Біблія (Огієнко)/Новий Заповіт/Дії святих апостолів
| ◀ Євангелія від св. Івана | Біблія, Новий Заповіт пер.: Іван Огієнко Дії святих апостолів |
Послання св. апостола Павла до римлян ▶ |
|
|
1 Першу книгу я був написав, о Тео́філе, про все те, що Ісус від поча́тку чинив та навчав,
2 аж до дня, коли через Духа Святого подав Він нака́зи апо́столам, що їх вибрав, і возні́сся.
3 А по муці Своїй Він ставав перед ними живий із засві́дченнями багатьма́, і сорок день їм з'являвся та про Боже Царство казав.
4 А зібравшися з ними, Він звелів, щоб вони не відхо́дили з Єрусалиму, а чекали обі́тниці Отчої, „що про неї — казав — ви чули від Мене.
5 Іван бо водою христив, — ви ж охрищені будете Духом Святим через кілька тих днів!“
6 А вони, зійшовшись, питали Його й говорили: „Чи не ча́су цього відбуду́єш Ти, Господи, царство Ізраїлеві?“
7 А Він їм відказав: „То не ваша справа знати час та добу́, що Отець покла́в у вла́ді Своїй.
8 Та ви при́ймете силу, як Дух Святий злине на вас, і Моїми ви свідками бу́дете в Єрусалимі, і в усій Юдеї та в Самарії, та аж до останнього кра́ю землі“.
9 І, прорікши оце, як дивились вони, Він уго́ру возно́ситись став, а хмара забра́ла Його сперед їхніх оче́й.
10 А коли вони пильно дивились на небо, як Він віддалявся, то два мужі́ у білій одежі ось стали при них,
11 та й сказали: „Галілейські мужі, — чого стоїте́ й задивля́єтесь на небо? Той Ісус, що вознісся на небо від вас, при́йде так, як бачили ви, як ішов Він на небо!“
12 Тоді вони повернулись до Єрусалиму з гори, що Оливною зветься, і що знахо́диться по́близько Єрусалиму, на віддаль дороги суботнього дня.
13 А прийшовши, увійшли вони в го́рницю, де й перебували: Петро та Іван, та Яків та Андрій, Пилип та Фома, Варфоломі́й та Матвій, Яків Алфе́їв та Си́мон Зило́т, та Юда Яковів.
14 Вони всі однодушно були на невпинній молитві, із жінка́ми, і з Марією, матір'ю Ісусовою, та з братами Його.
15 Тими ж днями Петро став посеред братів — а наро́ду було поіменно до ста двадцяти — та й промовив:
16 „Мужі-браття! Нале́жало збутись Писа́нню тому́, що устами Давидовими Дух Святий був прорік про Юду, який показав дорогу для тих, хто Ісуса схопи́в,
17 бо він був зарахований з нами, і же́реб служі́ння оцього прийняв.
18 І він поле набув за заплату злочи́нства, а впавши сторчма́, він тріснув надво́є, і все нутро́ його вилилось.
19 І стало відо́ме це всім, хто замешкує в Єрусалимі, тому й поле те на́зване їхнього мовою Акелдама́,[1] що є: Поле крови.
20 Бо написано в книзі Псалмів: „Нехай пусткою стане мешка́ння його, і нехай пожильця́ в нім не бу́де“, а також: „А служі́ння його забере́ нехай інший“.
21 Отже треба, щоб один із тих мужів, що схо́дились з нами повсякча́с, як Господь Ісус вхо́див і вихо́див між нами,
22 зачавши від хрищення Іванового аж до дня, коли Він вознісся від нас, щоб той ра́зом із нами був свідком Його воскресіння“.
23 І поставили двох: Йо́сипа, що Варса́вою зветься, і що Юстом був на́званий, та Матті́я.
24 А молившись, казали: „Ти, Господи, знавче всіх серде́ць, покажи з двох одно́го, котро́го Ти вибрав,
25 щоб він зайняв місце тієї служби й апо́стольства, що Юда від нього відпав, щоб іти в своє місце“.
26 І дали́ жеребки́ їм, — і впав жеребо́к на Матті́я, і він зарахований був до одинадцятьо́х апо́столів.
2 Коли ж поча́вся день П'ятдесятниці[2], всі вони однодушно знахо́дилися вкупі.
2 І на́гло зчинився шум із не́ба, ніби буря рапто́ва зірва́лася, і перепо́внила ввесь той дім, де сиділи вони.
3 І з'явилися їм язи́ки поді́лені, немов би огне́нні, та й на кожному з них по одно́му осів.
4 Усі ж вони спо́внились Духом Святим, і почали́ говорити іншими мо́вами, як їм Дух промовляти давав.
5 Перебува́ли ж в Єрусалимі юдеї, люди побожні, від усякого наро́ду під небом.
6 А коли оцей го́мін зчинився, зібралася бе́зліч наро́ду, — та й диву далися, бо кожен із них тут почув, що вони розмовляли їхньою власною мовою!
7 Усі ж побенте́жилися та дивувалися, та й казали один до одно́го: „Хіба ж не галіле́яни всі ці, що гово́рять?
8 Як же кожен із нас чує свою́ власну мову, що ми в ній народи́лись?
9 Парфя́ни та мі́дяни та еламі́ти, також ме́шканці Месопота́мії, Юдеї та Каппадокі́ї, Понту[3] та Азії,
10 і Фрі́ґії та Памфі́лії, Єгипту й лівійських земель край Кіре́ни, і захожі римля́ни,
11 юдеї й нововірці, крі́тяни й араби, — усі чуємо ми, що говорять вони про великі діла Божі мовами нашими!“
12 І всі не вихо́дили з дива, і безрадні були, і говорили один до одно́го: „Що ж то статися має?“
13 А інші казали глузу́ючи: „Вони повпива́лись вином молодим!“
14 Ставши ж Петро із Одинадцятьма́, свій голос підніс та й промовив до них: „Мужі юдейські та ме́шканці Єрусалиму! Нехай вам оце стане відо́ме, і послухайте слів моїх!
15 Бо не п'я́ні вони, як ви ду́маєте, — бо третя[4] година дня,
16 а це те, що пророк Йоі́л передрік:
17 „І буде останніми днями, говорить Госпо́дь: Я виллю від Духа Свого на всяке тіло, — і будуть пророкува́ти сини ваші та ваші до́ньки, юнаки́ ж ваші бачити будуть виді́ння, а старим вашим сни будуть сни́тися.
18 І на рабів Моїх і на рабинь Моїх за тих днів Я також виллю від Духа Свого, — і пророкувати вони бу́дуть!
19 І дам чуда на небі вгорі, а внизу на землі ці знаме́на: кров, і огонь, і ку́ряву диму.
20 Переміниться сонце на те́мряву, а місяць на кров, перше ніж день Господній настане, великий та славний!
21 І станеться, що кожен, хто покличе Господнє Ім'я́, той спасеться“.
22 Мужі ізраїльські, послухайте ви оцих слів: Ісуса Назаряни́на, Мужа, що Його Бог прославив вам силою, і чудами, і тими знаме́нами, що Бог через Нього вчинив серед вас, як самі ви те знаєте,
23 Того, що був ви́даний певною волею та передба́ченням Божим, ви руками беззаконників розп'яли́ та забили.
24 Та Бог воскресив Його, пута смерти усунувши, — вона бо тримати Його не могла.
25 Бо каже про Нього Давид: „Мав я Господа за́всіди перед очима своїми, бо Він по правиці моїй, щоб я не захитався.
26 Тому серце моє звеселилось, і зрадів мій язик, і тіло моє відпочи́не в надії.
27 Бо не позоставши Ти в аду́ моєї душі, і не даси Ти Своєму Святому побачити тління!
28 Ти дороги життя об'явив мені, Ти мене перепо́вниш утіхою перед обличчям Своїм“!
29 Мужі-браття! Нехай буде вільно мені сміло сказати вам про патріярха Давида, що помер і похований, і знахо́диться гріб його в нас аж до цього дня.
30 А бувши ж пророком, та відаючи, що „Бог клятвою клявся йому посади́ти на престолі його від плоду його сте́гон“,
31 у передба́ченні він говорив про Христове воскре́сення, що „не буде зоставлений в аду́“, ані тіло Його „не зазнає зотління“.
32 Бог Ісуса Цього воскресив, чого свідки всі ми!
33 А отож, як правицею Божою був Він возне́сений, і обі́тницю Духа Святого прийняв від Отця, то й злив Він оте, що ви бачите й чуєте.
34 Не зійшов бо на небо Давид, але сам він говорить: „Промовив Госпо́дь Господе́ві моєму: Сядь право́руч Мене,
35 доки не покладу́ Я Твоїх ворогів підніжком ногам Твоїм!“
36 Ото ж, нехай ввесь Ізраїлів дім твердо знає, що і Господом, і Христом учинив Бог Його, Того Ісуса, що Його розп'яли́ ви!“
37 Як почули ж оце, вони серцем розжа́лобились, та й сказали Петрові та іншим апо́столам: „Що ж ми маємо робити, мужі-браття?“
38 А Петро до них каже: „Покайтеся, і нехай же охриститься кожен із вас у Ім'я́ Ісуса Христа на відпу́щення ваших гріхів, — і да́ра Духа Святого ви при́ймете!
39 Бо для вас ця обі́тниця, і для ваших дітей, і для всіх, що „дале́ко знаходяться, кого б тільки покликав Госпо́дь, Бог наш“.
40 І іншими багатьома́ словами він засвідчував та вмовляв їх, говорячи: „Рятуйтесь від цього лукавого роду!“
41 Отож ті, хто прийняв його слово, охристилися. І пристало до них того дня душ тисяч зо три!
42 І вони перебува́ли в науці апо́стольській, та в спільно́ті брате́рській, і в лама́нні хліба, та в моли́твах.
43 І був о́страх у кожній душі, бо багато чинили апо́столи чуд та знаме́н.
44 А всі віруючі були вкупі, і мали все спі́льним.
45 І вони продавали маєтки та до́бра, і всім їх ділили, як кому чого треба було́.
46 І кожного дня перебува́ли вони однодушно у храмі, і, ломлячи хліб по домах, поживу приймали із радістю та в сердечній просто́ті,
47 вихваляючи Бога та маючи ласку в усього народу. І щоденно до Церкви Госпо́дь додава́в тих, що спасалися.
3 А Петро та Іван на дев'яту[5] годину молитви йшли ра́зом у храм.
2 І не́сено там чоловіка одно́го, що кривий був з утро́би своєї матері. Його садови́ли щоденно в воро́тях храму, що Красними[6] звалися, просити ми́лостині від тих, хто до храму йшов.
3 Як побачив же він, що Петро та Іван хочуть у храм увійти, став просити в них милостині.
4 Петро ж із Іваном поглянув на нього й сказав: „Подивися на нас!“
5 І той подивився на них, сподіваючися щось дістати від них.
6 Та промовив Петро: „Срібла й золота в мене нема, але що я маю, даю тобі: У Ім'я́ Ісуса Христа Назаряни́на — устань та й ходи!“
7 І, узявши його за прави́цю, він підвів його. І хвилі тієї зміцни́лися но́ги й сугло́бці його!
8 І, зірвавшись, він устав та й ходив, і з ними у храм увійшов, ходячи та підскакуючи, і хвалячи Бога!
9 Наро́д же ввесь бачив, як ходив він та Бога хвалив.
10 І пізнали його, що це той, що при Красних воро́тях храму сидів ради милостині. І вони перепо́внились жа́хом та по́дивом із того, що́ сталось йому!
11 А тому́, що тримався він Петра та Івана, увесь наро́д зачудований збігся до них на той ґанок, який Соломоновим зветься.
12 І, побачивши це, промовив Петро до наро́ду: „Мужі ізраїльські! Чого ви дивуєтесь цим, та чого ви на нас позира́єте так, ніби те, що він ходить, ми зробили своєю силою чи благоче́стям?[7]
13 „Бог Авраамів, та Ісаків, та Яковів, Бог наших батьків, Сина Свого прославив“, Ісуса, Якого ви ви́дали, і відцуралися перед Пилатом, як він присудив був пустити Його.
14 Але ви відцура́лись Святого та Праведного, і домагалися видати вам душогубця.
15 Начальника ж життя ви забили, та Його воскресив Бог із мертвих, чого свідками — ми!
16 І через віру в Ім'я́ Його вздоро́вило Ім'я́ Його того, кого бачите й знаєте. І віра, що від Нього, прине́сла йому вздоро́влення це перед вами всіма́.
17 А тепер, браття, знаю, що вчинили ви це з несвідо́мости, як і ваші начальники.
18 А Бог учинив так, як Він провіщав був уста́ми Своїх усіх пророків, щоб терпіти Христові.
19 Покайтеся ж та наверні́ться, щоб Він змилувався над вашими гріхами,
20 щоб часи́ відпочинку прийшли від обличчя Господнього, і щоб послав запові́дженого вам Ісуса Христа,
21 що Його небо мусить прийняти аж до ча́су відно́влення всього, про що провіщав Бог від віку устами всіх святих пророків Своїх!
22 Бо Мойсей провіща́в: „Господь Бог вам Пророка піді́йме від ваших братів, як мене; у всім Його слухайтеся, про що тільки Він вам говоритиме!“
23 „І станеться, що кожна душа, яка не послухала б того Пророка, зни́щена буде з наро́ду“.
24 Так само всі пророки від Самуї́ла й наступних, скільки їх говорило, також провіщали ці дні.
25 Сини ви пророків і того заповіту, що Бог вашим батька́м заповів, промовляючи до Авраама: „І в насінні твоїм усі народи землі благосло́влені будуть!“
26 Воскресивши Свого Слугу, Бог послав Його перше до вас, щоб вас поблагослови́ти, щоб кожен із вас відвернувся від злих своїх учинків!“
4 А коли промовляли вони до наро́ду оце́, до них приступили священики, і вла́да сторожі храму й саддукеї,
2 обурюючись, що навчають наро́д та звіщають в Ісусі воскресі́ння з мертвих.
3 І руки наклали на них, і до в'язниці всадили до ра́нку, бо вже вечір настав був.
4 І багато-хто з тих, хто слухав слово, увірували; число ж мужів таки́х було тисяч із п'ять.
5 І сталось, що ра́нком зібралися в Єрусалимі начальники їхні, і старші та книжники,
6 і Анна первосвященик, і Кайя́фа, і Іван, і Олександер, і скільки було їх із роду первосвященичого.
7 І, поставивши їх посере́дині, запиталися: „Якою ви силою чи яким ви ім'я́м те робили?“
8 Тоді Петро, переповнений Духом Святим, промовив до них: „Начальники люду та старши́ни Ізраїлеві!
9 Як сьогодні беруть нас на до́пит про те доброді́йство недужій люди́ні, як вона вздоро́влена, -
10 нехай буде відо́мо всім вам, і всім лю́дям Ізраїлевим, що Ім'я́м Ісуса Христа Назаряни́на, що Його розп'яли́ ви, та Його воскресив Бог із мертвих, — Ним поставлений він перед вами здоровий!
11 Він „камінь, що ви, будівни́чі, відкинули, але каменем став Він нарі́жним!“
12 І нема ні в кім іншім спасі́ння. Бо під небом нема іншого Йме́ння, даного людям, що ним би спасти́ся ми мали“.
13 А бачивши сміли́вість Петра та Івана, і спостерігши, що то люди оби́два невчені та про́сті, дивувалися, і пізнали їх, що вони з Ісусом були́.
14 Та бачивши, що вздоро́влений чоловік стоїть з ними, нічого навпро́ти сказати не могли.
15 І, звелівши їм вийти із синедріо́ну,[8] зачали радитися між собою,
16 говорячи: „Що́ робити нам із цими людьми́? Бож усім ме́шканцям Єрусалиму відо́мо, що вчинили вони явне чудо, і не можемо того заперечити.
17 Та щоб більш не поши́рювалось це в наро́ді, то з погрозою заборонімо їм, щоб ніко́му з людей вони не говорили про Це Ім'я́“.
18 І, закли́кавши їх, наказали їм не говорити, і взагалі не навчати про Ісусове Йме́ння.
19 І відповіли́ їм Петро та Іван, та й сказали: „Розсудіть, чи це справедливе було б перед Богом, щоб слухатись вас більш, як Бога?
20 Бо не можемо ми не казати про те, що́ ми бачили й чули!“
21 А вони пригрози́ли їм ще, і відпустили їх, не знайшовши нічо́го, щоб їх покарати, через людей, бо всі сла́вили Бога за те, що сталось.
22 Бо ро́ків більш сорока мав той чоловік, що на нім відбулося це чудо вздоро́влення.
23 Коли ж їх відпустили, вони до своїх прибули́ й сповістили, про що́ первосвященики й старші до них говорили.
24 Вони ж, вислухавши, однодушно свій голос до Бога підне́сли й промовили: „Владико, що небо, і землю, і море, і все, що в них є, Ти створив!
25 Ти уста́ми Давида, Свого слуги́, отця нашого, сказав Духом Святим: „Чого люди бунтуються, а наро́ди задумують ма́рне?
26 Повстають царі зе́мні, і збираються старші докупи на Господа та на Христа Його“.
27 Бо справді зібралися в місці оцім проти Отрока Святого Твого Ісуса, що Його намастив Ти, Ірод та По́нтій Пилат із поганами та з наро́дом Ізраїлевим,
28 учинити оте, що рука Твоя й воля Твоя наперед встановили були, щоб збуло́ся.
29 І тепер споглянь, Господи, на їхні погрози, і дай Своїм рабам із повною сміли́вістю слово Твоє повіда́ти,
30 коли руку Свою простягатимеш Ти на вздоро́влення, і щоб знаме́на та чуда чинились Ім'я́м Твого Святого Отрока Ісуса“.
31 Як вони ж помолились, затряслося те місце, де зібрались були, і перепо́внилися всі Святим Духом, — і зачали говори́ти Слово Боже з сміли́вістю!
32 А люди, що ввірували, мали серце одне й одну душу, і жоден із них не вважав що з маєтку свого́ за своє, але в них усе спі́льним було́.
