— Ну, а будівничий, — озвався котрийсь муляр, — він ніщо не дасть? Адже ціле нещастя через нього!
— Та й ще добре, що на тім сталося, — сказав другий. — Та то камінь міг і п'ятьом так само заїхати!
— Треба йому сказати, нехай також причиниться на бідного скаліченого.
— Але вже ви кажіть, — сказав майстер, — я не буду.
— Ну та що, скажемо ми,— гуртом озвалися голоси.
Саме в тій хвилі вийшов будівничий з буди від гостей, щоб поглянути на робітників. Його лице вже налилося широким рум'янцем від випитого вина, а блискуча паличка дуже живо літала з одної руки до другої.
— А що, діти! — крикнув він, підходячи до гуртка.
— Все добре, прошу пана, — відказав майстер.
— Ну, так мені й справуйтеся! — І хотів іти назад.
— Ми би до пана мали одну просьбу, — дався чути голос з-поміж робітників. Будівничий обернувся.
— До мене?
— Так, — загули гуртом усі.
— Ну, що ж такого?
— Щоби пан були ласкаві причинитися до складки на того помічника, що його нині підоймою пришибло.
Будівничий стояв, не кажучи нічого, тільки сильніший рум'янець почав виступати на його лиці, — знак, що просьба робітників неприємно його діткнула.
