Конституція Пилипа Орлика
(Перенаправлено з Пакти і Конституція прав і вольностей Війська Запорозького)
| Договори і Постановлення прав і вольностей Війська Запорозького автор: Пилип Орлик |
Мова оригіналу: латинська, староукраїнська. Назва в оригіналі: Pacta et Constitutiones legum libertatumque Exercitus Zaporoviensis (Договоры и Постановлεnѧ правъ и волностεй войсковыхъ).  Стаття у Вікіпедії • Проголошена: 5 квітня 1710 року. Затверджена: 10 травня 1710 року
|
|
Преамбула
Pacta et Constitutiones |
Договоры и Постановлεnѧ |
Договори і Постановлення[1] | ||
| Legum libertatumque Exercitus Zaporoviensis inter illustrissimum dominum dominum Philippum Orlik, neoelectum ducem Exercitus Zaporoviensis, et inter generales, colonellos, nec non eundem Exercitum Zaporoviensem, publico utriusque partis laudo conventa ac in libera electione formali iuramento ab eodem illustrissimo duce corroborata, anno domini 1710, Aprilis 5, ad Benderam. | Правъ и волностεй войсковыхъ мεжи Яснε вεлможнымъ εго милостю паномъ Филиппомъ Орликомъ новоизбраннымъ Войска Zапорожского гεтманомъ, и мεжи εнεральними особами, полковниками и тымъ жε Войскомъ Zапорожскимъ сполною з обоихъ сторонъ обрадою утвεржεnnыε и при волной εлεкції формалною присягою ωт того жъ Яснε вεлможного гεтмана потверженnые року ωт Рождεства Христова αψί, м[εся]ца априля дня ε.. | Прав і вольностей Війська Запорозького між Ясновельможним паном Пилипом Орликом, новообраним князем Війська Запорозького, і між генералами, полковниками, а також названим Військом Запорозьким, що за давнім звичаєм і за військовими правилами утверджені обома сторонами вільним голосуванням і Ясновельможного князя урочистою присягою підтверджені року від Різдва Христового 1710, Квітня 5, в Бендерах. | ||
| In nomine Patris et Filii et Spiritus Sancti, Dei in sancrosancta Trinitati glorificati. | Во имя ωтца и С[ы]на и С[вя]того Д[у]ха, Б[о]га во Тройцѣ С[вя]той славимого. | Во ім'я Отця, і Сина, і Святого Духа, Бога, в святій Тройці славимого. | ||
| Fiat ad perpetuam Exercitus Zaporoviensis gentisque Rossiacae gloriam et memoriam. | Nεхай станεтся на вѣкопомную Войска Zапорожского и всεго народу малороссийского славу и паматку. | Нехай станеться на вікопомну війська Запорозького і всього народу руського славу і пам'ять. |
Вступ
| Mirabilis et incomprehensibilis Deus in iudiciis suis, misericors in diuturna patientia, iustus in poena, ut continuo a condito hoc visibili mundo, iustissima iudicii sui lance una regna gentesque exaltat, altera pro delictis et iniquitatibus humiliat, una demancipat, altera vindicat, una extollit, altera deprimit. Ita et gentem strenuam antiquamque Cosaticam, antea nominatam Cossaricam, prius exaltaverat immoritura gloria, amplo dominio et factis heroicis, quibus non solum vicinis nationibus verum et ipsi Imperio Orientali in mari terraque fuerat formidanda adeo, ut Imperator Orientalis pacificandam illam sibi intendens, connubio iunxerit stabili propriamque dicavent filio suo filiam Cagani, hoc est principis Cosacorum. | Дивный и нεпостижимый в сүдбахъ своих Б[о]гъ, милосεрдный в долготεрпѣнії, пр[а]вεдный в казни, яко всεгда от початку видимого сεго свѣта на пр[а]вдномъ правосүдія свого мирилѣ, εдны Панства и Nароды возвышаεтъ, другіε за грѣхи и бεззаконія смираεтъ, εдны порабощаεт, другіε свобождаεтъ, εдны возноситъ, другіε низвεргаεтъ, такъ и nародъ валεчный стародавный козацкий, прεждε сεго имεнованый козарскій, пεршъ прεвознεслъ былъ славою нεсмεртεлною, обширнымъ владѣніεмъ и ωтвагами рицεрскими, которими нε тылко окрεстным nародомъ, лεчь и самому восточному панству на морѣ и на зεмли страшεнъ былъ такъ далεцε, жε цεсар восточный, хотячи оный сεбѣ вѣчнε примирити, сопряглъ малжεнскимъ союзомъ с[ы]нови своεму дочку кагана, то εст князя козарского. | Дивний і незбагнений у долях своїх Бог, милосердний у довготерпінні, справедливий у покаранні, як завжди від початку цього видимого світу, на праведнім мірилі свого правосуддя одні держави і народи возвеличує, а інші за гріхи та беззаконня — смиряє; одні уярмлює, а інші — звільняє; одні підвищує, а інші — скидає додолу. Так і народ хоробрий стародавній козацький, який раніше називався козарський[2], спершу піднесений був славою безсмертною, просторим володінням і відвагами рицарськими, якими не тільки довколишнім народам, а й самій Східній Імперії був настільки страшний на морі й на землі, що Імператор Східний, бажаючи його собі довічно примирити, з'єднав шлюбним союзом сина свого з дочкою кагана, тобто, князя козацького. | ||
| Post glorificatus in excelsis idem iustissimus Iudex Deus pro multiplicatis iniquitatibus et peccatis, multitudine poenarum punitam eandem Cosaticam gentem deiecit, humiliavit et vix non aeveterna depressit ruina. Ad extremum victricibus Boleslai Chrobry et Stephani Batorii, Regum Poloniarum armis, regno Poloniae subiugavit. | Потомъ славимый во вышных той жε пр[а]в[ε]дный сүдія Б[о]гъ, за үмножившіεся нεправды и бεззаконія, многими казн[я]ми наказавши тот nародъ козацкіи, понизилъ, смирилъ, и лεдво нεвѣчною Руїною низвεрглъ, на остатокъ воεннымъ орүжіεмъ дεржавѣ Полской чрεз Болεслава Храброго и Стεфана Баторія, королεй полских, поработилъ. | Потім, славлений во вишніх, той самий справедливий Суддя Бог, за неправди й беззаконня, що збільшувалися, численними карами покарав той народ козацький, понизив, змирив і скинув додолу ледве не до вічної руїни. А наостанок зброєю королівства Польського через Болеслава Хороброго та Стефана Баторія, Королів Польських, уярмив. | ||
| Et quamvis immensus et inconceptibilis in iustis iudiciis suis Deus castigans castigaverat antenatos nostros numero plagarum innumero, tamen irascens et non ad extremum in malitia perseverans volensque ad pristinum libertatis praedicatam gentem Cosaticam, excuso pro tunc gravi iugo Polonico, restituere, suscitavit zelo Orthodoxae Religionis, patriae legum et libertatum veterum, fervidum propugnatorem, strenuissimum Ducem, aeviternae memoriae Theodatum Chmielniccium, qui auxilio Eius divino, invictissimis suppetiis Serenissimi Regis Sueciae, immortalis et gloriosae memoriae Caroli X, ac unitis auxiliatricibus Dominii Crymensis et Exercitus Zaporoviensis armis suaque perspicaci industria, cura, opere et animi magnitudine, vindicato de servitute Polonorum Exercitu Zaporoviensi genteque mancipata ac oppressa Rossiaca, subdidit sese et eam sponte sua absoluto Moscovitico Imperio, confisus ipsi tanquam unionis ritu nobis uniformi, quod obligationes suas pactis conventis constitutionibusque annexas, et iuramenti ligamento connexas observaverit, et in perpetuum Exercitum Zaporoviensem gentemque liberam Rosiacam, iuribus legum ac libertatum inviolatis sub protectione sua conservaverit; ast post obitum pie defuncti eiusdem Ducis Theodati Chmielniccii, cum idem Imperium Moscoviticum multis accquisitis modis et mediis conniteretur iisdem libertatis Exercitus Zaporoviensis iuribus fide sua confirmatis derogare ac finalem ruinam inferre, gentisque liberae, vi armorum nunquam sibi adscitae, mancipale iugum imponere; tunc quoties Exercitus Zaporoviensis in his violentiam patiebatur, toties compulsus fuerat sanguine proprio et audaci nisu integritatem legum ac libertatum suarum defendere, quarum defensioni ipse Deus iniuriarum vindex suppetiis suis propitius erat. | И любо нεдомыслимый и нεпонятый в правосүдії своεмъ Б[о]гъ, наказуя, наказалъ сородных n[а]ших прεдковъ нεщислεнными плягами, однакъ нε до конца прогнѣваючися, ни во вѣки враждуючи, а хотячи на пεрвую свободу помянутый nародъ козацкий з под тяжкого на тот часъ панованя полского выпровадити, воздвигнулъ рεвностного православія св[я]того, отчизны правъ и волностεй войсковых стародавных оборонцу, валεчного гεтмана, славной памяти Богдана Хмεлницкого, который помощію Его всεсилною, нεпрεодолѣннымъ пособіεмъ nаяснѣйшого короля εго милости швεдского, нεсмεртεлной и вѣчнодостойной памяти Кароля Дεсятого, и с полнымъ і сопособствεннымъ Панства Крымского и Войска Zапорожского оружіεмъ, а своïм бл[а]горазумнымъ промысломъ, працами и отвагами вызволивши з полского подданства Войско Zапорожскоε и nародъ порабощεнный и үтыснεный малороссийскій, поддалъся з онымъ добровольнε под самодεржавную рүку вεликих г[осу]дарεй, ц[а]рεй и вεликих кн[я]зεй, повεлитεлεй россійских, надѣючися, жε обовязковъ своих, в договорах и статьях изображεных и присягою ствεржεных, Г[осу]д[а]рство Московскоε, яко з нами εдыновѣрноε, додεржит, и вѣчнε Войско Zапорожскоε и nародъ волный малороссійскій при правахъ и волностях нεнарушимо под обороною своεю заховаεт. Лεчь по смεрти, славной памяти, того ж гεтмана Богдана Хмεлницкого, кгды тоε жъ Г[осу]д[а]рство Московскоε многими изобрѣтεнными способами үсилувало права и волности войсковыε собою потвεржεныε, надвεрεдити и до конца раздрүшити, а на nародъ волный козацкій, собою никогда нεзавоεваный, нεволничоε ярмо вложити, тεды клεкротъ Войско Zапорожскоε в томъ насилство тεрпѣло, тилεкрот принүждεно было кровію и отвагами цѣлости правъ и волностεи своих боронити, до которых обороны самъ Б[о]гъ мститεль пособствовалъ. | І хоч незбагненний та неосяжний у правосудді своєму Бог, караючи, покарав наших предків незчисленними лихами, однак, не до кінця прогнівляючись і довіку не ворогуючи, а бажаючи, як за колишньої свободи, згаданий козацький народ з-під тяжкого на той час панування польського звільнити, висунув ревного оборонця святого православ'я, прав Вітчизни і вольностей військових стародавніх — хороброго Князя, славної пам'яті Богдана Хмельницького, котрий за Його божественної допомоги, і безперешкодної підтримки найяснішого Короля Його Милості Шведського, безсмертної та вічно достойної пам'яті Карла X, та за повного збройного сприяння Кримської держави та Війська Запорозького, а ще завдяки своїй розсудливості, праці й відвазі визволив з польського підданства Військо Запорозьке і уярмлений та пригноблений народ руський, і піддався з ним добровільно під самодержавну руку Московської Імперії, сподіваючись, що вона як єдиновірна з нами дотримає обов'язків своїх, виписаних в угодах та підтверджених присягою, і вічно Військо Запорізьке та народ вільний руський при правах та вольностях непорушно буде під її обороною. Але після смерті того, славної пам'яті Князя Богдана Хмельницького, Імперія Московська численними винахідливими способами змогла права та вольності Війська Запорозького, нею ж підтверджені, порушити і вщент зруйнувати, а на вільний народ, нею ніколи не завойований, накинути невільниче ярмо. І скільки разів Військо Запорозьке в тому насильство терпіло, стільки ж разів змушене було кров'ю і відвагою боронити цілісність своїх прав, і цій обороні сам Бог, месник, сприяв. | ||
| Ad extremum cum iam nunc recenter sub auspiciis pie defuncti Ducis Illustrissimi Ioannis Mazeppae praefatum Imperium Moscoviticum intendens sua impia vota actu exequi retribuensque nobis mala pro bonis, loco greci animi, respectuumque iudiciorum pro tot tantisque fidelibus servitiis atque impensis in illa ad ultimam sui ruinam militaribus sumptibus, pro innumeris heroicis actionibus ac bello consecratis cruentis laboribus, voluerat Cosacos in regularem militiam transformare, urbes ditioni suae adigere, iura ac libertates evertere, Exercitum Zaporoviensem, in inferioribus partibus Borysthenis degentem, eradicare et nomen eius in aeternum delere, quorum omnium evidentia erant et nunc exstant indicia, documenta ac initia; tunc praefatus piae memoriae Dux Illustrissimus, Ioannes Mazeppa, iusto motus zelo pro integritate patriae legum ac libertatum Exercitus Zaporoviensis, et anhelanti desiderio flagrans, in diebus Ducatis suae praeeminentiae intueri, et post decessum suum propter aeviternam nominis sui memoriam, eandem patriam nostram, ac utrumque Exercitum Zaporoviensem non inodo intactis, verum ampliatis et auctis libertatibus florentem relinquere, contulit sese invictissimae protectioni Serenissimi ac Potentissimi Regis Sueciae Caroli XII speciali divina providentia cum copiis suis in Ucrainam diversi, insistendo vestigiis antecessoris sui piae memoriae strenuissimi Ducis Theodati Chmielniccii, qui cum Serenissimo Rege Sveciae S-ae R-ae Maiestatis univoco avo Carolo X, unanimi consensu et stratagemmatum industria in eliberanda patria sua e gravi protunc Polonica servitute conferens, non minus sortitus votis suis conforme auxilium, pro divertendis armis Polonicis. | Nапослѣдокъ, когда үжε свεжо тεпεръ, за гεтманства славной памяти нεбожчика яснεвεлможного Іоанна Маzεпи помянутоε Г[осу]д[а]рство Московскоε, хотячи своε zлоε намѣрεніε в скутокъ привεсти, а воздаючи злая возблагая, вомѣсто вдячности и рεспεктовъ, за такъ многіε вѣрныε слүжбы и ронεніε на оных до остатнεго знищεня кошты и үтраты, за нεщислεніε отваги и воεнныε кр[о]вавiε працы, хотѣло нεпрεмѣнно козаковъ в рεгулярноε войско пεрεмѣнити, городы в област свою одобрати, права и волности войсковыε поламати, Войско Zапорожскоε Nизовоε искорεнити и имя тоε вѣчнε згладити, чого явныε были и под сεε врεмя сүт zнаки доводы и початки, тогда прεрεчоный славной памяти гεтманъ яснεвεлможный Іоанъ Маzεпа, подвигнувшися правдивою рεвностію за цѣлост отчизны, правъ и волностεй войсковых, а жεлаючи үсεрднымъ жεланіεмъ, zа дній гεтманского своεго владѣнія видѣти, и по смεрти своεй для вѣкопомной имεни своεго памяти zоставити тую ж ωтчизну, милую матку n[а]шу, и Войско Zапорожскоε Городовоε и Nизовоε, нε тылко в нεнарушимых, лεчь и в разширεных и розмножεных волностεх, квѣтнучую и изобылуючую, отдался в нεпрεламанную оборону nаяснѣйшого короля εго милости, швεдского Кароля Дванадцятого, особливымъ Б[о]га всεмогущого промысломъ з войсками своïми вступившого в Үкраïнү; послѣдуючи и наслѣдуючи антεцεссора своεго, славной памяти, валεчного гεтмана Богдана Хмεлницкого, который z nаяснѣйшымъ королεмъ швεдскимъ, εго королεвскому в[ε]л[и]ч[ε]ству соимεнитимъ дѣдомъ, Каролεмъ Дεсятымъ, εдиномысліεмъ и промыслами воεнными в высвобожεню отчизны своεй от полского на тот часъ тяжкого подданства согласуючися, нεмεншую мѣлъ в zамыслах своих помощь до розεрваня силъ полских стягаючуюся. | Напослідок, коли вже оце тепер, за гетьмана, славної пам'яті небіжчика, ясновельможного Іоанна Мазепи, згадана Московська держава, бажаючи довести свій лихий намір до завершення і віддаючи злом на добро, замість удячності й уваги за такі численні вірні служби і за гоніння на них до останнього знищення, кошти і утрати, за незчисленні відваги та воєнну криваву працю хотіло неодмінно перетворити козаків у регулярне військо, міста забрати в свою область, права і вольності поламати, Запорозьке низове військо викоренити і ймення його навіки згладити, чого явні були і під сей час знаки, докази й початки. Тоді вище згаданий, славної пам'яті ясновельможний гетьман Іоанн Мазепа, поставивши правдою та ревністю цілість Вітчизни, прав та вольностей військових, а бажаючи щирим жаданням бачити у дні свого гетьманського володіння і залишити квітнучою і наповненою ту ж таки Вітчизну, милу матір нашу, та військо Запорозьке городове й низове, після смерті своєї для вікопомної пам'яті імені свого не лише в непорушних, але і в розширених і розмножених вольностях, віддався у незламну оборону найяснішого короля, його милості, шведського Карла Дванадцятого, який за особливим промислом усемогутнього Бога вступив на Україну зі своїми військами, тим послідуючи й наслідуючи попередника свого, славної пам'яті звитяжного гетьмана Богдана Хмельницького, який із найяснішим шведським королем, його королівської величності однойменним дідом Каролем Десятим, погоджуючись однодумністю та промислами військовими на звільнення Вітчизни своєї від польського тодішнього підданства, не меншу мав поміч у своїх замислах, прагнучи розірвати польські сили. | ||