33 І апо́столи з вели́кою силою свідчили про воскресіння Ісуса Господа, і благода́ть[9] велика на всіх них була!
34 Бо жоден із них не терпів недостачі: бо, хто мав поле чи дім, продавали, і заплату за про́даж прино́сили,
35 та й клали в ногах у апо́столів, — і роздавалося кожному, хто потре́бу в чім мав.
36 Так, Йо́сип, що Варна́вою — що в перекладі є „син потіхи“ — був про́званий від апо́столів, Левит, родом кі́прянин,
37 мавши поле, продав, а гроші приніс, та й поклав у ногах у апо́столів.
5 А один чоловік, на йме́ння Ана́ній, із своєю дружи́ною Сапфі́рою, продав маєток,
2 та й з ві́дома дружи́ни своєї присво́їв частину з заплати, а якусь там частину приніс та й поклав у ногах у апо́столів.
3 І промовив Петро: „Ана́нію, чого сатана́ твоє серце напо́внив, щоб ти Духу Святому неправду сказав та присво́їв із заплати за землю?
4 Хіба те, що́ ти мав, не твоє все було, а про́дане не в твоїй вла́ді було? Чого ж в серце своє ти цю справу поклав? Ти не лю́дям неправду сказав, але Богові!“
5 Як Ана́ній зачу́в ці слова́, то впав та й умер. І обгорнув жах великий усіх, що це чули!
6 Юнаки́ ж повставали, обгорну́ли його, і винесли та й поховали.
7 І сталось, годин через три прийшла й дружи́на його, про випа́док нічо́го не знавши.
8 І промовив до неї Петро: „Скажи мені, чи за стільки ви землю оту продали́?“ Вона ж відказала: „Так, за стільки“.
9 До неї ж Петро: „Чому це ви змо́вилися споку́шувати Господнього Духа? Он ті входять у двері, що чоловіка твого поховали, — і тебе вони винесуть“.
10 І вона зараз упала до ніг його, та й умерла. Як ввійшли ж юнаки́, то знайшли її мертвою, і, винісши, біля мужа її поховали.
11 І обгорнув страх великий всю Церкву та всіх, що чули про це.
12 А руками апо́столів стались знаме́на та чуда великі в наро́ді. І були́ однодушно всі в Соломоновім ґанку.
13 А з сторонніх ніхто приставати не важивсь до них, але люд прославляв їх.
14 І все збі́льшувалось тих, хто вірує в Господа, бе́зліч чолові́ків і жінок,
15 так що хворих стали вино́сити на вулиці, та й клали на ложа та ноші, щоб, як ітиме Петро, то хоч тінь його впала б на ко́го із них.
16 І бе́зліч люду збиралась до Єрусалиму з довко́лишніх міст, і не́сли недужих та хворих від ду́хів нечистих, — і були́ вони всі вздоро́влювані!
17 А первосвященик, уставши, та й усі, хто був із ним, хто належав до саддуке́йської єресі, перепо́внились за́здрощами,
18 і руки наклали вони на апо́столів, і до в'язниці грома́дської вкинули їх.
19 Але Ангол Господній вночі відчинив для них двері в'язничні, і, вивівши їх, проказав:
20 „Ідіть, і, ставши, говоріть до наро́ду у храмі всі слова́ цього життя“.
21 Як це вчули вони, то в храм рано ввійшли і навчали. А первосвященик і ті, хто був із ним, прийшовши, скликали синедріо́н і всіх старших з Ізраїлевих синів. І послали в в'язницю, щоб їх привели́.
22 А служба, прийшовши, не знайшла́ їх у в'язниці, а вернувшись, сповістила,
23 говорячи: „В'язницю знайшли ми з великою пильністю за́мкнену, і сторо́жу, що при две́рях стояла; а коли відчинили, то ніко́го всере́дині ми не знайшли!“
24 Як почули слова ці начальник сторожі храму та первосвященики, не могли зрозуміти вони, що́ б то сталося.
25 Та прийшовши один, сповістив їх, говорячи: „Ось ті мужі, що ви їх до в'язниці всадили були, у храмі стоять та й навчають наро́д“.
26 Пішов тоді старши́й сторо́жі зо слу́жбою, та й привів їх без насильства, бо боялись наро́ду, щоб їх не побили камінням.
27 Припровадивши ж їх, поставили перед синедріоном. І спитався їх первосвященик, говорячи:
28 „Чи ми не заборонили з погрозою вам, щоб про Те Ім'я́ не навчати? І ото, ви своєю наукою перепо́внили Єрусалим, і хочете кров Чоловіка Того припрова́дити на нас“.
29 Відповів же Петро та сказали апо́столи: „Бога повинно слухатися більш, як людей!
30 Бог наших отців воскресив нам Ісуса, Якому ви смерть були заподі́яли, повісивши на дереві.
31 Його Бог підвищив Своєю прави́цею — на Начальника й Спаса, щоб дати Ізраїлеві покая́ння і про́щення гріхів.
32 А тих справ Йому свідками ми й Святий Дух, що Його Бог дав тим, хто слухня́ний Йому“.
33 Як зачули ж оце, запалилися гнівом вони, та й ра́дилися, я́к їм смерть заподі́яти?
34 І встав у синедріо́ні один фарисей, Гамалії́л[10] на ймення, учитель Зако́ну, поважаний від усього наро́ду, та й звелів на часи́нку апо́столів ви́вести.
35 І промовив до них: „Мужі ізраїльські! Поміркуйте собі про людей цих, що́ з ними робити ви маєте.
36 Бо перед цими днями повстав був Те́вда[11] та й казав, що великий він хтось, і до нього пристало з чотириста люда. Він забитий, а всі ті, хто слухав його, розпоро́шились та оберну́лись в ніщо́.
37 Після нього повстав, під час пе́репису, Галіле́янин Юда,[12] та й багато людей потягнув за собою. Загинув і він, а всі ті, хто слухав його, розпоро́шились.
38 І тепер кажу́ вам: Відступіться від цих людей, і занеха́йте їх! Бо коли від людей оця рада чи справа ця бу́де, — розпаде́ться вона.
39 А коли те від Бога, то того зруйнувати не зможете, щоб випа́дком не стати і вам богобо́рцями!“ І послухались ради його.
40 І, покликавши зно́в апо́столів, вибили їх, наказали їм не говори́ти про Ісусове Йме́ння, та й їх відпустили.
41 А вони поверта́лися з синедріо́ну, радіючи, що сподоби́лись прийняти знева́гу за Йме́ння Го́спода Ісуса.
42 І щоденно у храмі й домах безупинно навчали, і звіщали Єва́нгелію Ісуса Христа.
6 Тими ж днями, як учнів намно́жилось, зачали́ нарікати на євреїв огре́чені,[13] що в щоденному служі́нні їхні вдовиці зане́дбані.
2 Тоді ті Дванадцять покликали багатьо́х учнів та й сказали: „Нам не ли́чить покинути Боже Слово, і служити при стола́х.
3 Отож, браття, ви́глядіть із-поміж себе сімох мужів доброї слави, повних Духа Святого та мудрости, — їх поставимо на службу оцю.
4 А ми перебува́тимемо за́вжди в молитві та в служі́нні слову“.
5 І всім лю́дям сподо́балося оце слово, і обрали Степа́на, мужа повного віри та Духа Святого, і Пилипа, і Про́хора та Никано́ра, і Ти́мона та Парме́на, і нововірця[14] Миколу з Антіохії, —
6 їх поставили перед апо́столів, і, помолившись, вони руки поклали на них.
7 І росло Слово Боже, і ду́же мно́жилося число учнів у Єрусалимі, і дуже багато священиків були слухня́ні вірі.
8 А Степан, повний віри та сили, чинив між наро́дом великі знаме́на та чуда.
9 Тому дехто повстав із синагоги, що зветься ліберти́нська, і кірінейська, і олександрійська, та з тих, хто походить із Кілікі́ї та з Азії, і зачали́ сперечатись із Степа́ном.
10 Але всто́яти вони не могли проти мудрости й Духа, що він Ним говорив.
11 Тоді вони підмовили людей, що казали, ніби чули, як він богозневажні слова́ говорив на Мойсея та Бога.
12 І людей попідбу́рювали, і старших та книжників, і, напавши, схопи́ли його, і припрова́дили в синедріо́н.
13 Також свідків фальшивих поставили, які говорили: „Чоловік оцей богознева́жні слова́ безпере́стань говорить на це святе місце та проти Зако́ну.
14 Бо ми чули, як він говорив, що Ісус Назаряни́н зруйнує це місце та змінить звича́ї, які передав нам Мойсей“.
15 Коли всі, хто в синедріоні сидів, на нього споглянули, то бачили лице його, — як лице Ангола!
7 Запитав тоді первосвященик: „Чи це так?“
2 Степан же промовив: „Послухайте, мужі-браття й отці! Бог слави з'явивсь Авраамові, отцеві нашому, як він у Месопота́мії був, перше ніж оселився в Хара́ні,
3 і промовив до нього: „Вийди із своєї землі та від роду свого, та й піди до землі, що тобі покажу́“.
4 Тоді він вийшов із землі халдейської, та й оселився в Хара́ні. А звідти, як умер йому ба́тько, Він переселив його в землю оцю, що на ній ви живе́те тепер.
5 Та спа́дщини на ній Він не дав йому навіть на крок, але обіцяв „дати її на володі́ння йому й його ро́дові по нім“, хоч дитини не мав він.
6 І сказав Бог отак, що насіння його буде прихо́дьком у кра́ї чужому, і понево́лять його, і будуть гноби́ти чотириста ро́ків.
7 „Але Я — сказав Бог — буду судити наро́д, що його понево́лить. Опісля́ ж вони вийдуть, і будуть служити Мені на цім місці“.
8 І дав Він йому заповіта обрі́зання. І породив так Ісака, і во́сьмого дня він обрізав його. А Ісак породив Якова, а Яків — дванадцятьо́х патріярхів.
9 А ті патріярхи поза́здрили Йо́сипові, і продали́ його до Єгипту. Але Бог був із ним,
10 і його визволив від усіх його у́тисків, і дав йому благода́ть та мудрість перед фараоном, царем єгипетським, а він настановив його за правителя над Єгиптом та всім своїм домом.
11 А як голод прийшов на всю землю єгипетську та ханаа́нську, та велика біда, то пожи́ви тоді не знахо́дили наші батьки́.
12 Коли ж Яків зачув, що в Єгипті є збіжжя, то послав батьків наших уперше.
13 А як удруге посла́в, то був пі́знаний Йо́сип братами своїми́, і фараонові знаний став Йо́сипів рід.
14 Тоді Йо́сип послав, щоб покликати Якова, ба́тька свого, та всю родину свою — сімдеся́т і п'ять душ.
15 І пода́вся Яків в Єгипет, та й умер там він сам та наші батьки.
16 І їх перене́сли в Сихе́м, і покла́ли до гробу, що Авраам був купив за ці́ну срібла від синів Еммора Сихемового.
17 А коли наближа́всь час обі́тниці, що нею Бог клявсь Авраамові, розрісся наро́д і намно́жився в Єгипті,
18 аж поки настав інший цар ув Єгипті, що не знав уже Йо́сипа.
19 Він хитро наш люд обманив, і силою змушував наших отців викидати дітей своїх, щоб вони не лишались живі.
20 Того ча́су родився Мойсей, і га́рний він був перед Богом. Він годо́ваний був у домі батька свойо́го три місяці.
21 А коли він був ви́кинений, то дочка фараона забрала його, та й за сина собі його викохала.
22 І Мойсей був навче́ний всієї премудрости єгипетської, і був міцни́й у словах та в ділах своїх.
23 А коли йому спо́внилося сорок ро́ків, йому спало на серце відві́дати братів своїх, синів Ізраїлевих.
24 Як угле́дів же він, що одно́му з них ді́ється кривда, заступився, і відомсти́в за окри́вдженого, убивши єги́птянина.
25 Він же ду́мав, що брати́ розуміють, що рукою його Бог дає їм визво́лення, та не зрозуміли вони.
26 А наступного дня, як сварились вони, він з'явився й хотів погоди́ти їх, кажучи: „Люди, ви — браття, чого один о́дного кривдите?“
27 А той, що ближнього кривдив, його відіпхну́в та сказав: „Хто наставив над нами тебе за старшо́го й суддю?
28 Чи хочеш убити й мене, як учора вбив ти єги́птянина?“
29 І втік Мойсей через слово оце, і стався прихо́дьком у землі мадія́мській, де зродив двох синів.
30 А коли сорок ро́ків проминуло, то з'явивсь йому Ангол Господній у по́лум'ї куща́ огняно́го в пустині Сінайської гори.
31 А Мойсей, як побачив, дивувався з видіння. А коли підійшов, щоб розглянути, був голос Господній до нього:
32 „Я Бог отців твоїх, — Бог Авраамів, і Бог Ісаків, і Бог Яковів!“ І затрусився Мойсей, і не відваживсь погля́нути...
33 І промовив до нього Господь: „Скинь взуття́ з своїх ніг, бо те місце, на якому стоїш, то святая земля!
34 Добре бачив Я у́тиск наро́ду Свого, що в Єгипті, і стогін його Я почув, і зійшов, щоб їх ви́зволити. Тепер ось іди, — Я пошлю до Єгипту тебе“.
35 Цього Мойсея, що його відцурались вони, сказавши: „Хто наставив тебе за старшо́го й суддю“, цього Бог через Ангола, якому з'явився в кущі, послав за старшо́го й визво́льника.
36 Він їх вивів, чуда й знаме́на вчинивши в землі єгипетській, і на Червоному морі, і сорок ро́ків у пустині.
37 Це той Мойсей, що прорік Ізраїлевим синам: „Госпо́дь Бог вам підійме Пророка від ваших братів, як мене, — Його слухайте!“
38 Це той, що в пустині на зборах був з Анголом, який промовляв йому на Сінайській горі, та з отцями нашими, і що прийняв він живі слова́, щоб їх нам передати;
39 що його не хотіли отці наші слу́хати, але відіпхнули, і звернулися серцем своїм до Єгипту,
40 промовивши до Ааро́на: „Зроби нам богів, які йшли б перед нами, бо не знаємо, що́ сталося з тим Мойсеєм, який вивів нас із кра́ю єгипетського“.
41 І зробили вони тими днями теля, — і бовва́нові жертви прино́сили та веселилися з діл своїх рук.
42 Але Бог відвернувся від них, і попусти́в їх вклонятися силі небесній, як написано в книзі Пророків: „Чи зако́лення й жертви Мені ви прино́сили сорок ро́ків у пустині, о доме Ізраїлів?
43 Ви ж носили наме́та Моло́хового, і зорю вашого бога Ромфа́на,[15] зображення, що їх ви зробили, щоб вклонятися їм. Через те запрова́джу вас аж за Вавилон!“
44 У наших отців на пустині була скинія свідо́цтва, як Той ізвелів, Хто Мойсею казав, щоб зробив її за зразком, якого він бачив.
45 Її наші отці й узяли, і вне́сли з Ісусом у землю наро́дів, яких вигнав Бог з-перед обличчя наших отців, аж до ча́су Давида.
46 Він у Бога знайшов благода́ть, і просив, щоб оселю знайти для Бога Якова.
47 І Соломон збудував Йому дім.
48 Але не в рукотворнім Всевишній живе, як говорить пророк:
49 „Мені небо — престол, а земля — то підніжок ногам Моїм! Який Мені дім ви збудуєте, — говорить Господь, — або місце яке для Мого відпочинку?
50 Хіба не рука Моя все́ це створила?“
51 О ви, твердошиї, люди серця й вух необрізаних! Ви за́вжди противитесь Духові Святому, як ваші батьки, так і ви!
52 Котро́го з пророків батьки ваші не переслідували? Вони ж тих повбивали, хто звіщав прихід Праведного, Якому тепер ви сталися зрадниками та убійниками,
53 ви, що Зако́на оде́ржали через зарядження Анголів, та не зберігали його!“
54 Як зачули ж оце, вони запали́лися гнівом у серцях своїх, і скрегота́ли зубами на нього.
55 А Степан, повний Духа Святого, на небо споглянув, — і побачив Божу славу й Ісуса, що по Божій правиці стояв,
56 і промовив: „Ось я бачу відчи́нене небо, і Сина Лю́дського, що по Божій правиці стоїть!“
57 Та вони гучни́м голосом стали кричати та ву́ха собі затуляти, та й кинулися однодушно на нього!...
58 І за місто вони його ви́вели, і зачали́ побивати камінням його. А свідки плащі свої склали в ногах юнака́, який звався Са́влом.
59 І побивали камінням Степа́на, що молився й казав: „Господи Ісусе, — прийми духа мого!“
60 Упавши ж навко́лішки, скрикнув голосом гучни́м: „Не залічи́ їм, о Господи, цього гріха́!“ І, промовивши це, він спочив.
8 А Савл похваляв його вби́вство. І утиск великий постав того дня проти єрусалимської Церкви, і всі, крім апо́столів, розпоро́шилися по краях юдейських та самарійських.
2 І поховали Степа́на му́жі побожні, і плакали ревно за ним.
3 А Савл нищив Церкву, — вдирався в доми́, витягав чоловіків і жінок та давав до в'язниці.
4 Ходили тоді розпоро́шенці,[16] та Боже Слово благовісти́ли.
5 Ось Пилип прийшов до самарійського міста, і проповідував їм про Христа.
6 А люди вважали на те, що Пилип говорив, і згідно слухали й бачили чу́да, які він чинив.
7 Із багатьох бо, що мали їх, ду́хи нечисті вихо́дили з криком великим, і багато розсла́блених та кривих уздорови́лися.
8 І радість велика в тім місті була́!
9 Був один чоловік, на ім'я́ йому́ Си́мон, що до того в цім місті займавсь ворожби́тством та дурив самарійський наро́д, видаючи себе за якогось великого.
