Михайло Петренко. Життя і творчість
Д У М К И.
НЕДОЛЯ.
Въ минуту жизни трудную
Тѣснится въ сердце грусть...
ЛЕРМОНТОВЪ.
Дивлюся на небо та й думку гадаю:
Чому я не соколъ, чому не лjтаю?
Чому менj, Боже, Ти крилля не давъ?
Я бъ землю покинувъ и въ небо злjтавъ...
Далѐко, за хмари, подальше вjдъ свjту,
Шукать собj долj, на горе привjту,
И ласки у сонця, у зjрокъ прохать,
Й у свjтj ихъ яснjмъ себе́ покохать.
Бо долj ще з-малу кажусь я нелюбій;
Я наймjтъ у неи; хлопцюга приблудній:
Чужiй я у долj, чужiй у людей....
Хиба хто кохае нерjднихъ дjтей?...
Кохаюся лихомъ и щастя не знаю,
И гjрко безъ долj свjй вjкъ каратаю;
Й у го̀рj спjзнавъ я, шо тjлькj одна
Далекое небо моя сторона.....
И на свjтj гjрко! — Якъ стане ще́ гjрше,
Я очи на небо — менj веселjше,
И въ думкахъ забуду, шо я сирота —
И думка далеко, висо́ко лjта!....
Такъ дайте же крилля, орлячого крилля!
Я землю покину — и на новосjлля
Орломъ бистрокрилимъ у небо польну
И въ хмарахъ вjдъ свjту на-вjкъ утону.
|