| Et quamvis immensa iudicia Dei, tam zelosa pie defuncti Ducis intenta, contrario mutabilis bellorum sortis eventu non solum eluserint, sed ipsum quoque hic Benderae iura mortalitatis subeundum adigerint; attamen orbatus post obitum antesignani sui Ducis Exercitus Zaporoviensis, non desperans optandam sibi libertatem collocansque firmam spem in auxilio Dei, in protectione Serenissimi ac Potentissimi Regis Sueciae atque in iusta sua causa, quae semper triumphare solet, ad promovendam eam propterque meliorandum militarem Ordinem constituit communi officialium Generalium laudo insistens approbanti vota sua Serenissimi Protectoris Nostri S-ae R-ae Maiestatis Sueciae menti eligendum novum Ducem, cuius electionis praefixo tempore, cum in competenti huic actui electorali loco prope Benderam ad ineundum publicum consilium cum Praeside suo, Domino Constantino Hordienko, Attamano Praetoriano, convenisset, tum omnes non dissono animo cum Generalibus, Officialibus cumque missis ab Exercitu Zaporoviensi in Siecz degenti, in unum pro veteri consuetudine, legibusque antiquis eligerunt sibi liberis votis Ducem Dominum Dominum Philippum Orlik, dignum tantae Ducalis dignitatis capacemque, cum auxilio divino, suffragante sibi. S-ae R-ae Maiestatis Sueciae, alta rerum intelligentia et experientia munus hoc Ducale in praesenti turbido statu onerosum et periculosum baiulare, de publicis patriae negotiis solicitam animo volvere curam, consulere, regenda regere ac dirigere. | И хочь то нεизслѣдованныï сүдбы Б[о]жіï, такъ рεвностного nεбожчиковского nамѣрεнія, за опачнымъ отмѣнной фортуны воεнной поводомъ, нε тылко нε исполнили, лεчь и самого тут в Бεндεрѣ дεкрεтомъ смεртεлнымъ прикрили. Однак, осиротѣлоε, по смεрти своεго пεрвεнствуючого рεимεнтара, Войско Zапорожскоε, нε отчаεваючися жεлаεмой сεбѣ свободы, а полагаючи сталую үөност в помощи Б[о]жой, в протεкціï nаяснѣйшого короля, εго милости, швεдского, и в пр[а]в[ε]дной n[а]шой справѣ, якая всεгда обыкла тріүмφовати, на попартε оной и для лучшыхъ войсковых порядковъ и поводу, постановило зъ общою εнεралной старшины обрадою, послѣдуючи и согласуючи в томъ воли nаяснѣйшого протεктора n[а]шεго королεвского в[ε]л[и]ч[ε]ства швεдскаго, избрати сεбѣ nового гεтмана, на котороε избраніε, назначивши тεрмѣнъ, кгды на приличноε тому акту εлεкціалному мѣстцε под Бεндεромъ, въ общую Раду z прεдвоводитεлεмъ своïмъ паномъ Константиномъ Гордѣεнкомъ, атаманомъ кошовымъ, совокупилося; тεды всѣ сполнε з старшиною εнεралною и з послами от Войска Zапорожского Nизового ү Днѣпру zостаючого, знεсшися, по давнымъ обыкновεніямъ и по правамъ войсковымъ, избрали сεбѣ волными εдиностатными голосами за гεтмана εго мил[о]сти пана Филиппа Орлика, достойного тоεй гεтманской чεсти и могучого, при помощи Б[о]жой и при протεкціи nаяснѣйшого королεвского в[ε]л[и]ч[ε]ства швεдского, высокимъ своимъ розумомъ и искуствомъ үрядъ тот гεтманскій, под сεε врεмя трудноε, тяжкии двигати, үправляти и о интεрεссахъ отчизны Малороссийской радѣти и радити. | І хоч недовідомі долі Божі такі ревні наміри небіжчикові, за приводом звісної відміни воєнної фортуни, не лише не здійснили, але й самого тут, у Бендері, прикрили смертельним декретом, однак осиротіле після смерті свого найпершого рейментаря Запорозьке військо, не покидаючи прагнути бажаної собі свободи і покладаючи надію на Божу поміч у протекції найяснішого короля, його милості, шведського, і в праведній нашій справі, яка мала звичай тріумфувати, постановило на підпертя її і для ліпших військових порядків та проводу, на спільну раду генеральної старшини, наслідуючи й погоджуючись у тому з волею найяснішого протектора нашого, королівської величності шведської, вибрати собі нового гетьмана, на обрання якого призначити термін, як і належне тому елекційному актові місце під Бендером, з'єдналося на загальну Раду з керівником своїм паном Костянтином Гордієнком, кошовим отаманом. Тоді всі загалом із генеральною старшиною та послами від війська Запорозького та Низового, що лишається біля Дніпра, знісшись, за давніми звичаями та за військовими правами, вибрали собі вільними голосами одноголосне гетьманом його милість пана Пилипа Орлика, достойного тієї гетьманської честі, під сей важкий час спроможного той гетьманський уряд двигати, управляти і при Божій помочі і при протекції найяснішої королівської величності шведської дбати і радити в інтересах Вітчизни малоросійської. | ||
| Quoniam vero nonnulli Praeteritorum Ducum adhaerentes despotico Moscovitico Imperio usurpandum sibi audaci nisu ambiebant contra ius et aequum absolutum Dominium, quo violare non erubuerant antiquas Exercitus Zaporoviensis leges et libertates non sine gravi onere plebis. Igitur Nos Generales praesaentanei et Nos Attamanus Praetorianus cum Exercitu Zaporoviensi praeveniendo tantis praeiudiciis, maxime hoc ad peragendum tantum opus, commodo tempore, cum idem Exercitus Zaporoviensis non alio fine sub protectionem S-ae R-ae Maiestatis Sueciae confugerit et nunc fortiter in ea perseverat, nec vacillat, solum propter corrigendas ac sublevandas depressas leges ac libertates suas, inivimus pactum constituimusque cum Domino Domino Philippo Orlik neoelecto Duce, ut non solum Illustrissima, Excellentia Sua, in diebus felicis utinam sui Ducatis regiminis cuncta haec sequentia punctis expessa et fide sua iurata pacta et constitutiones inviolate observaret, verum etiam et a caeteris succedentibus Ducibus Exercitus Zaporoviensis ut illa immutabiliter sint conservanda, quorum tenor talis est: | А понεважъ прεждныï гεтмани Войска Zапорозкого, зостаючи под самодεржцами московскими, привлащати сεбѣ дεрзали, над слүшност и право, самодεржавную владгу, которою были zначнε надвεрεдили давныε порядки, права и волности войсковiε, нε бεз всεнародной тяжεсти. Прεто мы, εнεральная старшина, тут притомная, и мы, атаманъ кошовый зъ Войскомъ Zапорожскимъ, запобѣгаючи впрεдъ такому бεзправю, найбарзѣй под сεй до того дѣла погодный часъ, когда тоε жъ Войско Zапорозкоε нε для чого иншого под протεкцію nаяснѣйшого королεвского в[ε]л[и]ч[ε]ства швεдского үдалося и тεпεр оной крѣпко и нεпоколѣбимо дεржится, тылко для поправы и подвигнεня үпалых правъ своих и волностεй войсковых, договорили и постановили з яснεвεлможнымъ, εго милостю, паномъ Филиппомъ Орликомъ, nовообранным гεтманомъ, абы нεтылко εго вεлможност, за щасливого гεтманского своεго владѣнія, всѣхъ тых тут послѣдуючих пунктами изображεных, а собою поприсяжεных договоровъ и постановлεній, нεнарушимо додεржалъ, лεчь и за инших впрεд бүдучих гεтмановъ Войска Zапорозкого, чтобъ оныε нεпрεмѣнно захованы и содεржаны были, которыε такъ ся въ сεбѣ мѣютъ: | А оскільки колишні гетьмани Запорозького війська, лишаючись під московськими самодержцями, осмілювалися присвоювати собі над слушність і право самодержавну владу, якою були значно надвередили давні порядки, права та вольності військові не без всенародного утяження, отож ми, генеральна старшина тут присутня, і ми, отаман кошовий із Запорозьким військом, запобігаючи надалі такому безправству найбільше під сей для того діла вигідний час, коли Запорозьке військо вдалося під протекцію найяснішої королівської величності шведської і тепер її кріпко й непорушне тримається не для чого іншого, тільки для поправи й підняття впалих своїх прав та вольностей військових, домовилися і постановили з ясновельможним його милістю паном Пилипом Орликом, нововибраним гетьманом, аби не тільки його вельможність при щасливому своєму гетьманському володінні, непорушне дотримував усіх тих, що тут ідуть написані, пунктів, договорів та постанов, собою попрясяжених, а також, щоб вони були дотримані і збережені неодмінно і за інших, що будуть потім, гетьманів. Вони мають у собі таке: |
І.
| І. Quoniam inter tres virtutes Theologicas fides primatum teneat locum, ergo in primo hoc puncto de Fide Orthodoxa Orientalis Confessionis opus exordiendum sit, qua sicut semel gens strenua Cosatica dominantibus adhuc Principibus Cosaricis a sede Constantinopolica Apostolica illuminata, ita et nunc fortiter in illa perseverans, nulla unquam exotica religione agitata fuerat; neque ignotum est, gloriosae memoriae Ducem Theodatum Chmielniccium cum Exercitu Zaporoviensi non ob aliam causam praeter iura libertatis commotum fuisse iustaque contra Rempublicam Polonam arma arripuisse, solum pro Fide sua Orthodoxa, quae variorum gravaminum compulsu a potestate Polonorum coacta fuerat ad unionem cum Ecclesia Romana; post extirpatam quoque e patria Neoromanam exoticam Religionem, non alio motivo cum eodem Exercitu Zaporoviensi genteque Rossiaca protectione Imperit Moscovitici dedisse et libere se subdidisse, solum ob Religionis Orthodoxae unionem. Igitur modernus neoelectus Illustrissimus Dux, quando Dominus Deus fortis et potens in praeliis iuvabit felicia sacrae S-ae R-ae Maiestatis Sueciae arma ad vindicandam patriam nostram de servitutis iugo Moscovitico tenebitur et debito iure obstringetur singularem volvere curam fortiterque obstare, ut nulla exotica Religio in patriam nostram Rossiacam introducatur, quae si alicubi clamve, palamve apparuerit, tunc activitatem suam extirpandae ipsi debebit, praedicari ampliarique non permittet, asseclis eiusdem, praesertim vero praestigioso ludaismo cohabitationem in Ucraina non concedet et omni virium conatu sollicitam impendet curam, ut sola et una Orthodoxa Fides Orientalis Confessionis sub obedienta S-tae, Apostolicae sedis Constantinopolitanae in perpetuum sit firmanda, atque cum amplianda gloria Divina, erigendis ecclessiis exercendisque in artibus liberalibus filiis Rossiacis dilatetur, ac tanquam rosa inter spinas, inter vicina exoticae Religionis Dominia virescat et florescat. Propter vero majorem authoritatem primariae in Parva Rossia sedis Metropolitanae Kiiovensis faciliorique in Spiritualibus regimine, impositam sibi idem Illustrissimus Dux vindicata patria nostra de iugo Moscovitico geret provinciam circa procurandam et impertiendam a sede Apostolica Constantinopolitana Exarchicam primitivam potestatem, ut hoc actu renovetur relatio et filialis patriae nostrae obedientia ad praefatam Apostolicam sedem Constantinopolitanam, cuius praedicatione Evangelii in Fide Sancta Catholica illuminari firmarique dignata est. |
А Понεважъ мεжи трεмя добродѣтεлми б[о]гословскими вѣра пεрвεнствуεт, тεды в пεрвомъ сεмъ пунктѣ о вѣри с[вя]той православной восточного исповѣданія дѣло надлεжитъ начати, которою, яко раз nародъ валεчный козацкии, за владѣнія εщε кагановъ козарскихъ от столицѣ апостолской Константинополской просвѣщεный zосталъ, такъ и тεпεр нεпорушимо в оной триваючи, жаднымъ iновѣріεмъ никогда нε колѣбалъся и нε таино то εст, жε славной памяти гεтманъ Богданъ Хмεлницкий з Войскомъ Запорозкимъ нε за что иншоε, опрочь правъ и волностεй войсковых, үнялъся и пр[а]в[ε]дную противъ Рѣчи Посполитой Полской воздвыгнулъ войну: тылко, во-пεрвых, за вѣру с[вя]тую православную, якая рожними тяжεстями насилствована была от власти Полской до Үнії зъ Костεломъ Рымскимъ, а по iскорεнεнiï иновѣрія зъ отчизны n[а]шой нε для чого иншого, зъ тымъ жε Войскомъ Запорожскимъ и народомъ малороссийскимъ, в протεкцію Г[осу]д[а]рства Московскаго үдалъся, и доброволнε поддалъся, тылко для самого εдиновѣрія православного. Zачимъ тεпεрεшный nовообранный гεтманъ, когда Г[оспо]дь Б[о]гъ, крѣпкий и сильный въ бранεх, пособитъ щасливымъ оружіεмъ nаяснѣйшого короля εго милости швεдскаго, свободити отчизну n[а]шу, Малую Россію, от нεволничого ярма московского, мѣεтъ и повинεнъ бүдεтъ, во-пεрвых старатися и крѣпко zастановлятися, абы жадноε iновѣріε въ Малую Россію, отчизну нашу, ни от кого нε было впроважεно, котороε εсли бы гдε, чи то тайно, чи ли явнε могло показатися, тεды владгою своεю, должεнъ бүдεт оноε искорεняти, проповѣдатися и разширатися оному нε допускати. Іновѣрцεмъ сожитія на Үкраïнѣ, а наибарзѣй zловѣрію жидовскому нε позволяти и на тоε всѣ стараня ложити, жεбы εдина вѣра православная восточнаго исповѣданія, под послушεнствомъ с[вя]тѣйшого ап[о]столского φрону константинополского вѣчнε үтвεржεна была, из помножεнεмъ хвалы Б[о]жой, ц[ε]рквεй святых, а з цвѣчεнεмъ в наүках вызволіоных синовъ малороссийских, разширалася, и яко кринъ в тεрніï, мεжи окрεстными іновѣрными панствами, процвѣтала. Для болшой зас поваги пεрвоначалного в Малой Россії пр[ε]стола митрополитанскаго Кіεвского и для снаднѣйшого дѣлъ д[у]ховных үправлεнія, мѣεтъ той жε яснεвεлможный гεтманъ за высвобожεнεмъ ωтчизны от іга московского, справити ү столицѣ ап[о]столской константинополской, εѯаршεскую пεрвобытную власт, чтобъ чεрεз тоε ωбновилася рεляція и послушεнство синовскоε до помянутого ап[о]столского констатинополского φрону, от которого проповѣдію ε[ван]г[ε]лскою в вѣри с[вя]той каφоличεской просвѣщεна и змоцнεна быти үдостоилася. |
І. Оскільки між трьома богословськими добродійностями перша є віра, тож у першому сьому пункті належить почати діло про святу православну віру східного сповідання, якою раз звитяжний козацький народ був просвічений у столиці апостольській константинопольській ще за володіння козарських каганів, так і тепер, триваючи в ній непорушне, не хитався ніколи жодним іновір'ям. І не таємниця се, що славної пам'яті гетьман Богдан Хмельницький із Запорозьким військом ні на що інше, а тільки за військові права й вольності піднявся і почав праведну війну супроти Річі Посполитої польської, а в першу чергу за святу православну віру, яка всілякими утяженнями була присилувана від польської влади до унії з римським костелом, і ні для чого іншого добровільно піддався із тим Запорозьким військом та народом малоросійським у протекцію Московської держави, а тільки задля православної одновірності. Через се теперішній нововибраний гетьман, коли Господь Бог, кріпкий та сильний у бранях, пособить щасливою зброєю найяснішому королеві, його милості, шведському звільнити Вітчизну нашу Малу Росію від невільничого московського ярма, має й повинен буде у першу чергу дбати та міцно поставати, аби жодне іншовір'я до Малої Росії, Вітчизни нашої, не було запроваджено, а коли десь, чи таємно, а чи явно могло виявитися, тоді владою своєю має його викорінювати, не допускатиме проповідуватися і розширюватися йому, іншовірцям співжиття на Україні, а найбільше лиховірності жидівській, не давати дозволу і на те класти все дбання, щоб була утверджена вічно єдина віра православна східного сповідання під послушенством святійшого апостольського трону константинопольського з примноженням хвали Божої, святих церков, а із навчанням у вільних науках малоросійських синів розширялася і, наче крин у терні, процвітала поміж навколишніх іншовірних держав. А для більшої поваги першоначального в Малій Росії митрополичого престолу київського і для кращого управління духовних справ, має той таки ясновельможий гетьман після звільнення ним Вітчизни від московського іга справити в апостольській константинопольській столиці первісну екзаршу владу, щоб через те поновилися подання і синівське послушенство згаданому апостольському константинопольському трону, від якого євангельською проповіддю має бути просвічена і зміцнена у святій католицькій вірі. |
II.