10 Його слухали всі, — від найменшого аж до найбільшого, кажучи: „Він — сила Божа, що зветься велика!“
11 Його ж слухалися, бо він їх довший час дивував ворожби́тством.
12 Та коли йняли віри Пилипові, що благовістив про Боже Царство й Ім'я́ Ісуса Христа, чоловіки й жінки охристи́лися.
13 Увірував навіть сам Си́мон, і, охристившись, тримався Пилипа; а бачивши чуда й знаме́на великі, він дуже дивувався.
14 Як зачули ж апо́столи, які в Єрусалимі були, що Боже Слово прийняла́ Самарі́я, то послали до них Петра та Івана.
15 А вони, як прийшли, помолились за них, щоб Духа Святого вони прийняли́,
16 бо ще ні на о́дного з них Він не схо́див, а були вони тільки охрищені в Ім'я́ Господа Ісуса.
17 Тоді на них руки поклали, і прийняли́ вони Духа Святого!
18 Як побачив же Си́мон, що через наклада́ння апо́стольських рук Святий Дух подається, то приніс він їм гроші,
19 і сказав: „Дайте й мені таку вла́ду, щоб той, на кого́ покладу́ свої руки, одержав би Духа Святого!“
20 Та промовив до нього Петро: „Нехай згине з тобою те срібло твоє, бо ти ду́мав набути дар Божий за гроші!
21 У цім ділі нема тобі частки ні уділу, бо серце твоє перед Богом не слушне.
22 Тож покайся за це лихе ді́ло своє, і проси Господа, — може про́щений буде тобі за́мір серця твого!
23 Бо я бачу, що ти пробува́єш у жо́вчі гіркі́й та в пу́тах неправди“.
24 А Си́мон озвався й сказав: „Помоліться за мене до Господа, щоб мене не спіткало нічого з того, про що ви говорили“.
25 А вони ж, засвідчивши, і Слово Господнє звістивши, повернулись до Єрусалиму, і звіщали Єва́нгелію в багатьох самарійських осе́лях.
26 А ангол Господній промовив Пилипові, кажучи: „Устань та на пі́вдень іди, на дорогу, що від Єрусалиму до Га́зи спускається, — порожня вона“.
27 І, вставши, пішов він. І ось муж етіо́пський, скопе́ць, вельможа Канда́ки, цариці етіопської, що був над усіма́ її ска́рбами, що до Єрусалиму прибув поклонитись,
28 вертався, і, сидючи́ на пово́зі своїм, читав пророка Ісаю.
29 А Дух до Пилипа промовив: „Підійди, та й пристань до цього пово́зу“.
30 Пилип же підбіг і почув, що той читає пророка Ісаю, та й спитав: „Чи розумієш, що́ ти читаєш?“
31 А той відказав: „Як же мо́жу, як ніхто не напу́тить мене?“ І впросив він Пилипа піднятись та сісти з ним.
32 А слово Писа́ння, що його він читав, було це: „Як вівцю́ на заріз Його ве́дено, і як ягня супроти стрижія́ безголосе, так Він не відкрив Своїх уст!
33 У прини́женні суд Йому віднятий був, а про рід Його хто розповість? Бо життя Його із землі забирається“.
34 Відізвався ж скопе́ць до Пилипа й сказав: „Благаю тебе, — це про ко́го говорить пророк? Чи про себе, чи про іншого кого?“
35 А Пилип відкрив у́ста свої, і, зачавши від цього Писа́ння, благовістив про Ісуса йому.
36 І, як шляхо́м вони їхали, прибули́ до якоїсь води. І озвався скопець: „Ось вода. Що мені заважає христитись?“
37 А Пилип відказав: „Якщо віруєш із повного серця свого, то можна“. А той відповів і сказав: „Я вірую, що Ісус Христос — то Син Божий!“
38 І звелів, щоб по́віз спинився. І оби́два — Пилип та скопе́ць — увійшли до води, і охристив він його.
39 А коли вони вийшли з води, Дух Господній Пилипа забрав, і скопе́ць уже більше не бачив його. І він їхав, радіючи, шляхом своїм.
40 А Пилип опинився в Азо́ті, і, переходячи, звіщав Єва́нгелію всім містам, аж поки прийшов у Кесарі́ю.
9 А Савл, іще дишучи грізьбою й убивством на учнів Господніх, приступивши до первосвященика,
2 попросив від нього листи́ у Дама́ск синагогам, щоб, коли зна́йде яких чоловіків та жінок, що тієї дороги вони, то зв'язати й приве́сти до Єрусалиму.
3 А коли він ішов й наближа́вся до Дамаску, то ось нагло ося́яло світло із неба його,
4 а він повали́вся на землю, і голос почув, що йому говорив: „Са́вле, Са́вле, — чому́ ти Мене переслідуєш?“
5 А він запитав: „Хто Ти, Пане?“ А Той: „Я Ісус, що Його переслідуєш ти. Трудно тобі бити ногою колючку![17]“
6 А він, затрусившися та налякавшися, каже: „Чого, Господи, хочеш, щоб я вчинив?“ А до нього Господь: „Уставай, та до міста подайся, а там тобі скажуть, що́ маєш робити!“
7 А люди, що йшли з ним, онімілі стояли, бо вони чули голос, та ніко́го не бачили.
8 Тоді Савл підвівся з землі, і хоч очі розплю́щені мав, ніко́го не бачив... І за руку його повели́ й привели́ до Дамаску.
9 І три дні невидю́щий він був, і не їв, і не пив.
10 А в Дама́ску був учень один, на йме́ння Ана́ній. І Господь у видінні промовив до нього: „ Ана́нію!“ А він відказав: „Ось я, Господи!“
11 Господь же до нього: „Устань, і піди на вулицю, що Про́стою зветься, і пошукай в домі Юдовім Са́вла на йме́ння, тарся́нина, ось бо він мо́литься,
12 і мужа в видінні він бачив, на йме́ння Ананія, що до нього прийшов і руку на нього поклав, щоб став він видю́щий“.
13 Відповів же Ана́ній: „Чув я, Господи, від багатьох про цього́ чоловіка, скільки зла він учинив в Єрусалимі святим Твоїм!
14 І тут має вла́ду від первосвящеників, щоб в'язати усіх, хто кли́че Ім'я́ Твоє“.
15 І промовив до нього Господь: „Іди, бо для Мене — посу́дина ви́брана він, щоб носити Ім'я́ Моє перед наро́дами, і царями, і синами Ізраїля.
16 Бо Я покажу́ йому, скільки має він витерпіти за Ім'я́ Моє“.
17 І Ананій пішов, і до дому ввійшов, і руки поклавши на нього, промовив: „Са́вле брате, Господь Ісус, що з'явився тобі на дорозі, якою ти йшов, послав ось мене, щоб став ти видю́щий, і напо́внився Духа Святого!“
18 І хвилі тієї відпала з очей йому ніби луска́, і зараз видю́щий він став... І, вставши, охристився,
19 і, прийнявши поживу, на силах зміцнів.
20 І він зараз зачав у синагогах звіщати про Ісуса, що Він — Божий Син,
21 І дивом усі дивувалися, хто чув, і говорили: „Хіба це не той, що переслідував в Єрусалимі визна́вців оцього Ім'я́, та й сюди не на те він прибув, щоб отих пов'язати й приве́сти до первосвящеників?“
22 А Савл іще більше зміцнявся, і непокоїв юдеїв, що в Дамаску жили, удово́днюючи, що Той — то Христос.
23 А як ча́су минуло доволі, юдеї змовилися його вбити,
24 та Са́влові стала відо́ма їхня змова. А вони день і ніч чатува́ли в воро́тях, щоб убити його.
25 Тому учні забрали його вночі, та й із муру спустили в коші́.
26 А коли він до Єрусалиму прибув, то силкува́вся пристати до учнів, та його всі ляка́лися, не вірячи, що він учень.
27 Варнава тоді взяв його та й привів до апо́столів, і їм розповів, як дорогою той бачив Господа, і як Він йому промовляв, і як сміли́во навчав у Дамаску в Ісусове Йме́ння.
28 І він із ними входив і вихо́див до Єрусалиму, і відважно звіщав в Ім'я́ Господа.
29 Він також розмовляв й сперечався з огре́ченими, а вони намагалися вбити його.
30 Тому браття, довідавшися, відвели́ його до Кесарі́ї, і до Та́рсу його відіслали.
31 А Церква по всій Юдеї, і Галілеї, і Самарі́ї мала мир, будуючись і ходячи в стра́сі Господньому, і сповня́лася втіхою Духа Святого.
32 І сталося, як Петро всіх обходив, то прибув і до святих, що ме́шкали в Лі́дді.
33 Знайшов же він там чоловіка одно́го, на йме́ння Ене́й, що на ліжку лежав вісім років, — він розсла́блений був.
34 І промовив до нього Петро: „Енею, тебе вздоровляє Ісус Христос. Уставай, і постели́ собі сам!“ І той зараз устав.
35 І його оглядали усі, хто мешкав у Лі́дді й Саро́ні, які навернулися до Господа.
36 А в Йоппі́ї була одна у́чениця, на ймення Таві́та[18], що в перекладі Са́рною зветься. Вона повна була добрих вчинків та ми́лостині, що чинила.
37 І трапилося тими днями, що вона занедужала й умерла. Обмили ж її й покла́ли в го́рниці.
38 А що Лі́дда лежить недалеко Йоппі́ї, то учні, прочувши, що в ній пробуває Петро, послали до нього двох му́жів, що благали: „Не гайся прибути до нас!“
39 І, вставши Петро, пішов із ними. А коли він прибув, то ввели його в го́рницю. І обступили його всі вдови́ці, плачучи та показуючи йому су́кні й плащі, що їх Сарна робила, як із ними була́.
40 Петро ж із кімна́ти всіх ви́провадив, і, ставши навко́лішки, помолився, і, звернувшись до тіла, промовив: „Тавіто, вставай!“ А вона свої очі розплю́щила, і сіла, уздрівши Петра.
41 Він же руку подав їй, і підвів її, і закли́кав святих і вдовиць, та й поставив живою її.
42 А це стало відо́ме по ці́лій Йоппі́ї, і багато-хто в Господа ввірували.
43 І сталось, що він багато днів пробув у Йоппі́ї, в одно́го гарбарника Си́мона.
10 Проживав же один чоловік у Кесарі́ї, на йме́ння Корни́лій, сотник по́лку, що звавсь Італійським.
2 З усім домом своїм він побожний був та богобійний, подавав людям щедру ми́лостиню, і за́вжди Богові молився.
3 Явно він у видінні, десь коло години дев'ятої[19] дня, бачив Ангола Божого, що до нього зійшов і промовив йому: „Корни́лію!“
4 Він поглянув на нього й жахнувся, й сказав: „Що, Господи?“ Той же йому відказав: „Моли́тви твої й твоя ми́лостиня перед Богом згадалися.
5 Тепер же пошли до Йоппі́ї людей, та й приклич Си́мона, що зветься Петром.
6 Він гостює в одно́го гарбарника Си́мона, що дім має при морі. Він скаже тобі, що́ ти маєш робити“.
7 Коли ж Ангол, що йому говорив, відійшов, той закликав двох із своїх слуг домо́вих, і вояка́ богобійного з тих, що служили при ньому,
8 і розповів їм усе та й послав їх в Йоппі́ю.
9 А наступного дня, як у дорозі були́ вони та наближа́лись до міста, Петро вийшов на го́рницю, щоб помолитись, о годині десь шостій.
10 І став він голодний, і їсти схотів. Як йому ж готували, захо́плення на нього найшло,
11 і бачить він небо відкрите, і якуюсь посу́дину, що схо́дила, немов простира́ло велике, яка, за чотири кінці прив'язана, спускалась додолу.
12 У ній же знахо́дились чотириногі всілякі, і зе́мне гаддя, і небесні пташки́.
13 І голос почувся до нього: „Устань, заколи, Петре, і їж!“
14 А Петро відказав: „Жа́дним способом, Господи, — бо ніко́ли не їв я нічого оги́дного чи то нечистого!“
15 І знов голос удруге до нього: „Що від Бога очи́щене, не вважай за оги́дне того́!“
16 І це сталося тричі, і посу́дина знов була взята на небо.
17 Як Петро ж у собі бенте́жився, що́ б то значило те видіння, що бачив, то ось посланці́ від Корнилія, розпитавши про Си́монів дім, спинилися перед ворі́тьми,
18 і спиталися, крикнувши: „Чи то тут сидить Си́мон, що зветься Петро?“
19 Як Петро ж над видінням роздумував, Дух промовив до нього: „Онде три чоловіки шукають тебе.
20 Але встань і зійди, і піди з ними без жодного су́мніву, бо то Я їх послав!“
21 І зійшовши Петро до тих му́жів, промовив: „Ось я той, що його ви шукаєте. З якої причини прийшли ви?“
22 А вони відказали: „Сотник Корни́лій, муж праведний та богобійний, слави доброї в усього люду юдейського, святим а́нголом був у видінні наставлений, щоб до дому свого покли́кати тебе та послухати слів твоїх“.
23 Тоді він покликав й гостинно прийняв їх. А другого дня він устав та й із ними пішов; також дехто з братів із Йоппі́ї пішли з ним.
24 І назавтра прийшли вони до Кесарі́ї. А Корнилій чекав їх, рідню й близьких дру́зів покликавши.
25 А як увіходив Петро, Корнилій зустрінув його, і до ніг йому впав і вклонився.
26 Та Петро його підвів, промовляючи: „Устань, бо й сам я люди́на!“
27 І, розмовляючи з ним, увійшов, і знайшов багатьох, що зібралися,
28 і промовив до них: „Ви знаєте, що не вільно юдеєві приставати й прихо́дити до чужани́ці. Та відкрив мені Бог, щоб я жодну люди́ну не мав за огидну чи то за нечисту.
29 Тому я без вага́ння прибув, як покликано. Тож питаю я вас: З якої причини ви слали по мене?“
30 А Корни́лій сказав: „Четвертого дня аж до цієї години я по́стив, а о дев'ятій годині молився я в домі своїм. І ото, перед мене став муж у блискучій одежі
31 й сказав: „Корнилію, почута молитва твоя, і твої ми́лостині перед Богом згадалися.
32 Тож пошли до Йоппі́ї, і приклич Си́мона, що зветься Петром. Він гостює в гарба́рника Си́мона, у госпо́ді край моря, — він при́йде й розпові́сть тобі“.
33 Я зараз по тебе послав, — ти добре зробив, що прийшов. Тож тепер перед Богом ми всі стоїмо́, щоб почути все те, що Господь наказав був тобі“.
34 А Петро відкрив у́ста свої та й промовив: „Пізнаю́ я поправді, що „не дивиться Бог на обличчя“,[20]
35 але в кожнім наро́ді приємний Йому, хто боїться Його й чинить праведність.
36 Він слово послав для Ізраїлевих синів, благові́стячи мир через Ісуса Христа, що Госпо́дь Він усім.
37 Ви знаєте справу, що по всій Юдеї була й зачала́сь з Галілеї, після хрищення, що Іван проповідував,
38 Ісуса, що був із Назаре́ту, як помазав Його Святим Духом і силою Бог. І ходив Він, добро чинячи й усіх уздоро́влюючи, кого поневолив диявол, бо Бог був із Ним.
39 І ми свідки всьому, що́ Він учинив у Юдейському кра́ї та в Єрусалимі, — та вбили Його, на дереві повісивши.
40 Але Бог воскресив Його третього дня, і дав Йому, щоб з'явився,
41 не всьому наро́дові, але наперед Богом вибраним свідкам, нам, що з Ним їли й пили, як воскрес Він із мертвих.
42 І Він нам звелів, щоб наро́дові ми проповідували та засві́дчили, що то Він є призначений Богом Суддя для живих і для мертвих.
43 Усі пророки свідку́ють про Нього, що кожен, хто вірує в Нього, одержить про́щення гріхів Його Йме́нням“.
44 Як Петро говорив ще слова́ ці, зли́нув Святий Дух на всіх, хто слухав слова́.
45 А обрі́зані віруючі, що з Петром прибули́, здивувалися дивом, що дар Духа Святого пролився також на пога́н!
46 Бо чули вони, що мовами різними ті розмовляли та Бога звели́чували... Петро тоді відповів:
47 „Чи хто може заборонити христитись водою оцим, що оде́ржали Духа Святого, як і ми?“
48 І звелів охриститися їм у Йме́ння Ісуса Христа. Тоді просили його позостатися в них кілька днів.
11 Почули ж апо́столи й браття, що в Юдеї були, що й погани прийняли́ Слово Боже.
2 І, як Петро повернувся до Єрусалиму, з ним стали змагатися ті, хто з обрі́зання,
3 кажучи: „Чого́ ти ходив до людей необрі́заних та споживав із ними?“
4 Петро ж розпочав і їм розповів за порядком, говорячи:
5 „Був я в місті йоппі́йськім і молився, і бачив в захо́пленні видіння: якась посу́дина схо́дила, немов простира́ло велике, яка, за чотири кінці прив'я́зана, спускалася з неба й підійшла аж до мене.
6 Зазирнувши до неї, я поглянув, і побачив там чотириногих землі, і звірів, і гаддя, і небесних пташок.
7 І голос почув я, що мені промовляв: „Устань, Петре, заколи та й їж!“
8 А я відказав: „Жодним способом, Господи, — бо ніко́ли нічого оги́дного чи то нечистого в у́ста мої не вхо́дило!“
9 І відповів мені голос із неба вдруге: „Що від Бога очищене, не вважай за оги́дне того́!“
10 І це сталося тричі, і все знов було взяте на небо.
11 І ось три чоловіки, посланці з Кесарі́ї до мене, перед домом, де був я, спинилися за́раз.
12 І сказав мені Дух іти з ними без жодного сумніву. Зо мною ж пішли й оці шестеро браття, і ввійшли ми до дому того чоловіка.
13 І він нам розповів, як у домі своїм бачив ангола, який став і сказав: „Пошли до Йоппі́ї, та приклич того Си́мона, що зветься Петром,
14 він слова́ тобі скаже, якими спасешся і ти, і ввесь дім твій“.
