напрямком у нашій лїтературі — і велика сила т. зв. радикальних письменників, що працюють у його дусї, цїлком перероджують лїтературу: із бідного на око галицького ґрунту добувають золото та самоцвіти (Стефаник). Зразок безпретенсійности, розуміння, що може й чого не може, зразок роботящости, що не цураєть ся й найбільш чорної роботи — Франко зявить ся перед нашими очима аж тодї в повній своїй величі, як розкриєть ся перед нами цїла його бездонна криниця творчости, як появить ся його цїле листування, як у друк піде кожна й найменьша дрібничка, колинебудь ним написана, коли стане відомою так тїсно звязана з його творчістю й дїяльністю кожнїська подробичка з його багатого життя. Бо так, як воно тепер, то нам десь тільки здалека мрієть ся щось велике, енерґічне, з молотом у руках, вічно в роботї, всюди його повно, скрізь, де він, кипить боротьба, де він, там народжують ся нові ідеї, загоряєть ся нове життя, і скрізь лунає його голос… Із усїх же слів так і найбільше доходить до вух: »будь чоловіком, хоч хвилиночку«…
Нові поколїння ще більш будуть учити ся на Франку, нїж ті, що хапали кожний його новий твір, як яку принадну їжу, і, проковтнувши всї ідеї, замкнені в нїй, знов із нетерплячкою ждали появи свіжого твору. Чим для нас був Франко, що для поправи то тягав нас за вуха, то знов як батько простягав нам свої обійми — те ми всї потрохи пізнаємо́, та чим іще він буде — це покаже краща будуччина…
Василь Верниволя.
