пан мій говорить отакі то слова? Далеке рабам твоїм, щоб зробити таку річ.
8 Таж срібло́, що знайшли ми в отворах наших мішків, ми вернули тобі з Краю ханаанського. А як би ми вкрали з дому пана твого срібло чи золото?
9 У кого із рабів твоїх вона, чаша, буде знайдена, то помре він, а також ми станемо рабами моєму панові“.
10 А той відказав: „Тож тепер, як ви сказали, так нехай буде воно! У кого вона знайдена буде, той стане мені за раба, а ви будете чисті“.
11 І поспішно поспускали вони кожен свого мішка на землю. І порозв'язували кожен мішка свого.
12 І став він шукати. Розпочав від найстаршого, а скінчив наймолодшим. І знайдена чаша в мішку Веніяминовім!
13 І пороздирали вони свою одіж! І кожен нав'ючив осла свого, і вернулись до міста.
14 І ввійшли Юда й брати його до дому Йосипа, — а він ще був там. І попа́дали вони перед лицем його на землю.
15 І сказав до них Йо́сип: „Що́ це за вчинок, що ви зробили? Хіба ви не знали, що справді відгадає такий муж, як я?“
16 А Юда промовив: „Що́ ми скажемо панові моєму? Що́ будемо говорити? Чим виправдаємось? Бог знайшов провину твоїх рабів! Ось ми раби панові моєму, і ми, і той, що в руці його була знайдена чаша“.
17 А Йо́сип відказав: „Дале́ке мені, щоб зробити оце. Чоловік, що в руці його була знайдена чаша, — він буде мені за раба! А ви йдіть із миром до вашого батька“.
18 І приступив до нього Юда та й промовив: „О мій пане, нехай скаже раб твій слово до ушей пана свого, і нехай не палає гнів твій на раба твого, бо ти такий, як фараон.
19 Пан мій запитав був рабів своїх, говорячи: „Чи є в вас батько або брат?“
20 І сказали ми до пана мого: „Є в нас батько старий та мале дитя його старости, а брат його вмер. І позостався він сам у своєї матері, а батько його любить.
21 А ти був сказав своїм рабам: „Зведіть до мене його, і нехай я кину свої́м оком на нього“.
22 І сказали ми до пана мого: „Не може той хлопець покинути батька свого. А покине він батька свого, то помре той“.
23 А ти сказав своїм рабам: „Коли не зійде з вами наймолодший ваш брат, не побачите більше лиця мого“.
24 І сталося, коли ми зійшли були до раба твого, до нашого батька, то ми розповіли йому слова мого пана.
25 А батько наш сказав: „Верніться, купіть нам трохи їжі“.
26 А ми відказали: „Не можемо зійти. Коли найменший наш брат буде з нами, то зійдемо ми, бо не можемо бачити лиця того мужа, якщо брат наш наймолодший не буде з нами“.
27 І сказав до нас раб твій, наш батько: „Ви знаєте, що двох була́ породила мені жінка моя.
28 Та пішов від мене один, і я сказав: справді, дійсно розшарпаний він. І я не бачив його аж дотепе́р.
29 А заберете ви також цього від мене, і спіткає його нещастя, то зведете ви сивину мою цим злом до шеолу“.
30 А тепер, коли я прийду́ до раба твого, мого батька, а юнака не буде з нами, — а душа його зв'язана з душею тією, —
31 То станеться, коли він побачить, що юнака нема, то помре. І зведуть твої раби сивину раба твого, нашого батька, у смутку до шеолу.
32 Бо раб твій поручився за юнака батькові своєму, кажучи: Коли я не приведу́ його до тебе, то згрішу перед батьком свої́м на всі дні!
33 А тепер нехай же сяде твій раб замість того юнака за раба панові моєму. А юнак нехай іде з своїми братами!
34 Бо як я прийду́ до батька свого, а юнака зо мною нема? Щоб не побачити мені того нещастя, що спіткає мого батька“.
45 І не міг Йосип здержатися при всіх, що стояли біля нього, та й закричав: „Виведіть усіх людей від мене!“ І не було з ним ніко́го, коли Йо́сип відкрився браттям своїм.
2 І він го́лосно запла́кав, і почули єгиптяни, і почув дім фараонів.
3 І Йо́сип промовив до браттів своїх: „Я Йо́сип... Чи живий ще мій батько?“ І не могли його браття йому відповісти, бо вони налякались його.
4 А Йосип промовив до братів своїх: „Підійдіть же до мене!“ І вони підійшли, а він проказав: „Я Йо́сип, ваш брат, якого ви продали́ були до Єгипту.
5 А тепер не сумуйте, і нехай не буде жа́лю в ваших очах, що ви продали мене сюди, бо то Бог послав мене перед вами для вижи́влення.
6 Бо ось два роки голод на землі, і ще буде п'ять літ, що не буде орки та жнив.
7 І послав мене Бог перед вами зробити для вас, щоб ви позостались на землі, і щоб утримати для вас при житті велике число спасених.