15 А як я промовляв, зли́нув на них Святий Дух, як споча́тку й на нас.
16 І я згадав слово Господнє, як Він говорив: „Іван ось водою христив, ви ж охрищені будете Духом Святим“.
17 Отож, коли Бог дав одна́ковий дар їм, як і нам, що ввірували в Господа Ісуса Христа, то хто́ ж я такий, щоб міг заперечити Богові?“
18 І, почувши таке, замовкли вони, і Бога хвалили, говорячи: „Отож, і поганам Бог дав покая́ння в життя!“
19 А ті, хто розпоро́шився від переслідування, що зняло́ся було через Степа́на, перейшли навіть до Фінікі́ї, і Кі́пру, і Антіохі́ї, не звіщаючи сло́ва ніко́му, крім юдеїв.
20 А між ними були мужі деякі з Кіпру та з Кіріне́ї, що до Антіохі́ї прийшли, і промовляли й до греків, благові́стячи про Господа Ісуса.
21 І Господня рука була з ними; і велике число їх увірувало, і навернулось до Господа!
22 І вістка про них досягла́ до вух єрусали́мської Церкви, і до Антіохі́ї послали Варнаву.
23 А він, як прийшов і благодать Божу побачив, звеселився, і всіх став просити, щоб серцем рішучим трималися Господа.
24 Бо він добрий був муж, повний Духа Святого та віри. І прилучилось багато наро́ду до Господа!
25 Після того подався Варна́ва до Та́рсу, щоб Са́вла шукати.
26 А знайшовши, привів в Антіохі́ю. І збирались у Церкві вони цілий рік, і навчали багато народу, і в Антіохі́ї найперш християнами на́звано учнів.
27 Прибули́ ж тими днями пророки від Єрусалиму до Антіохі́ї.
28 І встав один з них, на йме́ння Ага́в, і Духом прорік, що голод великий у ці́лому світі настане, як за Кла́вдія був.[21]
29 Тоді учні, усякий із своєї спроможности, постановили послати допомогу братам, що в Юдеї жили.
30 Що й зробили, через руки Варнави та Са́вла, пославши до старших.
12 А Цар І́род[22] тоді підні́с руки, щоб декого з Церкви гноби́ти.
2 І мечем він стяв Якова, брата Іванового.
3 А бачивши, що подо́балося це юдеям, він задумав схопи́ти й Петра. Були ж дні Опрі́сноків.
4 І, схопи́вши його, посадив до в'язниці, і передав чотирьом чвіркам воякі́в, щоб його стерегли, бажаючи вивести людям його по Па́сці.
5 Отож, у в'язниці Петра стерегли, а Церква ре́вно молилася Богові за нього.
6 А як Ірод хотів його ви́вести, Петро спав тієї ночі між двома́ вояка́ми, закутий у два ланцюги́, і сторо́жа пильнувала в'язницю при две́рях.
7 І ось ангол Господній з'явився, і в в'язниці засяяло світло. І, доторкнувшись до боку Петрового, він збудив його, кажучи: „Мерщі́й встава́й!“ І ланцюги́ йому з рук поспада́ли.
8 А ангол до нього промовив: „Підпережи́ся, і взуй санда́лі свої“. І він так учинив. І каже йому: „Зодягнися в плаща свого, та й за мною йди“.
9 І, вийшовши, він ішов услід за ним, і не знав, чи то правда, що робилось від ангола, бо ду́мав, що видіння він бачить.
10 Як сторо́жу минули вони першу й другу, то прийшли до залізної брами, що до міста веде, — і вона відчинилась сама ім. І, вийшовши, пройшли одну вулицю, — і відступив ангол зараз від нього.
11 Сказав же Петро, оприто́мнівши: „Тепер знаю правдиво, що Господь послав Свого ангола, і видер мене із рук Іродових та від усього чека́ння народу юдейського“.
12 А зміркувавши, він прийшов до сади́би Марії, матері Івана, званого Ма́рком, де багато зібралося й молилося.
13 І як Петро в фіртку брами постукав, то вийшла послухати служни́ця, що звалася Ро́да,
14 та голос Петрів розпізнавши, вона з радощів не відчинила воріт, а прибігши, сказала, що Петро при воро́тях стоїть!
15 А вони їй сказали: „Чи ти навісна́?“ Та вона запевняла своє́, що є так. Вони ж говорили: „То ангол його!“
16 А Петро й далі стукав. Коли ж відчинили, вони його вгледіли та й дивувалися.
17 Махнувши ж рукою до них, щоб мовчали, він їм розповів, як Господь його вивів із в'язниці. І сказав: „Сповістіть про це Якова й браттю“. І, вийшовши, він до іншого місця пішов.
18 Коли ж настав день, поміж вояка́ми зчинилась велика тривога, що́ то сталось з Петром.
19 А Ірод, пошукавши його й не знайшовши, віддав варту під суд, і звелів їх стра́тити. А сам із Юдеї відбув в Кесарі́ю, і там перебува́в.
20 А І́род розгніваний був на тиря́н та сидо́нян. І вони однодушно до нього прийшли, і вблагали царсько́го постельника Вла́ста, та й миру просили, бо їхня земля годувалась з царсько́ї.
21 Дня ж призначеного І́род убрався в одежу царську́, і на підвищенні сів та й до ни́х говорив.
22 А на́товп кричав: „Голос Божий, а не лю́дський!“
23 І ангол Господній ура́зив знена́цька його, бо він не віддав слави Богові. І черва́ його з'їла, і він умер.
24 Слово ж Боже росло та помно́жувалось.
25 А Варнава та Савл, службу виконавши, повернулись із Єрусалиму, узявши з собою Івана, що про́званий Ма́рком.
13 А в Антіохі́ї, у та́мошній Церкві були ці пророки та вчителі́: Варнава й Семен, званий Ні́ґер, і кіріне́янин Луцій, і Манаї́л, що був вигодуваний із тетра́рхом Іродом, та ще Савл.
2 Як служили ж вони Господе́ві та по́стили, прорік Святий Дух: „Відділіть Варнаву та Са́вла для Мене на справу, до якої покликав Я їх!“
3 Тоді, попо́стивши та помолившись, вони руки поклали на них, і відпустили.
4 Вони ж, послані бувши від Духа Святого, прийшли в Селевкі́ю, а звідти до Кіпру відпли́нули.
5 Як були ж в Саламі́ні, то звіщали вони Слово Боже по синагогах юдейських; до по́слуг же мали й Івана.
6 А коли перейшли аж до Па́фи ввесь о́стрів, то знайшли ворожби́та одно́го, лжепророка юде́янина, йому на ім'я́ Варісу́с.
7 Він був при проко́нсулі Сергії Па́влі, чоловіку розумнім. Той закликав Варнаву та Са́вла, і прагнув послухати Божого Слова.
8 Але їм опирався Елі́ма[23] ворожби́т той, — бо ім'я́ його перекладається так, — і намагавсь відвернути від віри проко́нсула.
9 Але Савл, що й Павло він, перепо́внився Духом Святим і на нього споглянув,
10 і промовив: „О сину дияволів, повний всякого пі́дступу та всілякої злости, ти во́рогу всякої правди! Чи не перестанеш ти плутати про́стих Господніх доріг?
11 І тепер ось на тебе Господня рука, — ти станеш сліпий, і сонця бачити не будеш до ча́су!“ І миттю обняв того мо́рок та те́мрява, і став він ходити навпо́мацки та шукати повода́тора.
12 Тоді той проко́нсул, як побачив, що́ сталося, увірував, і дивувався науці Господній!
13 І, як від Па́фа Павло й ті, хто з ним був, відпливли́, то вони прибули́ в Памфілійську Пергі́ю. А Іван, відлучившись від них, повернувся до Єрусалиму.
14 А вони, пішовши з Пергії, прийшли до Пісідійської Антіохії, і дня суботнього до синагоги ввійшли й посідали.
15 А по відчита́нні Зако́ну й Пророків, старші́ синагоги послали до них, переказуючи: „Мужі-браття, якщо маєте слово потіхи для люду, промовте!“
16 Тоді Павло встав, і давши знака рукою, промовив: „Послухайте, мужі ізра́їльтяни, та ви, богобійні!
17 Бог цих Ізраїлевих людей вибрав Собі отців наших, і підвищив наро́д, як він перебува́в у єгипетськім кра́ї, і рукою поту́жною вивів їх із нього,
18 і літ із сорок Він їх годував у пустині,
19 а вигубивши сім наро́дів в землі ханаа́нській, поділив жеребко́м їхню землю між ними,
20 ма́йже що по чотириста й п'ятидесяти ро́ках. Після того аж до Самуїла пророка Він їм суддів дава́в.
21 А потім забажали царя, і Бог дав їм Сау́ла, сина Кі́сового, мужа з Веніями́нового племени, на чотири десятки років.
22 А його віддаливши, поставив царем їм Дави́да, про якого й сказав, засвідчуючи: „Знайшов Я Давида, сина Єссе́євого, чоловіка за серцем Свої́м, що всю волю Мою він виконувати бу́де“.
23 За обітницею, із його насіння підняв Бог Ісуса, як спасі́ння Ізраїлеві,
24 як Іван — перед самим прихо́дом Його — усьо́му наро́дові Ізраїлевому проповідував хрищення на покая́ння.
25 А коли свою путь Іван виконав, то він промовляв: „Я не Той, за Кого́ ви мене вважаєте, але йде он за мною, що Йому розв'язати ремінця́ від узуття́ Його я недостойний“.
26 Мужі-браття, сини роду Авраамового, та хто богобоя́зний із вас! Для вас було по́слане слово спасі́ння цього́.
27 Бо ме́шканці Єрусалиму та їхня старши́на Його не пізнали, а пророчі слова — які щосуботи читаються — вони спо́внили при́судом,
28 і хоч жа́дної провини смерте́льної в Ісусі вони не знайшли, все ж просили Пилата вбити Його.
29 Коли ж усе ви́повнилось, що про Нього написане, то зняли Його з дерева, та й до гробу поклали.
30 Але Бог воскресив Його з мертвих!
31 Він з'являвся багато днів тим, що були поприхо́дили з Ним із Галілеї до Єрусалиму, і що тепер вони свідки Його перед лю́дьми.
32 І ми благовістимо́ вам ту обі́тницю, що да́на була нашим отцям,
33 що її нам, їхнім дітям, Бог виконав, воскресивши Ісуса, як написано в другім псалмі: „Ти Мій Син, — Я сьогодні Тебе породив!“
34 А що Він воскресив Його з мертвих, щоб більш не вернувся в зотлі́ння, те так заповів: „Я дам вам ті милості, що обіцяні вірно Давиду були!“
35 Тому́ то й деінде говорить: „Не даси Ти Своєму Святому побачити тлі́ння!“
36 Бо Давид, що ча́су свого послужив волі Божій, спочив, і злучився з отцями своїми, і тлі́ння побачив.
37 Але Той, що Бог воскресив Його з мертвих, тлі́ння не побачив.
38 Отже, мужі-браття, хай відо́мо вам буде, що про́щення гріхів через Нього звіщається вам.
39 І в усім, у чому ви не могли ви́правдатись Зако́ном Мойсеєвим, через Нього випра́вдується кожен віруючий.
40 Отож, стережіться, щоб на вас не прийшло, що в Пророків провіщене:
41 „Дивіться, погордю́щі, і дивуйтеся та пощезайте, бо Я ді́ло роблю́ за днів ваших, те ді́ло, що йому не повірите ви, якби хто розповів вам!“
42 А як стали вихо́дити вони, то їх про́шено, щоб на другу суботу до них говорили ті самі слова́.
43 А коли розійшлась синагога, то багато з юдеїв та й із нововірців побожних пішли за Павло́м та Варнавою, а вони промовляли до них і намовляли їх перебувати в благодаті Божій.
44 А в наступну суботу зібралося майже все місто послухати Божого Сло́ва.
45 Як юдеї ж побачили на́товп, то напо́внились за́здрощів, і стали перечити мові Павла та богозневажати.
46 Тоді Павло та Варнава мужньо промовили: „До вас перших потрібно було говорить Слово Боже; та коли ви його відкидаєте, а себе вважаєте за недостойних вічного життя, то ось до поган ми зверта́ємось.
47 Бо так заповів нам Господь: „Я світлом поставив Тебе для поган, щоб спасі́нням Ти був аж до кра́ю землі!“
48 А погани, почувши таке, раділи та Слово Господнє хвалили. І всі ті, хто призначений був в життя вічне, увірували.
49 І ширилось Сло́во Господнє по ці́лій країні.
50 Юдеї ж підбили побожних впливових жінок та значніших у місті, і зняли́ переслі́дування на Павла та Варнаву, та й вигнали їх із своєї землі.
51 Вони ж, обтрусивши із ніг своїх порох на них, подалися в Іконі́ю.
52 А учні сповня́лися радощів і Духа Святого.
14 І трапилось, що в Іконі́ї вкупі ввійшли вони до синагоги юдейської, і промовили так, що бе́зліч юдеїв й огре́чених увірували.
2 Невірні ж юдеї підбу́рили та роз'ятри́ли душі поган на братів.
3 Та проте довгий час пробули́ вони там, промовляючи мужньо про Господа, що свідо́цтво давав слову благода́ті Своєї і робив, щоб знаме́на та чу́да чинились їхніми руками.
4 А в місті наро́д поділився, — і пристали одні до юдеїв, а інші тримались апо́столів.
5 Коли ж кинулися ті погани й юдеї з своїми старши́ми, щоб зневажити їх та камінням побити,
6 то, дізнавшись про це, вони повтікали до міст лікао́нських, до Лі́стри та Де́рвії, та в околиці їхні,
7 і Єва́нгелію там звіща́ли.
8 А в Лі́стрі сидів один чоловік, безвладний на ноги, що кривий був з утроби своєї матері, і ніко́ли ходити не міг.
9 Він слухав, як Павло́ говорив, який пильно на нього споглянув, і побачив, що має він віру вздоровленим бути,
10 то голосом гучни́м промовив: „Устань просто на ноги свої!“ А той скочив, і ходити почав.
11 А люди, побачивши, що́ Павло́ вчинив, підне́сли свій голос, говорячи по-лікао́нському: „Боги людям вподі́бнились, та до нас ось зійшли!“
12 І Варнаву вони звали Зе́всом, а Герме́сом Павла, бо він провід мав у слові.
13 А жрець Зе́вса, що святиня його перед містом була, припрова́див бики та вінки до воріт, та й з наро́дом прино́сити жертву хотів.
14 Та коли про це почули апо́столи Варнава й Павло, то роздерли одежі свої, та й кинулися між наро́д, кричачи
15 та говорячи: „Що́ це робите, люди? Таж і ми такі самі смерте́льні, подібні вам люди, і благовістимо́ вам, — від оцих ось марно́т наверну́тись до Бога Живого, що створив небо й землю, і море, і все, що в них є.
16 За минулих родів попустив Він усім народам, щоб ходили стежка́ми своїми,
17 але́ не зоставив Себе Він без свідчення, добро чинячи: подавав нам із неба дощі та врожайні часи́, та напо́внював їжею й радощами серця наші“.
18 І, говорячи це, зале́две спинили наро́д не приносити їм же́ртов.
19 А з Антіохі́ї та з Іконі́ї посхо́дились юдеї, і, підбуривши на́товп, камінням побили Павла, та й за місто геть виволікли, мавши думку, що вмер він.
20 Коли ж учні його оточили, то він устав, та й вернувся до міста. А наступного дня він відбув із Варнавою в Де́рвію.
21 І, як звістили Єва́нгелію тому містові, і учнів багато придбали, вони повернулися в Лі́стру, та в Іконі́ю, та в Антіохі́ю,
22 душі учнів зміцняючи, просячи перебувати в вірі, та навча́ючи, що через великі у́тиски треба нам вхо́дити у Боже Царство.
23 І рукопокла́ли їм пресві́терів по Церквах, і помолилися з по́стом та й їх передали Господе́ві, в Якого ввірували.
24 Як вони ж перейшли Пісіді́ю, прибули в Памфілі́ю;
25 і, звістивши Господнє Слово в Пергі́ї, вони в Атталі́ю ввійшли,
26 а звідти поплинули в Антіохі́ю, звідки були благода́ті Божій віддані на ді́ло, що його й закінчи́ли.
27 А прибувши та скликавши Церкву, вони розповіли, як багато вчинив Бог із ними, і що відкрив двері віри поганам.
28 І перебува́ли вони немали́й час із учнями.
15 А дехто, що з Юдеї прийшли, навчали братів: „Якщо ви не обріжетеся за звича́єм Мойсеєвим, то спастися не можете“.
2 Коли ж суперечка повстала й чимале змага́ння в Павла́ та в Варнави з ними, то постановили, щоб Павло́ та Варнава, та дехто ще інший із них, пішли в справі цій до апо́столів й старших у Єрусалим.
3 Тож вони, відпроваджені Церквою, ішли через Фінікі́ю та Самарі́ю, розповідаючи про поганське наве́рнення, і радість велику чинили всім браттям.
4 Коли ж в Єрусалим прибули́ вони, були прийняті Церквою, та апо́столами, та старши́ми, і вони розповіли́, як багато вчинив Бог із ними.
5 Але дехто, що вві́рували з фарисейської партії, устали й сказали, що потрібно поганів обрі́зувати й наказати, щоб Зако́на Мойсеєвого берегли.
6 І зібрались апо́столи й старші, щоб розглянути справу оцю[24].
7 Як велике ж змага́ння повстало, Петро встав і промовив до них: „Мужі-браття, ви знаєте, що з давнішніх днів вибрав Бог поміж нами мене́, щоб погани почули слово Єва́нгелії через у́ста мої, та й увірували.
8 І засві́дчив їм Бог Серцезнавець, давши їм Духа Святого, як і нам,
9 і між нами та ними різни́ці Він жодної не вчинив, очистивши вірою їхні серця.