| ІІ. Sicut omne dominium integritate limitum inviolata consistit et stabilitur, ita et Parva Rossia, patria nostra, in suis limitibus, pactis conventis a Republica Polona, praefulgita Porta Ottomanica et Imperio Moscovitico confirmatis, praecipue in his, qui ad flumen Slucz sub regimen Theodati Cmielniccii ab eadem Republica Polona possesioni Ducali Exercitusque Zaporoviensis adsciti, in perpetum restituti et robore pactorum confirmati, vim praeiudiciumque patiatur, obligationis erit Illustrissimi Ducis tempore Tractatuum S-ae R-ae Maiestatis Sueciae circa hoc negotium agere curam et fortiter qua potest arte valere, ubi res agendi interfuerit obstare, praesertim vero supplici prece S-am R-am Maiestatem Dominum suum clementissimum, tanquam tutorem defensorem ac protectorem compellare, ut S-a Sua Maiestas nemini permittat nonmodo leges et libertates, ast et limites patrios violare sibique appropriare. Insuper Illustrissimi Ducis erit peracto feliciter utinam bello impertiri a S-a R-a .Maiestate Sueciae talem Tractatum assecurationemque, ut S-a Sua Maiestas ac successores ipsius Serenissimi Reges Sueciae perpetuorum Ucraina Protectorum titulo gaudeant et actu existant pro futuro patriae nostrae munimine conservandaque eius indemnitate in legibus privilegiis et limitibus. Pariter supplicandum erit Illustrissimo Duci ad S-am R-am Maiestatem ut pactis Maiestatis Suae cum Imperio Moscovitico conveniendis adiungatur tam restitutio post finitum bellum libertati captivorum nostrorum, in Imperio Moscovitico degentium, quam iusta damnorum omnium vi armorum, Ucrainae illatorum, recompensa. Specialiter vero hoc petendum et curandum sit Illustrissimo Duci apud S-am R-am Maiestatem supererit, ut captivi nostri in Regno Maiestatis Suae existentes, in patriam suam libere liberi redeant. |
В Яко всякоε Панство цѣлостію границъ нεнарушимою состоится и үтвεржаεтся, так и Малая Россія, ωтчизна n[а]ша, жεбы в своих границях, пактами ωт Рѣчи Посполитой Полской, от Nаяснѣйшой Порты и от Г[осу]д[а]рства Московского ствεржεнных, наибарзѣй в тих, которыε по рѣку Случь, за гεтманства славной памяти Богдана Хмεлницкого, от тоεй жε Рѣчи Посполитой Полской, областы гεтманскои и войсковои поступлεны, вѣчнε ωтданы и пактами обварованы зостали, нε была zигвалчεна и нарушεна, мѣεтъ о тоε яснεвεлможный гεтманъ, при трактатах nаяснѣйшого короля εго м[и]л[о]сти швεдского, старатися, и крѣпко, сколко Б[о]гъ силы и розуму пошлεт, zастановлятися, гдε бүдεт налεжати, а найпачε сүплѣковати о тоε до nаяснѣйшого маεстатү εго королεвского в[ε]л[и]ч[ε]ства швεдского, яко ωборонцы и протεктора n[а]шεго, чтобъ εго в[ε]л[и]ч[ε]ство нε допускалъ никому, нε тылко правъ и волностεй, лεчь и границъ войсковых надвεрεжати и сεбѣ привлащати. Nадто повинεнъ бүдεтъ тот жε яснεвεлможный гεтманъ, по скончεню, дай Б[о]жε щасливомъ, войны, үпросити ү королεвского в[ε]л[и]ч[ε]ства швεдского такого трактату, чтобъ εго в[ε]л[и]ч[ε]ство и εго сүкцεссоровε nаяснѣйшыε королѣ швεдскії вѣчными протεкторами Үкраїны титуловалися и самимъ дѣломъ зоставали для болшой крѣпости ωтчизны n[а]шой й для zахованя оной цѣлости в правах наданых и границяхъ. Такъ тεжъ и о тоε должεнъ бүдεтъ яснεвεлможный гεтманъ до nаяснѣйшого королεвского маεстату сүплѣковати, абы ү трактатах εго в[ε]л[и]ч[ε]ства зъ Г[осу]д[а]рствомъ Московскимъ было тоε доложεно: чтобы, якъ нεволниковъ n[а]шых, на сεи часъ в Г[осу]д[а]рствѣ Московскомъ найдуючихся, по скончεню войны, nамъ свободных возвращεно, такъ и всѣ починεныε въ н[ы]нѣшную войну на Үкраїнѣ шкоды, нагорожεно и слушнε ωт Москви пополнεно. А особливε о тоε просити и старатися ү nаяснѣйшого королεвского в[ε]л[и]ч[ε]ства повинεнъ, жεбы нεволниковъ n[а]шых в Панствѣ εго ж в[ε]л[и]ч[ε]ства зостаючих, всѣхъ свобожεно и nамъ возвращεно. |
ІІ. Як кожна держава складається і стверджується непорушною цілістю кордонів, так і Мала Росія, Вітчизна наша, щоб у своїх кордонах, стверджених пактами від Річі Посполитої польської і від Московської держави передусім у тому: які відійшли по ріку Случ за гетьманства, славної пам'яті, Богдана Хмельницького були відступлені, вічно віддані й пактами укріплені від Річі Посполитої польської в гетьманську область, не були насильно змінені й порушені — має про те ясновельможний гетьман старатися при трактатах найяснішого короля, його милості, шведського і кріпко, скільки Бог сили пошле, поставати, де належатиме, а передусім писати про се до найяснішого маєстату його королівської величності, шведської, як оборонця і протектора нашого, щоб його величність не допускав нікому не тільки прав та вольностей, але й військових кордонів пошкоджувати й собі привласнювати. Над те має той таки ясновельможний гетьман після закінчення, дай Боже, щасливої війни впросити в королівської величності шведської такого трактату, щоб його величність та його спадкоємці, найясніші королі шведські титулувалися постійними протекторами України і залишалися такими на ділі для більшої кріпості Вітчизни нашої і для збереження її цілості в наданих правах та кордонах. Також і про те має писати ясновельможний гетьман до найяснішого королівського маєстату, щоб у трактатах його величності з Московською державою було й таке викладене, щоб як невільників наших, які зараз у Московській державі перебувають, було нам вільно повернено після закінчення війни, так і винагороджено і слушно поповнено всі починені від Московської держави у теперішню війну на Україні шкоди. А особливо про те просити і дбати має в найяснішої королівської величності, щоб було всіх звільнено і до нас повернено наших невільників, які залишаються в державі його ж величності. |
III.
| ІІІ. Quoniam originem suam geneologicam gens antea Cosarica, post nominata Cosatica a strenuis es invictis Gethis ducit desumitque, insuper et iura amicae vicinitatis stricto imo sympathico amoris nexu eandem gentem Cosaticam cum Dominio Crymensi accopulat coniungitque, cum quo non semel Exercitus Zaporoviensis unionem armorum iniverat ac auxiliares vires in tuitionem sui patriae et libertatum suarum assumpserat. Igitur quantum in praesenti rerum statu possibile sit, curandum sibi ducat Illustrissimus Dux apud Serenissimum Hanum per legatos renovandam veterem cum Dominio Crimensi confraternitatem colliganda arma et confirinandam perpetuam amicitiam, quibus m successum vicinae regiones animadversis ne ferantur audaci nisu in ambitum subiugandae sibi Ucrainae invimque ipsi inferendam. Peracto aulem bello cum Dominus Deus auxilio suo benedixerit neoelecto Duci cum optabili votisque nostris conformi pace residentiam Ducalem possidendam fore, tunc omni virium intensione et perspicaci diligentia attendere huic pro munere ministerii sui obligatus fuerit, ne in minimo quoque cum Dominio Crimensi stabilitum foedus et confraternitas licentioso ex nostra parte exorbitantium ausu laedatur violeturque, qui assuetudine peccandi inhabituati non solum iura vicinitatis ac amicitiae, ast et foedera pacis rumpere et vertere non erubescunt. |
Г Понεваж nамъ всεгда пріязнь сүсѣдская Панства Крымского εст потрεбна, от котораго помощи нε раз Войско Zапорожскоε до обороны своεй zасягало, тεды илε под сεй часъ возможно бүдεтъ, мѣεтъ яснεвεлможный гεтманъ ү nаяснѣйшого хана, εго ми[лост]и, крымскаго, чεрεз пословъ старатися о ωтновлεнε давнεго з Панствомъ Кримскимъ братεрства, коллѣгації воεнной и потвεржεнε вѣчной пріязни, на которую бы впрεдъ окрεстныε Панства zаглядуючися, нε дεрзали порабощεнія сεбѣ Үкраїны жεлати и оную в чомъ колвεкъ насилствовати. По скончεню засъ войны, когда Г[оспо]дь Б[о]гъ пособитъ при жεлаεмомъ и помыслномъ nамъ покою nовообраному гεтманү на своεй осѣсти рεзидεнціï, тогда крѣпко и нεүсыпно постεрѣгати того, должностію үряду своεго обовязанъ бүдεтъ, абы ни в чомъ зъ Панствомъ Кримскимъ пріязнь и побратимство нε нарушилося чεрεз своεволных и лεгкомыслнных з nашой стороны людεй, которыε обыкли нε тылко сүсѣдскую zгоду и пріязнь, лεчь и союзы мирныε рвати и раздрушати. |
ІІІ. Оскільки нам завжди потрібна сусідська приязнь Кримської держави, від якої не раз засягало допомоги Запорозьке військо для своєї оборони, тож, скільки під сей час буде можливо, має ясновельможний гетьман із найяснішим ханом, його милістю, кримським дбати через послів про відновлення давнього з Кримською державою братерства, військової колегації та підтвердження постійної приязні, на яку оглядаючись, довколишні держави не наважувалися б бажати уярмлення собі України і її будь у чому насильствувати. А після закінчення війни, коли Господь Бог посприяє, при бажаному і задовільному для нас мирі, новообраному гетьманові осісти у своїй резиденції, а по тому кріпко й невсипуще стерегти того. Має він бути зобов'язаний посадою свого уряду, аби ні в чому приязні й побратимства з Кримською державою не порушували свавільні легковажні люди з нашого боку, які звикли розривати й руйнувати не тільки сусідську згоду та приязнь, але й мирні союзи. |
IV.