8 І виходить тепер, — не ви послали мене сюди, але Бог. І Він зробив мене батьком фараоновим і паном усього дому його, і володарем усього краю єгипетського.
9 Поспішіть, і йдіть до батька мого, та й скажіть йому: Отак сказав син твій Йо́сип: Бог зробив мене володарем усього Єгипту. Зійди ж до мене, не гайся.
10 І осядь у землі Ґошен, і будеш близьки́й до мене ти, і сини твої, і сини синів твоїх, і дрібна та велика худоба твоя, і все, що твоє.
11 І прогодую тебе там, бо голод буде ще п'ять років, щоб не збіднів ти, і дім твій, і все, що твоє.
12 І ось очі ваші й очі брата мого Веніямина бачать, що це мої уста говорять до вас.
13 І оповісте́ батькові моєму про всю славу мою в Єгипті, та про все, що́ ви бачили. І поспішіть, і приведіть вашого батька сюди“.
14 І впав він на шию Веніямину, братові своєму, та й заплакав, і Веніями́н плакав на шиї його...
15 І цілував він усіх братів своїх, і плакав над ними... А пото́му говорили брати його з ним.
16 І розголо́шено в домі фараоновім чу́тку, говорячи: „Прийшли Йосипові брати!“ І було це добре в очах фараонових та в очах його рабів.
17 І промовив фараон до Йосипа: „Скажи своїм братам: Зробіть оце: Понав'ючуйте худобу свою, та й ідіть, прибудьте до Краю ханаанського.
18 І заберіть вашого батька й доми ваші, та й прийдіть до мене, а я дам вам до́бра єгипетського краю. І споживайте ситість землі.
19 А ти одержав наказа сказа́ти: Зробіть це: Візьміть собі з єгипетського краю вози́ для ваших дітей та для ваших жінок, і привезіть свого батька й прибудьте.
20 А око ваше нехай не жалує ваших речей, бо добро всього єгипетського краю — ваше воно“.
21 І зробили так Ізра́їлеві сини. А Йо́сип дав їм вози на приказ фараонів, і дав їм поживи на дорогу.
22 І дав усім їм кожному переміни одежі, а Веніяминові дав три сотні срібла та п'ять перемін одежі.
23 А ба́тькові своєму послав він оце: десять ослів, нав'ючених з добра Єгипту, і десять ослиць, нав'ючених збіжжям, і хліб, і поживу для батька його на дорогу.
24 І відпустив він своїх братів, і вони пішли. І сказав він до них: „Не сваріться в дорозі!“
25 І вийшли вони з Єгипту, та й прибули до ханаанського Краю, до Якова, батька свого.
26 І розповіли йому, кажучи: „Ще Йо́сип живий“, і що він панує над усім єгипетським краєм. І зомліло серце його, бо він не повірив був їм...
27 І переказували йому всі слова Йосипові, що́ говорив він до них. І як побачив він вози́, що послав Йосип, щоб везти його, то ожив дух Якова, їхнього батька.
28 І промовив Ізра́їль: „До́сить! Ще живий Йосип, мій син! Піду ж та побачу його, поки помру!“
46 І вирушив Ізраїль, і все, що його, і прибув до Веер-Шеви, і приніс жертви Богові батька свого Ісака.
2 І промовив Бог до Ізраїля в нічному видінні, і сказав: „Якове, Якове!“ А той відказав: „Ось я!“
3 І сказав Він: „Я Той Бог, — Бог батька твого. Не бійся зійти до Єгипту, бо Я вчиню тебе там великим народом.
4 Я зійду́ з тобою до Єгипту, і Я також, виводячи, виведу тебе, а Йосип закри́є рукою своє́ю очі твої“.
5 І встав Яків з Беер-Шеви. І пове́зли Ізраїлеві сини свого батька Якова, і дітей своїх, і жінок своїх возами, що послав фараон, щоб привезти його.
6 І взяли́ вони стада́ свої, і маєток свій, що набули́ в землі ханаанській, і прибули́ до Єгипту Яків та ввесь рід його з ним.
7 Він привів із собою до Єгипту синів своїх, і синів своїх синів з собою, дочок своїх, і дочок синів своїх, і ввесь рід свій.
8 А оце ймення синів Ізраїлевих, що прибули до Єгипту: Яків та сини його: перворідний Яковів Руви́м.
9 І сини Рувимові: Ханох, і Паллу, і Хецрон, і Кармі.
10 І сини Симеонові: Ємуїл, і Ямін, і Огад, і Яхін, і Цохар, і Саул, син ханаанеянки.
10 І сини Левієві: Ґершон, Кегат і Мерарі.
10 І сини Юдині: Ер, і Онан, і Шела, і Перец, і Зерах. І вмер Ер і Онан у ханаанській землі. А сини Перецеві були: Хецрон і Хамул.
13 І сини Іссаха́рові: Тола, і Цувва, і Йов, і Шимрон.
14 І сини Завуло́нові: Серед, і Елон, і Яхлеїл.
15 Оце сини Ліїні, що вродила вона Якову в Падані арамейськім, та дочку його Діну. Усіх душ синів його й дочок його тридцять три.
