Перейти до вмісту

Біблія (Огієнко)/Книги Старого Заповіту/Книга пророка Йони

Матеріал з Вікіджерел

Книга пророка
Йони
Непослух Йони й кара за нього

1 I було́ слово Господнє до Йо́ни,[1] Аміттаєвого сина, таке:

 2 „Устань, іди до Ніневі́ї, великого міста, і проповідуй проти нього, бо їхнє зло прийшло перед лице Моє“.

 3 І встав Йо́на, щоб утекти до Тарші́шу з-перед Господнього лиця. І зійшов він до Яфи, і знайшов корабля́, що йшов до Тарші́шу, і дав заплату його, і ввійшов у нього, щоб відпли́сти з ними до Таршішу з-перед Господнього лиця.

 4 А Госпо́дь кинув сильного вітра на море, — і зняла́ся на морі велика буря, і вже ду́мали, що корабель буде розбитий.

 5 І налякалися моряки́, і кликали кожен до своїх богі́в, і викидали ті речі, що були́ на кораблі, до моря, щоб полегши́ти себе. А Йо́на зійшов до спо́ду корабля́, і ліг, і заснув.

 6 І приступив до нього керівни́к корабля, та й сказав йому: „Чого ти спиш? Уставай, заклич до свого Бога, — може згадає цей Бог про нас, і ми не зги́немо“.

 7 І сказали вони один до о́дного: „Ідіть, і киньмо жеребки́, та й пізна́ємо, через ко́го нам оце лихо“. І кинули вони жеребки́, — і впав жеребо́к на Йо́ну.

 8 І сказали до нього: „Об'яви ж нам, через що́ нам це лихо? Яке твоє зайня́ття, і звідки ти йдеш? Який твій край, і з якого ти наро́ду?“

 9 І сказав він до них: „Я євре́й, і боюся я Го́спода, Небесного Бога, що вчинив море та суході́л“.

 10 І налякалися ті люди великим стра́хом, і сказали до нього: „Що́ це ти наробив?“ Бо ці люди дові́далися, що він утікає з-перед Господнього лиця, бо він це їм об'яви́в.

 11 І вони сказали до нього: „Що́ ми зробимо тобі, щоб утихоми́рилось море, щоб не залива́ло нас?“ Бо море бушува́ло все більше.

 12 І сказав він до них: „Візьміть мене, і киньте мене до моря, і втихоми́риться море перед вами; бо я знаю, що через мене оця велика буря на вас“.

 13 І міцно гребли́ ці люди, щоб дістатися до суходо́лу, та не могли, бо море бушувало все більш проти них.

 14 І вони кли́кнули до Господа та й сказали: „О Господи, нехай же не згинемо ми за душу цього чоловіка, і не давай на нас непови́нної крови, бо Ти, Господи, чиниш, як бажаєш!“

 15 І підняли́ вони Йону, і кинули його до моря, — і спини́лося море від своєї лю́тости.

 16 І налякалися ці люди Господа великим стра́хом, і прино́сили Господе́ві жертви, і складали обі́тнищі.

Йо́нина молитва в че́реві риби

2 І призна́чив Госпо́дь велику рибу, щоб вона проковтну́ла Йону. І був Йона в сере́дині цієї риби три дні та три ночі.

 2 І молився Йона до Господа, Бога свого, з утроби тієї риби,

 3 та й казав: „Я кли́кав з нещастя свого до Господа, — і відповідь дав Він мені, із ну́тра шеолу кричав я, — і почув Ти мій голос!

 4 І Ти кинув мене в глибочі́нь, у серце моря, і поті́к оточив був мене. Усі хвилі Твої та буру́ни Твої надо мною пройшли́.

 5 І сказав я: Я ви́гнаний з-перед очей Твоїх, проте́ ще побачу я храм Твій святий.

 6 Вода аж по душу мене обгорну́ла, безо́дня мене оточи́ла, очере́т обвива́є круго́м мою го́лову!

 7 Я зійшов аж до спо́ду гори, а земля — її за́суви стали за мною навіки! Та піді́ймеш із ями життя моє, Господи, Боже Ти мій!

 8 Як у мені омлівала душа моя, Господа я спогада́в, — і молитва моя ця до Тебе доли́нула, до храму святого Твого!