10 Отож, чого Бога тепер споку́шуєте, щоб учням на шию покласти ярмо́, якого ані наші отці, ані ми не здола́ли поне́сти?
11 Та ми віруємо, що спасе́мося благода́ттю Господа Ісуса так само, як і вони“.
12 І вся громада замовкла, і слухали пильно Варнаву й Павла, що розповідали, які то знаме́на та чу́да вчинив через них Бог між поганами!
13 Як замовкли ж вони, то Яків озвався й промовив: „Мужі-браття, послухайте також мене.
14 Си́мон ось розповів, як зглянувся Бог від поча́тку, щоб вибрати люд із поганів для Йме́ння Свого.
15 І пророчі слова́ з цим погоджуються, як написано:
16 „Пото́му вернуся, і відбуду́ю Давидову ски́нію занепалу, і відбудую руїни її, і наново поставлю її,
17 щоб шукали Господа люди зосталі та всі наро́ди, над якими Ім'я́ Моє кликано, — говорить Господь, що чинить це все!
18 Господе́ві відвіку відо́мі всі вчинки Його“.
19 Тому ду́маю я, щоб не турбувати поган, що до Бога наверта́ються,
20 але написати до них, щоб стри́мувались від занечи́щення і́дольського, та від блу́ду, і задушени́ни, і від кро́ви.
21 Бо своїх проповідників має Мойсей по містах здавенда́вна, і щосуботи читають його в синагогах“.
22 Тоді постановили апо́столи й старші з ці́лою Церквою вибрати му́жів із них, і послати до Антіохі́ї з Павло́м та Варна́вою Юду, що зветься Варса́вва,[25] і Силу, му́жів проводирів між братами,
23 написавши свої́ми руками оце́: „Апостоли й старші брати до братів, що з поган в Антіохі́ї, і Си́рії, і Кілікі́ї: Вітаємо вас[26]!
24 Через те, що ми чули, що деякі з вас, яким ми того не дору́чували, стурбували наукою вас, і захитали вам душі,
25 то ми постановили однодушно, зібравшися, щоб о́браних мужів послати до вас із коханими нашими — Варнавою та Павло́м,
26 людьми́ тими, що ду́ші свої віддали́ за Ім'я́ Господа нашого Ісуса Христа.
27 Тож ми Юду та Силу послали, що вияснять усно те саме.
28 Бо зво́лилось Духові Святому і нам, — тягару́ вже нія́кого не наклада́ти на вас, окрім цього необхідного:
29 стри́муватися від ідольських жертов та крови, і задушени́ни, та від блу́ду. Оберегаючися від того, ви зробите добре. Бувайте здорові!“
30 Посланці́ ж прийшли в Антіохі́ю, і, зібравши наро́д, доручили листа.
31 А перечитавши, раділи з поті́шення того.
32 А Юда та Сила, самі бувши пророками, частим словом підбадьо́рували та зміцняли братів.
33 А як перебули́ вони там якийсь час, то брати їх відпустили з миром до тих, хто їх вислав.
34 Але Сила схотів лиши́тися там, а Юда вернувся до Єрусалиму.
35 А Павло з Варнавою в Антіохії жили́, навчаючи та благові́стячи ра́зом із іншими багатьома́ Слово Господнє.
36 А по декількох днях промовив Павло́ до Варнави: „Ходімо знов, і відвідаймо наших братів у кожному місті, де ми провіщали Слово Господнє, — як вони пробува́ють“.
37 А Варнава хотів був узяти з собою Івана, що зва́ний був Ма́рком.
38 Та Павло́ вважав за потрібне не брати з собою того, хто від них відлучився з Памфілії, та з ними на працю не йшов.
39 І повстала незгода, і розлучились вони між собою. Тож Варнава взяв Ма́рка, і попли́нув до Кіпру.
40 А Павло вибрав Силу й пішов, Божій благода́ті братами доручений.
41 І проходив він Си́рію та Кілікі́ю, Церкви́ зміцнюючи.
16 І прибув він у Де́рвію й Лі́стру. І ото був там один учень, на ім'я́ Тимофій, син наве́рненої однієї юде́янки, а ба́тько був ге́ллен.
2 Добре свідо́цтво про нього давали брати, що були в Лі́стрі та в Іконі́ї.
3 Павло захотів його взяти з собою, — і, взявши, обрізав його через юдеїв, що були в тих місцях, бо всі знали про батька його, що був ге́ллен.
4 Як міста ж перехо́дили, то їм передавали, щоб вони берегли оті постано́ви, які видали в Єрусалимі апо́столи та старші.
5 А Церкви́ змі́цнювалися в вірі, і щоденно зростали кі́лькістю.
6 А що Дух Святий їм не звелів провіщати слово в Азії, то вони перейшли через Фрігію та через країну гала́тську.
7 Дійшовши ж до Мі́зії, хотіли піти до Віті́нії, та їм не дозволив Дух Ісусів.
8 Обминувши ж Мі́зію, прибули́ до Троа́ди.
9 І Павлові з'явилось видіння вночі: якийсь македо́нянин став перед ним і благав його, кажучи: „Прийди в Македо́нію, і нам поможи!“
10 Як побачив він це видіння, то ми зараз хотіли піти в Македо́нію, зрозумівши, що Госпо́дь нас покликав звіщати їм Єва́нгелію.
11 Тож відпливши з Троа́ди, прибули́ ми навпрост у Самотра́кію, а другого дня до Неа́поля,
12 звідтіля ж у Фили́пи, що є перше місто-осада в тій частині Македонії. І пробули́ ми в цім місті днів кілька.
13 Дня ж суботнього вийшли ми з міста над річку, де, за звича́єм, було місце молитви, і, посідавши, розмовляли з жінками, що посхо́дились.
14 Прислуха́лася й жінка одна, що звалася Лі́дія, купчиха кармази́ном з міста Тіяті́р, що Бога вона шанувала. Господь же їй серце відкрив, щоб уважати на те, що Павло говорив.
15 А коли охристилась вона й її дім, то благала нас, кажучи: „Якщо ви признали, що вірна я Господе́ві, то прийдіть до госпо́ди моєї й живіть“. І змусила нас.
16 І сталось, як ми йшли на молитву, то нас перестріла служни́ця одна, що мала віщу́нського духа, яка ворожби́тством давала великий прибу́ток панам своїм.
17 Вона йшла слідкома́ за Павлом та за нами, і кричала, говорячи: „Оці люди — це раби Всеви́шнього Бога, що вам провіщають дорогу спасі́ння!“
18 І багато днів вона це робила. І обуривсь Павло, і, обернувшись, промовив до духа: „У Ім'я́ Ісуса Христа велю я тобі — вийди з неї!“ І того ча́су той вийшов.
19 А пани її, бачивши, що пропала надія на їхній прибу́ток, схопи́ли Павла й Силу, і потягли їх на ринок до старши́х.
20 Коли ж їх привели́ до начальників, то сказали: „Ці люди, юдеї, наше місто бунтують,
21 і навчають звича́їв, яких нам, римля́нам, не годиться приймати, ані вико́нувати“.
22 І на́товп піднявся на них. А начальники здерли одежу із них, та звеліли їх рі́зками сі́кти.
23 І, завдавши багато їм ран, посадили в в'язницю, наказавши в'язничному дозо́рцеві, щоб їх пильно стеріг.
24 Одержавши такого нака́за, той їх повкида́в до внутрішньої в'язниці, а їхні но́ги забив у коло́ди.
25 А півні́чної пори Павло й Сила молилися, і Богові співали, а ув'я́знені слухали їх.
26 І ось на́гло повстало велике трясі́ння землі, аж основи в'язни́чні були захита́лися! І повідчинялися зараз усі двері, а кайда́ни з усіх поспада́ли.
27 Як прокинувся ж сторож в'язничний, і побачив відчинені двері в'язниці, то витяг меча та й хотів себе вбити, мавши думку, що повтікали ув'я́знені.
28 А Павло́ скрикнув голосом гучни́м, говорячи: „Не чини собі жодного зла, бо всі ми ось тут!“
29 Зажадавши ж той світла, уско́чив, і тремтячий припав до Павла та до Сили.
30 І вивів їх звідти й спитав: „Добро́дії! Що треба робити мені, щоб спасти́ся?“
31 А вони відказали: „Віруй в Господа Ісуса, — і будеш спасе́ний ти сам та твій дім“.
32 І Слово Господнє звіщали йому та й усім, хто був у домі його.
33 І сторож забрав їх того ж ча́су вночі, їхні рани обмив, — і охристився негайно він сам та його всі домашні.
34 І він їх запровадив до дому свого, і поживу поставив, і радів із усім домом своїм, що ввірував у Бога.
35 А коли настав день, то прислали начальники слуг[27] поліційних, наказуючи: „Відпусти тих людей!“
36 І сказав той в'язничний дозорець слова́ ці Павлові: що прислали начальники, щоб вас відпустити. „Отож, вийдіть тепер та й з ми́ром ідіть!“
37 А Павло відказав їм: „Нас, римля́н, незасуджених, рі́зками сікли прилю́дно, і до в'язниці всадили, а тепер нас таємно виводять? Але ні! Хай вони самі при́йдуть, та й виведуть нас!“
38 Ці ж слова поліційні слуги доне́сли начальникам. А ті налякались, почувши, що римля́ни вони.
39 І прийшли, та їх перепросили, а вивівши, благали, щоб із міста пішли.
40 І, вийшовши з в'язниці, прибули́ вони до Лі́дії, а з братами побачившись, потішили їх та й пішли.
17 Як вони перейшли Амфіпо́ль й Аполло́нію, то прийшли до Солу́ня, де була синагога юдейська.
2 І Павло, за звича́єм своїм, до них увійшов, і з ними змагавсь три суботи з Писа́ння,
3 виказуючи та доводячи, що мусів Христос постраждати й воскре́снути з мертвих, і що Христос Той — Ісус, про Якого „я вам проповідую“.
4 І ввірували дехто з них і до Павла та до Сили пристали, — безліч побожних із ге́лленів та немало з шляхе́тних жінок.
5 А невірні юдеї були запалилися за́здрістю, і якихсь негідних людей назбирали на вулицях, учинили збіго́висько та й бунтували те місто, а набі́гши на хату Ясо́нову, шукали апо́столів, щоб до на́товпу вивести їх.
6 А як їх не знайшли, потягли до начальників міста Ясо́на та декого з братті, кричачи́: „Ті, що світ сколотили, — і сюди ось вони поприхо́дили!
7 А Ясон їх до себе прийняв. Вони всі проти наказів кесаря чинять, гово́рячи, ніби інший є цар — Ісус“.
8 І вони зворохо́били наро́д та начальників міста, що слухали це.
9 Але, узявши поруку з Ясо́на та з інших, вони їх відпустили.
10 А брати відіслали негайно вночі Павла й Силу до Ве́рії. І, прибувши, вони пішли в синагогу юдейську.
11 Ці були шляхетні́ші за солу́нян, — і слова́ прийняли з повним за́палом, і Писа́ння досліджували день-у-день, чи та́к воно є.
12 Тож багато із них тоді ввірували, і з почесних ге́лленсьих жінок та немало із му́жів.
13 Як солунські ж юдеї довідалися, що Павло проповідує Боже Слово й у Ве́рії, прибули́ вони, і там баламутили та бунтували наро́д.
14 Тоді браття негайно Павла відпустили, щоб до моря йшов; а Сила та Тимофій позоста́лися там.
15 А ті, що Павла́ відпроваджували, провели́ його аж до Ате́н, а прийнявши нака́за про Силу та Тимофія, щоб до нього вернулися якнайшвидше, відбули́.
16 Як Павло ж їх чекав у в Ате́нах, у ньо́му кипів його дух, як бачив це місто, повне ідолів.
17 Тож він розмовляв у синагозі з юдеями та з богобійними, і на ринку щоденно зі стрі́чними.
18 А дехто з філо́софів епікуре́їв та сто́їків сперечалися з ним. Одні говорили: „Що́ то хоче сказати оцей пустомо́в?“ А інші: „Здається, він проповідник чужих богів“, бо він їм звіща́в Єва́нгелію про Ісуса й воскре́сення.
19 І, взявши його, повели в ареопа́г[28] та й казали: „Чи можемо знати, що́ то є ця наука нова́, яку проповідуєш ти?
20 Бо чудне́ щось вкладаєш до наших вух. Отже хочемо знати, що́ то значити має?“
21 А всі ате́няни та захожі чужи́нці нічим іншим радніш не займалися, як аби щось нове́ говорити чи слухати.
22 Тоді Павло став посе́редині ареопа́гу й промовив: „Му́жі ате́нські! Із усьо́го я бачу, що ви дуже побожні.
23 Бо, проходячи та оглядаючи свя́тощі ваші, я знайшов також же́ртівника, що на ньому написано: „Незнаному Богові“. Ось Того, Кого навмання́ ви шануєте, Того я проповідую вам.
24 Бог, що створив світ і все, що в ньому, бувши Господом неба й землі, проживає не в хра́мах, рукою збудова́них,
25 і Він не вимагає служі́ння рук лю́дських, ніби в чо́мусь Він мав би потребу, бо Сам дає всім і життя, і дихання, і все.
26 І ввесь лю́дський рід Він з одно́го створив, щоб замешкати всю поверхню землі, і призна́чив окреслені до́би й границі заме́шкання їх,
27 щоб Бога шукали вони, чи Його не відчують і не зна́йдуть, хоч Він недалеко від кожного з нас.
28 Бо ми в Нім живемо́, і рухаємось, і існуємо, як і деякі з ваших поетів казали: „Навіть рід ми Його!“
29 Отож, бувши Божим тим родом, не повинні ми ду́мати, що Божество́ подібне до золота, або срі́бла, чи до каменю, твору мистецтва чи лю́дської ви́гадки.
30 Не зважаючи ж Бог на часи невідо́мости, ось тепер усім лю́дям наказує, щоб скрізь ка́ялися,
31 бо Він ви́значив день, коли хоче судити поправді ввесь світ через Мужа, що Його наперед Він поставив, і Він подав до́каза всім, із мертвих Його воскресивши“.
32 Як почули ж вони про воскре́сення мертвих, то одні насміхатися стали, а інші казали: „Про це бу́демо слухати тебе іншим ра́зом“.
33 Так вийшов Павло з-поміж них.
34 А деякі мужі пристали до нього й увірували, серед них і Діонисій Ареопагі́т, і жінка, Дама́ра ім'я́м, та інші із ними.
18 Після цього він вийшов з Ате́н і прибув до Кори́нту.
2 І знайшов він одного юде́я, на йме́ння Аки́лу, родом із По́нту, що недавно прибув із Італії, та Приски́ллу, його дружи́ну, — бо Кла́вдій звелів усім юдеям, щоб покинули Рим. І до них він прийшов,
3 а що був він того ж ремесла́, то в них позостався та працював; ремесло́ ж їхнє було — виробляти наме́ти.
4 І він щосуботи розмову точив у синагозі, переконуючи юдеїв та ге́лленів.
5 А коли прибули́ Сила та Тимофій з Македонії, Павло слову віддався, і він свідчив юдеям, що Ісус — то Христос.
6 Як вони ж спротивля́лися та богозневажа́ли, то він обтрусив одежу свою та промовив до них: „Ваша кров — на голову вашу! Я чистий. Відтепе́р я піду́ до поган“.
7 І, вийшовши звідти, він прибув до госпо́ди одно́го, на ім'я Тита[29] Юста, що був богобійний, його ж дім межува́в із синагогою.
8 А Крисп, старши́й синагоги, увірував в Господа з усім домом своїм; і багато з кори́нтян, почувши, увірували й охристились.
9 Сказав же Павло́ві Госпо́дь у видінні вночі: „Не бійся, але говори й не мовчи,
10 бо з тобою ось Я, і на тебе ніхто не накинеться, щоб тобі заподі́яти зло, — бо Я маю в цім місті багато людей“.
11 І позостався він рік і шість місяців, навчаючи в них Сло́ва Божого.
12 А коли Галліо́н[30] був в Аха́ї проко́нсулом, то проти Павла́ однодушно повстали юдеї, і на суд привели́ його,
13 кажучи: „Цей людей намовляє, щоб Богові честь віддавали незгідно з Зако́ном!“
14 Як Павло ж хотів у́ста відкрити, сказав Галліо́н до юдеїв: „О юдеї, якби сталася кривда яка, або злий учинок, то я б справедливо вас вислухав.
15 Та коли спір іде про слово та йме́ння й Зако́н ваш, то самі́ доглядайте, — я суддею цього бути не хо́чу“.
16 I прогнав їх від су́ду.
17 Тоді́ всі схопи́ли Состе́на, начальника над синагогою, та й перед судо́м його били. Галліо́н же на те зовсі́м не зважав.
18 А Павло́, перебувши доволі ще днів, попрощався з братами, і попли́нув у Си́рію, і з ним Приски́лла й Аки́ла; він у Кенхре́ях обстриг собі голову, бо обі́тницю дав був.
19 І прибув він в Ефе́с, і там їх позоста́вив, а сам у синагогу ввійшов і розмовляв із юде́ями.
20 Як просили ж його довший час позостатися в них, то він не згодився,
21 але попрощався й сказав: „Знов вернуся до вас, коли буде на те воля Божа!“ І відплив із Ефе́су.
22 І, побувши в Кесарі́ї, він підня́вся, і, привіт склавши Церкві, відбув в Антіохі́ю.
23 І, пробувши там деякий час, він вибрався в подорож знову, за поря́дком прохо́дячи через країну гала́тську та Фріґію, та всіх учнів зміцняючи.
24 Один же юдей, на ім'я́ Аполло́с, родом з Олександрі́ї, красномо́вець та сильний в Писа́нні, прибув до Ефе́су.
25 Він був навче́ний дороги Господньої, і, пала́ючи духом, промовляв і про Господа пильно навчав, знаючи тільки Іванове хрищення.
26 І він сміливо став промовляти в синагозі. Як Аки́ла й Приски́лла почули його, то його прийняли́, і докладніш розповіли́ йому про дорогу Господню.