16 І сини Ґадові: Ціфйон, і Хаґґі, Шуні, і Ецбон, Ері, і Ароді, і Ар'їлі.
17 І сини Аси́рові: Їмна, і Їшва, і Їшві, і Верія, і Сірах, сестра їх. І сини Верії: Хевер і Малкіїл.
18 Оце сини Зілпи, що Лаван був дав її своїй дочці Лії, а вона вродила їх Якову, шіснадцять душ.
19 Сини Рахілі, жінки Якова: Йо́сип і Веніями́н.
20 І вродилися Йосипові в єгипетськім краї Манасі́я та Єфре́м, що їх уродила йому Оснат, дочка Поті-Фера, жерця Ону.
21 І сини Веніяминові: Бела, і Бехер, і Ашбел, Ґера, і Нааман, Ехі, і Рош, Муппім, і Хуппім, і Ард.
22 Оце сини Рахілині, що вродилися Якову, усіх душ чотирнадцять.
23 І сини Данові: Хушім.
24 І сини Нефтали́мові: Яхсеїл, і Ґуні, і Єцер, і Шіллем.
25 Оце сини Білги, що її Лаван дав був своїй дочці Рахілі. І вона породила їх Якову, усіх душ сім.
26 Усіх душ, що прийшли з Яковом в Єгипет, що походять із сте́гон його, окрім жінок синів Якова, усіх душ шістдесят і шість.
27 А сини Йосипа, що народилися йому в Єгипті, дві душі. Усіх душ дому Якова, що прийшли були до Єгипту, сімдесят.
28 І послав він перед собою Юду до Йосипа, щоб показував перед ним доро́гу до Ґошену. І прибули́ вони до краю Ґошен.
29 І запріг Йосип свою колесницю, і вирушив назустріч батькові своє́му Ізраїлеві до Ґошену. І він показався йому, і впав йому на шию, та й плакав довго на шиї його.
30 І промовив Ізраїль до Йосипа: „Нехай тепер помру я, побачивши обли́ччя твоє, що ти ще живий!“
31 А Йосип промовив до своїх братів і до дому батька свого: „Піду́ й розкажу́ фараонові, та й повім йому: Брати мої й дім батька мого, що були в Кра́ї ханаанськім, прибули до мене.
32 А люди ці — пастухи отари, бо були скотарі. І вони припровадили дрібну та велику худобу свою, і все, що їхнє було́.
33 І станеться, коли покличе вас фараон і скаже: Яке ваше зайняття?
34 то ви відкажете: „Скотарями були твої раби від молодости своєї аж дотепе́р, і ми, і батьки наші“, щоб ви осіли в країні Ґошен, бо для Єгипту кожен пастух отари — огида“.
47 І прийшов Йосип, і розповів фараонові та й сказав: „Мій батько, і брати мої, і їхні отари, і худоба їх, і все їхнє прибули́ з ханаанського Кра́ю. І ось вони в країні Ґошен“.
2 І взяв він із своїх братів п'ятеро чоловіка, та й поставив їх перед лицем фараоновим.
3 І сказав фараон до братів його: „Яке ваше зайняття?“ А вони відказали фараонові: „Пастухи отари раби твої, — і ми, і наші батьки“.
4 І сказали вони фараонові: „Ми прибули́, щоб ме́шкати в кра́ї цім, нема бо паші для отари, що є в рабів твоїх, бо в ханаанському Краї тяжки́й голод. А тепер нехай же осядуть раби твої в країні Ґошен“.
5 І промовив фараон до Йосипа, говорячи: „Батько твій та брати твої прибули́ до тебе.
6 Єгипетьський край — він перед лицем твоїм. У найліпшім місці цього краю осади батька свого та братів своїх, — нехай осядуть у країні Ґошен. А коли знаєш, і між ними є здатні люди, то зроби їх зверхниками моєї череди“.
7 І привів Йосип батька свого Якова, та й поставив його перед лицем фараоновим. І Яків поблагословив фараона.
8 І промовив фараон до Якова: „Скільки днів ча́су життя твого?“
9 А Яків сказав до фараона: „Днів ча́су мандрівки моєї — сто й тридцять літ. Короткі та лихі були дні ча́су життя мого, і не досягли вони днів ча́су життя батьків моїх у днях ча́су мандрівки їхньої“.
10 І Яків поблагословив фараона, та й вийшов від обличчя фараонового.
11 І осадив Йо́сип батька свого та братів своїх, і дав їм володіння в єгипетській країні, у найкращім місці цієї землі — у країні Рамесес, як наказав був фараон.
12 І постачав Йосип хліб для батька свого й братів своїх, та для всього дому свого батька відповідно до числа дітей.
13 А хліба не було в усім тім краї, бо голод став дуже тяжки́й. І ви́снажився єгипетський край та Край ханаанський через той голод.
14 І зібрав Йосип усе срібло, що знаходилося в єгипетськім краї та в Краї ханаанськім, за поживу, що вони купували. І Йосип вніс те срібло до фараонового дому.