| ІV. Exercitus Zaporoviensis Inferioris Borysthenis partis uti immortalem sibi gloriam innumeris heroicis actionibus terra marique promeruit, ita et amplis beneficiorum privilegiis praemiatus fuerat pro communi suo commodo et usu, sed cum Imperium Moscoviticum procurando varios modos ad opprimendum depraedandumque illum erexerit in fundis ac ditionibus ipsius propriis tum oppida Samariensia, tum et fortalicia ad Borysthenem situata, quo actu in piscando et venando eidem Exercitui Zaporoviensi praepedimentum, damnun, iniuriam, praeiudicium ac depressionem intulerat. Ad extremum sedem militarem Siecz antemurale Zaporoviensium fugibundo Marte in ruinam redigerat. Igitur post conclusum utinam felici eventu bellum (si nunc praefatus Exercitus Zaporoviensis easdem ditiones suas et Borysthenem a violenta Moscorum possessione non vindicaverit) curandum impendet Illustrissimo Duci inter pacta S-ae R-ae Maiestatis Sueciae cum Imperio Moscovitico de alma pace convenienda, ut Borysthenes et fundi Exercitus Zaporoviensis ab oppidis et fortaliciis Moscoviticis evacuentur ac primitivae possessioni eiusdem Exercitus restituantur; ubi in successum neque fortalitiorum extruendorum, neque oppidorum pagorumque cum praefixo libertatis termino situandorum, neque alio aliquo modo et praetextu devastandarum harum Exercitus Zaporoviensis ditionum ulli unquam non inodo concedenda sibi ab illustrissimo Duce licentia, verum et omne Exercitui Zaporoviensi in tuitionem earum adhibendum sit suffragium. |
Д Войско Запорозкоε Nизовоε, яко нεсмεртεлную сεбѣ славу многими рыцεрскими ωтвагами на морѣ и на zεмли zаслужило, такъ и нεмεншими наданнями обогащεно было для общого своεго пожитку и промысловъ, лεчь кгды Г[осу]д[а]рство Московскоε, вынаходячи розных способовъ до үтиснεня и знищεня оного, построïло на власныхъ войсковых кгрунтах и үгодіах, то городы Самарскіε, то фортεцы на Днѣпрѣ, чимъ, хотячи в промыслах рибных и zвѣриных тому ж Войску Zапорозкому Nизовому пεрεшкоду үчинити, нεзносную шкоду, праволомство и үтεмεнжεнε үчинило. Nа остатокъ гнѣздо войсковоε, Сѣчь Zапорозкую, воεннымъ наступлεніεмъ разорило. Прεто, по скончεню, дай Б[о]жε щасливомъ, войны (εсли тεпεр помянутоε Войско Zапорожскоε тых кгрунтовъ своих и Днѣпра ωт насилства московского нεочиститъ и нεүвольнит) повинεнъ бүдεт яснεвεлможный гεтманъ, при трактованю nаяснѣйшого короля εго мил[ости] швεдского, з Г[осу]д[а]рствомъ Московским о покою, о тоε старатися, жεбы Днѣпръ от городковъ и фортεцъ московских, також и кгрунта войсковыε от посεссіï московской очищεны и до пεрвобытной областы Войска Запорозкого привεрнεны были, гдε впрεдь никому ани фортεцъ строïти, ани городковъ фундовати, ани слободъ осажувати, ани яким жε колвεкъ способомъ тых войсковых үгодій пустошити, нε тылко нε мѣεт яснεвεлможный гεтманъ позволяти, лεчь и до обороны оных обовязанъ бүдεтъ Войску Zапорожскому Nизовому всякую помощъ чинити. |
IV. Запорозьке низове військо, як заслужило собі безсмертну славу численними рицарськими відвагами на морі і на землі, так не меншими було збагачено для спільного свого пожитку та промислів наданнями, але коли Московська держава, винаходячи всілякі способи для утиснення та знишення його, побудувала на їхніх власних військових грунтах та угіддях чи городи Самарські, чи фортеці на Дніпрі тим бажаючи тому Запорозькому війську низовому учинити перешкоду в рибних та звіриних промислах, створило праволомство і пригнічення. Нарешті військове гніздо Запорозьку Січ розорило військовим наступом. Отож, після щасливого, дай Боже, закінчення війни (коли тепер Запорозьке військо не очистить грунтів своїх і Дніпра од московського насильства і себе не задовольнить) має ясновельможний гетьман при трактуванні найяснішого короля, його милості, шведського з Московською державою про мир дбати про те, щоб Дніпро від городків та фортець московських, так і грунти військові було очищено від московської посесії і до первісної області Запорозького війська повернено, де надалі не тільки не має ясновельможний гетьман ані фортець будувати, ані городів фундувати, ані слобід осаджувати і в будь який спосіб ті військові угіддя пустошити, але й буде зобов'язаний до їхньої оборони чинити всіляку поміч Запорозькому низовому війську. |
V.
| V. Civitas Terechtemirow quoniam ab antiquo possessionatus iure ad Exercitum Zaporoviensem Inferiorem ferebatur Xenodochiique ipsius titulo fungebatur, igitur et nunc liberata utinam patria nostra de servitute Moscovitica non praetermittet Illustrissimus Dux eandem civitatem Terechtemirow Exercitui Zaporoviensi Inferiori cum omnibus attinentiis et cum traiectu ibidem ad flumen Borysthenis existente restituendam, Xenodochium in ea pro Cosacis longo senio praessis extremaque egestate oppressis, atque cicatricibus lassatis, sumptu publico erigendum, nec non victum et amictum illis procurandum fore. Itidem Borysthenem desuper a Perevoloczna ad inferiora meantem loca, traiectum Perewolocensem ipsamque urbem Perewolocznam cum oppido Kereberda et fluvium Worsklo cum molinis, in Chiliarchatu Poltaviensi situatis, et fortalicium Kodacense cum omnibus accidentiis tenebitur Illustrissimus Dux successoresque eius pro veteri legum ac privilegiorum iure penes Exercitum Zaporoviensem conservare, nemini de Spirituali et Seculari Ordine primorum concessa in Borysthene a Perevoloczna ad inferiores eius paries piscandi late sumenda libertate: singulariter in campis desertis fluvii, fluvioli et omnia loca signata usque Oczacoviam nullius alii solum Exercitus Zaporoviensis usum ac possessionem concernere debent. |
Е Городъ Тεрεхтεмировъ, понεважъ здавна до Войска Zапорожского Nизового налεжалъ и шпиталεмъ оного назывался, тεды и тεпεр за освобожεнεмъ, дай Б[о]жε, ωтчины от московского подданства мѣεтъ яснεвεлможный гεтманъ тот жε городъ Войску Zапорожскому Nизовому зо всѣми үгодіами из пεрεвозомъ на Днѣпрѣ, тамь zостаючимъ, привεрнути, шпиталь в ономъ для старинных зубожалых и ранами скалѣчεных козаковъ коштомъ войсковымъ построïти, и отколь мѣεтъ имъ быти пища и одεжда, промысл[...]. Так жε Днѣпръ үвεсь зъ гори ωт Пεрεволочной внизъ, пεрεвозъ Пεрεволочанскій, и самый городъ Пεрεволочную зъ городомъ Кεрεбεрдою, и рѣка Ворскло зъ млинами, в полку Полтавскомъ zнайдуючимися, и фортεцу Кодацкую зъ приналεжитостями, повинεнъ бүдεтъ яснεвεлможный гεтманъ и понεмъ бүдучіï үряду того гεтманскаго nаслѣдники, вεдлугъ давных правъ и привилεεвъ при Войску Zапорожскомъ zаховати, никому зъ власты д[у]ховной и свѣцкой нε допускаючи и нε позволяючи ѣзовъ тамъ на Днѣпрѣ от Пεрεволочной внизъ забивати и строïти, становъ и рыбныхъ ловль zаводити, особливε в полю, рѣки, рѣчки и всякіε прикмεты, аж по самый Очаковъ нε до кого иншого, тылко до Войска Zапорожского Nизового вѣчними часы мѣютъ налεжати. |
V. Город Терехтемирів, оскільки здавна до Запорозького низового війська належав і називався його шпиталем, хай і тепер отож після звільнення, дай Боже, Вітчизни від московського підданства, має ясновельможний гетьман те місто повернути Запорозькому низовому війську з усіма угіддями й перевозами на Дніпрі, що там є, побудувати в ньому шпиталь для старих зубожілих і ранами покалічених козаків військовим коштом і з нього має бути їм харч та одежа, промисел. Також Дніпро увесь згори від Переволочної вниз, перевіз Переволочанський і саме місто Переволочну з містом Керебердою, і ріка Ворскло із млинами, які є в Полтавському полку, і козацьку фортецю із належним до неї, має ясновельможний гетьман, а по ньому наступні наслідники того гетьманського уряду зберегти при Запорозькому війську, згідно давніх прав та привілеїв, нікому з духовної і світської влади не допускаючи і не дозволяючи забивати й будувати там, на Дніпрі, від Переволочної єзів, заводити ставів та ловитов рибних, особливо в полі мають належати на вічні часи ріки, річки та всілякі прикмети аж по самий Очаків не до кого іншого, тільки до низового Запорозького війська. |
VI.
| VI. Si in absolutis Dominiis gloriosus ac statui publico utilis observatur in hoc ordo tam in sago, quam in toga, de communi patriae commodo privata ac publica absolvi soleant consilia, in quibus et ipsi absoluti Domini praesentia Maiestatis Suae eminendo non renituntur consensum suum communi Ministrorum Consiliariorumque suorum arbitrio et laudo submittere; et quidni in libera natione talis salutaris observaretur ordo? Qui et in Exercitu Zaporoviensi anteactis temporibus pro veteri libertatum iure penes Ducales fasces continebatur et continuebatur, tamen cum nonnulli. Exercitus Zaporoviensis Duces usurpata sibi contra omne fas et aequum absoluta potestate, statuerint propria authoritate hanc legem: SIC VOLO, SIC IUBEO. Quo despotico iure Ministerio Ducali incompetente introducti sunt in patriam et Exercitum Zaporoviensem multi disordines, legum et libertatum eversiones, publica gravamina, violentae et appretiatae officiorum militarium dispositiones, levis Generalium, Colonellorum et insignium commilitonum aestimatio. Igitur Nos Generales, Attamanus Praetorianus et totus Exercitus Zaporoviensis pactum fecimus statuimusque cum Illustrissimo Duce in actu electionis Suae Excellentiae talem legem in perpetuum in Exercitu Zaporoviensi conservandam, ut in patria nostra Primores essent Consiliarii Generales Officiales, tam respectu Ministeriorum suorum primariorum, quam continuae ad latus Ducum residentiae; post illos autem consueto ordine Colonelli civiles simili publicorum consiliariorum charactere dignentur; insuper de quolibet chiliarchatu singulos insignes veteranos, prudentes et bene meritos viros pro ineudo, publico consilio cum consensu Ducis eligendos fore necesse est, cum quibus Generalibus primoribus, Colonellis et Generalibus Consiliariis consulendum expedit moderno Illustrissimo Duci et successoribus eius de integritate patriae, de bono eius communi, et de omnibus negotiis publicis, nihil sine praevio ipsorum consilio et consensu, privata authoritate inchoandum, statuendum et effectuandum. Qua propter nunc ed electionem Ducalem unanimi omnium laudo assignantur tria Generalia Consilia, quolibet anno in Residentia Ducali obeunda. 1-mum inter festa Nativitatis Christi. 2-dum inter festa Paschatis. 3-tium feriis protectionis beattissimae Deiparae, quibus consiliis non solum Colonelli cum suis Officialibus et Centurionibus, non solum ex omnibus Chiliarchatibus Generales Consiliarii, ast, et de Exercitu Zaporoviensi Inferiori pro attendendo et consultando legati praemisso Ducis mandato debito obligationis iure obstricti tenebuntur adesse et prodesse nihil de praefixo tempore praetermisso; ubi quidquid ab Illustrissimo Duce publicum consilium concernens proponetur, huic toti pura mente exclusis omnibus privati sui et alieni lucri respectibus, sine nefario livore el zelo vindictae, recta subministrare consilia obligati fuerint adeo, ne haec perficiantur cum ulla honoris Ducalis detractione, cum publico patriae gravamine, ruina absit vero et pernicie. Si vero extra hos praefatos Generalibus Consiliis praefixos terminos contigerint aliqua negotia irremissibiliter curanda, corrigenda et expedienda, tunc Illustrissimus Dux pollebit omni potestatis et auctoritatis libertate regendorum dirigendorumque talium negotiorum cum consilio Generalium Primorum. Itidem si pervenerint aliquae literae de extraneis regnis ac regionibus ad Illustrissimum Ducem destinatae, tunc eas oportebit excellentiam suam Primoribus Generalibus communicatoram responsoriasque manifestaturam, neque occultaturam fore correspondentias literales, praecipue exoticas, et illas, quae possunt integritati patriae bonoque publico damnum inferre. Ut vero efficatior interveniat Duci in peragendis secretis et publicis consiliis, cum Generalibus Primoribus, Colonellis Generalibusque Consiliariis communicativa confidentia, cuilibet eorum in obeundo officio suo, fides patriae, fidelitas candida Duci, observantia munerum ministerio suo corporaliter secundum formam iuramenti publico laudo contextam iuranda sit. Et si quid aequitati dissoni ac devii legibus libertatibusve nocivi et patriae inutilis in Illustrissimo Duce annoteretur, tunc iidem Generales Colonelli et Consiliarii acliva vocum utentur libertate, privatim ve, sive cum extrema et irremeabilis exigent necessitas publice in consilio exprobrandi Suam Excellentiam, et de violandis legibus ac libertatibus patriis interpellandi sine detractione minimaque summi Ducalis honoris laesione; pro quibus exprobrationibus non indignandum sit Illustrissimo Duci, neque vindicandum, imo transversis corrigenda procurabit. Singulariter quilibet Generalium Consiliariorum in suo Chiliarchatu, de quo in Curules Consiliariatus publici electorali voto promovebitur fortem se aget insimul eum Colonello Civili in attendendo Ordini dirigendoque, illo communis consilii remigio, contra audenter eundo intuitionem iniuriandae aggravandaeque plebis, Et sicut Generales Primores, Colonelli Generalesque Consiliarii obligatis se de correlativo iure tenentur ad cultuandum Illustrissimum Ducem omni observantia, ad praestandum ipsi debitum honorem et fidelem obedienliam, ita et Illustrissimo Duci expedit mutuo ipsos observare, pro commilitonibus et non pro servis habere et mancipaliter sibi assistentibus censere, non cogendo illos consulto in vilipendium personarum ad adstandum sibi publicum incongruum et indecorum, praeter ubi hoc occasio et necessitas expostulabit. |