27 А коли він схотів перейти до Аха́ї, брати написали до учнів, нагадуючи, щоб його прийняли́. А прибувши, помагав він багато тим, хто ввірував благода́ттю,
28 бо він переконував пильно юдеїв, Писа́нням прилюдно дово́дячи, що Ісус — то Христос.
19 І сталося, що коли Аполло́с перебував у Кори́нті, то Павло, перейшовши горі́шні країни, прибув до Ефе́су, і деяких учнів знайшов,
2 та й спитав їх: „Чи ви Духа Святого одержали, як увірували?“ А вони відказали йому: „Та ми навіть не чули, чи є Дух Святий!“
3 І він запитав: „Тож у що́ ви христились?“ Вони ж відказали: В Іванове хрищення“.
4 І промовив Павло: „Таж Іван христив хрищенням на покая́ння, говорячи лю́дям, щоб вірили в Того, Хто при́йде по ньому, цебто в Ісуса“.
5 Як почули ж ́, то христились вони в Ім'я́ Господа Ісуса.
6 А коли Павло руки на них покла́в, то зійшов на них Дух Святий, — і різними мовами стали вони промовляти та пророкувати!
7 А всіх їх було́ чоловіка з двана́дцять.
8 А до синагоги ввійшовши, промовляв він відважно, три місяці про Боже Царство навчаючи та переконуючи.
9 А коли опиралися дехто й не вірували, і дорогу Господню лихосло́вили перед наро́дом, то він їх покинув і виділив учнів, і щодня проповідував у школі одно́го Тира́на.
10 Це ж два роки продовжувалось, так що всі, хто замешкував в Азії, юдеї та ге́ллени, слухали слово про Господа.
11 І Бог чуда чинив надзвича́йні руками Павловими,
12 так що навіть хустки́ й пояси́ з його тіла прино́сили хворим, — і хвороби їх кидали, і ду́хи лукаві вихо́дили з них.
13 Дехто ж із мандрівни́х ворожби́тів юдейських зачали́ закликати Ім'я́ Господа Ісуса над тими, хто мав злих духів, проказуючи: Заклинаємо вас Ісусом, Якого Павло́ проповідує!“
14 Це ж робили якісь сім синів юдейського первосвященика Ске́ви.
15 Відповів же злий дух і сказав їм: „Я знаю Ісуса, і знаю Павла, а ви хто такі?“
16 І ско́чив на них чоловік, що в ньому злий дух був, і, перемігші обох, поду́жав їх так, що втекли вони з дому нагі́ та пора́нені.
17 І це стало відо́ме юдеям та ге́лленам, усім, що в Ефесі замешкують, — і о́страх напав на всіх їх, і сла́вилося Ім'я́ Господа Ісуса.
18 І багато-хто з тих, що ввірували, прихо́дили, визнаваючи та відкриваючи вчинки свої.
19 І багато-хто з тих, що займалися ча́рами, позно́сили книги свої та й перед усіма́ попалили. І злічили ціну́ їх, і вийшло на срібло п'ятдесят тисяч драхм.
20 Так могуче росло та зміцнялося Вожеє Слово!
21 А як спо́внилось це, Павло в Дусі задумав перейти Македо́нію та Ахаю, та й удатись у Єрусалим, говорячи: „Як побу́ду я там, то треба мені й Рим побачити“.
22 Тож він послав у Македо́нію двох із тих, що служили йому, Тимофі́я й Ера́ста, а сам позостався якийсь час ув Азії.
23 І ро́зрух чималий був стався там ча́су того за Господню дорогу.
24 Бо один золота́р, Дмитро на ім'я́, що робив срібляні́ Артемі́дині храмки, та ремісникам заробі́ток чималий давав,
25 згромадив він їх і ще інших подібних робі́тників, та й промовив: „Ви знаєте, мужі, що з цього ремесла́ заробі́ток ми маємо.
26 І ви бачите й чуєте, що не тільки в Ефе́сі, але мало не в усій Азії — цей Павло збаламу́тив і відвернув багате́нно наро́ду, говорячи, ніби то не боги, що руками поро́блені.
27 І не тільки оце нам загрожує, що при́йде зайняття в упадок, а й храм богині великої Артемі́ди в ніщо́ зарахується, і буде зруйнована й ве́лич тієї, що шанує її ціла Азія та цілий світ“.
28 Почувши ж оце, вони перепо́внились гнівом, та й стали кричати, говорячи: „Артемі́да ефе́ська велика!“
29 І місто напо́внилось за́колотом. І кинулися однодушно до видо́вища, схопи́вши Павло́вих супу́тників — Гая та Ариста́рха, македо́нян.
30 Як Павло ж хотів у наро́д увійти, то учні його не пустили.
31 Також дехто з азі́йських начальників, що були йому при́ятелі, послали до нього й просили, щоб він не вдава́всь на видо́вище.
32 І кожен що інше кричав, бо збори бурхли́ві були, і багате́нно з них навіть не знали, чого ради зібралися.
33 А з наро́ду взяли Олександра, бо юдеї його висували. І Олекса́ндер дав знака рукою, і хотів ви́правдатися перед наро́дом.
34 А коли розпізнали, що юде́янин він, то злилися всі в один голос, і годин зо дві гукали: „Артеміда ефеська велика!“
35 А як писар міськи́й заспоко́їв наро́д, то промовив: „Мужі ефеські, яка ж то люди́на не знає, що місто Ефес — то храмо́вий догля́дач Артеміди великої й її образу, упалого з неба?
36 Коли ж цьому перечити не можна, то потрібно вам бути спокійними, і не роби́ти необачно нічо́го.
37 А ви ж привели́ цих людей, що ані святокрадці, ані вашої богині не знева́жили.
38 Отож, як Дмитро та його ремісники мають справу на ко́го, то суди є на ринку й проконсули, — один о́дного хай позивають.
39 А коли чогось іншого допомина́єтеся, то те вирішиться на зако́ннім зібра́нні.
40 Бо ось є небезпека, що нас за сьогоднішній ро́зрух оскаржити можуть, і немає жа́дної причини, якою могли б виправдати це зборище“. І, промовивши це, розпустив він громаду.
20 А як за́колот стих, то Павло скликав учнів, і, потішивши та попрощавшись із ними, вибрався йти в Македо́нію.
2 Перейшовши ж ті сто́рони та підбадьо́ривши їх довгим словом, прибув до Гелла́ди,
3 і прожив там три місяці. А як він захотів був відпли́нути в Си́рію, то змову на нього вчинили юдеї, тому він узяв думку вертатись через Македонію.
4 Ра́зом із ним пішов Со́патер Піррів із Верії, Аристарх та Секунд із Солу́ня, і Гай дерв'яни́н, і Тимофій, а з азійців — Ти́хик та Трохим.
5 Вони відбули́ напере́д, і нас дожидали в Троаді.
6 А ми відпливли́ із Филипів по святах Опрі́сноків, і прибули́ днів за п'ять у Троа́ду до них, де сім день прожили́.
7 А дня першого в тижні,[31] як учні зібралися на лама́ння хліба, Павло мав промову до них, бо вранці збирався відбути, і затягнув своє слово до пі́вночі.
8 А в го́рниці, де зібралися ми, було багато світел.
9 Юнак же один, Євти́х на ім'я́, сидів на вікні. Його обгорнув міцний сон, бо задовго Павло промовляв, і він сонний хитну́вся, і додолу упав із третього поверху, — і підняли́ його мертвого.
10 Зійшов же Павло та до нього припав, і, обнявши його, проказав: „Заспокойтесь, бо душа його в ньому!“
11 А вернувшись, він хліб переломив і спожив, і бе́сіду довго точив, — аж до до́світку, потім відбув.
12 А хлопця живим привели́, — і зраділи немало.
13 А ми наперед пішли до корабля, та в Асс попливли́, щоб звідти забрати Павла, — бо він так ізвелів, сам бажаючи пішки піти.
14 А коли він із нами зійшовся в Ассі, ми взяли його та прибули́ в Мітіле́ну.
15 І, відплинувши звідти, ми назавтра пристали навпро́ти Хіо́су, а другого дня припливли́ до Само́су, наступного ж ми прибули́ до Мілету.
16 Бо Павло захотів поминути Ефе́с, щоб йому не бари́тися в Азії, бо він ква́пився, коли буде можливе, бути в Єрусалимі на день П'ятдесятниці.
17 А з Мілету послав до Ефесу, і прикликав пресвітерів Церкви.
18 І, як до нього вони прибули́, він промовив до них: „Ви знаєте, як із першого дня, відколи прибув в Азію, я з вами ввесь час перебува́в,
19 і служив Господе́ві з усією покорою, і з рясни́ми слізьми́ та напа́стями, що спіткали мене від юдейської змови,
20 як нічо́го кори́сного я не минув, щоб його вам звістити й навчити вас прилюдно і в дома́х.
21 І я сві́дчив юдеям та ге́лленам, щоб вони перед Богом покаялись, та вві́рували в Господа нашого Ісуса Христа.
22 І ось тепер, побуджений Духом, подаю́сь я в Єрусалим, не ві́даючи, що там трапитись має мені,
23 тільки Дух Святий в кожному місті засвідчує, кажучи, що кайда́ни та муки чекають мене.
24 Але я ні про що не турбуюсь, і свого життя[32] не вважаю для себе цінним, аби но скінчи́ти доро́гу свою та служі́ння, яке я оде́ржав від Господа Ісуса, — щоб засві́дчити Єва́нгелію благода́ті Божої.
25 І ось я знаю тепер, що обличчя мого́ більш не будете бачити всі ви, між якими ходив я, проповідуючи Царство Боже.
26 Тому́ дня сьогоднішнього вам свідку́ю, що я чистий від крови всіх,
27 бо я не вхилявсь об'являти вам усю волю Божу!
28 Пильнуйте себе та всієї ота́ри, в якій Святий Дух вас поставив єпи́скопами, щоб пасти́ Церкву Божу, яку власною кров'ю набув Він.
29 Бо я знаю, що як я відійду́, то вві́йдуть між вас вовки люті, що ота́ри щадити не бу́дуть.
30 Із вас самих навіть мужі постануть, що будуть казати перекру́чене, аби тільки учнів тягну́ти за собою.
31 Тому́ то пильнуйте, пам'ятаючи, що я кожного з вас день і ніч безпере́стань навчав зо слізьми́ ось три роки.
32 А тепер доручаю вас Богові та слову благода́ті Його, Який має силу будувати та дати спа́дщину, серед усіх освячених.
33 Ні срібла, ані золота, ні одежі чиєїсь я не побажав.
34 Самі знаєте, що ці руки мої послужили потребам моїм та отих, хто був зо мною.
35 Я вам усе показав, що, працюючи так, треба поміч давати слаби́м, та пам'ятати слова́ Господа Ісуса, бо Він Сам проказав: „Блаже́нніше давати, ніж брати!“
36 Проказавши ж оце, він навко́лішки впав, та й із ними всіма́ помолився.
37 І знявсь між усіма́ плач великий, і вони припадали на Па́влову шию, і його цілували.
38 А найтяжче вони сумували з-за сло́ва, яке він прорік, що не ба́читимуть більш обличчя його́. І вони провели́ його до корабля.
21 А як ми розлучи́лися з ними й відпли́нули, то дорогою про́стою в Кос прибули́, а другого дня до Родо́су, а звідти в Пата́ру.
2 І знайшли корабля́, що плив у Фінікі́ю, увійшли та й попли́нули.
3 А коли показався нам Кіпр, ми лишили ліво́руч його та й попливли в Си́рію. І пристали ми в Тирі, бо там корабель вантажа́ мав скласти.
4 І, учнів знайшовши, перебули́ тут сім день. Вони через Духа казали Павло́ві, щоб до Єрусалиму не йшов.
5 І, як дні побуту скінчи́лися, то ми вийшли й пішли, а всі нас прово́дили з дружи́нами й дітьми́ аж за місто. І, ставши навко́лішки, помолились на бе́резі.
6 І, попрощавшись один із одним, ми ввійшли в корабель, а вони повернулись додому.
7 А ми, закінчи́вши від Тиру плавбу́, пристали до Птолемаїди, і, братів привітавши, один день перебули́ в них.
8 А назавтра в дорогу ми вибрались, і прийшли в Кесарі́ю. І ввійшли до госпо́ди благові́сника[33] Пилипа, одно́го з семи, і позосталися в нього.
9 Він мав чотири панні дочки́, що пророкували.
10 І коли ми багато днів у них зоставались, то прибув із Юдеї якийсь пророк, Ага́в на ім'я́.
11 І прийшов він до нас, і взяв пояса Па́влового, та й зв'язав свої руки та ноги й сказав: „Дух Святий так звіщає: Отак зв'яжуть в Єрусалимі юдеї того мужа, що цей пояс його, і видадуть в руки поган“...
12 Як почули ж оце, то благали ми та тамте́шні Павла, щоб до Єрусалиму не йшов.
13 А Павло відповів: „Що́ робите ви, плачучи́ та серце мені розрива́ючи? Бо за Ім'я́ Господа Ісуса я готовий не тільки зв'я́заним бути, а й померти в Єрусалимі“!
14 І не могли ми його вмо́вити, і замовкли, сказавши: „Нехай діється Божа воля!“
15 А після оцих днів приготува́лись ми, та до Єрусалиму ви́рушили.
16 А з нами пішли й деякі учні із Кесарі́ї, ведучи́ якогось кіпрянина Мнасо́на, давнього учня, що ми в нього спинитися мали.
17 А коли ми прийшли в Єрусалим, то брати́ прийняли́ нас гости́нно.
18 А другого дня Павло з нами пода́вся до Якова. І всі старші посхо́дились.
19 Поздоро́вивши ж їх, розповів він докладно, що́ Бог через служі́ння його вчинив між поганами.
20 Як вони ж це почули, то сла́вили Бога, а до нього промовили: „Бачиш, брате, скільки тисяч серед юдеїв увірувало, і всі вони — ревні оборонці Зако́ну!
21 Вони ж чули про тебе, ніби ти всіх юдеїв, що живуть між поганами, навчаєш відсту́плення від Мойсея, говорячи, щоб дітей не обрізували й не тримались звича́їв.
22 Що ж почати? Люд збереться напевно, бо почують, що прибув ти.
23 Отже, зроби це, що порадимо тобі. Ми маємо чотирьох му́жів, що обі́тницю склали на себе.
24 Візьми їх, та й із ними очисться, і вида́тки за них заплати́, щоб постри́гли їм голови. І пізнають усі, що неправда про тебе їм сказане, та й що сам ти Зако́на пильнуєш.
25 А про тих із поган, що ввірували, ми писали, розсудивши, щоб вони береглися від ідольських жертов та крови й задушени́ни, та від блу́ду“.
26 Тоді взяв Павло мужів отих, і назавтра очи́стився з ними, і ввійшов у храм, і звістив про ви́конання днів очи́щення, так, аж за кожного з них була́ жертва прине́сена.
27 А коли ті сім день закінчи́тися мали, то азійські юдеї, як побачили в храмі його, підбу́рили ввесь наро́д, та руки на нього наклали,
28 кричачи́: „Ізраїльські мужі, рятуйте! Це люди́на ота, що проти народу й Зако́ну та місця цього всіх усюди навчає! А до того у храм упровадив і ге́лленів, — і занечи́стив це місце святе!“
29 Бо перед тим вони бачили в місті з ним ра́зом Трохима ефе́сянина, і гадали про нього, що Павло то його ввів у храм.
30 І порушилося ціле місто, і повстало збіго́висько люду. І, схопи́вши Павла, потягли його поза храм, а двері негайно зачинено.
31 Як хотіли ж забити його, то вістка досталась до полково́го тисяцього, що ввесь Єфусалим збунтувався!
32 І він зараз узяв воякі́в та сотників, і подався до них. А вони, як угледіли тисяцького й вояків, то бити Павла перестали.
33 Приступив тоді ти́сяцький, та й ухопи́в його, і двома́ ланцюга́ми зв'язати звелів, і допитувати став: хто такий він і що́ він зробив?
34 Але кожен що інше викрикував у нато́впі. І, не мігши довідатись певного через за́колот, він звелів відпрова́дити його до форте́ці.
35 А коли він до сходів прийшов, то трапилося, що мусіли не́сти його вояки із-за на́товпу лю́дського,
36 бо бе́зліч народу йшла слідкома́ та кричала: „Геть із ним!“
37 А коли Павло вхо́див до фортеці, то тисяцького поспитався: „Чи можна мені щось сказати тобі?“ А той відказав: „То ти вмієш по-грецькому?
38 Чи не той ти єги́птянин, що перед цими днями призвів був до бунту, і ви́провадив до пустині чотири тисячі потаємних убійників?“
39 А Павло відказав: „Я юде́янин із Та́рсу, громадя́нин відо́мого міста в Кілікі́ї. Благаю тебе, — дозволь мені до наро́ду промовити!“
40 А коли той дозволив, то Павло став на сходах, і дав знака рукою наро́дові. А як тиша велика настала, промовив єврейською мовою, ка́жучи:
22 „Мужі-браття й батьки! Послухайте ось тепер ви́правда́ння мого перед вами!“
2 Як зачули ж вони, що до них він говорить єврейською мовою, то тиша ще більша настала. А він промовляв:
3 „Я юде́янин, що родився в кілікі́йському Та́рсі, а ви́хований у цім місті, у ніг Гамалії́ла докладно навчений Зако́ну отці́в; горли́вець я Божий, як і всі ви сьогодні.
4 Переслідував я аж до смерти цю путь, і в'язав, і до в'язниці вкидав чоловіків і жінок,
5 як засві́дчить про мене первосвященик та вся старши́на. Я від них був узяв навіть листи́ на братів, і пішов до Дама́ску, щоб тамте́шніх зв'язати й приве́сти до Єрусалиму на кару.
6 І сталося, як у дорозі я був, і наближа́всь до Дамаску опі́вдня, то ось мене нагло осяяло світло велике з неба!
