Рай цилuй радостu и пекло мук,
Писни славьянськи, голос з того свита,
Невидомuй од сердця и для сердця гук,
Душа дивоча без прuвита!
Колu-б хто був в сuла̀х
Пекельни мукu, радисть рая
В души своий зараз спи̂знать
На свити сим, не зами̂рая;
То и тоди на сердци у того
Все-б менше горя, радостu лягло,
Ниж од писень славьянськои дивчuнu.
Я розболився ввесь ви̂д му́кu, ви̂д кручuнu,
Ви̂д радости й не знаю од чого,
Почувшu вас, писни́ святии!
Я знаю, в пору ту вже сонечко лягло
Спочuнутu за горu крейдянии,
И затuхало все у поли, у садках,
И смuрно ни̂ч лягала по долuни,
А ясни зи̂рочкu засьялu в небесах,
Мов очи-ти славьянськои дивчuнu....
А тут и вu мов з неба де взялuсь,
Уперш заплакалu, а дали затужuлu,
Вздuхнулu на горах, в дибровонци занuлu,