15 І вичерпалося срібло в краї єгипетськім та в Краї ханаанськім. І прибув увесь Єгипет до Йосипа, говорячи: „Дай же нам хліба! Нащо нам умирати перед тобою, тому́ що вичерпалося срібло?“
16 А Йосип сказав: „Дайте свою худобу, а я дам вам за худобу вашу, коли вичерпалося срібло“.
17 І вони припровадили худобу свою до Йосипа. І дав їм Йо́сип хліба за коні, і за отари, і за череди худоби, і за осли. І він того року постачав їм хліб за всю їхню худобу.
18 І скінчи́вся той рік, і вони прибули до нього другого року, та й сказали йому: „Не скажемо неправди перед паном своїм, — що вичерпалося срібло, а че́реди здобутку в нашого пана. Нічого не зосталося перед нашим паном, — хібащо наше тіло та наша земля!
19 На́що ми маємо вмирати на очах твоїх, і ми, і наша земля? Купи нас та нашу землю за хліб, і бу́демо ми та наша земля рабами фараонові. А ти дай насіння, — і будемо жити, і не помремо́, а земля не опустіє“.
20 І Йосип купив усю землю єгипетську для фараона, бо єгиптяни спро́дували кожен поле своє, посилився бо був голод між ними. І стала земля фараоновою.
21 А народ — він перепроваджував його до міст від кінця границі Єгипту й аж до кінця її.
22 Тільки землі жерців не купив він, бо для жерців була устава жити на прибутки від фараона. І вони їли свій пай, що давав їм фараон, тому не продали́ своєї землі.
23 І сказав Йосип до наро́ду: „Оце купив я сьогодні для фараона вас і землю вашу. Ось вам насіння, — і засійте землю.
24 А настануть жнива́, то дасте п'яту частину фараонові, а чотири частині бу́дуть вам на насіння для поля й на їжу вам та тим, хто в домах ваших, та на їжу для ваших дітей“.
25 А вони відказали: „Ти нас уде́ржав при житті. Нехай же зна́йдемо милість в очах свого пана, — і станемо рабами фараонові“.
26 А Йо́сип поклав це за постанову на єгипетську землю аж до сьогоднішнього дня: на п'яту частину для фараона. Сама тільки земля жерців не стала фараоновою.
27 І осів Ізраїль в єгипетськім краї в країні Ґошен, і набули в нім володіння. І вони розродилися й сильно розмно́жилися.
28 І жив Яків в єгипетськім краї сімнадцять літ. І були́ дні Якова, літа життя його, сто літ і сорок і сім літ.
29 І набли́зилися дні Ізраїля до смерти. І кликнув він до сина свого до Йосипа, та й промовив йому: „Коли знайшов я милість в очах твоїх, поклади руку свою під стегно́ моє, і вчини зо мною милість та правду: Не поховай мене в Єгипті!
30 І ляжу я з батьками своїми, — і ти винесеш мене з Єгипту, і поховаєш мене в їхньому гробі“. А той відказав: „Я вчиню за словом твоїм“.
31 А Яків сказав: „Присягни ж мені!“ І він присягнув йому. І вклонився Ізраїль на зголов'я постелі.
48 І сталося по тих випадках, і сказано було Йосипові: „Ось батько твій хворі́є“. І він узяв із собою обох своїх синів, Манасі́ю та Єфре́ма.
2 І промовив він до Якова й сказав: „Ось до тебе прийшов твій син Йосип!“ І зміцнився Ізраїль, та й сів на постелі.
3 І сказав Яків до Йосипа: „Бог Всемогутній явився був мені в Лузі в землі ханаанській, і поблагословив мене.
4 І сказав Він до мене: „Ось Я розплоджу́ тебе й розмно́жу тебе, і вчиню тебе громадою народів. А цю землю Я дам наща́дкам твої́м по тобі володінням навіки“.
5 А тепер два сини твої, уроджені тобі в єгипетськім краї до прибуття мого до тебе до Єгипту, — вони мої! Єфрем і Манасія, як Руви́м і Симео́н, бу́дуть мої.
6 А нащадки твої, що породиш по них, — вони будуть твої. Вони будуть зватися на ймення своїх братів у наслідді своїм.
7 А я, коли я прийшов був з Падану, померла мені Рахіль у Краї ханаанськім на дорозі, коли була ще ківра[135] землі, щоб прийти до Ефрати. І я поховав був її там, на дорозі до Ефрати, — це Віфлеєм“.
8 А Ізраїль побачив синів Йо́сипових та й сказав: „Хто вони?“
9 І сказав Йосип до батька свого: „Вони мої сини, що Бог дав мені тут“. А той відказав: „Візьми ж їх до мене, — і я їх поблагословлю́“.
10 А очі Ізраїлеві стали тяжкі від старости, — він не міг дивитися. І Йосип підвів їх до нього, а той поцілував їх і пригорнув їх.
11 І сказав Ізраїль до Йосипа: „Не сподівався я побачити обличчя твого, а ось Бог дав мені побачити й насіння твоє“.
12 І Йосип відвів їх від колін його, та й упав на обличчя своє до землі.