7 І я повалився на землю, і голос почув, що мені говорив: „Савле, Савле, — чому́ ти Мене переслідуєш?“
8 А я запитав: „Хто Ти, Господи?“ А Він мені відказав: „Я Ісус Назаряни́н, що Його переслідуєш ти“.
9 А ті, що зо мною були́, правда, бачили світло, але не почули вони того голосу, що мені говорив.
10 А я запитав: „Що́ я, Господи, маю робити?“ Господь же до мене промовив: „Уставай та й іди до Дамаску, а там тобі скажуть про все, що тобі призна́чено робити“.
11 А від ясности світла того невидю́щим я став. І присутні зо мною за руку мене повели́, і до Дамаску прибув я.
12 А один муж Ана́ній, у Зако́ні побожний, що добре свідо́цтво про нього дають усі юдеї в Дамаску,
13 до мене прибув, і, ставши, промовив мені: „Савле брате, — стань видю́щий!“ І я хвилі тієї побачив його.
14 І озвавсь він до мене: „Бог отців наших вибрав тебе, щоб ти волю Його зрозумів, і щоб бачив ти Праведника, і почув голос із уст Його.
15 Бо бу́деш ти свідком Йому перед усіма людьми́ про оте, що ти бачив та чув!
16 А тепер чого гаєшся? Уставай й охристися, і обмий гріхи свої, прикликавши Ймення Його!“
17 І сталось, як вернувся я в Єрусалим, і молився у храмі, то в захо́плення впав я,
18 і побачив Його, що до мене сказав: „Поспіши, і піди хутчій з Єрусалиму, бо не приймуть свідо́цтва твого про Мене“.
19 А я відказав: „Самі вони, Господи, знають, що я до в'язниць садови́в та бив по синагогах отих, хто вірував у Тебе.
20 А коли лилась кров Твого свідка Степа́на, то сам я стояв та вбивство його похваляв, і одежу вбивців його сторожи́в“.
21 Але Він до мене промовив: „Іди, бо пошлю Я далеко тебе, — до поган!“
22 І аж до слова цього його слухали. Аж ось підне́сли вони голос свій, гукаючи: „Геть такого з землі, бо жити йому не годи́ться!“
23 І як вони верещали, і одежу шпурля́ли, і кидали порох у повітря,
24 то звелів тисяцький у фортецю його відвести́, і звелів бичува́нням його допитати, щоб довідатися, з якої причини на нього вони так кричали.
25 І як його розтягли́ для ремінних бичів, то Павло сказав сотникові, що стояв: „Хіба бичува́ти дозволено вам громадянина римського та ще й незасу́дженого?“
26 Якже сотник це почув, то подався до тисяцького, і завідо́мив, говорячи: „Що́ хочеш робити? Бож ри́млянин цей чоловік!“
27 Підійшов тоді тисяцький, та й поспитався його: „Скажи мені, чи ти ри́млянин?“ А він: „Так!“ відказав.
28 Відповів на те тисяцький: „За великі гро́ші громадянство оце я набув“. А Павло відказав: „А я в нім і родився!“
29 І відступили негайно від нього оті, що хотіли допи́тувати його. І злякався тисяцький, довідавшись, що той ри́млянин, і що він ізв'язав був його.
30 А другого дня, бажавши довідатись правди, у чо́му юдеї його оскаржа́ють, він звільнив його та звелів, щоб зібра́лися первосвященики та ввесь синедріо́н. І він вивів Павла, і поставив його перед ними.
23 І вп'явся очима Павло на той синедріо́н і промовив: „Мужі-браття, я аж по сьогоднішній день жив для Бога всім добрим сумлі́нням!“
2 Але первосвященик Ана́ній звелів тим, що стояли при ньому, щоб били його по уста́х.
3 Тоді промовив до нього Павло: „Тебе битиме Бог, ти сті́но побілена... Ти ж сидиш, щоб судити мене за Зако́ном, а наказуєш бити мене проти Зако́ну?“
4 А присутні сказали: „То ти Божому первосвященикові лихосло́виш?“
5 І промовив Павло: „Не знав я, брати, що то первосвященик. Бо написано: На начальника люду твого не лихосло́в“.
6 І Павло, спостерігши, що частина одна — саддуке́ї, а друга — фарисеї, покликнув у синедріоні: „Мужі-браття, — я фарисей, і син фарисея. За наді́ю на воскресіння мертвих мене судять!“
7 Якже він це промовив, колотне́ча постала поміж саддуке́ями та фарисеями, — і розділи́лась юрба́.
8 Саддуке́ї бо тве́рдять, що немає воскресіння, ані а́нгола, ані духа, фарисеї ж оце визнають.
9 І галас великий зчинився. А деякі книжники, із фарисейської групи, уставши, почали́ сперечатися, кажучи: „У чоловікові цьому ми жодного ли́ха не знаходимо! А коли промовляв Дух до нього, чи ангол, не противмося Богові“.
10 А коли колотне́ча велика зчинилась, то тисяцький, боячись, щоб Павла не роздерли, звелів вояка́м увійти та забрати його з-поміж них, і відве́сти в форте́цю.
11 А наступної ночі став Господь перед ним і промовив: „Будь бадьорий! Бо як в Єрусалимі про Мене ти свідчив, так треба тобі свідкува́ти й у Римі!“
12 А коли настав день, то дехто з юдеїв зібрались, та клятву скла́ли, говорячи, що ні їсти, ні пити не бу́дуть, аж доки Павла́ не заб'ють!
13 А тих, що закляття таке покла́ли, було більш сорока́.
14 І вони приступили до первосвящеників та старших і сказали: „Ми клятву скла́ли нічого не їсти, аж поки заб'ємо Павла!
15 Отож разом із синедріоном передайте тисяцькому, щоб до вас він привів його, ніби хочете ви докладніш розізнати про нього. А ми, перше ніж він набли́зиться, готові забити його“.
16 Як зачув же сестрі́нець Павлів про цю змову, то прибув, і ввійшов у форте́цю, і Павла́ завідо́мив.
17 Павло ж зараз покликав одно́го з сотників, та й сказав: „Цього юнака́ запровадь до тисяцького, бо він має йому щось сказати“.
18 Той же взяв його, та й запровадив до тисяцького та сказав: „Павло в'язень покликав мене, і просив запрова́дити до тебе цього юнака́, що має тобі щось сказати“.
19 І взяв тисяцький того за руку, і на́бік відвів і спитав: „Що́ ти маєш звістити мені?“
20 А той розповів: „Змову склали юдеї, — просити тебе, щоб ти взавтра до синедріо́ну Павла припрова́див, ніби хочуть вони докладніш розпізнати про нього.
21 Отож, не послухайся їх, бо чигає на нього їх більш сорока чоловіка, що клятву скла́ли ні їсти, ні пити, аж доки його не заб'ють. І тепер он готові вони, і чекають твого прире́чення“.
22 Тоді тисяцький відпустив юнака́, наказавши йому — „не розповіда́ти ані о́дному, що мені ти це ви́явив.“
23 І він закли́кав якихось двох із сотників, і наказав: „Пришикуйте на третю годину вночі дві сотні вояків, щоб іти до Кесарії, і кіннотників сімдеся́т, та дві сотні стрільців.
24 Приготуйте також в'ючаків і Павла посадіть, і здоровим його проведіть до намісника Фе́лікса.[34]
25 І листа написав він такого ось змісту:
26 „Кла́вдій Лі́сій намісникові вседостойному Фе́ліксові — поздоро́влення!
27 Цього мужа, що його юдеї схопи́ли були́ та хотіли забити, урятував я, із вояка́ми прийшовши, довідавшися, що він ри́млянин.
28 І хотів я довідатися про причину, що за неї його оскаржа́ли, та й привів був його до їхнього синедріо́ну.
29 Я знайшов, що його винуватять у спірних речах їхнього Зако́ну, і що провини не має він жа́дної, ва́ртої смерти або ланцюгі́в.
30 Як доне́сли ж мені про ту змову, що юдеї вчинили на мужа цього, я зараз до тебе його відіслав, наказавши також позива́льникам, щоб перед тобою сказали, що́ мають на нього. Будь здоровий!“
31 Отож вояки, як наказано їм, забрали Павла́, і вночі попровадили в Антипатри́ду.
32 А другого дня, полишивши кінно́тчиків, щоб ішли з ним, у форте́цю вони повернулись.
33 А ті прибули́ в Кесарі́ю, і, листа передавши намісникові, поставили також Павла перед ним.
34 Намісник листа прочитав і спитав, із якого він кра́ю. А довідавшись, що з Кілікії, промовив:
35 „Я тебе переслухаю, як при́йдуть і твої позива́льники“. І звелів стерегти його в Іродовому Прето́рії.
24 А по п'яти днях прибув первосвященик Ана́ній з якимись старши́ми, та з промовцем якимсь Терти́лом, що перед намісником ска́ржилися на Павла.
2 Коли ж він був покликаний, то Тертил оскаржати зачав, промовляючи: „Через тебе великий мир маємо ми, і для наро́ду цього добрі речі впроваджено через дбайливість твою, —
3 це ми за́вжди і скрізь визнаємо з подякою щирою, вседостойний наш Фе́ліксе!
4 Та щоб довго тебе не турбува́ти, то благаю тебе, щоб ти коротко вислухав нас зо своєї ласка́вости.
5 Ми переконались, що цей чоловік — то зара́за, і що він колотнечу викли́кує між усіма юдеями в ці́лому світі, і що він провідни́к Назорейської єресі.
6 Він відважився навіть збезчестити храм, і його ми схопи́ли були, і судити хотіли за нашим Зако́ном.
7 Але тисяцький Лі́сій прибув, і з великим наси́льством видер його з наших рук,
8 а його винува́льникам звелів йти до тебе. Ти сам зможеш від нього, розпитавши, дізнатись про все, у чо́му його ми вину́ємо“.
9 Юдеї також прилучились до того, говорячи, що то так.
10 І як намісник дав знака йому говорити, то Павло відповів: „Я знаю, що від літ багатьох ти суддя для наро́ду цього, — тому буду сміліш боронитись.
11 Ти можеш довідатися, що нема більш дванадцяти день, як прийшов я до Єрусалиму вклонитися.
12 І вони ані в храмі, ані в синагогах, ні в місті мене не здиба́ли, щоб я з ким сперечався, або колотнечу в наро́ді здіймав.
13 І не можуть вони дове́сти тобі того, у чо́му тепер оскаржа́ють мене.
14 Але признаю́сь тобі, що в дорозі оцій, яку звуть вони єрессю, я Богові отців служу́ так, що вірую всьому, що в Зако́ні й у Пророків написане.
15 І маю надію я в Бозі, — чого й самі вони сподіва́ються, — що настане воскресіння праведних і неправедних.
16 І я пильно дба́ю про те, щоб за́всіди мати сумління невинне, щодо Бога й людей.
17 А по довгих рока́х я прибув, щоб подати моєму наро́дові ми́лостиню та при́носи.
18 Ось при цьо́му знайшли мене дехто з юдеїв азійських очищеного в храмі, а не з на́товпом чи з колотнечею.
19 Їм належало б ось перед тебе прибути й казати, коли мають вони що на мене.
20 Або самі ці нехай скажуть, чи якусь неправду знайшли на мені, як я в синедріоні стояв,
21 крім отого єдиного виразу, що я його крикнув, стоячи́ серед них: „За воскресіння мертвих приймаю від вас суд сьогодні!“
22 Але Фе́лікс, дуже добре дорогу цю знавши, відро́чив їм справу, говорячи: „Розсуджу́ вашу справу, коли тисяцький Лісій прибу́де“.
23 І він сотникові наказав сторожити Павла́, але мати полегшу, і не боронити ніко́му з близьки́х його, щоб служили йому.
24 А по декількох днях прийшов Фе́лікс із дружи́ною своєю Друзі́ллою,[35] що була юде́янка, і покликав Павла, та слухав від нього про віру в Ісуса Христа.
25 І як розповідав він про праведність, і про здержливість, та про майбу́тній суд, то Фе́лікса страх обгорнув, і він відповів: „Тепер іди собі, відповідного ж ча́су покличу тебе!“
26 Разом із тим і сподіва́вся він, що дасть Павло грошей йому, тому й часто його приклика́в і розмову з ним вів.
27 Як минуло ж два роки, то Фе́лікс одержав наступника, — По́рція Фе́ста.[36] А Фелікс бажав догодити юдеям, — і в в'язниці Павла́ залиши́в.
25 А коли прибув Фест до свого намісництва, то він по трьох днях відійшов із Кесарі́ї до Єрусалиму.
2 І поскаржилися йому на Павла первосвященики та головніші з юдеїв, і благали його,
3 і ніби милости просили для нього, щоб до Єрусалиму його припровадив, — вони змову вчинили, щоб смерть заподі́яти йому по дорозі.
4 А Фест відповів, що Павла стережуть у Кесарії, і він сам незаба́ром туди подає́ться.
5 „Отже, — сказав він, — хто спроможен із вас, нехай ті вируша́ють ра́зом зо мною, і коли є неправда яка в чоловікові цьому, нехай оскаржа́ють його“.
6 І, пробувши в них днів не більше як вісім чи десять, він поверну́вся до Кесарії. А другого дня він засів на суддевім сидінні, і звелів, щоб приве́сти Павла.
7 Як його ж привели́, то стали навколо юдеї, що поприхо́дили з Єрусалиму, і Павлу закидали багато тяжки́х винувачень, що їх не могли дове́сти,
8 бо Павло боронився: „Я не провинився ні в чім ані проти Зако́ну юдейського, ані проти храму, ані супроти ке́саря“.
9 Тоді Фест, що бажав догодити юдеям, промовив Павло́ві на відповідь: „Чи ти хочеш до Єрусалиму піти, і там суд прийняти від мене про це?“
10 Та Павло відказав: „Я стою перед судом ке́саревим, де належить мені суд прийняти. Юдеїв нічим я не скри́вдив, як і ти дуже добре те знаєш.
11 Бо коли допустився я кривди, або гідне смерти вчинив що, то не відмовляюся вмерти. Як нема ж нічого того, у чім вони винуватять мене, то не може ніхто мене видати їм. Відкликаюсь до ке́саря!“
12 Тоді Фест, побалакавши з радою, відповідь дав: „Ти відкли́кавсь до ке́саря, — до ке́саря пі́деш!“
13 Як минуло ж днів кілька, цар Агрі́ппа[37] й Верні́ка приїхали до Кесарії, щоб Феста вітати.
14 А що там багато днів вони пробули́, то Фест ви́клав справу Павлову цареві й промовив: „Є один чоловік — від Фелікса лишений в'язень,
15 на якого, як в Єрусалимі я був, первосвященики й старші юдейські прине́сли скаргу, домагаючись його о́суду.
16 Я їм відповів, що римля́ни не мають звича́ю люди́ну якусь видавати на згубу, поки пізваний перед собою не матиме обвинувачі́в, і не буде йому дано можности для оборони від закидів.
17 І як зійшлись вони тут, то я, зволіка́ння не роблячи жодного, сів наступного дня на сидіння судде́ве, і звелів привести́ цього мужа.
18 І винувальники стали круг нього, проте́ не вказали вини ані жодної з тих, яких я сподівався.
19 Та мали вони проти нього якісь суперечки про власне своє марновірство, і про якогось Ісуса померлого, про Якого Павло твердив, що живий Він.
20 І я був непевний у цьо́му змага́нні й спитав, чи не хоче піти він до Єрусалиму, і там суд прийняти про це?
21 Через те ж, що Павло заявив, щоб зали́шений був він на ке́сарів ро́зсуд, я звелів сторожити його, аж поки його не відправлю до ке́саря“.
22 А Агріппа промовив до Феста: „Хотів би і я цього му́жа послухати!“ „Узавтра — сказав той — почуєш його“.
23 А назавтра Агрі́ппа й Верні́ка прийшли з превеликою пишно́тою, і на залю судо́ву ввійшли разом з тисяцькими та значнішими му́жами міста. І як Фест наказав, то Павло був приве́дений.
24 І сказав до них Фест: „О ца́рю Агріппо, та з нами присутні всі му́жі! Ви бачите того, що за нього ввесь люд юдейський мені докучав в Єрусалимі та тут, кричачи́, що йому не повинно більш жити.
25 Я ж дізнавсь, що нічого, ва́ртого смерти, він не вчинив; а що сам він відкликавсь до Августа, розсудив я послати його.
26 Нічого не маю я певного, що міг би про нього писати до пана. Тому я припровадив його перед вас, а найбільш перед тебе, ца́рю Агріппо, щоб після переслу́хання мав що писати.
27 Бо здається мені нерозва́жливим ув'я́зненого посилати, і не озна́чити обвинува́чень на нього“.
26 А Агріппа сказав до Павла: „Дозволяємо тобі говорити про себе само́го“. Павло тоді простягнув руку, і промовив у своїй обороні:
2 „О ца́рю Агріппо! Уважаю себе за щасливого, що сьогодні я перед тобою боронитися маю з усьо́го, у чім мене винуватять юдеї,
3 особливо ж тому́, що ти знаєш усі юдейські звича́ї та супере́чки. Тому я прошу́ мене вислухати терпля́че.
4 А життя моє зма́лку, що споча́тку точилося в Єрусалимі серед наро́ду мого, знають усі юдеї,
5 які відають зда́вна мене, аби тільки схотіли засві́дчити, — що я жив фарисеєм за найдокладнішою сектою нашої віри.
6 І тепер я стою отут су́джений за надію обі́тниці, що Бог дав ії нашим отцям,
7 а її викона́ння чекають побачити наші дванадцять племен, слу́жачи Богові безперестанно вдень та вночі. За цю надію, о ца́рю, мене винуватять юдеї!
8 Чому ви вважаєте за неймовірне, що Бог воскрешає померлих?
9 Правда, ду́мав був я, що мені нале́жить чинити багато ворожого проти Ймення Ісуса Назаряни́на,
10 що я в Єрусалимі й робив, і багато кого зо святих до в'язниць я замкнув, як отримав був вла́ду від первосвящеників; а як їх убивали, я голос давав проти них.
