Сторінка:Mukhailo Petrenko Zhittja i tvorchist.pdf/170

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка ще не вичитана

170

Михайло Петренко. Життя і творчість



О! дайте рученьку до серденька прижму,
Чогось воно забылось страшно.
Незнаю, якъ васъ и любить,
Ну дайте нижку поцилую!
Чогось моя душа болыть,
И важко такъ и я тоскую?
Де слёзы дилыся мои? —
Теперъ наплакатысь у волю.
Тутъ темно кажетця мени?
Боюсь, боюсь зробытыся слипою!
Не сердтысь тіӧтю на мене,
О глянте, глянте веселійше!
Я слово вамъ даю святе
Неогорчаты такъ васъ бильше.
Ни тіотушка! я васъ люблю;
Для васъ у воду хочь по шыю,
И за не мылого пиду,
Що въ тимъ нужды, що потимъ одурію!...
Ну хочь поглянте на мене!....
Не любыте мене, якъ бачу;
Охъ, мамочко моя, скажить,
Чимъ заслужила я не ласку вашу.

Тiотка.

Галочко моя, мое ты серденятко!
Сыритка мылая, сызеньке голубятко!
Люблю тебе безъ миры, безъ киньця.
Ты мій цвитокъ, мого коханья,
Моя надія, сподиванье;
Въ тоби души не чую я;
Ты моя радисть и утиха!
Пославъ же Богъ святый мени
На старисть лѣтъ племинныцю такую,
Иды лышень мене скорійше обіймы!
А я тебе въ головку поцилую,
И подывлюсь у вочи каріи твои,