 9 Ті, що трима́ються ма́рних божкі́в, — свого Милосердного кидають.

 10 А я голосно́ю подякою принесу́ Тобі жертву, про що присягав я, те ви́конаю. Спасі́ння — у Господа!“

 11 І Господь звелів рибі, — і вона ви́кинула Йону на суході́л.

Покая́ння ніневі́тян

3 І було́ Господнє слово до Йони вдру́ге таке:

 2 „Устань, іди до Ніневі́ї, великого міста, і проповідуй на нього те слово, що Я говорив був тобі!“

 3 І Йона встав, і пішов до Ніневії за Господнім словом. А Ніневі́я була місто велике-превелике, на три дні ходи́.

 4 І зачав Йо́на ходити по місті, — на один день ходи, — і проповідував і казав: „Ще сорок день, — і Ніневія буде зруйно́вана!“

 5 І ніневі́тяни ввірували в Бога, і оголосили піст, і позодягали вере́ти, від найбільшого з них аж до найменшого.

 6 І дійшло це слово до царя Ніневії, і він устав зо свого трону, і скинув плаща́ свого з себе, і покрився вере́тою, та й сів на по́пелі.

 7 І він звелів кли́кнути й сказати в Ніневії з нака́зу царя та його вельмож, говорячи: „Нехай не покуштують нічо́го ані люди́на, ані худоба, худоба велика чи худоба дрібна́, нехай вони не пасуться, і нехай не п'ють води!

 8 І нехай покриваються вере́тами та люди́на й та худоба, і нехай сильно кли́чуть до Бога, і нехай кожен зве́рне з своєї дороги та від наси́льства, що в їхніх руках.

 9 Хто знає, може Бог обе́рнеться й пожа́лує, і відве́рнеться з жару гніву Свого́, — і ми не погинемо!“

 10 І побачив Бог їхні вчинки, що звернули зо своєї злої дороги, і пожалував Бог щодо того лиха, про яке говорив, що їм учинить, і не вчинив.

Господь милости́вий до того, хто кається

4 І було це для Йони на доса́ду, досаду велику, і він запали́вся.

 2 І молився він до Господа та й казав: „О Господи, чи ж не це моє слово, поки я ще був на своїй землі? Тому́ я перед тим утік до Таршішу, бо я знав, що Ти Бог милости́вий та милосердий, довготерпели́вий та многомилости́вий, і Ти жалку́єш за зло.

 3 А тепер, Господи, візьми мою душу від мене, бо краще мені смерть від мого́ життя!“

 4 А Господь відказав: „Чи слушно ти запали́вся?“

 5 І вийшов Йона з міста, і сів від сходу міста, і поставив собі там куреня́, і сів під ним у тіні, аж поки побачить, що́ буде в місті.

 6 І ви́ростив Бог рици́нового куща, і він вигнався понад Йону, щоб бути тінню над його головою, щоб урятувати його від його доса́ди. І втішився Йона від цього рици́нового куща́ великою радістю.

 7 А при сході зірни́ці другого дня призна́чив Бог червяка́, і він підточив рици́нового куща́, і той усох.

 8 І сталося, як сонце зійшло, то призна́чив Бог схі́днього гарячого вітра, — і вдарило сонце на Йо́нину го́лову, — і він зомлів. І він жадав, щоб йому померти, і казав: „Краще мені смерть від мого́ життя!“

 9 І промовив Бог до Йони: „Чи слушно запали́вся ти за рици́новий кущ?“ А той відказав: „Ду́же розлю́тився я, — аж на смерть!“

 10 І сказав Госпо́дь: „Ти змилувався над рици́новим куще́м, над яким не трудився, і не пле́кав його, який виріс за одну ніч, і за одну ніч згинув.

 11 А Я не змилувався б над Ніневі́єю, — цим великим містом, що в ньому більше дванадцяти́ десятисячок люда,[2] які не вміють розрізняти прави́ці своєї від свое́ї ліви́ці, та числе́нна худоба?“

  1. По-еврейському Jonah, Йони (голубка), по-грецькому Ίωνα̃ς, по церковнослов'янському Іẃна, по-українському Йо́на.
  2. Цебто, більше ста двадцяти тисяч люда.