11 І часто по всіх синагогах караючи їх, до богозневаги примушував я, а лютуючи ве́льми на них, переслідував їх навіть по закордонних містах.
12 Коли в цих справах я йшов до Дамаску зо вла́дою та припору́ченням первосвящеників,
13 то опі́вдні, о ца́рю, на дорозі побачив я світло із неба, ясніше від світлости сонця, що ося́яло мене та тих, хто разом зо мною йшов!
14 І як ми всі повалились на землю, я голос почув, що мені говорив єврейською мовою: „Савле, Савле, — чому ти Мене переслідуєш? Трудно тобі бити ногою колю́чку!“
15 А я запитав: „Хто Ти, Господи?“ А Він відказав: „Я Ісус, що Його переслідуєш ти.
16 Але підведи́ся, і стань на ноги свої. Бо на те Я з'явився тобі, щоб тебе вчинити слугою та свідком того, що ти бачив та що Я відкрию тобі.
17 Визволяю тебе від твого наро́ду та від поган, до яких Я тебе посилаю, —
18 відкрити їм очі, щоб вони наверну́лись від те́мряви в світло та від сатани́ної вла́ди до Бога, щоб вірою в Мене отримати їм дарува́ння гріхів і насліддя з освяченими“.
19 Через це я, о ца́рю Агріппо, не був супротивний видінню небесному,
20 але ме́шканцям перше Дамаску, потім Єрусалиму й усякого кра́ю юдейського та поганам я проповідував, щоб пока́ялися й наверну́лись до Бога, і чинили діла, гі́дні покая́ння.
21 Через це юдеї в святині схопи́ли мене та й хотіли роздерти.
22 Але, поміч від Бога одержавши, я стою́ аж до дня сьогоднішнього та свідкую мало́му й великому, нічого не розповідаючи, окрім того, що сказали Пророки й Мойсей, що статися має, —
23 що має Христос постраждати, що Він, як перший воскреснувши з мертвих, проповідувати буде світло народові й поганам!“
24 Коли ж він боронився отак, то Фест проказав гучни́м голосом: „Дурієш ти, Павле! Велика наука доводить тебе до нерозуму“!
25 А Павло: „Не дурію — сказав, — о Фесте достойний, але провіщаю слова правди та щирого розуму.
26 Цар бо знає про це, — до нього з відвагою я й промовляю. Бо не гада́ю я, щоб із цього щобудь схова́лось від нього, — бо не в за́кутку ді́ялось це.
27 Чи віруєш, ца́рю Агріппо, Пророкам? Я знаю, що віруєш“.
28 Агріппа ж Павлові: „Ти малощо не намовляєш мене, щоб я став християни́ном“.
29 А Павло: „Благав би я Бога, щоб чи мало, чи багато, — не тільки но ти, але й усі, хто чує сьогодні мене, зробились такими, як і я, крім оцих ланцюгів“.
30 І встав цар та намісник, і Верні́ка та ті, хто з ними сидів.
31 І на́бік вони відійшли, і розмовляли один до одно́го й казали: „Нічого, ва́ртого смерти або ланцюгів, чоловік цей не робить!“
32 Агріппа ж до Феста сказав: „Міг би бути відпу́щений цей чоловік, якби не відкликавсь був до ке́саря“
27 А коли постановлено, щоб відпли́нули ми до Італії, то віддано Павла та ще деяких інших ув'я́знених сотникові, Юлієві на ім'я́, з полку Августа.
2 І посідали ми на корабля адрамі́тського, що пливти́ мав біля місць азійських, та й відча́лили. Із нами був Аріста́рх македо́нець із Солу́ня.
3 А другого дня ми пристали в Сидо́ні. До Павла ж Юлій ставивсь по-лю́дському, і дозволив до друзів піти, та їхньої опіки зазнати.
4 А ви́рушивши звідти, припливли́ ми до Кіпру, бо вітри́ супроти́вні були́.
5 Коли ж перепли́нули море, що біля Кілікі́ї й Памфі́лії, то ми прибули́ до Лікі́йської Міри.
6 І там сотник знайшов корабля олександрійського, що пли́в в Італію, і всадив нас на нього.
7 І днів багато помалу пливли́ ми, і насилу насупроти Кніду припли́нули, а що вітер нас не допускав, попливли́ ми додолу на Кріт при Салмо́ні.
8 І коли ми насилу минули його, то припливли́ до одно́го місця, що зветься Доброю При́станню, недалеко якого знахо́диться місто Ласе́я.
9 А як ча́су минуло багато, і була вже плавба́ небезпечна, бо минув уже й піст, то зачав Павло радити,
10 говорячи їм: „О мужі! Я бачу, що буде плавба́ з перешкодами та з великим ущербком не лиш для вантажу́ й корабля, але й для наших душ“.
11 Та сотник довіря́в більше стерни́чому та власнико́ві корабля, ніж тому, що Павло говорив.
12 А що при́стань була на зимівлю неви́гідна, то більшість давала пораду відпли́нути звідти, щоб, як можна, дістатись до Фініка, і перезимувати в пристані крітській, неприступній західнім вітра́м із пі́вдня та з пі́вночі.
13 А як вітер півде́нний повіяв, то поду́мали, що бажа́ння вони досягли́, тому витягли кітви й попливли покрай Кріту.
14 Але незаба́ром ударив на них рвучкий вітер, що зветься евроклі́дон.[38]
15 А коли корабель був підхо́плений, і не міг противитись вітрові, то йому віддались ми й поне́слися.
16 І наїхали ми на один остріве́ць, що Кла́вдою зветься, і чо́вна насилу затримати змогли.
17 Коли ж його витягли, то за́собів допомічни́х добирали й корабля підв'язали. А боявшись, щоб не впасти на Сірт, поспускали вітри́ла, і носилися так.
18 А коли зачала́ буря мі́цно нас ки́дати, то другого дня стали ми розванта́жуватись,
19 а третього дня корабельне знаря́ддя ми повикидали власно́руч.
20 А коли довгі дні не з'являлось ні сонце, ні зо́рі, і буря чимала на нас напирала, то останню наді́ю ми втратили, щоб нам урятуватись.
21 А як довго не їли вони, то Павло став тоді серед них і промовив: „О мужі, тож треба було мене слухатися та не відпливати від Кріту, — і обминули б були ці терпіння та шкоди.
22 А тепер вас благаю триматись на дусі, бо ні о́дна душа з вас не згине, окрім корабля.
23 Бо ночі цієї з'явився мені Ангол Бога, Якому належу й Якому служу́,
24 та і прорік: „Не бійся, Па́вле, бо треба тобі перед ке́сарем стати, і ось Бог дарував тобі всіх, хто з тобою пливе“.
25 Тому́ то тримайтесь на дусі, о мужі, бо я вірую Богові, що станеться так, як було мені сказано.
26 І ми мусимо наткнутись на о́стрів якійсь“.
27 А коли надійшла чотирнадцята ніч, і ми носились по Адріяти́цькому морю, то десь коло пі́вночі стали доми́слюватись моряки, що наближуються до якоїсь землі.
28 І, запустивши оли́вницю,[39] двадцять сяжнів знайшли. А від 'їхавши трохи, запустити оли́вницю знову, — і знайшли сяжнів п'ятнадцять.
29 І боявшись, щоб не натрапити нам на скеля́сті місця́, ми закинули чотири кі́тві[40] з корми́, і благали, щоб настав день.
30 А коли моряки намага́лись утекти́ з корабля́, і чо́вна спускали до моря, вдаючи́, ніби кі́тви закинути з носа хо́чуть,
31 то сказав Павло сотникові й воякам: „Як вони в кораблі не зоста́нуться, то спасти́сь ви не зможете!“
32 Тоді вояки́ перерізали мо́тузи в чо́вна, і дали́ йому впасти.
33 А коли розвиднятися стало, то благав Павло всіх, щоб поживу прийняти, і казав: „Чотирна́дцятий день ось сьогодні без їжі ви перебуваєте, очікуючи та нічого не ївши.
34 Тому́ то благаю вас ї́жу прийняти, бо це на рятунок вам буде, — бо жодному з вас не спаде з голови й волоси́на!“
35 А промовивши це, узяв хліб та подякував Богові перед усіма́, і, поламавши, став їсти.
36 Тоді всі підне́слись на дусі, і, стали поживу приймати.
37 А всіх душ нас було в кораблі — двісті сімдесят шість.
38 І як наїлись вони, то стали полегшувати корабля, викидаючи збіжжя до моря.
39 А коли настав день, то вони не могли розпізнати землі, одначе зато́ку якусь там угледіли, що берега пла́ского мала, до якого й ви́рішили, як можна, приплисти́ з кораблем.
40 Підняли тоді кі́тви, і повкидали до моря, і порозв'язували поворо́зки в стерна́, і вітри́ло мале за вітром поставили, — та й покерува́ли до берега.
41 Та ось ми натра́пили на місце, що мало з обох сторін море, і корабель опинивсь на мілко́му: ніс загруз й позоставсь нерухо́мий, а корма́ розбивалася силою хвиль.
42 Вояки́ ж були змовилися повбивати в'язнів, щоб котри́йсь не поплив і не втік.
43 Але сотник хотів урятувати Павла, і заборонив їхній на́мір, і звелів усім тим, хто пли́вати вміє, щоб скакали та перші на берег вихо́дили,
44 а інші — хто на до́шках, а хто на чімбудь з корабля. І таким чином сталось, що всі врятувались на землю!
28 А коли врятувалися ми, то довідалися, що о́стрів той зветься Мелі́та.
2 Тубі́льці ж нам виявили надзвичайну лю́дяність, бо вони запалили огонь, — ішов бо дощ і був холод, — і прийняли́ нас усіх.
3 Як Павло ж назбирав купу хмизу та й покла́в на огонь, змія́ вискочила через жар, — і почепилась на руку йому.
4 Як тубільці ж угледіли, що змія́ почепилась на руку йому, зачали́ говори́ти один о́дному: „Либонь цей чоловік душогуб, що йому, від моря врятованому, По́мста жити не дозволила!“
5 Він струснув ту звірюку в огонь, — і ніякої шко́ди не зазнав!
6 А вони сподівалися, що він спухне або впаде́ мертвий уми́ть. Коли ж довго чекали того та побачили, що нія́кого лиха не сталося з ним, думку змінили й казали, що він бог.
7 Навкруги ж того місця знахо́дились до́бра начальника о́строва, на ім'я́ Пу́блія, — він прийняв нас, і три дні ласка́во гости́в.
8 І сталось, що Пу́бліїв ба́тько лежав, слабий на пропа́сницю та на черві́нку. До нього Павло ввійшов і помолився, і, руки на нього поклавши, уздоро́вив його.
9 Якже трапилось це, то й інші на о́строві, що мали хвороби, прихо́дили та вздоровля́лись.
10 Вони нас вшанували й великими по́честями, а як ми від'їжджали, понаклада́ли, чого було треба.
11 А по трьох місяцях ми відпливли́ на олександрійському кораблі, що мав знака братів Діоску́рів, і що на о́строві він перези́мував.
12 І, як ми допливли́ в Сіраку́зи, пробули там три дні.
13 А звідти, пливучи́ понад берегом, прибули́ ми до Ре́ґії, а що вітер південний повіяв за день, то другого дня прибули в Путео́лі,
14 де знайшли ми братів, вони ж нас ублагали сім день позостатися в них. І ось так прибули́ ми до Риму.
15 А звідти брати, прочувши про нас, назустріч нам вийшли аж до Аппіфо́ру та до Тритаве́рни. Побачивши їх, Павло дякував Богові та посмілі́шав.
16 А коли прибули́ ми до Риму, Павло́ві дозволено жити осібно, ураз із вояко́м, що його сторожи́в.
17 І сталось, по трьох днях Павло скликав знатніших з юдеїв. Як зійшлися ж вони, він промовив до них: „Мужі-браття! Не вчинив я нічого проти люду чи звича́їв отцівських, та проте́ мене ви́дано з Єрусалиму ув'я́зненого в руки римля́н.
18 Вони мене вислухали та й хотіли пустити, бож провини смертельної ні однієї в мені не було́.
19 Та юдеї противилися, тому змушений був я відкли́катися на суд ке́сарів, але не для того, щоб наро́д свій у чо́мусь оска́ржити.
20 Тож із цієї причини покликав я вас, щоб побачити й порозмовляти, — бо то за надію Ізраїлеву я обку́тий цими кайда́нами“.
21 А вони відказали йому: „Не оде́ржали ми ні листів із Юдеї про тебе, ані жоден із братів не прийшов, і не звістив, і не казав чого злого про тебе.
22 Але прагнемо ми, щоб почути від тебе, яку думку ти маєш, бо відо́мо про секту цю нам, що їй скрізь спротивляються“
23 А коли вони визначили йому день, то дуже багато прийшло їх до нього в госпо́ду. А він їм від ра́нку до вечора розповідав, та про Божеє Царство свідо́цтва давав, і переконував їх про Ісуса Зако́ном Мойсея й Пророками.
24 І одні вірили в те, про що він говорив, а інші не вірили.
25 Вони між собою незгідні були́ й повихо́дили, як промовив Павло одне слово, що добре прорік Дух Святий отцям нашим через пророка Ісаю,
26 промовляючи: „Піди до наро́ду цього та й скажи: Ви вухом почуєте, та розуміти не бу́дете, дивитися бу́дете оком, але не побачите!
27 Затовсті́ло бо серце людей цих, тяжко чують на ву́ха вони, і зажмурили очі свої, щоб якось не побачити очима, і не почути ву́хами, і не зрозуміти їм серцем, і не навернутись, щоб Я їх уздоро́вив!“
28 Тож нехай для вас буде відо́ме, що послано Боже спасіння оце до поган, — і почують вони!“
29 Як промовив він це, розійшлися юдеї, велику суперечку провадивши поміж собою.
30 І ці́лих два роки Павло пробув у найнятім домі своїм, і приймав усіх, хто прихо́див до нього,
31 і проповідував він Боже Царство, та з відвагою повною беззаборо́нно навчав про Господа Ісуса Христа!
- ↑ Арамейське: hekal — поле нива, dama — кров. Грецьке 'Ακελδαμάχ. Знаходилось на південному кінці Єрусалиму поблизу долини Гіннома. Це давнє кладовище.
- ↑ Цебто, — п'ятдесятий день по воскресінні Ісуса Христа.
- ↑ Понт — північносхідня частина Малої Азії, прилягала до понту Евксинського (Чорного моря).
- ↑ По-нашому дев'ята година ранку. Наше числення годин — на шість годин уперед супроти гебрейського.
- ↑ По-нашому — на третю годину дня.
- ↑ Грецьке ώραίαν — цвітучі, хороші.
- ↑ Грецьке εύσέβεια, церк. слов. благочестя
- ↑ Синедріо́н, гр. συνέδριον — вищий суд, палата вищого суду, гебрейський сенат.
- ↑ Грецьке χάρις — благода́ть, цебто Божа ласка з Його дарами.
- ↑ Гамаліїл І — член єрусалимського синедріону, великий учений свого часу. Помер десь 52-го року. Пор. Діяння 22. 3.
- ↑ Тевда оголосив себе Месією, і мав чимало своїх прихильників. Римляни стяли йому голову.
- ↑ Юда Галілеянин підняв велике повстання проти римлян, коли Квіриній прибув в Юдею переписати маєтки для оподаткування.
- ↑ Грецьке έλληνιστής, — єврей, що говорив і жив по-грецькому.
- ↑ Грецьке προσήλυτος, — той, хто перейшов з поганства в юдейство.
- ↑ Грецькі тексти подають ім'я цього божка по-різному: Ромфа, Ромфан, Ремфам, і ін.
- ↑ Грецьке διασπαρέντες — євреї, що жили поза Палестиною.
- ↑ Грецьке κέγτρον, ц. слов. роже́нъ, — загострений кілок.
- ↑ Арамейське tabitha — сарна.
- ↑ По-нашому це третьої. Супроти нашого гебрейське числення дня відстає на шість годин.
- ↑ „На обличчя“ — на особу.
- ↑ Клавдій — римський імператор 41-54 р.р.
- ↑ Це Ірод Агріпа І, онук Ірода І Великого, цар Єрусалимський. Помер 44-го року по Христі. Пор. Діяння 12. 23.
- ↑ Арамейське слово „еліма“ визначає „ворожбит“.
- ↑ Це було десь 51-го року.
- ↑ Арамейське, — „Син Савви“.
- ↑ Грецьке χαίρειν, радіти — радійте! Це слово привіту.
- ↑ Грецьке ρ́αβδου̃χος — наглядач за порядком, ц. слов. палочник.
- ↑ Пагірок в Атенах, де збиралися люди. Тут же була й найвища судова установа в Атенах. Або: повели на холм Ареса.
- ↑ Грецькі тексти подають Τίτιος або Τίτος. А в деяких цього імени нема.
- ↑ Це римський проконсул Ахаї, десь біля 54-20 року він жив у Коринті. Галліон — це брат знаного римського філософа Сенеки.
- ↑ Цебто — в неділю.
- ↑ В ориґіналі: своєї душі.
- ↑ Грецьке εύαγγελιοτής — проповідник науки Христової, ц. слов. благовісник.
- ↑ Антоній Фелікс був прокуратором Юдеї за імператорів римських Клавдія та Нерона. Юдею покинув десь 60-го року по Христі.
- ↑ Друзілла — рідна сестра юдейсьного царя Агріппи Ірода II. Зріклася юдейства й вийшла заміж за намісника Фелікса.
- ↑ Порцій Фест римський — намісник Юдеї по Феліксі. Правив Юдеєю три роки, 60-62 роки.
- ↑ Це останній цар юдейський Агріппа Ірод II, син Агріпи І. Верніка чи Вероніка — його рідна сестра.
- ↑ Це північносхідній вітер, по-грецькому έυροκλύδων або έυρακύλων.
- ↑ Грецьке βολίσαντες — запускати βολίσ, оли́вницю (лота), щоб зміряти глибину.
- ↑ Кітва — якір.