S Если въ Панствах самодεржавныхъ хвалεбный и состоянію публичному полεзный заховуεтся порядокъ, в томъ порядокъ жε завшε, якъ в бою, такъ и в покою, о общомъ ωтчыстомъ добрѣ приватныε и публичныε обыкли отправоватися Рады, в которых и самыï самодεржавцы притомностю своεю продкуючи, нε возбраняются соизволεніε своε под общоε министровъ своих и совѣтниковъ zданε и үхвалу подлагати. А чому ж бы в волномъ народѣ таковый zбавεнный порядокъ нεмѣлъ быти zахованъ, который любо в Войску Zапорожскомъ при гεтманах пεрεд симъ, вεдлугъ давных правъ и волностεй, нεпрεмѣнно содεржался, однакъ кгды нѣкоторіï Войска Zапорожского гεтмани, привлащивши сεбѣ нεлушнε и бεзправнε самодεржавную владгу, үзаконили самовластіεмъ такоε право: «Такъ хочу, такъ повεлѣваю», чεрεз якоε самодεржавiε, гεтманскому үрядови нεприличноε, үросли многіε в ωтчизнѣ и в Войску Zапорожскомъ нεстроεнія, правъ и волностεй разорεнія, посполитыε тяжεсти, насилныε и накупныε үрядовъ войсковыхъ роспоражεня, лεгкоε старшины εнεралной, полковниковъ и значного товариства поважεнε. Прεто мы, εнральная старшина, атаманъ кошовый и всε Войско Zапорожскоε договорили и постановили з яснεвεлможнымъ гεтманомъ, при εлεкціï εго вεлможности, таковоε право, котороε мѣεтъ быти вѣчнε в Войску Zапорожскомъ zаховано, абы в ωтчизнѣ n[а]шой пεрвεнствуючими были совѣтниками εнεралная старшина, такъ рεспεктомъ үрядовъ их пεрвоначалных, яко и үставичной при гεтманах рεзидεнціï; по ных засъ обыклымъ порадкомъ послѣдуючіï полковники городовіε, подобнымъ жε публичных совѣтниковъ характεромъ, почтεнны нεхай бүдутъ; надто з кождого полку по εдной zначной, старинной, благоразумной и zаслужоной особѣ мѣютъ быти до общой Рады εнεралніï совѣтники, за согласіεмъ гεтманскимъ избраны, зъ которыми всѣми εнεралными особами, полковниками и εнεралными совѣтниками должεнъ бүдεтъ тεпεрεшный яснεвεлможный гεтманъ и εго сүкцεссоровε о цѣлости ωтчизны, о добрѣ оной посполитомъ и о всяких дѣлεхъ публичных радитися, ничого, бεз их соизволεнія и совѣту приватною своεю владгою нε зачинати, нε үстановляти и в скутокъ нε приводити. Для чого тεпεр при εлεкціï гεтманской, εдиногласною всѣхъ обрадою и үхвалою, назначаются три εнεралныε в кождом року Рады, мѣючіεся в рεзидεнціï гεтманской ωтправовати: пεрвая о Рождεствѣ Х[ри]стовомъ, дрүгая о Воскрεсεніï Х[ри]стовомъ, трεтая о Покровѣ Пр[εсвя] той Б[огороди]цы, на которыε, нε тылкопановε полковники з старшиною своεю и сотниками, нε тылко зо всѣхъ полковъ εнεральныï совѣтники, лεчь и от Войска Zапорожского Nизового, для прислухованя ся и совѣтованя, послы мѣютъ и повинни будут zа присланεмъ къ сεбѣ от гεтмана ординансу прибувати, ничого назначεного тεрмѣну нε үхиляючи, гдε что-колвεкъ бүдεт ωт яснεвεлможного гεтмана до общой обрады прεдложεно о томъ всεмъ бл[а]госовѣстно, бεз жадных приватного своεго и чүжого порядку рεспεктовъ, бεз д[у]шεгубной zавѣсти и вражды, совѣтовати обовязаны бүдут, такъ далεцε, жεбы ничого нε было в тых Радах з үближεнεмъ чεсты гεтманской з пүбличною ωтчизны тяжεстію и разорεніεмъ, а, нε даи Б[о]жε, и пагубою. Если бы зас, опрочь тых вышърεчεнных, до Енεралной Рады назначεных тεрмѣновъ, притрафлялися якіε публичныε справы скорого үправлεнія, исправлεнія и отправлεнія потрεбуючіε, тεды яснεвεлможный гεтманъ моцεнъ и волεнъ бүдεтъ зъ обрадою εнεралной старшины, таковыε дѣла повагою своεю гεтманскою үправляти и отправовати. Такъ жε εсли бы якіε писма приключалися зъ zаграничных посторонных Панствъ до яснεвεлможного гεтмана ординованныε, тεды оныε мѣεтъ εго вεлможность εнεралной старшинѣ ωбявляти и ωтвѣты, якіε ωтписуватимутся, освѣдчати, нε үтаεваючи прεд ними жадных коррεспондεнцій листовных, наибарзѣй zаграничных и тых, якіε могут цѣлости ωтчистой и добру посполитому врεдити. А жεбы скутεчнѣйшая была в сεкрεтных и публичных Радахъ мεждоүсобная яснεвεлможного гεтмана з старшиною εнεральною, з полковниками и εнεралными совѣтниками поүфалост, повинεнъ бүдεтъ кождый з ных, при обнятю своεго үряду, на вѣрность ку ωтчизнѣ, на zычливост ку рεимεнтарови своεму, на zахованε повинностεй своих, якіε-колвεкъ до үряду чіεго налεжатимут, формалную присягу, вεдлугъ роты публичнε үхвалεной выконати. И εсли бы что противного zдорожного, правамъ и вольностεм войсковым врεдытεлного и ωтчизнѣ нεполεзного үсмотрεно было в яснεвεлможномъ гεтману, тεды тая ж старшина εнεралная, полковники и εнεральныї совѣтники моцны бүдут волными голосами, чи то приватнε, чи ли когда нүжная и нεωтволочная потрεба үкажεт публичнε на Радѣ εго вεлможности выговорити, и о нарушεнε правъ и волностεй ωтчистыхъ үпоминатися, бεз үближεня и наймεншого поврεждεнія высокого рεимεнтарского гонору, о якіε выговоры нε мѣεтъ яснεвεлможный гεтманъ үражатися и помсты чинити, овшεмъ развращεнная исправити старатимεтъся. Особливε εнεральныї совѣтники, кождый з ных в своεмъ полку, z которого на радεцтво избεрεтся, силεнъ бүдεт совокупнε z паномъ полковникомъ городовымъ постεрѣгати порядковъ и оныε общим совѣтомъ үправляти, zастановляючися за крывды и тяжεсти людскіε. А яко εнεральная старшина, полковники и εнεральныї совѣтники, повинны будут яснεвεлможного гεтмана в должномъ мѣти почитанії, налεжиты εму выражати гоноръ и вѣрноε ωтдавати послушεнство, такъ и яснεвεлможномү гεтману взаεмнε шановати оных, и zа товариство и нε за слугъ и прεдстоятεлεй работныхъ, надлεжит консεрвовати, нε принужаючи их үмыслнε; для понижεнья особъ до публичного, нεприличного и нεпоносного прεд собою стояня, опрочь того, гдε потрεба үкажεтъ. |
VI. Коли в самодержавних державах заховується хвалебний і корисний суспільному станові порядок, той порядок завше, як у війні, так і у мирі звичайно відправляють приватні й публічні Ради для спільного добра Вітчизні, в яких самі самодержці ведуть перед своєю присутністю, кладучи без заборони своє зізвольнення на спільні міністрів своїх та радників рішення та ухвалу, а чому б у вільнім народі не мав би бути збережений такий добрий порядок, який був либонь у Запорозькому війську при гетьманах перед сим неомінно, згідно давніх прав та вольностей? Однак, коли деякі Запорозького війська гетьмани, привласнивши собі неслушно й безправно самодержавну владу, узаконили самовладне таке право: «Як хочу, так повеліваю!» то через те самодержавство, невластиве гетьманському урядуванню, виросли численні у Запорозькому війську незлагоди, розорення прав та вольностей, посполите утяження, насильне й купне легке розкладення урядів військових: генеральної старшини, полковників та значного товариства. Отож ми, генеральна старшина, кошовий отаман і все Запорозьке військо домовилися і постановили з ясновельможним гетьманом при елекції його вельможності таке право, яке має бути збережено постійно у Запорозькому війську: щоб у Вітчизні нашій першими радниками була генеральна старшина, як за проспектом їхніх первісних урядів, так і в установленій при гетьманах резиденції. За ними за звичайним порядком слідують городові полковники, нехай вони будуть пошановані подібним чином публічних радників. Над те з кожного полку мають бути до загальної ради генеральні совітники з кожного полку по одній значній, старовинній, добророзумній та заслуженій особі, вибрані за гетьманською згодою, і з тими всіма генеральними особами, полковниками й генеральними радниками має радитися ясновельможний гетьман та його наступники про цілість Вітчизни, про й загальне добро і про всілякі публічні діла, нічого без їхнього дозволу й поради не зачинаючи приватною своєю владою, не встановлювати і до завершення не приводити. Тому тепер, при гетьманській елекції, за одноголосною всіх радою й ухвалою призначається три генеральні в кожному році Ради, які мають відправлятися в гетьманській резиденції: перша на Різдво Христове, друга на Воскресіння Христове, третя на Покрову Пресвятої Богородиці, на які мають і повинні бути не тільки пани полковники зі своєю старшиною та сотниками, не тільки з усіх полків генеральні радники, але й посли Запорозького низового війська для прослуховування і рішень прибувати після прислання до себе від гетьмана розпорядження, не порушуючи аж ніяк призначеного терміну. А де що тільки буде від найвельможнішого гетьмана запропоновано до загальної ради, про те всім добропорядно, без жодного приватного свого й чужого порядку, респектів, без душепогибної заздрості та ворожнечі, зобов'язані будуть радити і так прозірливо, щоб не було нічого в тих радах до применшення гетьманської честі, до публічного утяження та розору і, не дай Боже, пагуби Вітчизні. А коли б на ті вищеоголошені терміни для генеральної старшини трапилися б якісь публічні справи, які потребували б швидкого управління, справлення та відправлення, то ясновельможний гетьман матиме силу та волю, за порадою генеральної старшини, такі діла управляти й відправляти своєю гетьманською повагою. Також, коли якісь листи трапляються із закордонних сторонніх держав, ординовані до ясновельможного гетьмана, то про них має оголосити його вельможність генеральній старшині і відповіді, які відписуватимуться, освідомлювати, не утаюючи ніяких листовних кореспонденцій, особливо закордонних і тих, які можуть пошкодити вітчизняній цілості й загальному добру. А щоб була конечна надія в секретних та публічних радах між ясновельможним гетьманом та генеральною старшиною, з полковниками та генеральними радниками, має кожен із них при посіданні свого уряду виконати на вірність і у Вітчизні на зичливість до рейментаря свого, на збереження повинностей своїх, які тільки до уряду якогось належатимуть, формальну присягу, згідно клятви, публічно ухваленої. А коли б щось було помічено в ясновельможного гетьмана супротивного, негаційного, шкідливого правам та вольностям військовим, тоді та ж таки генеральна старшина, полковники й генеральні радники матимуть силу вільними голосами чи то приватне, чи коли вкаже на те належна і невідправна потреба, на Раді його вити про порушення прав та вольностей вітчизняних без применшення і найменшого ушкодження високого рейментарського гонору. На такі викази не має ясновельможний гетьман вражатися й чинити помсти, а дбатиме такі недоладності справити. Особливо генеральні радники, кожен із них у своєму полку, з якого на дорадництво вибрані, сильні будуть разом із паном полковником городовим доглядати порядків і ними спільною радою управляти, постаючи за кривди й утяження людські. І як генеральна старшина, полковники й генеральні радники мають належно шанувати ясновельможного гетьмана, належить їм виявляти честь і віддавати вірне послушенство, так і ясновельможному гетьманові взаємно шанувати їх і утримувати за товариство, а не слуг та робітних підлеглих, не примушуючи їх навмисно для приниження осіб до публічного неґречного упослідження перед собою стоянням, окрім тих випадків, коли потреба викаже. |
VII.
| VII. Si quis ex Primoribus Generalibus, Colonellis, Generalibus Consiliariis insignibus Commilitonibus caeterisque omnibus Officialibus, insuper et gregariis, crimenve laesi Ducalis honoris nefario ausu commiserit, aliove aliquo casu culpabilis apparuerit, tunc tales criminis reos ipse Illustrissimus Dux privata Sua vindicta el activitate punire non debet, sed talis criminalisve, accidentalisve causa Generali Iudicio committenda sit, unde qualis non in favorem, neque hypocrisis feretur sententia, cuilibet iure victo subeunda restet. |
З Если бы хто з εнεралных особъ полковниковъ, εнεралных совѣтниковъ, zначного товариства и инных всѣхъ войсковых үрядниковъ над той самой чεрни, чи то гонор гεтманский дεрзнулъ образити, чи ли в иншомъ якомъ дѣлѣ провинити, тεды таковых проступков самъ яснεвεлможный гεтманъ, приватною своεю помстою и владгою нε мѣεт карати, лεчь на сүдъ войсковый εнεралный таковую справу чи то криминалную, чи ли нεкриминалную повинεнъ бүдεтъ zдати, ү которого який нεлицεмирный и нεлицεзритεлный падεтъ дεкрεтъ, такии должεнъ всякъ проступный понεсти. |
VII. Коли б хто з генеральних осіб, полковників, генеральних радників, значного товариства та інших військових урядників над тією ж черню чи то б гонор гетьманський зважився б образити, чи в якомусь іншому ділі провинитися, то таких переступників сам ясновельможний гетьман не має карати своєю приватною помстою та владою, а повинен таку справу (чи кримінальну, чи некримінальну) здати на військовий генеральний суд, і який на нього випаде нелицемірний і нелицеглядний декрет, такий кожен переступник має й понести. |
VIII.
| VIII. Per eosdem Generales Primores, continuo lateri Ducis adhaerentes, omnia publica negotia, quae a cuius munere ministerii dependebunt, deferenda sint Illustrissimo Duci, et declaratio recipienda non vero per domesticos Ducis particulares servos, qui nullis legalitatibus, interpositionibus negotiisque militaribus immiscendi, ac absolvendis legationibus vel minimis publicis applicandi sint. |
И Тыε жъ εнεральныї особы, үставичнε при боку гεтманскомъ рεзидуючіε, всякіε справы войсковыε, якіε до чіεго чину и повинности бүдутъ налεжати, мѣютъ яснεвεлможному гεтману доносити и дεклярації отбирати, а нε слуги приватныї домовыї, которіε до жадныхъ справъ, докладовъ и дѣлъ войсковыхъ нε повинни интεрεсоватися и посылокъ наймεнших в интεрεссах войсковых ωтправовати. |
VIII. Тії ж генеральні особи, які належно резидують при гетьманському боці, мають донести ясновельможному гетьману всілякі військові справи, які до чийогось чину й повинності нележатимуть, і відбирати декларації, а не приватні домові слуги, яких до жодних справ, доповідей та діл військових не використовувати. |
IX.
