розійшлися. — Коби лиш тобі борше дечого другого не відхотілося!
І, розпустивши ноги, Сень поспішив до Матієвої хати, щоби там розповісти побратимам про те, як то власники говорять про їх раду і що про неї знають.
На другий день рано перед роботою Леон здибався з Бенедьом уже в фабриці. Бенедьо представив йому Деркача, Прийдеволю і Побігайка, яко вибраних до роботи в окремій коморі. Леон тепер жалував трохи, що вчора поквапився дати Бенедьові ту поруку[1], бо був переконаний, що Бенедьо вибрав до того своїх однодумців. Він починав навіть боятися, чи не підозріває дещо Бенедьо про його нечисту справу з церезиною, і для того наказав Шеффелеві, щоб і супроти тих вибраних робітників був як мога обережний. Але що ж, — назад цофатися[2] зі своїм словом було тепер запізно, тож Леон, хоч і з замітною тривогою рішив: що має торочитися, нехай торочиться. Треба тільки розпитати Бенедя самого про цілу ту річ.
От він, сказавши кілька слів заохоти нововибраним робітникам, закликав Бенедя з собою до окремої комори і прямо запитав його, що це був за збір у них і що він там говорив робітникам? Він міркував собі, що коли в Бенедя що злого на думці, то таке пряме питання оголомшить і змішає його. Але Бенедьо був уже від учора на це приготований, і, не показуючи й найменшого змішання, відповів, що деякі робітники підняли були думку
