Життя Шевченка
|
||||
Як допомогти й отримати допомогу під час війни |
Життя Шевченка Петербург: Видавництво "Нашим дітям", 1914 |
|
Хто з нас не читав «Кобзаря»? Написав ту книжку Тарас Шевченко.
Він був з простих людей і народився давно, — вже сто років тому буде. В ті часи у нас була панщина: люде були панські, робили на панів дурно і називалися кріпаками. Такими кріпаками були і Шевченки, і бідували вони тяжко, — часто і шматка хліба не було в хаті. Поки ще жива була Тарасова мати, не знав він великого лиха; жаліла вона його, доглядала, знайде було час і побавитись з ним, і приголубити його: а він з того найбільше був радий, і убога хатина була йому миліша за роскішні палати. Але від нужди та тяжкої праці занемогла мати і померла: а непривітна, лиха мачуха не злюбила Тараса, і не раз йому доводилося гірко плакати через неї. Коли йшов Тарасові дванадцятий рік, помер його батько, і зостався Тарас кругом сиротою.
Страх як хотілося йому стати малярем і малювати образи. Втік він од мачухи у друге село до маляра-дяка, шукав малярської науки: та замість того взяли його до пана на послуги: був він панський кріпак, — то пан міг робити з ним що лиш захоче. Та Тарас не кинув своєї думки. Сидить було він у панському передпокою, і тільки пан куди з дому, — він зараз заходиться малювати. За отаке малювання раз пан звелів вибити його різками.
Скоро пан побачив, що нічого з Тарасом не вдіє, і думає собі: навчиться малювати, то буду мати з того вигоду. От і оддав Тараса до маляра вчитися, аж у столицю, в Петербург. Та яка там була наука: хазяїн посилав його мастити дахи та паркани. Але охота в Шевченка не пропадала: він вчився малювати самотужки, коли видасться вільна година: вночі, бувало, як усі полягають спати, засвітить він каганець і малює та читає: або де на вулиці та в саду міському змальовує, що побачить. Так одного разу за тим малюванням в саду побачив Тараса один земляк художник Сошенко, звів його з добрими людьми і ті викупили його у пана з кріпацької неволі.
Став Шевченко вільною людиною, почав вчитись в найвищій малярській школі і вийшов звідти не аби-яким художником. Разом береться Шевченко і до другої науки: багато читає книжок та вчиться, з усієї сили пильнує, щоб зробитись освіченою людиною.
Отак бідний сирота сам собою вибився в люде. Але Шевченко не забув що він з простих людей. Він бачив, як тяжко живеться простому народові, і почав обстоювати за народ, за правду. Про те він і на своїх картинах змальовував, і писав у книгах на рідній мові. Отими писаннями вславився Шевченко більше, ніж малярством, і за них знають його по всьому світі.
В своїх писаннях Шевченко тужив, що рідний народ його в кріпацькій неволі, темний і убогий: дорікав панам і радив їм, щоб вони поводилися з людьми по-людськи, по Божому: «обніміте, брати мої, найменьшого брата», — благав він. Казав усім українцям, щоб доходили доброї науки та не забували за своє ріднє: «учітеся, брати мої, думайте, читайте, і дужому научайтесь, й свого не цурайтесь». Сам Шевченко кохав свій рідний край і всіх земляків навчав любити Україну: „свою Україну любіть, любіть її, за неї Господа моліть“. І так він щиро писав про те все, що усім подобалось, усі читали та виучували на память. Писання ті видруковано окремою книжкою, і назвав ту книжку Шевченко «Кобзарем».
Аж тут сталося з Шевченком тяжке лихо. За деякі писання послали його простим салдатом далеко-далеко, у Киргизський степ: а військова служба тоді була дуже тяжка та довга, — цілих 25 років! Тяжко було тут Шевченкові: не давали йому нічого ні писати, ні малювати: стерегли, щоб не було у його ні паперу, ні чорнила, ні олівця, ні фарб. Тільки й утіхи було йому, що сховається де під вербою або в бурьяні, щоб ніхто не бачив, згадає про рідну Україну та крадькома щось напише або намалює: а після те ховає він у чоботях, за халявою.
Пустили Шевченка з салдатів аж коли йому було 45 років. Забрано його молодим та здоровим, а вернувся він кволий, немічний, наче старий дід. Здоровля у його вже не було, і скоро через яких чотири роки Тараса Шевченка не стало.
Умер Шевченко в Петербурзі, але заповів, щоб поховали його на Україні, бо він любив її більш за все на світі. Він писав: «Як умру, то поховайте мене на могилі, серед степу широкого, на Вкраїні милій: щоб лани широкополі і Дніпро, і кручі було видно, було чути, як реве ревучий». Земляки вволили волю Шевченкову, перевезли тіло його на Україну і поховали тут над Дніпром, на високій могилі, недалеко од міста Канева, на Київщині. І багато людей їздять поклонитися його могилі.
Видавництво „Нашим дітям“
1. Бідний Вовк (16 малюнків). ДРУКУЮТЬСЯ: 9. Собака і півень (14 мал.).10. Горобець і Билина (14 мал.). Кожна книжечка по копійці.
„Коза-Дереза“, роскішне видання з кольоровими малюнками Г. Павловича. 75 коп.
Склад: СПБ. Петерб. Стор., Б. Пр., 1. „Українська Книгарня“.
|
Ця робота перебуває в суспільному надбанні в Сполучених Штатах та Україні.
|