| IX. Quoniam ab antiquo in Exercitu Zaporoviensi semper Thesaurarios Generales fuisse scimus, qui aerario publico, molinis omnibusque publicis proventibus et tributariis pensionibus attendebant, ac omnia haec pro libitu et assensu Ducis disponebant, igitur et nunc talis ordo communi pacto statuitur et immutabili lege constituitur, ut liberata utinam Patria nostra de Moscovitico iugo, iudicio Ducali et consensu publico eligatur Thesaurarius Generalis, vir insignis, emeritus, dives opum et rectus corde, qui aerario publico suam tutelam impenderet, molinis et omnibus reditibus attenderet, illisque necessitati publicae, non vero suae privatae, stante sententia Ducis, succurreret. Ipse aulem Illustrissimus Dux supra publicum aerarium reditusque ipsum concernentes, nullum debet extendere ius et praetensionem, neque personali usui vertere, Sua contentus sorte et reditibus clavam et personam Ducalem spectantibus, scilicet inducta Chiliarchatu Hadiacensi, districtu Szeptacoviensi, bonis Poczepoviensibus et Obolonensibus caeterisque proventibus, publico laudo antiquitus muneri Ducali destitutis; plus vero Illustrissimo Duci ditionum bonorumque Exercitus Zaporoviensis communium, ne sit absoluta potestate usurpandum aliisque minus de patria meritis, praecipue monachis, praesbyteris, viduis improlibus, tribunis plebis gregariisque servis, aulicis et privatis personis distribuendum. Et non duntaxat modo lateri Ducali applicandus Thesaurarius delict eligi et ad stabiliendam Ducalem sedem praesentaneus esse, verum etiam in quolibet Chiliarchatu duo Thesaurarii pariter iurati viri insignes et locupletes ex communi Colonelli ac utriusque status equestris et plebeii praesidum laudo asserendi, qui Chiliarchalus civiliumque reditus et publica tributa scirent, ac illa tutellae erogationique suae commissa haberent, nec non omni anno rationem villicationis suae redderent. Hi ergo Thesaurarii Chiliarchatuum habita correlativa dependentia a Thesaurario Generali munere suo fungentur in Chiliarchatibus suis debitos publico aerario reditus investigandi, illos colligendi manibusque Generalis Thesaurarii retribuendi. Dominis Colonellis autem nullum itidem praetendendum sit interesse aerarii Chiliarchatus, sed contenti esse debent proventibus et beneficiis officii sui. |
Θ Понεваж пεрεдъ симъ въ Войску Zапорожскомъ всεгда бывали подскарбії εнεралныї, которыї скарбомъ войсковымъ, млынами и всякими до скарбу войскового налεжачими приходами и повинностями zавѣдовали и оными zа вѣдомомъ гεтманскимъ шафовали. Тεды и тεпεр таковый порадокъ общимъ договоромъ үстановляεтъся и нεпрεмѣнно үзаконяεтся, абы zа үволнεнεмъ, дасть Б[о]гъ, ωтчизны n[а]шой z ярма московского, увагою гεтманскою и соизволεніεмъ общимъ, былъ обраный подскарбій εнεралный, ч[о]л[о]вѣкъ zначный и zаслужоный, маεтный и бл[а]госовѣстный, который бы скарбъ войсковый в своεмъ дозорѣ мѣлъ, млынами и всякими приходами войсковыми zавѣдовалъ и оныε на потрεбу публичную войсковую, а нε на свою приватную, zа вѣдомомъ гεтманскимъ оборочалъ. Самъ зас яснεвεлможный гεтманъ до скарбу войскового и до приходовъ, до онаго налεжачихъ, нε мѣεтъ налεжати и на свой пεрсональный пожитокъ үпотрεбляти, доволствуючися своїми оброками и приходами, на булаву и на особу εго гεтманскую налεжачими, яко то индуктою, полкомъ Гадяцкимъ, сотнεю Шεптакувскою, добрами Почεповскими и Оболонскими и иншими интратами, якіε zдавна үхвалεны и постановлεны на үрядъ гεтманскій; болшъ зас яснεвεлможный гεтманъ маεтностεй и добръ войсковых нε мѣεтъ самовластно сεбѣ привлащати и иншымъ мнѣй в Войску Zапорожскомъ zаслужонымъ, а найбарзѣй чεрнцямъ, попамъ, вдовамъ бεздѣтнымъ, үрядникомъ посполитымъ и войсковымъ мѣлкимъ, слугамъ своїмъ гεтманскимъ и особамъ приватнымъ, для рεспεктовъ яких жε колвεкъ нε роздавати. А нε тылко до боку гεтманского подскарбій εнεральный поприсяжный для дозору скарбу войскового мѣεтъ избиратися и гдε рεзидεнціа гεтманская үтвεрдитъся, тамъ zоставати, лεчь и в кождомъ полку два подскарбії так жε поприсяжныї, людε zначныї и маεтныї, общою полковника, старшины войсковой и посполитой үхвалою, повинны zнайдоватися, которыї бы о полковых и городовых приходахъ и посполитых поборах zнали, оныε въ своεмъ zавѣдованю и шафунку мѣли и кождого року порахунокъ з сεбѣ чинили, якії полковіε подскарбії, мѣючи рεлацію до εнεралного подскарбεго, должны бүдут в своїхъ полках о налεжачих до скарбу войскового приходах zнати, оныε ωтбирати и до рукъ εнεралного подскарбεго ωтдавати. Пановε полковники зас нε повинни такъжε интεрεсоватися до скарбцовъ полковых, контεнтуючися своїми приходами и добрами, на үрядъ полковничій налεжачими. |
IX. Оскільки перед цим у Запорозькому війську завжди бували генеральні підскарбії, які завідували військовим скарбом, млинами і всілякими до скарбу військового приходами та повинностями і ними з гетьманського відома керували, то й тепер такий порядок установлюється загальним договором і неодмінно узаконюється, аби після звільнення, дасть Бог, Вітчизни нашої з московського ярма був обраний увагою гетьманською і зі загального зволення генеральний підскарбій, людина значна і заслужена, маєтна і добросовісна, який мав би в своєму догляді військовий скарб, завідував млинами і всілякими військовими приходами й повертав їх на публічну військову потребу з відомом гетьманським, а не на свою приватну. А сам ясновельможний гетьман до військового скарбу й приходів, які до нього належать, не має належати і на свій персональ ний пожиток уживати, а задовольнятися своїми оброками та приходами, які кладуться на булаву та його гетьманську особу, а саме: індуктою, Гадяцьким полком, сотнею Шептаківською, добрами Почепівськими й Оболонськими та іншими витратами, які здавна ухвалено й постановлено на уряд гетьманський. А більш ясновельможний гетьман маєтностей, добр військових має не має самовладне собі привласнювати та іншим, менш у війську заслуженим, а найбільше ченцям, попам, бездітним удовам, урядникам посполитим і військовим дрібним слугам своїм гетьманським та особам приватним з уваги до них не роздавати. І не тільки до боку гетьманського має вибиратися поприсяжений генеральний підскарбій для догляду військового скарбу і, де гетьманська резиденція утвердиться, там і залишатися, але мають бути два підскарби в кожному полку, так само поприсяжені, люди значні й маєтні за загальною ухвалою полковника, військової та посполитої старшини, які б знали про полкові та городові приходи й посполиті поборивони мали б щороку звітувати щодо свого завідування та управління. Ці полкові підскарбії повинні будуть, маючи реляцію до генерального підскарбія, знати про належні до військового скарбу приходи у своїх полках, їх відбирати й віддавати до рук генерального підскарбія. А пани полковники так само не повинні мати інтересу до скарбів полкових, задовольняючись своїми приходами й добрами, які належать до полкового уряду. |
X.
| X. Sicut omnis partiae Exercitusque Zaporoviensis ordo pro munere ministerii ab Illustrissimo Duce regendus introspiciendusque sit, ita praecipue solicita cura huic invigilandum incumbit, ne populo gregario et plebeio nimia imponentur gravamina, opressiones et violentae extorsiones, finibus compulsi, relictis suis incolatibus, aliena solent petere regna et, extra patrios limites pro allevandis tantis oneribus commodiorem, molliorem placidioremque quaerere vitam. Qua propter ne Domini Colonelli, Centuriones, Attamani, Officiales ac Tribuni plebis plus audeant operationes suas domesticas familiares et particulares, gregario plebeioque, hoc, praesertim, qui nec ministerio eorum stricta dependentia subditur, nec personalem concernit possessionem, expedire falcandum foenum, ad colligendam messem, ad muniendos aggeres adigere, rapinis violentaque fundorum emptione, vim inferre, pro vili aliqua culpa de tota substantia mobili ac immobili spoliare. Artifices absque solutione ad perficienda domestica artem ipsorum mechanicam spectantia opera cogere Cosacisque privatas missiones absolvere, tenebitur Illustrissimus Dux ea, qua pollet activitate, tantos abusus prohibere ipseque illos imitando exemplo evitare, atque adimplere. Quandoquidem vero omnia gravamina et rapinae in oppressionem miserae gentis plebeiae originem suam ducunt de ambitionis pretio subsellia petentibus et appetentibus, qui non fidendo nec fundando se in meritis ambiendoque insatiabili appetitu pro privato suo lucro curules equestres plebeiosque corrumpunt captantque Ducis animum illicio munerum, quibus nituntur sine liberis votis contra ius et aequum in apicem dignitatum Chiliarchalium caeterorumque ministeriorum. Igirur serio statuitur, ne Illustrissimus Dux omni numerum genere respectibusque ductus ulli praevia appretiatione fasces Chiliarchales aliaque equestria et plebeia officia conferat, vique illata in illa intrudat, sed semper tum equestres cum et plebeii Officiales, et, praesertim Colonelli eligendi sint liberis vocibus et votis, et post electionem Ducali potestate confirmandi; tamen horum Tribunorum electio non sine consensu Ducali celebranda absolvendaque sit. Eandem legem incumbit et Colonellis observare, nec appretiata dextra privatisque respectibus sine liberis totius districtus suffragiis, Centuriones aliosque Officiales creare ac propter particulares offensas de officiis deponere. |
І Яко всяких в ωтчизнѣ и Войску Zапорожскомъ порядковъ, по должности үряду своεго, мѣεтъ яснεвεлможный гεтманъ постεрѣгати, такъ наибарзѣй повинεнъ бүдεт и на тоε пилноε и нεүсыпноε мѣти око, жεбы людεмъ войсковымъ и посполитымъ zбытεчныε нε чинилися тяжεсти, налогы, үтεмεнжεня и zдырства, для которых они, остановивши жилища свої, обыкли в прочку ити и в zаграничных Панствахъ спокойнѣйшого, лεгчаишого и помыслнѣйшого шукати сεбѣ помεшканя. Zачимъ, абы пановε полковники, сотники, атаманя и всякіε войсковыε и посполитыε үрядники, нε важилися панщизнъ и работизнъ своих приватных господарских козаками и посполитими людми, тыми, якіε ани на үрядъ их нε налεжат, ани под ихъ пεрсональною дεржавою zостаютъ, ωтбувати, до кошεня сѣнъ, zбираня зъ поли пашεнь и гачεнья грεбεль примушати, въ одииманю и кгвалномъ куплεню кгрунтовъ насилія чинити, zа лεда якую вину zо вεсй худобы лεжачой и рухомой обнажити, рεмεсниковъ бεзплатεжнε до дѣлъ своих домашных принεволяти и козаковъ до посылокъ приватных zаживати, повинεнъ бүдεтъ того яснεвεлможный гεтманъ владгою своεю возбраняти; чого и самъ на добрый иншымъ подручнымъ сεбѣ прикладъ мѣεтъ выстεрѣгатися и нε чинити. А понεважъ всякіε на людεи вѣрныхъ тяжεсти, үтыски и zдырства походятъ найбарзѣй от властолюбныхъ nакупнεвъ, которії нε фундуючися на zаслугах своих, а прагнучи нεсытою пожадливостю для приватного своεго пожитку үрядовъ войсковых и посполитых, прεлщают с[ε]рдцε гεтманскоε коррупціами и оными втыскаютъся, бεзъ волного избранія, над слушност и право то на үряды полковничіε, то на иншіε власты. Прεто всεконεчнѣ постановляεтъся, абы яснεвεлможный гεтманъ жадними хоч бы наиболшими нεүводячися датками и рεспεктами, ни кому за коррупції үрядовъ полковничихъ и инших войсковых и посполитых nачальствъ нε вручалъ, и насилно на оныε никого нε настановлялъ, лεчь всεгда, якъ войсковыε, такъ и посполитыε үрадники мѣютъ быти волними голосами, особливε зась полковники обираны, а по избранію владгою гεтманскою потвεрживаны; однакъ таковых үрядниковъ εлεкції, нε бεз волѣ гεтманскои ωтправоватися повинны. Тоε жъ право должны будутъ и полковники zаховати и нε постановляти, бεз волного избранія цѣлой сотнѣ, сотниковъ и инших үрадниковъ для коррупцій и яких жε колвεкъ рεспεктовъ, а для үразъ своих приватных нε повинны такъжε ωт үрядовъ ωтстановляти. |
X. Як за всякими у Вітчизні й Запорозькому військові порядками, за посадою уряду свого, має ясновельможний гетьман стежити, так найбільше має тримати й на те пильне й невсипуще око, щоб людям військовим та посполитим зайві не чинилися утяження, наклади, пригнічення та здирства, через які вони, покинувши житла свої, звикли пріч іти і в закордонних державах шукати спокійнішого, легшого й кориснішого собі мешкання. Через те, щоб пани полковники, сотники і всілякі військові й посполиті урядники не важилися панщини та роботизн своїх приватних господарських козаками і посполитими людьми тими, які до їхнього уряду не належать і не є під їхньою персональною державою, брати до кошення сіна, збирання з піль жнива і гачення гребель примусом,чинити насилля, віднімаючи і ґвалтовно купуючи грунти, за будь-яку вину з усього майна лежачого й рухомого ого ляти, приневолювати до діл своїх домових безплатно ремісників та козаків — має те ясновельможний гетьман своєю владою заборонити, чого й сам для доброго прикладу іншим, підручним собі, має вистерігатися і так не чинити. А оскільки всілякі утяження та здирства вірним людям походять найшвидше від владолюбних накупнів, які не покладаються на свої заслуги, прагнучи неситою пожадливістю для свого приватного пожитку військових та посполитих урядів, зваблюють гетьманське серце корупціями і завдяки цьому втискуються без вільного обрання понад слушність та право чи на полковничі уряди, чи на інші посади — щодо цього конечно постановляється, щоб ясновельможний гетьман не заводився жодними, хоч і найбільшими датками та респектами, нікому за корупції полковничих урядів та інших військових та посполитих начальств не давав і насильно на них нікого не встановлював, але завжди, як військові, так і посполиті урядники мають бути вибрані вільними голосами, особливо ж полковники, а після вибрання потверджені гетьманською владою, однак елекції таких урядників мають відправлятися не без гетьманської волі. Те ж таки право мають і полковники зберігати й не постановляти без вільного вибору цілої сотні сотників та інших урядників через корупції та будь-які інші респекти, не повинні також через своє приватне урядження їх від урядів відставляти. |
XI.
| XI. Viduae Cosacorum uxores orbataque illorum proles, domus Cosaticae et uxores, eorum absentibus maritis, cum operi belli vel quibuscunque servitiis militaribus accincti fuerint, ne ad ulla ferenda plebi debita ac communia onera adigantur, extorsionibus tributariis aggraventur pactum sancitumque est. |
АІ Вдовы козачии и осиротѣлыε козацкіε дѣти, вдовы козацкіε и жоны, бεз бытности самыхъ козаковъ, когда в походах, албо на яких жε колвεкъ службах войсковых zнайдоватимутся, жεбы до всяких посполитых повинностεй нε были потяганы и вымаганεмъ датковъ обтяжεваны, договорεно и постановлεно. |
XI. Вдови козацькі й осиротілі козацькі діти, двори козацькі й жінки в час відсутності козаків, які в походах або на якійсь іншій військовій службі перебувають, щоби до всяких громадських повинностей не притягалися і сплатою податків не обтяжувалися — так домовлено і постановлено. |
XII.