13 І Йосип узяв їх обох, — Єфрема своєю правицею від лівиці Ізраїля, а Манасію своєю лівицею від правиці Ізраїля, та й до нього підвів.
14 І простяг Ізраїль правицю свою та й поклав на голову Єфрема, — а він молодший, а лівицю свою на голову Манасії. Він схрестив свої руки, хоч Манасія — перворідний.
15 І він поблагословив Йосипа, та й промовив: „Бог, що перед обличчям Його ходили батьки мої Авраам та Ісак, що пасе мене, відколи існую аж до цього дня,
16 Ангол, що рятує мене від усього лихого, — нехай поблагосло́вить цих юнаків, і нехай бу́де зване в них ім'я́ моє й ім'я́ батьків моїх Авраама та Ісака, і нехай вони множаться, як та риба, посеред землі“.
17 А Йосип побачив, що батько його кладе правицю свою на голову Єфремову, — і було це не до вподоби йому. І він підпер руку батька свого, щоб зняти її з-над голови Єфрема на голову Манасіїну.
18 І сказав Йосип до батька свого: „Не так, батьку мій, бо оцей перворідний, — поклади правицю свою на його голову!“
19 А батько його не хотів, і сказав: „3наю, мій сину, знаю! І він буде наро́дом, і він буде великий, але його менший брат буде більший від нього, а потомство його стане повнею наро́дів“.
20 І він поблагословив їх того дня, кажучи: „Тобою буде благословляти Ізраїль, говорячи: „Нехай Бог учинить тебе як Єфрема і як Манасію!“ І поставив Єфрема перед Манасією.
21 І сказав Ізраїль до Йосипа: „Ось я вмираю... А Бог бу́де з вами, і поверне вас до Краю ваших батьків!
22 А я тобі дав понад братів твоїх одну частку, яку я взяв був з руки амореянина своїм мечем та луком своїм“.
49 І покликав Яків усіх синів своїх та й промовив: Зберіться, а я сповіщу́ вам, що́ вас спіткає напри́кінці днів.
2 Зійдіться та слухайте ви, сини Якова, і прислу́хайтеся до Ізраїля, вашого батька!
3 Руви́ме, — ти мій перворідний, моя міць і поча́ток ти сили моєї, верх вели́чности й верх ти могутности!
4 Ти пі́нився був, як вода, — та не втримаєшся, бо ти увійшов був на ложе свойого отця, і збезчестив його, на постелю мою ти піднявся!
5 Симео́н і Леві́й — то брати́, їхня зброя — знаря́ддя насильства.
6 Хай до їхньої змови не входить душа моя, і нехай не прилу́читься слава моя до їх зборів, бо вони в своїм гніві люди́ну забили, а в своїй самоволі вола копи́т позбавили...
7 Прокля́тий гнів їхній, бо сильний, та їхня лютість, тяжка́ бо вона! Поділю́ їх я в Якові, і їх розпоро́шу в Ізраїлі!
8 О Юдо, — похва́лять тебе твої браття! Рука твоя — на шиї твоїх ворогів, сини батька твого тобі вкло́няться.
9 Юда — лев молодий! Ти, мій сину, вертаєшся з здо́бичі: прихиливсь він, поклався як лев й як левиця, — зведе хто його?
10 Не віді́йметься бе́рло від Юди, ані в його сте́гон законодавець, аж прийде Примири́тель, що Йому буде по́слух наро́дів.
11 Він прив'язує до винограду свого молодого осла, а до вибраної виноградини — сина ослиці своєї. Він одежу свою буде прати в вині, а шату свою — в виноградній крові́!
12 Від вина він зробивсь мутноокий, а від молока — білозубий.
13 Завуло́н буде мешкать над берегом мо́рським, над берегом тим, де стають кораблі, а границя його — до Сидону.
14 Іссаха́р — то костистий осел, що лежить між кошарами.
15 І побачив він спо́кій, що добрий, та землю, що стала приємна, і він нахилив свої плечі, щоб не́сти, і став працювать на податок.
16 Дан буде судить свій наро́д, як один із Ізра́їльських родів.
17 Дан буде вуже́м при дорозі, змією отру́йливою при шляху́, що п'я́ти коневі кусає, і його верхіве́ць позад себе впаде.
18 Спасіння від Тебе чекаю, о Господи!
19 Ґад — на нього юрба нападатиме, та він нападе на їх п'я́ти.
20 Аси́р — його хліб буде ситий, і він буде давати присма́ки царські.
21 Нефтали́м — вільна ланя, він прекрасні слова́ видає.
22 Йо́сип — вітка родюча, вітка родючая над джерело́м, її віття по муру спина́ється.
23 І огірчи́ли його та з луку стріляли, і знена́виділи були стрі́льці його.
24 Та зостався міцним його лук, і стали пружні́ рамена́ його рук, — від рук Сильного Якового, звідти Па́стир, Тверди́ня синів Ізраїлевих.
25 Проси ти від Бога, свойого Отця, — і Він допоможе тобі, і проси Всемогутнього — і Він благосло́вить тебе благослове́нням небе́с, що на висоті, благослове́нням безодні, що долі лежить, благослове́ннями перс та утро́би.
