— Одержав і я сей елаборат, але подумав собі: шкода часу і атласу, — відповів граф.
— Однако я просив би конче коханого графа прочитати його, — чемненько мовив пан маршалок. — І надіюсь, що прочитання розсіє ті упередження, які пан граф має до сеї реформи.
— Як то? Хіба сей новий статут лишає річ по-старому?
— Ні, навпаки, він поступовий, можна сказати, революційний, — з усміхом мовив маршалок.
— Знаєш, коханий маршалку, що я ворог усякої революції.
— А таки надіюся, що тебе, коханий графе, наверну на сю, спеціально на сю революцію.
— Мусила б бути якась незвичайна.
— І є. Подумай собі, ми реформуємо властиво нашу, панську касу. То значить, переводимо будущу, спільну касу на статут теперішньої хлопської. Робимо її спільною для всіх у повіті, хто потребує кредиту.
— Хто найбільше потребує, той найбільше візьме, — байдужно втрутив граф.
— Розуміється, — потвердив маршалок, удаючи, що не зрозумів особистої алюзії. — А спеціальними параграфами означено maxima[1], до яких може доходити кредит для великої, а для яких для дрібної посілости.
— Нова кість незгоди, — знов байдужно втрутив граф, делікатно оббираючи удо печеної качки.
— Зовсім ні. Вони обчислені на основі дотеперішніх балансів. Зрештою при спеціальній дискусії можна цифри змінити. Ходить тілько о принцип. Адже дві повітові каси — се подвійна адміністрація, подвійний кошт.
— Се так.
— В усякім разі дуже прошу любого графа…
— Але ж розуміється! — перервав живо граф. — Се ж мій обов'язок переглянути статут.
— Ми не зрікаємось твоєї цінної опозиції, — з солодким усміхом мовив маршалок. — Навпаки, вона нам дуже пожадана, але почуваємо, що в основному питанню по нашім боці правда.
— Ну, маршалку, — мовив трохи уражений граф, — за кого ж ти мене маєш, думаючи, що я можу бути в опозиції проти справедливого проекту?
- ↑ [Найвищі межі].