| XII. Non minus Civitatibus Ucrainensibus inde oritur imponiturque gravamen, quod multae villae in subsidium publicorum onerum stricta antea dependentia illis incorporatae ad possessionem variorum tenutariorum spiritualium seculariumque redactae fuerint, incolans aulem illas plebs extenuata obligatur sine omni alleviatione eadem ferre onera, quae cum subsidio avulsarum redectarumque villarum baiulaverat. Igitur pacificata a bellorum turbine liberataque a Moscovitica servitute patria nostra Generalis statuenda adimplendaque sit per destitutos Commissarios Revisio omnium publicae sortis ditionum possessarum, atque alto Generalis in praesentia Ducis Consilii, iudicio committenda, cuius laudo sancitoque statuetur: cui competit, et cui non possessione bonorum ac ditionum communium frui, et qualia sint possessoribus vectigalia qualisque obedientia a subditis praestanda. Similiter et exinde miserae abiectaeque plebi augentur gravamina, quod multi Cosaci locupletiores, plebeios sub praetextu vicinitatis iuris ditioni suae adscitos protegunt ab omni onere urbano villanoque. Mercatores vero opulentiores gloriandi tum libertationibus Ducalibus, cum et protectrici Colonellorum tutela evitant baiulanda publica onera sibi competentia renitentque praestando subsidio miserae plebi. Qua propter Illustrissimus Dux Universalibus suis non praetermittet restituere tam rusticos a Caesaris protectos, quam et mercatores tolerandis publicis oneribus prohibereque, ne amplius protegantur. |
ВІ Нεмεншая городамъ үкраїнскимъ и ωттоль дѣεтъся тяжεст, жε многіε сεла до ных, для отбуваня всяких посполитых повинностεй налεжачіε, под рожных дεржавцовъ д[у]ховных и свѣцких в поссεссію поωтходили, житεли засъ их посполитыε, в малолюдствії оставшіεся, мусят, бεз жадной фолги, тыε жъ самыε двигати тяжари, якіε з помощію отторгнεных и одойшлыхъ сεлъ на сεбѣ носили. Zачимъ, zа үспокоεнεмъ ωт воεнного мятεжу ωтчизны и zа үволнεнεмъ, дай Б[о]жε, оной от подданства московского, εнεралная мѣεтъ быти үстановлεна, чεрεзъ избранныхъ на тоε комисаровъ рεвизіа всѣхъ маεтностεй, под дεржавцами zостаючих и до үваги εнεралной при гεтману Рады подана, на которой разсудится и постановится, кому годнε налεжит, а кому нε налεжит войсковыε добра и маεтносты дεржати, и якіε повинности и послушεнства подданскіε мѣютъся дεржавцамъ от поспольства отдавати. Такъ тεжъ и ωттоль людεмъ үбогимъ посполитымъ үмножаεтся тяжεсть, жε многіε козаки людεй достатных посполитых в подсүсѣдки сεбѣ пріймуючи, охороняютъ оных от ωбыклых имъ повинностεй, ку общой тяглости городой и сѣлской стягаючихся, а купцы маεтныε zащищаючися то үнѣвεрсалами гεтманскими, то протεкціεю полковничою и сотницкою, үхиляются от двиганя с полных тяжаровъ посполитых и нε хотятъ быти помощными в отбуваню оныхъ людεмъ үбогимъ. Прεто яснεвεлможный гεтманъ унивεрсалами своїми привεрнути нε занεхаεтъ, такъ подсүсѣдковъ достатных козацких, яко и купцεвъ до посполитых повинностεй и zаборонити оных протεкції. |
XII. Не менше городам українським і від того чиниться утяження, що багато хто із жителів, які мають відбувати всілякі посполиті повинності для різних державців, духовних та світських, повідходили в посесію, а їхні посполиті, які залишилися малолюдно, мусять без жодної полегші ті ж таки двигати тяжарі, які носили на собі з допомогою відторгнених і тих, що відійшли, сіл. Через це після заспокоєння після воєнної колотнечі. Вітчизни і після звільнення, дай Боже, її від московського підданства, має бути встановлена через вибраних на те комісарів генеральна ревізія всіх маєтностеи, і які залишилися під державцями й подана до уваги генеральної Ради при гетьмані, за якою розсудиться і постановиться, кому гідно належить, а кому не належить тримати військові добра і маєтності, і які повинності та послушенства підданські має поспільство державцям віддавати. Також і від того убогим людям посполитим примножується утяження, що численні козаки інших людей посполитих, приймаючи собі в підсусідки, охороняють та від належних їм повинностей, які кладуться на загальну тяглість городову та сільську, а маєтні купці, захищаючись чи гетьманськими універсалами, чи полковничою та сотницькою протекцією, ухиляються від несення спільних посполитих тяжарів і не хочуть допомогати відбувати її людям убогим. Хай через те ясновельможний гетьман не забуде своїми універсалами привернути як підсусідків козацьких, так і купців до посполитих повинностей і заборонити їм протекції. |
XIII.
| XIII. Metropolis Urbs Rossiae, Kiiovia, caeteraeque Ucrainae civitates in omnibus suis legibus ac privilegiis aequo iure collatis, inviolatae ac intactae ut conserventur, authoritate huius Actus Electoralis statuitur et confirmandum hoc suo tempore Ducali potestati committitur. |
ГІ Городъ столεчный Кіεвъ и инныε үкраїнскіε городы z маїстратами своїми, во всѣхъ правах и привилεях слүшнε наданых, нεпорушимо жεбы zахованы были, повагою сεго акту εлεкціалного постановляεтъся и подтвεржεнε оных своεго часу гεтманской власти поручаεтъся. |
XIII. Столичне місто Русі, Київ, та інші українські міста з маїстратами своїми, в усіх правах та привілеях, законно їм наданими, повинні бути непорушно збережені. Це ухвалюється Елекційним актом і доручається підтвердити у подальшому Княжою владою. |
XIV.
| XIV. Inter caetera gravaminum genera, quibus plebs et gregarii Cosaci in Roxolana patria nostra opprimuntur, non potest dari major populi depressio et extenuatio, quam quae promanat ex congressu adeuntium, redentium, itinerariorum ex sancitisque impraeticato iure publicis vehiculariis cursibus concomitantibus et honorariis, quibus misera plebs el Cosaci gregarii ad incitas redacti; quoniam multi et innumerabiles peregrini et patriti cuiuslibet status et ordinis sive in publicis, sive privatis suis negotiis iter sibi confixum capessendo per Roxolanas utriusque partis Borysthenis urbes ac villas, saepissime vero et servi personales non solum Ducis, sed Generalium Primorum, Colonellorum, Centurionum et insignium Commilitonum, insuper et Spiritualium praesidum obeundo qualemcunque missionem. Nonnulli autem suo studio et necessitate accingendo se itineri cogunt urbium, oppidorum et pagorum praesides ad offerenda sibi insolita honoraria, victum, potum, vecturam, concomitatum et vigiliam. Multi autem tales dantur impii raptores, praecipue ex servis, qui nulla prorsus praemissa necessitate assignant immensum numerum vehiculariorum equorum, quem cum praesides urbani sive villani adimplere nequeant, tunc probrosis verbis ac verberibus consulto ad implendum adigunt, ut illos praefati Praesides de alleviatione convenienda pecuniariis placeant offertoriis. Nonnulli vero vectorios equos secum ducunt, et sive illos vendicant, sive vendunt. Solent etiam dari multi inter Generales, Colonellos caeterosque spiritualis et secularis Ordinis Primores, qui praesides urbanos adigunt ad reparandos suos sumptu civili currus, ad praeparanda et extradenda servis suis varii generis indumenta; insuper non erubescunt Curias sollicitare exigereque per substitutos ac instructos serves acromata aliaque coquinae suae necessaria. Interea et ipsi Praesides captando sibi benevolentiam respectusque et appetendo gloriam nominis sui omnem transeuntibus quamvis in suis privatis et nou in publicis negotiis Primoribus servisque eorum accommodant sufficientiam. Saepe etiam et ipsi Praesides, praesertim oppidorum et villarum hilari vultu acceptant captantque occasiones praestandae hospitalitatis advenis, quibus suppeditato exiguo victu et potu, sub praetextu tantae hospitalitatis sumunt varios potus ac salis bibunt, victualia aulem inter se distribuunt, inserendo haec omnia codicibus ratiocinariis inter expensas, qua de causa plebem non solum debitis et vectigalibus tributis aggravant, verum ad extremam egestatem redigunt. Igitur Illustrissimus Dux pacificata patria e praesenti turbine et vindicata illa a iugo Moscorum, instituere non gravabitur cum alleviatione populi publica, in omnibus regiminis sui urbibus talem ordinem, ut in qualibet civitate iuratus sit Thesaurarius, dependens a Thesaurario Chiliarchatus, qui omnibus reditibus et expensis publicis cura et tutela sua attenderet, el vera codicibus rationariis annecteret, ex quorum calculatione singulis annis perficienda, si convictus fuerit in debitis et in iustis expensis, tunc hoc proprio ipsius aere in recompensam civitati restituendum sit; qua propter codicibus expensi inserendum ipsi incumbit, in quovis negotio itineri accinctus fuerit, cum cuius literis salvi passus et qualis in illis exprimetur viatica commoditas. Et praecipue Illustrissimus Dux applicabit salutiferam curam ad extirpandum in patria nostra publicum vehicularium cursum, concomitatum et extorsiva vehicularia et honoraria, conformando se statui externarum regionum, in quibus nullibi observatur talis impia plebique gravis consvetudo. Pro transferendis autem literis exemplo et ritu peregrinorum Dominiorum, instituet Illustrissimus Dux publico sumptu in certis regiminis sui Chiliarchatibus cursum publicum, de quo in Generali Consilio fusius et efficatius consulendum, pactandum et constituendum sit. |
ДІ Жε посполитымъ людεмъ прεждε сεго на Үкраїнѣ наεзды и подводы, а козакамъ проводничεства найболшъ приносили тяжεсти, чεрεзъ которыε людε до крайнεго в худобах своих приходили zнищεня. Тεды тεпεрь абы тыε подводы и проводничεства вовся были отставлεны, и нихто з пεрεεзджаючих жадной нигдε подводы брати, напоεвъ, кормовъ и датковъ наймεншых вымагати ωтнюдь нε важился; хиба хто в пүбличных дѣлεхъ и то за подорожною яснεвεлможного гεтмана бүдεтъ εхати, то и тому, бεз жадных поклонных датковъ, подводъ толко дати, сколко в подорожной бүдεт написано. Особливε, чтобы жадныε особы войсковыε и ихъ слуги, також и слуги яснεвεлможного гεтмана, за приватними дѣлами, а нε войсковыми пεрεижджаючіε, подводъ, кормовъ, напоεвъ, поклоновъ и проводниковъ ωтнюдь нε вымагали, бо чεрεз тоε городови разорεніε, а людεмъ бѣднымъ zнищεнε наносится, лεчь всякий особа вεликий, мѣлкий и наймѣлшый, за приватнымъ своїмъ дѣломъ, а нε войсковымъ, бεз подорожной рεймεнтарской пεрεεжджаючий, должεнъ будεт своїмъ грошεмъ всюда по городахъ и сεлах сүстεнтоватися, подводъ и проводниковъ нε вимагати и үсиловнε никогда нε брати. |
XIV. З-поміж інших видів утисків, що ними пригнічені посполиті й рядові козаки в Україні - нашій Вітчизні, - ніщо не може більш пригнобити і виснажити народ, аніж наїзди подорожніх, які кудись прямують чи повертаються, а також узвичаєні протиправні повинності надавати підводи, супровід і вшановувати дарами. Нужденні посполиті й прості козаки доведені тими повинностями до відчаю, тому що сила-силенна чужинців і місцевого люду усіх станів і посад пускаються у довгу подорож роксоланськими містами і селами обох берегів Дніпра чи то у військових, чи у своїх приватних справах, а не раз їдуть, виконуючи перше-ліпше доручення, й особисті слуги не лише гетьмана, але й генеральних старшин, полковників, сотників і значних товаришів, а понадто й вищого духовенства. А дехто, вирядившись у подорож з власної потреби чи бажання, примушують городових і сільських отаманів справляти собі невластиві почесті: підносити дари й забезпечувати харч, напої, транспорт, супровід і варту. Ще інші, головно слуги, чинять безсовісні здирства, вимагаючи без конечної потреби незліченну кількість підвід з кіньми. Якщо ж городові чи сільські отамани не в змозі задовольнити ті забаганки, то вимагачі таки правлять свого, вдаючись до брутальної лайки і нагайки, щоб змусити урядовців для залагодження справи власкавити їх грошовими дарами. Декотрі забирають із собою в'ючних коней, а потім їх або привласнюють, або продають. А поміж генеральними старшинами, полковниками й іншими зверхниками, світськими і духовного стану, повелося змушувати городових отаманів лагодити за громадський кошт свої карети, а також справляти для слуг різноманітний одяг. Понадто не встидаються турбувати міські ради, домагаючись через спеціально вишколених слуг розваг і задоволення потреб своєї кухні. Між тим і самі отамани, жадаючи собі похвали й намагаючись заручитися милістю і прихильністю сановних подорожніх, - насамперед у своїх приватних, а не у громадських справах - всіляко догоджають зверхникам і їхнім слугам. А не раз оті городові й сільські отамани і самі чигають на можливість полакомитися під приводом гостинності: раденько запрошують подорожніх, котрим достатньо і пригорщі харчу й питва, на пишну гостину. Там доволі напиваються різноманітних напоїв, а харчі розподіляють поміж собою, долучаючи усе це в облікові книги поміж видатки, і таким чином не лише обтяжують посполитим повинності і збільшують їм чинш, а допроваджують таки до крайнього зубожіння. Тому по визволенні нашої Вітчизни з московського ярма, коли у ній нарешті запанує мир по нинішнім лихолітті, найясніший гетьман повинен у всіх підвладних йому містах запровадити такий лад, щоб народ не пригнічувався недоречними повинностями в міру поліпшення стану держави. Для того у громаді кожного міста треба обрати і привести до присяги підскарбія, підлеглого полковому підскарбію, який би мав під своєю орудою і опікою усі військові прибутки і видатки і правдиво вносив їх у облікові книги. Якщо по щорічному обрахунку тих видатків буде поміченим у боргах і незаконних розтратах, - то їх слід відшкодувати з власних коштів того підскарбія, щоб повернути місту. Тому повинен вносити в облікові книги лише ті випадки, що пов'язані з поїздками у конкретній справі: хто з чиєю подорожною відбував подорож та якими вигодами користувався. А насамперед нехай найясніший гетьман виявить спасенну турботу, аби скасувати у нашій Вітчизні повинності поштову і надання супроводу та випадки насильного вимагання підвід і подарунків, налагодивши справу так, як у сусідніх країнах, - там ніде нема такого проклятущого і обтяжливого для посполитих звичаю. А для перевезення листів нехай найясніший гетьман введе за прикладом і зразком чужоземних держав пошту за військовий кошт у відповідних полках підвладної йому території, попередньо докладно і всебічно обговоривши, вирішивши і затвердивши цю справу на Генеральній раді. |
XV.
| XV. Quandoquidem arendae pro stipendio annali Companiae et Serdiucis, aliisque expensis publicis constitutae communi oneri ab omnibus incolis Roxolanis, equestribus et plebeis; itidem stativa Companiensia et Serdiucensia incommodo et aggravationi imputantur, igitur tam arendae, quam et praefata stativa rejicienda sint et omnino delenda. |
ЕІ Жε арεнды, для платы роковой компанѣї и сεрдюкамъ, и для иншых росходовъ войсковыхъ үстановлεныε, zа тяжεст посполитую от всѣхъ ωбыватεлεй малороссійских войсковыхъ и посполитых, такъжε и станціа компанѣйская и сεрдюцкая за прикрост и үтяжεнε ү посполства почытаεтъся. Прεто, якъ арεнды, такъ и помянутая станціа повинна быти отставлεна и вεсьма zнεсεна. |
XV. Оскільки оренда для щорічної платні компанійцям та сердюкам, а також для інших військових видатків вважається громадським тягарем всіма обивателями роксоланськими, військовими та посполитими, то й утримання постоїв сердюків та компанійців є прикрим і обтяжливим для суспільства. А тому як оренди, так і згадані постої повинні бути залишені і зовсім відмінені. | ||
| Unde autem Thesaurus publicus ruinatus pro expediendis publicis negotiis, adimplendisque expensis reparandus restituendusque et quantae copiae stipendiariae equestres et pedestres post peractum bellum ad latus Illustrissimi Ducis in servitiis militaribus conservandae sint, hoc in Generali Consilio diiudicetur et stabilietur. | Отколь засъ скарбъ войсковый үпалый на отбуванε и үдовольствованіε всяких публичныхъ войсковых жε расходовъ, рεставроватися и постановитися, и якъ много, по скончεню войны, яснεвεлможный гεтманъ мѣεтъ людεй платных, компанѣї и пѣхотинцεвъ, при боку своεмъ на үслугах войсковых дεржати, о томъ на Енεралной Радѣ общая бүдεтъ үвага и постановлεнε. | На Генеральній Раді має бути вирішено і постановлено, як відновити військовий Скарб, бідний для задоволення усіляких публічних та військових витрат, і скільки по закінченні війни Ясновельможний Князь має тримати на військовій службі платних компанійців та піхотинців. |
XVI.