26 Благослове́ння батька твого стали сильніші від благослове́ння батьків моїх, — аж до пожада́них висот віковічних. Нехай вони бу́дуть на голову Йо́сипову, на ма́ківку вибраного з-поміж братів своїх!
27 Веніями́н — хижий вовк: вранці їсть він лови́тву, а на вечір розділює здо́бич“.
28 Оце всі дванадцять племен Ізраїлевих, і те, що́ говорив їм батько їх. І він поблагословив їх, — кожного за благослове́нням його поблагословив їх.
29 І він наказав їм, і промовив до них: „Я прилучаюся до своєї рідні... Поховайте мене при батьках моїх у печері, що на полі Ефрона хіттеянина,
30 у тій печері, що на полі Махпели, що навпроти Мамре́ в ханаанській землі, яке поле купив був Авраам від Ефрона хіттеянина на володіння для гробу.
31 Там поховано Авраама й жінку його Сарру, там поховали Ісака та його жінку Ревеку, і там поховав я Лію.
32 Поле й печера, що на нім, то добуток від синів Хета“.
33 І закінчив Яків заповіта синам своїм, і втягнув свої ноги до ліжка, та й спочи́в. І він прилучився до своєї рідні.
50 І впав Йосип на лице батька свого, та й плакав над ним, і цілував його.
2 І звелів Йо́сип рабам своїм лікарям забальзамува́ти батька його. І забальзамува́ли ці лікарі Ізраїля.
3 І спо́внилося йому сорок день, бо так сповняються дні бальзамува́ння. І оплакував його Єгипет сімдеся́т день.
4 А як минули дні опла́кування його, то сказав Йосип до дому фараонового, говорячи: „Коли знайшов я ласку в очах ваших, то говоріть до ушей фараонових так:
5 „Батько мій заприсяг був мене, говорячи: „Ось я вмираю. У гробі моїм, що я собі викопав у Країні ханаанській, — там поховаєш мене“. А тепер нехай я піду́, і похова́ю батька свого, та й верну́ся“.
6 І сказав фараон: „Піди, і поховай свого батька, як заприсяг він тебе“.
7 І пішов Йо́сип поховати ба́тька свого, а з ним пішли всі раби фараонові, старші дому його, і всі старші́ єгипетського кра́ю,
8 і ввесь дім Йо́сипів, і браття його, і дім батька його. Тільки дітей своїх та дрібну й велику худобу свою вони позоста́вили в кра́їні Ґошен.
9 І вирушили з ним також колесни́ці та комо́нники. І був табір їх дуже великий.
10 І прийшли вони до Ґорен-Атаду, що по другім боці Йорда́ну, і плакали там великим та дуже ревним плаче́м... І він учинив ба́тькові своєму семиденну жало́бу.
11 І побачили мешканці того Краю, ханаанеяни, жало́бу в Ґорен-Атаді, та й сказали: „То сильна жало́ба для Єгипту!“ Тому то кликнули ім'я́ його Авел-Міцраїм,[136] що на тім боці Йордану.
12 І вчинили йому сини його так, як він їм заповів був.
13 І поне́сли його сини його до ханаанського Кра́ю, та й поховали його в печері поля Махпели, яке поле купив був Авраа́м на володіння для гробу від хіттеянина Ефрона, навпроти Мамре́.
14 А Йосип, як поховав він батька свого, вернувся до Єгипту, він і брати його, та всі, хто ходив з ним ховати батька його.
15 І побачили Йо́сипові брати, що вмер їхній батько, та й сказали: „А що́ як знена́видить нас Йосип, і справді верне нам усе зло, що ми йому були́ заподіяли?“
16 І переказали вони Йосипові, говорячи: „Батько твій заповів був перед своєю смертю, кажучи:
17 Отак скажіть Йосипові: Прошу́, вибач гріх братів твоїх та їхню провину, бо вони тобі зло були́ заподіяли! А тепер вибач гріх рабам Бога батька твого!“ І заплакав Йо́сип, як вони говорили до нього...
18 І пішли також бра́ття його, і впали перед лицем його, та й сказали: „Ось ми тобі за рабів!“
19 А Йо́сип промовив до них: „Не бійтеся, бо хіба ж я замість Бога?
20 Ви заду́мували були́ на мене зло, та Бог заду́мав те на добре, щоб зробити, як вийшло сьогодні, — щоб заховати при житті великий наро́д!
21 А тепер не лякайтеся, — я бу́ду утримувати вас та дітей ваших!“ І він потішав їх, і промовляв до їхнього серця.
22 І осівся Йо́сип в Єгипті, він та дім батька його. І жив Йосип сто і десять літ.
23 І побачив Йо́сип в Єфрема дітей третього покоління. Також сини Махіра, сина Манасіїного, були народилися на Йосипові коліна.
24 І сказав Йо́сип до братів своїх: „Я вмираю, а Бог конче згадає вас, і виведе вас із цієї землі до Кра́ю, якого присягнув був Авраамові, Ісакові та Якову“.
