Чи бачuв хто славьянськую дивчuну?
Чи чув колu, як рич вона веде,
Жартуючu в веселую годuну?
Або тоди, як сонечко зайде,
И темрява почне томuтu очи,
Чи лучuлось чувать писни дивочи,
И дослухатuсь, як вонu,
Так дуже, дуже жали̂бни,
Чарують Славьянск ввесь, од краю и до краю,
Шuроко льються там по го́рах, по садках,
А потим вuсоко у неби затuхають
Чудесни, гарнии писни. В якuх мистах
Я не бував! од моря и до моря,
Блукаючu, пройшов я свит.
Чого не бачuв я? а билше горя.....
За те-ж лучалось скилькu лит
На сторони чувать писни чужии
У горах, на̀-мори и ни̂ччю в тuхим сни!
Бувало и ви̂д нuх серденько дуже нuє;
Та все не те, що славьянськи писни! —
Писни козацькии и думкu дидивскии!
Не раз чував я вас на бе́рези Днипра;
Тоди спивалu вас дивчата молодии....
Давнuм-давно мuнулась та пора;
Но вu уризалuсь так глuбоко у сердце,
Що здумаю про вас, и вернуться як вперше