| XVI. Saepissime misera plebs clamat vindictam, quaerulosque interponit dolores, quod tam Tenutarii inductae, quam et Commissarii Nundinarii multis illam, iisque insolitis ac innumeris infestant extorsionibus, quibus obstantibus datur misero homini impossibilitas libero passu nundinas adeundi, viles res pro subsidio egestatis suae vendendi, aut pro domestica necessitate aliquid comparandi absque vectigali nundinario; et si vel in minimo culpabilis apparuerit, tunc a capite usque ad calcem spoliari a Commissariis Nundinariis debebit. Igitur tenutarii inductae eorumque substituti de his solum mercibus, et tantum de inductione et evectione earum ad publicum aerarum exigant, quantum Universales contractus literae sonabunt, nihil prorsus supervacanei a mercatoribus extorquendo. Itidem Commissiarii Nundinarii, ut solum munus nundinarium ab iis, qui ad hoc sunt obligati et non ab egenis hominibus provendenda vel comparanda vilire domesticae necessitatis causa nundinas adeuntibus recipiant. Nulla iudicia non tantum in causis criminalibus, sed et in accidentalibus peragant, neque insolitas extorsiones et gravamina populo et civitatibus inferunt, attendet huic Illustrissimus Dux sagaci mente, solita cura et Ducali authoritate, cuius magno animo omnia in patria regenda ac corrigenda iura libertatis publicae inviolabili observantiae et tutelae, Pacta autem illa et Constitutiones efficaci executioni committuntur, quas Sua Excellentia subscriptione manus propriae et sigillo publico,. sed et formali iuramento dignata est confirmare. Quod se taliter habet: |
SI Востокротнε людε үбогіε воплятъ и үскаржаются, жε такъ индуктари и их факторы, яко и выεжджіε ярмарковыε, многіε чинят нεωбыклыε и нεщислεнныε имъ zдырства, за которими zгола нεвозможно ч[ε]ловѣку үбогому свободнε на ярмарокъ появитися, малой якой рѣчи для подпартя үбозтва своεго продати, албо на домовую потрεбу күпити, бεз платεжи ярмарковой, а, нε дай Б[о]жε, в вину якую хочь малую попастися, то з ногъ до головы от выεжджыхъ ярмарковыхъ ободраному быти прыйдεтъся. Zачимъ абы индуктари и их фактори, от тых тылко товаровъ и таковыε εѯсакції, εвεкты и индукты до скарбу войскового отбырали, якіε бүдут выражεны в интεрцизах, ничого лишнεго от купцεвъ нε вымагаючи и людεмъ бѣднымъ үбогимъ наймεншого zдырства нε чинячи. Такъжε и выεжджіε ярмарковыε, абы повинност ярмарковую, ү кого налεжит, а нε ү людεй үбогихъ з малою продажεю домовою, албо для куплεня чого на домовую потрεбу на ярмарокъ прибылых, выбирали. Справъ жадных, нε тылко криминалныхъ, алε и поточных нε судили и нεобыклого zдырства людεмъ и городови нε чинили, потрафляти в тоε бүдεт яснεвεлможный гεтманъ своїмъ благоразумнымъ радεніεмъ и владгою, которого и всѣ в ωтчизнѣ нεстроεнія, прεмудрому исправлεнію, права и волности войсковыε, нεпорушимому zахованю и оборонѣ, договоры засъ сії и постановлεня скутεчному исполнεнію поручаются, якіε εго вεлможность нε тылко подписомъ руки своεй, лεчь и формалною присягою и притиснεнεмъ пεчати войсковой изволилъ потвεрдити. А присяга тая такъ ся в сεбѣ мѣεтъ: |
XVI. Стократ убогі люди кричать і скаржаться, що як індуктарі та їхні фактори, так і виїздні ярмаркові чинять численні понад звичай і незчисленні їм здирства, через які неможливо взагалі убогій людині вільно з'явитися на ярмарок продати якусь малу річ для покриття убожества свого або на домову потребу купити без ярмаркового платежу, а, не дай Боже, у провину якусь, хоч малу, втрапити, то випаде бути обідраному з ніг до голови від виїздних ярмаркових. Через що хай індуктарі та їхні фактори від них стільки відбирають до військового скарбу, скільки товарів, і такі ексакції, евекти та індукти, які буде вичислено в інтерцигах, нічого зайвого від купців не вимагаючи і людям вірним убогим не чинячи найменшого здирства. Так само й виїздні ярмаркові аби вибирали повинність із кого належить, а не в убогих людей, прибулих на ярмарок з малою домовою продажем або для купівлі чогось на домову потребу, жодних справ, не тільки кримінальних, але й поточних, не судили і здирства понад звичай не чинили людям та городовим — сприятиме тому ясновельможний гетьман своїм до-бродумним дбанням та владою; йому доручаються і всі у Вітчизні нелади для премудрого справлення, прав та вольності військові для непорушного збереження та оборони, договори сі та постанови для конечного виконання, які його вельможність зводить потвердити не тільки підписом своєї руки, але і формально присягою і тисненням військової печатки. А присяга та має в собі таке: | ||
| Ego Philippus Orlik, Neoelectus Exercitus Zaporoviensis Dux, iuro in Dominum Deum, in Trinitate Sancta glorificatum, supra hoc: quod cum fuerim liberis vocibus et votis pro veteri lege et consvetudine patria, cumconsensu S-ae R-ae Maiestatis Sueciae, Protectoris Nostri, a Generalibus Primoribus et a toto Exercitu Zaporoviensi, ad latus eiusdem S-ae R-ae Maiestatis, et ad rippas inferiores Borystenis existente per legatos electus, declaratus et evectus, in insignem praeeminentiam Ducalem, uti haec omnia Pacta et Constitutiones, hic annexas et unanimi consilii sensu in Actu praesentis electionis inter me et eundem Exercitum Zaporoviensem conventas, in legem adductas et stabilitas in omnibus punctis, commatibus ac periodis et clausulis immutabiliter adimplere, amore fide et solicita cura pro bono Roxolonae patriae, Matris Nostrae, communi et integritate eius publica ardere, in ampliandas leges ac libertates Exercitus Zaporoviensis omni qua potuero arte viriumque conatu valere ferri, nullas factiosas cum exoticis dominiis ac gentibus, et intra patriam, in ruinam et qualemcunque eius damnificationem cointelligentias inire, arcanas ab exteris allegationes, patriae iuribusque libertatis nocivas Generalibus Primoribus, Colonellis et cuius hoc officii erit revellare, dignis et bene de patria meritis personis observantiam, nec non omnibus utriusque superioris et inferioris Ordinis commilitonibus, bene se gerentibus dilectionem, criminis vero consciis secundum iurium articulos poenam exhibere et conservare spondeo et debeo; ita me Deus adiuvet illibatum Evangelium ac innocens Passio Christi. Et haec omnia subscriptione manus meae propriae et sigillo publico munio confirmoque. |
Я, Филиппъ Орликъ, nовоизбранный Войска Запорожского гεтманъ, присягаю Г[оспо]ду Б[о]гу, во Тройцы С[вя]той славимому, на томъ: ижъ бүдучи волними голосами по давнымъ правамъ и обыкновεніямъ войсковымъ, zа соизволεніεмъ nаяснѣйшого королεвского в[ε]л[и]ч[εс]тва швεдского, протεктора nашεго, от εнεралной старшины и от всεго Войска Zапорожского тут при боку εго жъ королεвского в[ε]л[и]ч[εс]тва и ү Днѣпра на низу zостаючого, чεрεз посланных особъ, обраный, оголошεный и возвεдεный на zнамεнитый үрядъ гεтманский, яко сіε договоры и постановлεня тут описанныε, а с полною обрадою на актѣ тεпεрεшной εлεкції, мεжи мною и тымъ жε Войскомъ Zапорожскимъ үзаконεнныε и үтвεржεныε, во всѣхъ пунктахъ, комматах и пεріодахъ нεпрεмѣнно исполняти милость, вѣрность и пεчаловитоε ку ωтчизнѣ Малороссийской, матцѣ n[а]шой, о добрѣ оной посполитомъ, о цѣлости пүбличной, о разширεню правъ и волностεй войсковых старанε, сколко силъ, розуму и способовъ станεтъ мѣти, жадных факцій з посторонными Панствами и Nародами, и внутрь в ωтчизнѣ на zруїнованε и якоε жъ колвεкъ оной zашкожεнε нε строїти, подсылки всякіε, ωтчизнѣ правамъ и волностεмъ войсковымъ шкодливыε, εнεралной старшинѣ, полковникомъ и кому-колвεкъ налεжатимεтъ, обявляти; кү годнымъ и zаслужонымъ в Войску Zапорожскомъ особамъ пошанованε и кү всεму старшому и мεншому товариству любовъ, а кү проступнымъ, вεдлугъ артикүловъ правных, справεдливость zаховати обѣцүю и должεнъ бүду. Такъ мнѣ, Б[о]жε помоги, нεпорочноε сіε Е[ван]гεліε и нεвинная страсть Х[ристо]ва. А тоε всε подписомъ руки моεй влаcной и пεчатю войсковою ствεржаю. |
Я, Пилип Орлик, новообраний Запорозького війська гетьман, присягаю Господові Богу, славленому в святій Тройці, на тому, що, будучи обраний, оголошений і виведений на знаменитий уряд гетьманський вільними голосами, за давніми правами та звичаями військовими, за зволенням найяснішої королівської величності шведської, протектора нашого, від генеральної старшини і всього Запорозького війська тут, при боці його королівської величності, і яке біля Дніпра на Низу залишається, через посланих осіб, що ці договори й постанови, тут описані і межи мною і тим-таки Запорозьким військом узаконені й утверджені з повною порадою на акті теперішньої елекції по всіх пунктах, комматах та періодах незмінно виконувати, милість, вірність і старатливе дбання до малоросійської Вітчизни, матері нашої, про добро Її посполитим, про публічну цілість, про розширення прав та вольностей військових, скільки сили, розуму та способів стане, мати, жодних факцій не ладнати зі сторонніми державами та народами, а всередині у Вітчизні на зруйнування і хоч яке пошкодження, оголошувати усілякі підступи Вітчизні, правам та вольностям військовим, шкідливі генеральній старшині, полковникам і кому належить, обіцяю і повинність беру зберігати до вищих і заслужених у Запорозькому війську осіб пошанування й любов до всього старшого і меншого товариства, а до переступників, згідно артикулів правних, справедливість. У цьому мені, Боже, допоможи, непорочне се Євангеліє та невинна страсть Христова. А те все підписом руки моєї власної і печаткою військовою стверджую. | ||
| Actum Benderae, anno Domini 1710, Aprilis 5-ta d. | Дѣялося въ Бεндεрѣ, року αψί, апрѣля ε дня. | Діялось у Бендері, року Господнього 1710, квітня 5 дня. | ||
| Philippus Orlik, Exercitus Zaporoviensis Dux | Филиппъ Орликъ, Гεтман Войска Запорожского, рүкою власною. | Пилип Орлик, гетьман Запорозького війська рукою власною. |
Затвердження
| Confirmatio horum pactorum a rege Sueciae. |
Затвердження почесних договорів королем Швеції. | |
| Nos Carolus XII., Dei Gratia Suecorum, Gottorum Vandalorumque Rex, Magnus Princeps Finlandiae, Dux Scaniae, Esthoniae, Livoniae, Careliae, Bremae, Verdae, Stetini, Pomeraniae, Cassubiae et Vandaliae, Princeps Rugiae, Dominus Ingriae et Wismariae, nec non Comes Palalinus Rheni, Bavariae, Iuliaci, Cliviae et Montium Dux, etc, etc. Omnibus et singulis, quorum interest, aut quoquo modo interesse potuerit, notum testatumque facimus: Quod quum inclyta Gens Rossiaca atque universus Exercitus Zaporoviensis unanimis votis et suffragiis sibi Ducem eligerit, Illustrissimum Dominum Dominum Philippum Orlik in locum pie defuncti Ducis Iohannis Mazeppae, atque in certas leges et conditiones cum eodem, de rite et secundum antiquas patriae constitutiones administranda Republica, deque tuenda avita religione atque illibata conservanda libertate et privilegiis omnium et singulorum consenserit, humillime a nobis petens, ut quae ita liberis animis vocibusque in aequam constantem et nunquam temerandam imperandi et parendi formam concepta, conclusa et sancita sunt, authoritate Nostra Regia corroboraremus et rata esse iuberemus. Nos proinde non minus quam praedecessores Nostri gloriosae memoriae Reges Sueciae inclytam Gentem Rossiacam atque universum Exercitum Zaporoviensem singulari gratia et favore prosecuti sumus, eiusdem commodis ac incrementis impense studuimus, praedictas conditiones seu Pacta et Constitutiones legum libertatumque Exercitus Zaporoviensis inter Illustrissimum Ducem Dominum Dominum Philippum Orlik et Primores Gentis Rossiacae, nec non inter eiusdem Exercitum Zaporoviensem publico utriusque partis laudo conclusas ac ia libera electione ab eodem Illustrissimo Duce die 5-ta Aprilis, anno 1710, iurisiurandi religione confirmatas vidimus, approbavimus et rati habuimus, quemadmodum Nos eadem, ut pote quae non alium scopum sibi praefixum habent, quam salutem et utilitatem publicam, hisce approbamus et rati habemus, verbo Regio Nostro spondentes, Nos easdem semper protecturos. In quorum omnium maiorem fidem Instrumentum hoc corfirmatorium manu Nostra subscriptum, Regio Nostro sigillo corroborari iussimus. | Ми, Карл XII, Божою милістю король Швеції, ґотів і вандалів, великий герцог Фінляндії, князь Сканії, Естонії, Лівонії, Карелії, Бремена, Вердена, Щецина, Померанії, Кашубії і Вандалії, герцог Ругії, господар Інгрії та Вісмарії, а також пфальц-граф Рейну, гірський князь Баварії, Юліху, Клеве і Бергу, і так далі, і так далі. | |
| Dabamus ad urbem Benderam die Mai X, anno Domini MDCCX. | Дано в місті Бендери, 10 травня, року Господнього 1710. | |
| Carolus | Карл |
- L. S.
- H. G. von Mullern.
Примітки
- ↑ Інший переклад: "Пакти і Конституція". Від нього походить назва "Конституція Пилипа Орлика".
- ↑ Козацька ідеологія хозаризму, за якою козаки вважалися нащадками кочівницького племені хозар, була українським різновидом польської шляхетської ідеології сарматизму. Детальніше: Сарматизм.
Джерела
- Староукраїнський текст: Конституція Пилипа Орлика: оригінал та його історія. / Підготувала Вовк О. Б. // Архіви України. — 2010. — Вип. 3-4 (269): липень-вересень. — С. 145—166.
- Латинський текст: Pacta et Constitutiones legum libertatumque Exercitus Zaporoviensis... // Переписка и другие бумаги шведского короля Карла XII, польского Станислава Лещинского, татарского хана, турецкого султана, генерального писаря Ф. Орлика, и киевского воеводы, Иосифа Потоцкого, на латинском и польском языках // Чтения в Обществе истории и древностей Российских. — 1847. — № 3.
- факсимільне відтворення оригінальної публікації: «Пакти і Конституції» Української козацької держави (до 300-річчя укладення) / Відп. ред. В. А. Смолій; упорядники М. С. Трофимук, Т. В. Чухліб. НАН України. Інститут історії України; Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського; Державна архівна служба України; Центральний державний історичний архів, м. Київ. — Львів: Світ, 2011. — С. 135—151.
- Перша Конституція України гетьмана Пилипа Орлика (1710 р.) // Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського (переклад і рукопис конституції Пилипа Орлика з фото сторінок).
- Перша Конституція України гетьмана Пилипа Орлика (1710 р.) // Сайт Верховної Ради України. (частковий переклад)