25 І Йо́сип заприсяг Ізра́їлевих синів, гово́рячи: „Конче згадає Бог вас, а ви ви́несете звідси кості мої!“
26 І впоко́ївся Йо́сип у віці ста й десяти літ. І забальзамува́ли його, і він був покладений у труну в Єгипті.
——————
- ↑ По-гебрейському завжди šamajim небеса вживається тільки в множині; по-українському небо або небеса.
- ↑ В ориґіналі al pnej tehom — над обличчям праокеану; tehom — це безодня, праокеан.
- ↑ Al pnei — на обличчі, на поверхні води. Часте в біблійній мові „обличчя землі“ — це поверхня землі.
- ↑ По-гебрейському вода majim, слово завжди множинне.
- ↑ Гебрейське jom „день“ визначає також і час.
- ↑ Rakia — твердь, щось твердо уставлене, фірмамент, звід небесний, небозвід, пор. Пс. 19. 2.
- ↑ Людина — по-гебрейськи adam, церковнослов. человік, adamah — земля.
- ↑ Птаство небесне, of haššamajim — птаство повітряне; пор. 1 М. 1. 20.
- ↑ Воїнство, cevaam — це світила небесні; звідси Саваот — війська, сили небесні. Пор. Іс. 13. 4.
- ↑ По-гебрейському vajjišbot — і перервав (працю).
- ↑ По-гебрейському vajjicer — і уформував, створив, пор. 2 М. 32. 4.
- ↑ По-гебрейському nišmat — віддих:
- ↑ По-гебрейському gan, садок.
- ↑ Еден — приємний, ніжний, делікатний.
- ↑ В оригіналі Kuš.
- ↑ Ашшур — Асирія.
- ↑ В оригіналі adam — людина, чоловік, так і далі.
- ↑ У біблійній мові, особливо в книгах пророків, часто маємо „побачити“ замість „почути“ і навпаки.
- ↑ Чоловікова, чоловічиця — жінка, гебрейське iššah (iš — чоловік, муж).
- ↑ Гебрейське ap визначає найперше „ніс“, а також „лице“. Від тяжкої праці капає піт і з кінчика носа.
- ↑ Хава, Chavvah цебто життя, жива.
- ↑ Lanat — полум'я, лезо; гостре, як полум'я, взагалі дуже гостре.
- ↑ Каїн — набутий.
- ↑ Авель — смутний.
- ↑ 25,0 25,1 25,2 Похилити обличчя — не бути прощеним, посумніти; підняти обличчя — бути прощеним. Пор. далі 32. 21, 40. 13.
- ↑ „Знести гріх“ (avon minneso) — це пробачити.
- ↑ Нод — туляння.
- ↑ 28,0 28,1 Šet, Шет — нагорода.
- ↑ Noach, Ной — потішення.
- ↑ В біблійній мові серце, lev, часто визначає розум. Пор. 2. М. 28. 3.
- ↑ Доро́га — життя.
- ↑ В оригіналі „зіпсую“, бо й земля зіпсулась.
- ↑ Куш — родоначальник етіопів.
- ↑ Міцра́їм — родоначальник єгиптян. У Біблії завжди Міцраїм замість грецького Єгипет.
- ↑ Ашшу́р — від нього Асирія.
- ↑ Пелеґ — поділ, розділ.
- ↑ Вавилон — помішання.
- ↑ Пишемо Край, бо це Обіцяний Край, Палестина.
- ↑ Край — Палестина.
- ↑ Бет-Ел — дім Божий, по-церк. сл. Веѳилъ, Вефіл.
- ↑ Міцраїм — Єгипет.
- ↑ Неґев — південь, пізніш Ідумея.
- ↑ У біблійній мові устань, kum, визначає не вставання, а початок дальшої дії, пор. Пс. 78. 6. У нашій мові таке „вставати“ може й опускатися, або перекладатися спонуканням: ану.
- ↑ Сеїр — волохатий, дика країна.
- ↑ Ен-Мішпат — джерело справедливости або суду.
- ↑ Тамар — пальма.
- ↑ 47,0 47,1 В ориґіналі брат, син брата, пор. 1 М. 12. 5.
- ↑ Малки-Цедек, Мелхиседек — цар справедливости, цар правди.
- ↑ Елі-Езер, Еліезер — Бог поміч.
- ↑ Ішмаел, Ізмаїл — Бог почує.
- ↑ Аврам — високий чи сильний батько, Авраам — батько багатьох.
- ↑ Сарра — вельможа, княжна.
- ↑ Їцхак — Ісак, — „він буде сміятися“, пор. 21. 6, 7.
- ↑ В ориґіналі: hiššaanu, обіпріться.
- ↑ В ориґіналі: Ось Я підніс твоє обличчя, пор. далі 32. 21.
- ↑ Цоар — дріб'язок, малий, дрібний.
- ↑ Моав — від батька.
- ↑ Бен Аммі — син народу мого.
- ↑ Неґев — суша, південь.
- ↑ Кадеш — святий.
- ↑ Авімелех — батько цар.
- ↑ У біблійній мові долоні звичайно замість руки.
- ↑ Беер-Шева — криниця присяги або криниця семи (овечок).
- ↑ Гебрейське nissah — випробо́вував; церковно-слов'янське искушаше, спокушав.
- ↑ Брами — це міста.
- ↑ Aram naharajim, Арам двох рік, по-грецькому Месопотамія.
- ↑ Лаван — білий.
- ↑ Ашшур — пізніша Асирія.
- ↑ Едом — червоний, друга назва Ісава.
- ↑ Жива вода — джерельна вода.
- ↑ Есек — сварка.
- ↑ Ситна — ворожнеча.
- ↑ Реховот — поширення, щастя.
- ↑ Поширив — дав добру долю, пощастив, пор. Пс. 18. 20
- ↑ Шів'а — присяга.
- ↑ Яків — обманець, хитрий.
- ↑ Бет-Ел — дім Божий.
- ↑ Кедем — схід.
- ↑ Тут „сина“ — онука.
- ↑ Рахіль — овечка.
- ↑ Chodeš jamin — місяць днів, пор. 41. 1, 4М. 11. 20.
- ↑ Рувен, Реу-вен — „побачте сина“.
- ↑ Симеон — почув (Господь).
- ↑ Левій — прилучений.
- ↑ Юда чи Єгуда — „хвалити Господа“.
- ↑ Дан — „розсудив“.
- ↑ В ориґіналі: „Божа боротьба“ — дуже велика боротьба; пор. Пс. 36. 7: „гори Божі“ — надзвичайно високі гори; Пс. 80. 11: кедри Божі — кедри надзвичайно високі. Пор. ще 1 М. 3. 1, 4. 5, 18. 15, Суд. 4. 6, 12, 14.
- ↑ Нафталі — боротьба.
- ↑ Ґад — щастя, слово фінікійське.
- ↑ Асир — блаженство, Ašer.
- ↑ Іссахар — заплата.
- ↑ Завулон — від слова „мешкати“.
- ↑ Йосип — додасть.
- ↑ Macati chen beenecha — знайшов милість в очах твоїх, знайшов милість у тебе. Частий гебраїзм.
- ↑ Vajjasem et-panav — поклав лице своє, прямував. Частий гебраїзм.
- ↑ 96,0 96,1 Брат — тут: рідня, родич.
- ↑ Еґар-Сагадута — по-арамейському „могила свідчення“.
- ↑ Ґал-Ед — могила свідок.
- ↑ Міцпа — вартівня.
- ↑ Маханаїм — два табори.
- ↑ Vajjecer lo — і стало тісно йому, частий гебраїзм, — упав на дусі, злякався, опинився в біді, пор. Пс. 4. 2.
- ↑ Винуватий вклонявся обличчям до землі й чекав; коли ображений піднімав його, то це був знак, що він пробачив йому. Пор. Пс. 82. 2. Кн. Буття 4. 6-7, 40. 13. Єр. 52. 31. „Підійме обличчя моє“ — змилується, простить мені.
- ↑ Ізраїль, Ісраель — боров Бога, богоборець.
- ↑ Пенуїл — лице Бога.
- ↑ Душа — життя.
- ↑ Суккот — курені.
- ↑ Гамор — осел.
- ↑ Ел-Елогей-Їсраел — Бог, Бог Ізраїля.
- ↑ Rachavat jadajim: Широкорукий — розлогий.
- ↑ Be jom carat — в день мого утиску, — у день недолі, скрути.
- ↑ В ориґіналі „жах Божий“ — це великий жах, пор. 1 М. 30. 8, Пс. 36. 7.
- ↑ Ел Бет-Ел — Бог Бет-Елу.
- ↑ В ориґіналі: явилися йому Боги.
- ↑ Аллон-Бахут — дуб плачу.
- ↑ Ківра — міра, з версту.
- ↑ Бен-Оні — син болю мого.
- ↑ Веніямин, Бен-Ямін — син правиці.
- ↑ Бет-Лехем, Віфлеєм — дім хліба.
- ↑ Міґдал-Едер — башта стада.
- ↑ Тут душі — невільників.
- ↑ Baal hachalomot, господар снів — сновидець.
- ↑ Шео́л — місце, де — за вірою євреїв — перебувають люди по смерті, ад той світ.
- ↑ Тамара — пальма.
- ↑ Перец — роздертя.
- ↑ Зерах — схід, сяйво.
- ↑ Цебто Потіфар.
- ↑ Див. вище 32. 21, 4. 6, 7, цебто простить тобі.
- ↑ Див. вище 32. 21.
- ↑ Річка — Ніл.
- ↑ Цофнат-Панеах — відгадник таємниць.
- ↑ Меннашше, Манасія — той, хто дар забуття.
- ↑ Ефраїм, Єфре́м — від слова плід, „розмноження“.
- ↑ Хліб у біблійній мові — це взагалі їжа.
- ↑ Запитати про мир — привітати.
- ↑ Ківра́ — міра землі, біля однієї версти. Пор. 1 М. 35. 16.
- ↑ Авел-Міцраїм — жалоба Єгипту.